Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №913/52/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Харків Справа № 913/52/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Демідова П.В., суддя Лакіза В.В.;

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№952Л/2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Луганської області від 06.04.2026 у справі №913/52/25 (повний текст рішення складено та підписано 06.04.2026 суддею Масловським С.В. у приміщенні Господарського суду Луганської області)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м.Київ,

до Шульгинської сільської ради Старобільського району Луганської області, с.Шульгинка, Старобільський район,

про стягнення 34074,62 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Шульгинської сільської ради Старобільського району Луганської області про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу №11-1132/21-БО-Т від 12.11.2021 у розмірі 34074,62 грн, з яких: 21241,26 грн – заборгованість за основним зобов`язанням, 4231,74 грн – пеня, 1698,87 грн – 3% річних, 6902,75 грн– інфляційні втрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем договору постачання природного газу №11-1132/21-БО-Т від 12.11.2021, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 21241,26 грн, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 06.04.2026 у справі №913/52/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Шульгинської сільської ради Старобільського району Луганської області про стягнення 34074,62 грн задоволено частково. Стягнуто з Шульгинської сільської ради Старобільського району Луганської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» заборгованість за договором постачання природного газу №11-1132/21-БО-Т від 12.11.2021 у розмірі 32614,62 грн, з яких: 20345,58 грн – заборгованість за основним зобов`язанням, 4031,40 грн – пеня, 1625,61 грн – 3% річних, 6611,69 грн – інфляційні втрати, витрати зі сплати судового збору в сумі 2318,58 грн. В інший частині позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, господарський суд виходив з того, що оскільки природний газ був переданий та отриманий споживачем у спірний період, обов`язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону та не залежить від факту надсилання (або не надсилання) позивачем акту приймання-передачі природного газу; позивач правомірно визначив обсяг спожитого відповідачем природного газу у спірний період відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС. За поставлений природний газ у лютому 2022 року відповідач не розрахувався. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що місцезнаходженням відповідача згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача – Шульгинської сільської ради Старобільського району Луганської області є: вул.Театральна, буд.1-Д, с.Шульгинка, Старобільський район, Луганська область. Оскільки територія Шульгинської сільської територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, господарський суд дійшов висновку, що положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» поширюються на такі території з урахуванням частини 1 цих статей, а саме, за рішенням Кабінету Міністрів України. Судом зазначено, що в період тимчасової окупації Шульгінської сільської територіальної громади, починаючи з 24.02.2022, постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» природного газу Шульгинській сільській раді Старобільського району Луганської області відповідно до положень 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є забороненим. Тому за розрахунком суду, ураховуючи дані інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів споживача – Шульгинської сільської ради Старобільського району Луганської області (ЕІС-код 56XS000049DGH00F), об`єм та вартість поставленого позивачем відповідачу природного газу за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 складає 1,23015 тис.куб.метрів на загальну суму 20345,58 грн. В іншій частині вимога позивача про стягнення основного боргу за поставлений газ за період: з 24.02.2022 по 28.02.2022 не є законною та обґрунтованою, тому задоволенню не підлягає. Перевіривши розрахунок пені, з урахуванням часткового задоволення позовної вимоги з основного боргу, місцевий господарський суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають 4031,40 грн, у задоволенні решти вимоги відмовив. Також, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням часткового задоволення позовної вимоги з основного боргу, суд першої інстанції встановив, що до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у сумі 1625,61 грн та інфляційні втрати в сумі 6611,69 грн. У задоволенні решти вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат– відмовив.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Господарського суду Луганської області від 06.04.2026 у справі №913/52/25 скасувати у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1460,34 грн, у тому числі: основний борг в сумі 895,68 грн, пеня у сумі 200,34 грн, 3% річних у сумі 73,26 грн, інфляційні втрати у сумі 291,06 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення 1460,34 грн, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити; судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції покласти на відповідача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції застосовано положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у поточній редакції, без урахування тієї обставини, що до вказаного Закону вносились зміни, і в певний період діяли різні редакції Закону. Вважає, що у період: 27.02.2022 по 20.03.2022 не існувало саме Закону, який би забороняв транспортувати/переміщувати чи поставляти товар до окупованого с.Шульгинка Старобільського району Луганської області. Отже, положення Закону до 20.03.2022 не розповсюджували свою дію на відносини між позивачем та відповідачем, що розглядаються в межах поточної справи, а висновки суду, викладені Верховним Судом у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, не підлягали застосуванню.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Так само загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньо правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень. Позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що станом на сьогодні Радою національної безпеки і оборони України не приймалось жодного рішення, в якому б визначались тимчасово окуповані території. Позивач зазначає, що обов`язок контролювати споживання газу та у разі необхідності припиняти його споживання покладається саме на споживача, а не на постачальника. Постачальник, у свою чергу, має забезпечити постачання природного газу відповідно до умов договору та в межах підтверджених обсягів. Заявник апеляційної скарги зазначає, що одномоментно припинити постачання газу непобутовому споживачу неможливо, а процедура припинення (або обмеження) постачання газу детально регламентована Кодексом газорозподільних систем та Правилами постачання природного газу тощо. Позивач стверджує, що відповідачем належних та допустимих доказів у розумінні ст.77, 78 Господарського процесуального кодексу України, а саме актів про припинення як споживання, так і розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об`єкти відповідача, до матеріалів справи не надано. На думку апелянта, саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу та звертатись до відповідних органів з питання можливості врегулювання взаємовідносин, які виникли між сторонами, на законодавчому рівні. Позивач мав правомірні очікування, що за наявності факту споживання природного газу він отримає від відповідача оплату за отриманий природний газ.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 витребувано у Господарського суду Луганської області матеріали справи №913/52/25 та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №913/52/25.

