Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №918/146/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Справа № 918/146/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Хабарова М.В.,

суддя Петухов М.Г.,

суддя Мамченко Ю.А.,

секретар судового засідання Щербак В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 (суддя Політика Н.А., повне рішення складено 19.02.2026)

за позовом Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у сумі 10 869 809,00 грн

за участі представників:

від позивача - Чоланюк С.Ю.,

від відповідача - Мельник О.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №1 від 23.01.2023, №2 від 27.01.2023, №3 від 06.04.2023, №4 від 08.05.2023, №5 від 10.08.2023, №6 від 07.09.2023, №7 від 10.10.2023, № 8 від 07.11.2023, №9 від 05.12.2023, №10 від 29.12.2023. Стягнуто з ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" кошти у розмірі 10 869 809,00 грн та 154 661,71 витрат по оплаті судового збору.

Обґрунтовуючи ухвалене рішення суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» при укладенні додаткових угод №1-10 було перевищено максимально допустимо обмеження у підвищення ціни на електроенергію як товар на 10% незалежно від кількості укладення додаткових угод, не підтверджено належними та допустимими доказами факту коливання, динаміки цін на електричну енергію у порівняні з датою укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару, не доведено, що коливання цін на РДН зробило для нього виконання договору зі споживачем невигідним (збитковим), дійшов висновку, що додаткові угоди №1-10 не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

З урахуванням того, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 10 869 809,00 грн, останні є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що спірний договір було укладено 28.12.2022, після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, відтак, у відповідності з п.37 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» норми вказаного Закону мають застосовуватись з урахуванням особливостей, визначених Постановою Кабінетом Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.

Таким чином, керуючись підп.2 п.19 Особливостей, вважає, що сторони мали право підвищувати відсоток ціни за одиницю товару пропорційно коливанню відсотку ціни такого товару на ринку без обмежень, встановлених нормами ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Зазначає, що спірні додаткові угоди укладено протягом 2023 року, та в усіх, окрім додаткової угоди № 2 зазначено, що вони укладені у відповідності до п.19 Постанови КМУ від 12.10.2022 №1178, за змістом якої надано право вносити зміни у договір щодо ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Вказує, що факт коливання ціни товару (електричної енергії) на ринку підтверджується зокрема постановою НКРЕКП №1788 від 21.12.2022, листами-повідомленнями, у яких містилось посилання щодо зміни ціни на електричну енергію та пропонувалось внести відповідні зміни до договору шляхом укладення додаткової угоди до договору, тощо.

Апелянт вважає, що як станом на момент укладення договору так і станом на момент укладення спірних додаткових угод обмеження про те, що загальне збільшення ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, як і обмеження щодо зміни ціни 1 раз на 90 днів - не діяли, оскільки Особливості, визначені Постановою КМУ № 1178 запровадили новий порядок здійснення закупівель в умовах воєнного стану, який істотно відрізняється від положень Закону України «Про публічні закупівлі».

Отже, невідповідність додаткових угод приписам п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" не свідчить про їх невідповідність приписам Особливостей, згідно з якими договір та додаткові угоди укладались. Тому, висновок суду першої інстанції про те, що додаткові угоди укладені з порушенням вимог ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підлягають визнанню не дійсними, свідчить про на неправильне застосування норм матеріального права при ухвалені оспорюваного рішення, оскільки дані угоди були укладені на підставі п. 19 Особливостей визначених Постановою КМУ № 1178 (в редакції станом на дату укладання договору).

ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» зазначає, що суд першої інстанції, не дослідивши наявні у справі платіжні інструкції, дійшов передчасного висновку щодо стягнення 10 869 809,00 грн.

Зокрема вказує, що платіжні інструкції № 13587 від 13.04.2023, №13692 від 18.04.2023, №13693 від 18.04.2023, №13739 від 19.04.2023, №15986 від 23.06.2023, №15987 від 23.06.2023, №12129 від 24.02.2023, №13989 від 26.04.2023, №13990 від 26.04.2023, №16022 від 26.06.2023, №13211 від 28.03.2023, №15243 від 29.05.2023, №15244 від 29.05.2023, №13328 від 31.03.2023 на загальну суму 2 572 669,47 грн не свідчать про оплату по договору №16179/ВЦ/764 від 28.12.2022, оскільки оплата за даними платежами була здійснена по умовах договору № 16179-ВЦ від 01.02.2022, який не є предметом розгляду даної справи, та останні вдруге були долучені позивачем до матеріалів справи, як додаток №3 до заяви про зменшення позовних вимог від 08.01.2026.

Окрім того, апелянт наводить перелік платіжних інструкцій, які повторно були долучені позивачем до матеріалів справи при поданні позову та заяви про зменшення позовних вимог.

