Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №906/982/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30 червня 2026 року Справа № 906/982/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури

на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04.03.2026

(ухвалене о 10:32 год. у м. Житомирі, повний текст складено 04.03.2026)

у справі № 906/982/25 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар"

про стягнення 750 000 грн

за участю представників учасників справи:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

прокурор - Безпалов А.В.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" про стягнення 750 000 грн безпідставно отриманого доходу.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 13.11.2025 у справі №906/982/25 у задоволенні позову відмовив.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 28.01.2026 рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі №906/982/25 залишив без змін.

Верховний Суд ухвалою від 11.03.2026 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі № 906/982/25.

Господарський суд Житомирської області додатковим рішенням від 04.03.2026 у справі №906/982/25 стягнув з Житомирської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" 25 000 грн витрат на правничу допомогу.

Постановляючи вказане судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є реальними, необхідними та розумними, що відповідає критеріям їх компенсації, визначеним практикою Верховного Суду.

Водночас суд врахував, що спір виник унаслідок використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, тому, незважаючи на відмову в позові, дійшов висновку про покладення витрат на правничу допомогу на сторони у рівних частках.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04.03.2026 у справі № 906/982/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Житомирської обласної прокуратури 5 000 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Суд першої інстанції безпідставно не врахував неспівмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу складності справи, обсягу виконаних адвокатами робіт та тривалості розгляду спору.

Справа не була складною, правова позиція сторін не змінювалася, додаткові докази чи нові правові аргументи під час розгляду не подавалися, а підготовка процесуальних документів та участь у судових засіданнях не потребували значних затрат часу і професійних зусиль.

Представники відповідача вже були обізнані із законодавством та судовою практикою в межах розгляду іншої подібної справи.

З огляду на критерії реальності, необхідності та розумності судових витрат, визначені практикою Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, скаржник вважає заявлений розмір витрат завищеним і таким, що не відповідає реальному обсягу наданої правничої допомоги.

За наведеного прокурор вважає, що суд першої інстанції не мав достатніх правових підстав для стягнення з прокуратури на користь відповідача судових витрат в розмірі 25 000 грн, а оскаржуване додаткове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" подало відзив в якому вважає, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, а подана апеляційна скарга є безпідставною та підлягає відхиленню.

Відповідач вказує, що суд першої інстанції цілком законно та обґрунтовано шляхом постановлення додаткового рішення в справі присудив до стягнення із прокуратури частину судових витрат, які ТОВ "Агро-Любар" вимушено понесло з вини заявника, захищаючись від протиправних та незаконних вимог прокуратури.

Продовжує, що відповідач поніс фактичні витрати на правничу допомогу в сумі 50 000 грн, що становить лише 6,6% від ціни позову.

Суд першої інстанції зменшив суму фактично понесених товариством судових витрат, що підлягає до стягнення з прокуратури, до 25 000 грн, що, на думку ТОВ "Агро-Любар" не є справедливим по відношенню до Товариства, адже фактичний розмір понесених витрат є значно вищим, проте це є законним правом суду, з котрим Товариство погоджується.

Вважає, що зменшення розміру судових витрат також є несправедливим і по відношенню до прокуратури.

Просить додаткове рішення Господарського суду Житомирської області у справі від 04.03.2026 №906/982/25 щодо розподілу судових витрат залишити в силі та без змін, а подану прокурором апеляційну скаргу – відхилити в повному обсязі.

Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу прокурора, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 30.06.2026 прокурор підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого додаткового рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Просив скасувати додаткове рішення Господарського суду Житомирської області у справі від 04.03.2026 №906/982/25 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Житомирської обласної прокуратури 5 000 грн витрат на правничу допомогу.

В судове засідання30.06.2026 представники позивача та відповідача не з`явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивач та відповідач були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (т. 2, а. с. 103-104), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" про стягнення 750 000 грн безпідставно отриманого доходу.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 13.11.2025 у справі №906/982/25 у задоволенні позову відмовив (т. 1, а. с. 166-167).

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 28.01.2026 рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі №906/982/25 залишив без змін (т. 2, а. с. 45-49).

Верховний Суд ухвалою від 11.03.2026 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі № 906/982/25.

При цьому, 17.11.2025 до суду першої інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн з Чуднівської міської ради (т. 1, а. с. 171-175).

Прокурор подав заперечення на таку заяву, в яких просив відмовити у задоволенні заяви, оскільки витрати на послуги адвоката Макаренка І.Я. є значно завищеними, неспівмірними із складністю роботи адвоката, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт; витрати на послуги адвоката Грицика А.В. є явно не виправданими, неспівмірними з обсягом наданих ним послуг; надання ним послуг взагалі не підтверджено документами (т. 1, а. с. 183-187).

В поясненнях від 03.03.2026 заявник просив стягнути судові витрати з Житомирської обласної прокуратури (т. 2, а. с. 54-56).

Як вказано вище, Господарський суд Житомирської області додатковим рішенням від 04.03.2026 у справі №906/982/25 стягнув з Житомирської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" 25 000 грн витрат на правничу допомогу.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд звертає увагу на те, що додаткове судове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом.

Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правничу допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правничу допомогу в суді першої інстанції Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Любар" надавали адвокат Макаренко І.Я. та адвокат Грицик А.В.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру, сторона відповідача долучила до матеріалів справи: Договір про надання правничої допомоги від 12.08.2025; Акт приймання-передачі виконаних робіт від 14.11.2025; платіжну інструкцію кредитового переказу коштів №8561 від 23.09.2025 на суму 25 000 грн; платіжну інструкцію №89 від 17.11.2025 на суму 25 000 грн (т. 1, а. с. 172-175).