04.05.2026 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Луганської області від 06.04.2026 у справі №913/52/25 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк до 22.05.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання позивачу. Встановлено сторонам строк до 22.05.2026 для подання заяв, клопотань, тощо з доказами їх надсилання іншій стороні. Зобов`язано Шульгинську сільську раду Старобільського району Луганської області зареєструвати електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».

Як убачається з матеріалів справи, сторони повідомлені про відкриття апеляційного провадження щодо поданої у справі апеляційної скарги у порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення ухвали суду в електронному вигляді до електронного кабінету позивача в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та опубліковано повідомлення про відкриття провадження у даній справі на офіційному сайті суду. Таким чином, судом апеляційної інстанції вчинено належні та допустимі заходи, направлені на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку письмового провадження без виклику сторін.

Згідно із вимогами ст.269 Господарського процесуального кодексу України справа переглядається апеляційним судом за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, якщо під час розгляду не буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає таке.

12.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Шульгинською сільською радою Старобільського району Луганської області (споживач) було укладено договір постачання природного газу №11-1132/21-БО-Т (далі – договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 1.3 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.

Згідно з пунктом 1.4 договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об`єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.

У пункті 1.5 договору передбачено, що у разі якщо об`єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: Старобільське МЦЕГГ, з яким (якими) споживач уклав відповідний договір.

Згідно з пунктами 2.1, 2.1.3, 2.2, 2.3 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з жовтня 2021 по грудень 2022 року в кількості 8 тис. куб. метрів. Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору. Споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені у пункту 2.1 цього договору повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього договору. Відповідальність за правильність визначення замовлених обсягів газу покладається виключно на споживача. Підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

За змістом пункту 2.4 договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором. В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5. цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.

Режим використання природного газу протягом розрахункового періоду споживач визначає самостійно в залежності від своїх власних потреб (пункт 2.5 договору).

Згідно з пунктами 3.1, 3.5 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Умовами підпунктів 3.5.2, 3.5.3 пункту 3.5 передбачено, що на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.

Відповідно до підпунктів 3.5.4 пункту 3.5 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

Сторони у пункті 3.6 договору визначили, що звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.

Згідно з пунктами 4.1, 4.3 договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ -13658,42 грн; крім того ПДВ за ставкою 20%; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу газотранспортної системи – 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом – 136,576 грн, крім того, ПДВ – 20%, всього з ПДВ – 163,86 грн за 1000 куб.м. Усього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за договором становить 16554,00 грн. Загальна вартість договору на дату укладання становить 184163,25 грн, крім того ПДВ 36832,65 грн, разом з ПДВ – 220995,90 грн.

Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Згідно з пунктом 5.3 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.

Споживач зобов`язаний самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором (пункт 6.2 договору).