З огляду на відсутність виконаних договірних зобов`язань позивачем, відповідач вважає відсутніми підстави для застосування наслідків недійсності правочину та повернення коштів у розмірі 10 868 809,00 грн.

У відповідності до ст.263 Господарського процесуального кодексу України позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" наводить фактично всі ті самі обґрунтування, яким суд першої інстанції вже надав свою оцінку в рішенні суду.

Вказує, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах №№1-10 по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення, а також з порушенням ч.3 ст. 632 Цивільного кодексу України.

Щодо додаткових угод № 2 від 27.01.2023 та № 6 від 07.09.2023, позивач зазначає, що однією з підстав їх укладення стала зміна тарифу (ціни) на послуги з передачі електричної енергії відповідно до Постанови НКРЕКП від 21.12.2022 №1788. Однак, РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» не погоджується із зазначеними підставами зміни тарифу (ціни), оскільки на момент укладення договору № 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022 постанова НКРЕКП № 1788 від 21.12.2022 вже була прийнята. Відтак ТОВ «РОЕК» на час укладення договору було обізнане як про прийняття цієї постанови, так і про те, що вона набирає чинності з 01.01.2023.

Крім того, вказує, що додаткові угоди №1-10 про зміну ціни до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022 набирали чинності та починали свою дію після постачання (передачі) електроенергії, що суперечить викладеним висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Відтак, враховуючи, що спірні додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, питання щодо ціни електричної енергії поставленої за договором мали регулюватись його умовами, а тому фактичний тариф за споживання електроенергії з січня 2023 року по грудень 2023 року включно мав би становити 3,383975 грн/кВт*год (без ПДВ).

З огляду на повну оплату позивачем отриманого від відповідача товару, вважає наявними підстави для стягнення з ТОВ «РОЕК» переплати у розмірі 10 869 809,00 грн.

У судове засідання 24.06.2026 з`явились представники позивача та відповідача, які надали свої пояснення щодо обставин справи.

Крім того, 15.05.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 918/146/25 до завершення розгляду Конституційним судом України справи № 3-78/20269 (178/26), в якому зазначає, що вирішення вказаної справи може мати істотне значення для правильного вирішення справи №918/146/25, оскільки предметом конституційного провадження є перевірка конституційності п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», положення якого підлягають застосуванню під час вирішення даного спору щодо правомірності збільшення ціни за одиницю товару у зв`язку з коливанням ціни на ринку з урахуванням встановленого законом 10-відсоткового обмеження.

17.05.2026 до суду від позивача надійшли заперечення щодо зупинення провадження у даній справі, обґрунтовуючи які останній вказував, що під час розгляду даної справи у суду першої інстанції уже зупинялось її провадження до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24, а тому повторне зупинення ставитиме у не однакове становище позивача та відповідача та порушуватиме розумні строки на розгляд справи.

Розглядаючи клопотання ТОВ «РОЕК», колегія суддів зазначає, що відповідно до п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст.227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Апеляційний господарський суд зазначає, що метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

За змістом вказаного п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч. 4,6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України).

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ зазначає, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Оцінюючи наявність підстав для зупинення провадження у даній справі до завершення розгляду Конституційним судом України справи № 3-78/20269 (178/26), апеляційний суд вказує, що згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Водночас, ч.3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З огляду на вказане, апеляційний суд дійшов висновку, що прийняття рішення Конституційним Судом України, за наслідками розгляду конституційної скарги ТОВ "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не вплине на розгляд даної справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що встановлені у даній справі обставини та зібрані докази дозволяють належним чином оцінити доводи апеляційної скарги та вирішити питання про наявність або відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відтак, заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у даній справі задоволенню не підлягає.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №924/560/24.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 28.12.2022 між Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (далі - споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 16179-ВЦ/764 (далі - договір), відповідно до п.2.1 якого постачальник зобов`язується постачати споживачу у 2023 році електричну енергію, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" (далі - електрична енергія/товар/електроенергія), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити електричну енергію на умовах договору.

Згідно з умовами п.3.1. договору термін поставки (передачі) товару: з дати, зазначеної в заяві – приєднання, що є додатком 1 до цього договору, але не раніше дати зміни постачальника, що підтверджується відповідним повідомленням адміністратора комерційного обліку до 31.12.2023 включно.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що загальна ціна договору становить 112 858 300,78 грн., у т.ч. ПДВ - 18 809 716,79 грн.