Зокрема, відповідно до п. п. 2.1., 2.2. Договору про надання правничої допомоги від 12.08.2025 загальний розмір гонорару за виконання передбачених даним договором робіт сторонами визначено у фіксованому розмірі в сумі 75 000 грн.

Визначений цим Договором гонорар за надання правничої допомоги сплачується в таких розмірі та порядку:

- за результатами рішення суду першої інстанції здійснюється оплата у фіксованому розмірі в сумі 50 000 грн рівними частками на банківські рахунки кожного із адвокатів. За домовленістю сторін можлива попередня оплата (повністю або частково);

- за результатами перегляду рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції здійснюється оплата в сумі 25 000 грн рівними частками на банківські рахунки кожного із адвокатів.

Крім того, відповідно до Акту приймання-передачі виконаних робіт від 14.11.2025 адвокати відповідно до узгоджених сторонами доручень, як спільно так і окремо, виконали наступні роботи правничого характеру:

- здійснили вивчення документів та матеріалів наданих клієнтом по предмету Договору;

- провели збір відомостей та доказів, які були використані при наданні правничої допомоги клієнту;

- надали клієнту консультації та довідки з правових питань, що виникали в процесі виконання договору;

- провели отримання з електронних реєстрів необхідну інформацію по суті предмета судового спору;

- здійснили вивчення судової практики по предмету спору;

- провели підготовку процесуальних документів по суті розгляду справи, їх узгодження з клієнтом, та після їх підписання, подання до суду;

- в якості представників відповідача взяли участь в судових засіданнях по суті заявлених позовних вимог;

- дотримання умов конфіденційності по відношенню до інформації, яка стала відомою від клієнта;

- використовували власний автотранспорт при виконанні договірних зобов`язань.

Загальна вартість виконаних за Договором робіт на стадії судового розгляду справи в суді першої інстанції сторонами визначена у фіксованій сумі в розмірі 50 000 грн, із них 25 000 грн сплачені на користь адвоката Макаренка І.Я. авансовим платежем, а 25 000 грн підлягають сплаті на користь адвоката Грицика А.В. на підставі цього Акту на рахунок, зазначений в Договорі про надання правничої допомоги.

Суд враховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат (див. постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 зауважила, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає здійсненню з урахуванням як норм статті 126 ГПК України, так і загальних правил розподілу судових витрат, визначених у статті 129 ГПК України та з урахуванням заперечень позивача щодо неспівмірності таких витрат.

За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.

За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у ст. 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19).

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 вказала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Колегія апеляційного господарського суду враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Частиною 9 статті 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Тобто, ч. 9 ст. 129 ГПК визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.22.2022 у справі №922/1964/21.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, апеляційний господарський суд, при наданні оцінки послугам з правничої допомоги також врахував, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).

Щодо посилання прокурора на нетривалий розгляд справи та незначну кількість процесуальних документів, поданих стороною відповідача, то колегія суддів зазначає, що при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу враховується не лише кількість підготовлених процесуальних документів чи тривалість їх тексту, а й комплекс виконаних адвокатом дій, пов`язаних із аналізом матеріалів справи, формуванням правової позиції, підготовкою доказової бази, консультуванням клієнта, тощо. При цьому суд враховує, що строк розгляду справи не є тотожним складності підготовки правової позиції та обсягу виконаних адвокатом робіт.

Крім того, подання відзиву керівником відповідача, а не представниками не свідчить про відсутність участі адвокатів у його підготовці. Законодавство не ставить можливість компенсації витрат на правничу допомогу у залежність від того, хто саме підписав або подав процесуальний документ до суду.

Необґрунтованими є також посилання скаржника на участь у судових засіданнях переважно одного з адвокатів. Залучення кількох адвокатів є правом сторони та саме по собі не свідчить про необґрунтованість понесених витрат.

Посилання прокурора на справу №906/272/25 та компенсацію витрат у ній не підтверджують відсутності необхідності надання правничої допомоги у цій справі. Кожна справа має власний предмет доказування, фактичні обставини, склад доказів та процесуальний перебіг, що потребує самостійного аналізу та підготовки. Використання адвокатом набутого професійного досвіду або напрацьованої практики не означає відсутності роботи у новій справі та не може бути підставою для відмови у відшкодуванні понесених витрат.

Отже, наведені прокурором доводи фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції співмірності та розумності судових витрат, проте не доводять їх надмірності, необґрунтованості чи відсутності факту надання професійної правничої допомоги.

Колегія суддів вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, в цьому випадку, відповідають критеріям співмірності, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України.

З огляду на викладене, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, її незначну складність, обсяг наданих адвокатами послуг і виконаних робіт, беручи до уваги принципи пропорційності, співмірності, обґрунтованості та розумності витрат, апеляційний господарський суд, оцінивши розмір судових витрат на правничу допомогу крізь призму ч. 9 ст. 129 ГПК України, погоджується із висновком місцевого господарського суду, що оскільки спір виник з винних дій відповідача, а відтак незалежно від результатів розгляду спору по суті, заявлені відповідачем до стягнення витрати на правничу допомогу мають бути частково покладені на нього, а саме в розмірі половини понесених витрат (25 000 грн), решта – компенсовані за рахунок Житомирської обласної прокуратури.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").

У пунктах 32, 34, 36 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими; вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04.03.2026 у справі № 906/982/25 - без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04.03.2026 у справі № 906/982/25 - без змін.

2. Справу № 906/982/25 надіслати Господарському суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "02" липня 2026 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.