Пунктами 7.1, 7.2 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і договором. У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з пунктами 10.1 - 10.4 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх. Строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства. Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 13.1 договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до « 31» грудня 2022 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Договір постачання природного газу №11-1132/21-БО-Т від 12.11.2021 підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору постачання природного газу №11-1132/21-БО-Т від 12.11.2021 позивач поставив відповідачу природний газ в листопаді 2021 року за актом приймання – передачі від 30.11.2021 в обсязі 0,16500 тис.куб.метрів на загальну суму 2731,42 грн з ПДВ, у грудні 2021 року за актом приймання – передачі від 31.12.2021 в обсязі 1,58500 тис.куб.метрів на загальну суму 26238,08 грн з ПДВ, у січні 2022 року за актом приймання – передачі від 31.01.2022 в обсязі 1,66215 тис.куб.метрів на загальну суму 27515,22 грн з ПДВ та у лютому 2022 року за актом приймання-передачі від 28.02.2022 в обсязі 1,28315 тис.куб.метрів на загальну суму 21241,26 грн з ПДВ, та на підтвердження обсягів споживання природного газу позивач долучив також до матеріалів справи роздруківки з інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача.

Позивач зазначив, що акти приймання – передачі відповідачем не підписані, у зв`язку з чим, обсяг спожитого газу позивачем встановлено на підставі даних з інформаційної платформи щодо обсягів спожитого природного газу, а вартість визначена з урахуванням ціни такого газу, що узгоджена сторонами в договорі. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу №11-1132/21-БО-Т від 12.11.2021 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений газ, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 ст.638 Цивільного кодексу України).

За умовами ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст.525 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами частини 1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України врегульовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Пунктом 28 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що постачання природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Відповідно до частини 1 ст.12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 3 розділу І постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 «Про затвердження Правил постачання природного газу» постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. Постачальник не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника у розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Відповідно до пункту1 розділу ІІ постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 підставою для постачання природного газу споживачу є: наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу; наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу; наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов; включення споживача до Реєстру споживачів постачальника у відповідному розрахунковому періоді.

Постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ 12 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 «Про затвердження Правил постачання природного газу» розрахунки споживача за поставлений природний газ здійснюються за розрахунковий період відповідно до умов договору постачання природного газу.

У випадку недоплати вартості природного газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок відповідно до умов договору постачання природного газу. У разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

Датою оплати рахунка (здійснення розрахунку) є дата, на яку були зараховані кошти на рахунок постачальника.

За підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати діючому постачальнику копію відповідного акта про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.

Взаємовідносини між постачальником і Оператором ГТС щодо обміну інформацією про фактичні обсяги споживання природного газу споживачем регулюються Кодексом газотранспортної системи та окремим договором транспортування природного газу, укладеним між постачальником та Оператором ГТС.

Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу.

У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку.

До прийняття рішення судом вартість поставленого природного газу встановлюється відповідно до даних постачальника.

Як правильно встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов укладеного між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Шульгинською сільською радою Старобільського району Луганської області договору постачання природного газу №11-1132/21-БО-Т від 12.11.2021 позивач поставив відповідачу природний газ загальним об`ємом 4,6953 тис. куб. метрів на загальну суму 77725,98 грн, а саме: в листопаді 2021 року за актом приймання – передачі від 30.11.2021 у обсязі 0,16500 тис.куб.метрів на загальну суму 2731,42 грн з ПДВ, у грудні 2021 року за актом приймання – передачі від 31.12.2021 в обсязі 1,58500 тис.куб.метрів на загальну суму 26238,08 грн з ПДВ, у січні 2022 року за актом приймання – передачі від 31.01.2022 в обсязі 1,66215 тис.куб.метрів на загальну суму 27515,22 грн з ПДВ та в лютому 2022 року за актом приймання-передачі від 28.02.2022 в обсязі 1,28315 тис.куб.метрів на загальну суму 21241,26 грн з ПДВ.

Факт включення відповідача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС та обсяг спожитого відповідачем газу підтверджується листом оператора ГТС ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» №ТОВВИХ-24-17353 від 12.11.2024 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS000049DGH00F; відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56XS000049DGH00F.

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача – Шульгинська сільська рада Старобільського району Луганської області, зазначено ЕІС-код споживача природного газу – 56XS000049DGH00F.