Відповідно до п. 5.2. договору ціна за 1 кВт*год електричної енергії визначається та змінюється відповідно до додатка 2 до договору.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Згідно з п.5.8 договору оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника за умови надання постачальником у строк до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, акта про прийняття-передання та рахунку, у тому числі в особистому кабінеті споживача, розміщеному на офіційному вебсайті

Фактично спожитий обсяг електричної енергії у кожному розрахунковому періоді визначається на підставі даних комерційного обліку та фіксується в акті про прийняття –передачі. Організація порядку здійснення комерційного обліку споживання товару споживачем здійснюється відповідно до вимог ПРРЕЕ, Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 та інших нормативно-правових актів (п.5.10 договору).

Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем протягом 30 днів наступних за розрахунковим місяцем.(п. 5.11 договору).

Згідно п.13.1 договору зміни до договору про закупівлю можуть вноситись у випадках, визначених у цьому договорі та оформляються у письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2023 року включно, а в частині розрахунків діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором (пункт 14.1. договору).

Відповідно до п. 14.5. договору істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, передбачених п.19 Особливостей:

14.5.1 зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

14.5.2. погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю з момент його укладення.

14.5.3. покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

14.5.4. продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

14.5.5. погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку.

14.5.6. зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких, ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку зі зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування.

14.5.7. зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

14.5.8. зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону, а. саме дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.

Відповідно до Заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 1 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022 року № 16179-вц/764), підписаною споживачем 28.12.2022, визначено початок постачання - з 1 січня 2023 року.

Згідно з комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до договору, ціна на електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 3,383975 грн/кВт*год без ПДВ.

Згодом сторони уклали додаткові угоди до договору, а саме:

- додаткову угоду №1 від 23.01.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна договору не може перевищувати 3,83971 грн. з ПДВ та починає застосовуватись з 11.01.2023;

- додаткову угоду №2 від 27.01.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022 р., відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 3,83971 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.01.2023;

- додаткову угоду №3 від 06.04.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 3,7322 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.02.2023;

- додаткову угоду №4 від 08.05.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 3,56276 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.04.2023;

- додаткову угоду №5 від 10.08.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,05519 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.07.2023;

- додаткову угоду №6 від 07.09.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,60000 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.08.2023;

- додаткову угоду №7 від 10.10.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,35000 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.09.2023;

- додаткову угоду №8 від 07.11.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,37000 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.10.2023;

- додаткову угоду №9 від 05.12.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,64932 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.11.2023;

- додаткову угоду №10 від 29.12.2023 до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,35491 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.12.2023.

Позивач, вважаючи, що при укладенні додаткових угод №1-10 до договору та збільшуючи ціну товару, сторони діяли усупереч Закону України "Про публічні закупівлі", останні підлягають визнанню недійсним, а надмірно сплачені кошти - стягненню з відповідача на користь позивача.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті позовних вимог, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання право-чину недійсним.

У даній справі заявлено вимогу про визнання недійсними додаткових угод №1-10 до договору на постачання електричної енергії споживачу №16179-ВЦ/764 від 28.12.2022, як таких, що укладені з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абз.1 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст.203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 16179-ВЦ/764 від 28.12.2022 та погоджено всі істотні умови договору щодо предмета, ціни та строку виконання зобов`язань за договором.

Згідно з ст.1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Таким чином, Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, за п.2 ч.5 наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 Цивільного кодексу України та п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Апеляційним судом встановлено, що загальна сума договору становила 112858300,78грн. Згідно з додатком 3 до договору, прогнозований річний обсяг постачання електроенергії становив 27792360 кВт*год. Відповідно тариф на постачання електричної енергії по договору складав 3,383975 грн (з ПДВ).

Натомість додатковою угодою №1 від 23.01.2023 внесено зміни до договору 16179-ВЦ/764 про постачання електричної енергії споживачу від 28.12.2022, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 3,83971 грн. з ПДВ та починає застосовуватись з 11.01.2023;

- додатковою угодою № 2 від 27.01.2023 внесено зміни до договору, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 3,83971 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.01.2023;

- додатковою угодою № 3 від 06.04.2023 внесено зміни до договору, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 3,7322 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.02.2023;

- додатковою угодою № 4 від 08.05.2023 внесено зміни до договору, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 3,56276 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.04.2023;

- додатковою угодою № 5 від 10.08.2023 внесено зміни до договору, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,05519 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.07.2023;

- додатковою угодою № 6 від 07.09.2023 внесено зміни до договору, відповідно до якої

ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,60000 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.08.2023;

- додатковою угодою № 7 від 10.10.2023 внесено зміни до договору, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,35000 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.09.2023;

- додатковою угодою № 8 від 07.11.2023 внесено зміни до договору, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,37000 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.10.2023;

- додатковою угодою № 9 від 05.12.2023 внесено зміни до договору, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,64932 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.11.2023;

- додатковою угодою № 10 від 29.12.2023 внесено зміни до договору, відповідно до якої ціна за одиницю товару кВт спожитої електричної енергії становить 4,35491 грн./кВт без ПДВ та починає застосовуватись з 01.12.2023.

Вищевказане свідчить про перевищення встановленого законодавством граничного рівня можливості збільшення ціни до 10%.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24, відповідно до яких визначене законодавцем відсоткове значення обмеження зміни ціни за договором про закупівлю, встановлене п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», є граничним (пороговим) та підлягає застосуванню у сукупності при всіх послідовних змінах до договору, а не окремо до кожного випадку внесення змін.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що сукупне значення збільшення ціни за одиницю товару при внесенні послідовних змін до договору про закупівлю не може перевищувати 10 % ціни, визначеної сторонами в договорі, а відповідні зміни не повинні бути спрямовані на обхід установлених законом обмежень.

При цьому інше тлумачення зазначеної норми, яке передбачає можливість кожного разу збільшувати ціну до 10%, фактично допускаючи її необмежене зростання, нівелює мету законодавчого регулювання публічних закупівель, створює умови для маніпулювання результатами торгів, усунення конкуренції та подальшого підвищення ціни після укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такий підхід призводить до спотворення результатів процедури закупівлі, втрати економії бюджетних коштів, отриманої за результатами торгів, та суперечить принципам здійснення публічних закупівель, визначеним преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10% пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10% при кожному внесенні змін до договору фактично означало б зміну змісту законодавчої норми, що є неприпустимим та порушує принцип правової визначеності.

Таким чином, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Оцінюючи доводи апелянта про те, що спірні додаткові угоди були укладені в період дії Особливостей, визначених Постановою КМУ №1178, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п.3-7 розд. Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" (які почали діяти з 10.09.2022 року), на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Відповідно до пп. 2 п. 19 Особливостей (в редакції, чинній на момент укладання спірних додаткових угод) істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Апеляційний господарський суд зазначає, що зазначений пункт Особливостей лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого зазначеною нормою.

Водночас постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 не скасовує та не передбачає внесення будь-яких змін до Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема до норми п. 2 ч. 5 ст. 41 вказаного Закону. (Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19.03.2026 у справі № 922/2123/25, від 06.02.2025 у справі № 916/747/24, від 02.02.2026 у справі № 922/2121/25, від 18.06.2024 у справі № 922/2595/23, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23 тощо).

На момент виникнення спірних правовідносин (укладення основного договору та додаткових угод до нього) норма п. 2 ч. 5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» була чинною та незмінною. Дія такої норми на час дії воєнного стану не скасовувалась та не призупинялась.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі №913/368/19, від 11.05.2023 у справі №910/17520/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму, вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку ст.86 Господарського процесуального кодексу України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точки зору саме факту коливання ціни на товар (позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22).

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Колегією суддів встановлено, що на підтвердження підвищення ціни електричної енергії та наявності коливання ціни такого товару на ринку, ТОВ «РОЕК» посилається зокрема на постанову НКРЕКП від 21.12.2022 №1788, якою було піднято ціни на передачу електричної енергії (під час укладання додаткової угоди №2). Вказана постанова набрала чинності з 01.01.2023 та опублікована 22.12.2022.

Водночас, враховуючи, що ТОВ «РОЕК» на момент укладання договору №16179-ВЦ/764 від 28.12.2022 було відомо про прийняття вищевказаної постанови, і зважаючи на визначений умовами закупівлі період постачання електричної енергії – на 2023 рік та дату набрання чинності такої постанови (з 01.01.2023), такі обставини повинні були бути враховані відповідачем при визначенні базової ціни товару у договорі та при формуванні своєї тендерної пропозиції.

Щодо посилання апелянта про наявність коливання цін на ринку, з огляду на інформацію з офіційного сайту АТ «Оператор ринку», апеляційний суд зазначає, що надана відповідачем інформація з офіційного сайту АТ «Оператор ринку» щодо середньозважених цін на ринку «на добу наперед» має загальний інформаційно-статистичний характер та відображає лише окремі показники функціонування ринку за відповідні періоди. Водночас такі дані не дають можливості зіставити ціну електричної енергії на дату укладення договору від 12.12.2022 із ціною на момент внесення змін до нього.

Надані документи не відображають послідовної динаміки зміни вартості електричної енергії у спірний період, не містять відомостей про зростання ціни станом на дату укладення кожної з додаткових угод та не підтверджують зв`язку між наведеними ринковими показниками і необхідністю коригування істотних умов договору.