Згідно з листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» щодо споживача з ЕІС-кодом 56XS000049DGH00F підтверджено, що у період з 28.11.2021 по 01.03.2022 відповідач був закріплений за постачальником - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг». Також вказано, що обсяги природного газу, використані споживачем з ЕІС-кодом 56XS000049DGH00F, внесені в алокацію вказаного постачальника та становлять в період: з 28.11.2021 по 30.11.2021- 165,00 м3, з 01.12.2021 по 31.12.2021 – 1585,00 м3, з 01.01.2022 по 31.01.2022 – 1662,15 м3; з 01.02.2022 по 28.02.2022 – 1283,15 м3.

Згідно з умовами підпункту 3.5.1 пункту 3.5 договору споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.

У пункті 5.1 договору сторони погодили, зокрема, що у разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.

Таким чином, на споживача покладений обов`язок з надання постачальнику копії акту надання послуг з розподілу/транспортування газу на підставі даних комерційного вузла обліку, відповідно до якого постачальник складає та направляє споживачеві акт приймання-передачі природного газу.

Крім того, умовами договору передбачено, що споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу (пункти 2.4, 6.2 договору); режим використання природного газу споживач визначає самостійно (пункт 2.5 договору); сторони договору здійснюють щоденний моніторинг фактичного відібраного споживачем обсягу природного газу (пункт 3.4 договору).

Отже, оскільки природний газ був переданий та отриманий споживачем у спірний період, обов`язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 Цивільного кодексу України) та не залежить від факту надсилання (або не надсилання) позивачем акту приймання-передачі природного газу.

Колегія суддів зауважує, що позивачем оскаржується рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 895,68 грн основного боргу, 200,34 грн пені, 73,26 грн – 3% річних, 291,06 грн – інфляційних втрат.

Щодо заявленої вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 895,68 грн, яка складається з вартості газу, поставленого 28.02.2022, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1, 2 частини 1 статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 частини 1 статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 року у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об`єкт, який знаходиться у місті Мелітополі.

Об`єднана палата зазначила, що у справі №908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” (далі - Закон №1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України “Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 року №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини 1 статті 1-1, ані пункт 1 частини 3 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 року №2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ у розумінні пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив, то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема, і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене, у постанові у справі №908/1162/23 Об`єднана палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів також ураховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень частини 4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-ІХ від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє на даний час.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством розвитку громад та територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Місцезнаходженням відповідача згідно з договором є: вул.Театральна, буд.1-Д, с.Шульгинка Старобільського району Луганської області.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані російською федерацією, до якого включена Шульгинська сільська територіальна громада, територія якої є тимчасово окупованою з 27.02.2022 й до теперішнього часу.

Така дата визначена і у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженому Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом №309 від 22.12.2022.

Оскільки територія Шульгинської сільської територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» поширюються на такі території з урахуванням частини 1 цих статей, а саме, за рішенням Кабінету Міністрів України.

Ураховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача - Шульгінської сільської територіальної громади, починаючи з 24.02.2022, є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також з огляду на положення ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у даний період не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і потуг, у тому числі природного газу.

З огляду на викладене, висновок господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений газ у розмірі 895,68 грн у період з 24.02.2022 по 28.02.2022 є законним та обґрунтованим. Так, встановленими є обставини окупації території, яка розпочалась 24.02.2022, і саме з цього періоду відсутні підстави для стягнення, а з наданого розрахунку (подобові алокації та споживання) убачається, що у період з 24.02.2022 по 28.02.2022 вони дорівнюють 0,053 тис.куб.м на суму 895,68 грн, у стягненні яких суд першої інстанції правомірно відмовив.

Ураховуючи встановлену ст. 204 Цивільного кодексу України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст.215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору про постачання природного газу, апеляційний господарський суд вважає його належною у розумінні ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених такими правовідносинами кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Колегія суддів зазначає, що заявником апеляційної скарги не наводяться доводи щодо висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 200,34 грн, 3% процентів річних у сумі 73,26 грн, інфляційних втрат у сумі 291,06 грн.

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до умов договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 7.2. договору).

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені в сумі 4031,40 грн, 3% річних у сумі 1625,61 грн та інфляційних нарахувань в сумі 6611,69 грн, колегія суддів дійшла висновку, що він є арифметично правильний, з урахуванням положень ст.13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо розміру основного боргу.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 06.04.2026 у справі №913/52/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя П.В. Демідова

Суддя В.В. Лакіза