Крім того, зазначені відомості сформовані на підставі біржових індикаторів та загальної ринкової статистики, зокрема ринку «на добу наперед», тому не враховують особливостей конкретного договору постачання електричної енергії. За таких обставин вони не можуть вважатися належним і достатнім доказом правомірності підвищення ціни у спірних правовідносинах.

З огляду на вказане, обґрунтування підстав для укладення спірних додаткових угод не містять окремого документального підтвердження про зміну ціни (коливання ринку), обґрунтування, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, причин, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним, обґрунтування, що підвищення ціни було непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції), а також доказів того, що таке коливання відбулося саме в період укладання договору і на момент підписання спірних додаткових угод.

З огляду на вищевикладене, оскільки оспорювані додаткові угоди № 1 від 30.07.2024, №2 від 27.08.2024 укладені з порушенням положень п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що останні підлягають визнанню недійсними, адже таке їх укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ТОВ «РОЕК» коштів у сумі 10 869 809 грн, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п.1 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди №1-10 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між споживачем та постачальником щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором, мали регулюватись його умовами. Відтак, встановивши, що внаслідок виконання споживачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами постачальником було отримано грошові кошти, які є такими, що були безпідставно одержані ТОВ "РОЕК" і підстава їх набуття відпала, останній зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам ст.ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Під час апеляційного розгляду справи, апелянт вказував про те, що позивачем не виконані договірні зобов`язання за договором №16179-ВЦ/764 від 28.12.2022, а тому відсутні підстави для повернення останньому коштів у розмірі 10869809 грн. Водночас апеляційний суд зазначає, що невиконання в повному обсязі договірного зобов`язання не може свідчити про відсутність підстав для стягнення надмірно сплачених коштів за спірними додатковими угодами, які укладені з порушенням положень п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Колегія суддів зазначає, що наявними у справі доказами, зокрема платіжними інструкціями, а також наявними картками рахунків, оборотно-сальдовими відомостями, підтверджується сплата позивачем відповідачу коштів за електроенергію.

При здійсненні перерахунку судом враховані доводи апелянта щодо надання позивачем платіжних інструкцій №13587 від 13.04.2023 про сплату 46 852,31 грн; №13692 від 18.04.2023 про сплату 50 000,00 грн; №13693 від 18.04.2023 про сплату 50 000,00 грн; № 13739 від 19.04.2023 про сплату 100 000,00 грн; №15986 від 23.06.2023 про сплату 39 845,90 грн; №15987 від 23.06.2023 про сплату 249587,52грн; № 12129 від 24.02.2023 про сплату 502 268,84 грн; №13989 від 26.04.2023 про сплату 50 279,87 грн; № 13990 від 26.04.2023 про сплату 493885,52грн; № 16022 від 26.06.2023 про сплату 200 000,00 грн; № 13211 від 28.03.2023 про сплату 50131,25 грн; № 15243 від 29.05.2023 про сплату 451 810,73 грн; № 15244 від 29.05.2023 про сплату 38 007,53 грн; №13328 від 31.03.2023 про сплату 250 000,00 грн, які не свідчать про оплату по спірному Договору №16179/ВЦ/764 від 28.12.2022, оскільки оплата за даними платіжками була здійснена по умовах Договору № 16179-ВЦ від 01.02.2022, який не є предметом розгляду даної справи.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми за поданими позивачем платіжними інструкціями, в яких міститься посилання на спірний Договір (сплачена сума за платіжними інструкціями - (сплачена сума за платіжними інструкціями : на фактичний тариф, який діяв за спірними додатковими угодами станом на дату сплати або станом на конкретний місяць (у разі зазначення в призначенні платежу періоду за який здійснюється сплата) * граничний тариф)), прийшла до висновку, що заявлена позивачем спірна сума є підтвердженою.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 10869809 грн надмірно сплачених позивачем коштів.

Оцінюючи доводи апелянта про обраний неналежний спосіб захисту позивачем, колегія суддів не погоджується з даними твердженнями, оскільки матеріалами справи підтверджується неправомірне збільшення укладеними додатковими угодами №1-10 ціни на електроенергію понад 10%, наслідком чого останні є недійсними, а також підтверджується здійснення оплати відповідачу за електричну енергію, згідно платіжних інструкцій по спірному договору.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують вказаного висновку.

У силу приписів ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 у справі №918/146/25 без змін, з огляду на що - апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно з ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 у справі № 918/146/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 у справі № 918/146/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "01" липня 2026 р.

Головуючий суддя Хабарова М.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Мамченко Ю.А.