Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №910/7376/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2026 р. Справа№ 910/7376/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Пилипенко О.В. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Європейський транспортно-логістичний центр»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025, повний текст якого складено та підписано 08.12.2025

у справі №910/7376/25 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційна транспортна компанія»

до Приватного підприємства «Європейський транспортно-логістичний центр»

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

04.06.2025 до Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційна транспортна компанія» до Приватного підприємства «Європейський транспортно-логістичний центр» про стягнення 1 768 717,95 грн, з яких: 1 227 950,84 грн основного боргу, 164 091,88 грн інфляційних втрат, 36 790,48 грн 3% річних та 339 884,75 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором №28/19 про надання транспортно-експедиторських послуг від 21.10.2019.

Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав статті 526, 530, 611, 625, 626, 629, 929 ЦК України, статті 193, 316 ГК України, статтю 265 ЦПК України, статті 4, 42, 46, 129, 162, 236-242 ГПК України, статтю 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що виконання зобов`язань стало неможливим через форс-мажорні обставини, а саме знищення Зміївської та Трипільської ТЕС внаслідок російських ракетних обстрілів, що призвело до втрати єдиного споживача вугілля та напрямків відвантаження; цей факт офіційно підтверджений Сертифікатом Торгово-промислової палати України №3100-24-1280. Також відповідач стверджує, що позивач неналежним чином оформив акти наданих послуг, надіславши їх електронною поштою без накладення електронного цифрового підпису (що не передбачено умовами договору для їх підписання), а зміст цих актів суперечить дійсності, оскільки до них безпідставно включено вартість міжнародних перевезень, хоча послуги надавалися виключно в межах України.

У своєму відзиві відповідач обґрунтовує свою позицію, посилаючись на статті 614, 617 ЦК України, а також на статті 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 позов суд задовольнив частково. Стягнув з Приватного підприємства «Європейський транспортно-логістичний центр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційна транспортна компанія» заборгованість у розмірі 1 227 950,84 грн, інфляційні втрати у розмірі 164 091,88 грн, 3% річних у розмірі 36 790,48 грн, пеню у розмірі 161 510,11 грн та судовий збір у розмірі 19 084,20 грн. В іншій частині позову відмовив. В порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нараховано до стягнення з Приватного підприємства «Європейський транспортно-логістичний центр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційна транспортна компанія» 3% річних на суму основного боргу у розмірі 1 227 950,84 грн починаючи з 04.06.2025 до виконання рішення суду за формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

Рішення, з посиланням на ст.ст. 11, 525, 526, 530, 549, 611, 617, 625, 629, 929 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. 9, 10, 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та ч. 10 ст. 238 ГПК України, мотивоване тим, що матеріалами справи належно підтверджується факт понесення позивачем фактичних витрат на виконання договору (за оренду вагонів та сплату залізничних тарифів), які відповідач у порушення умов договору безпідставно не відшкодував. При цьому суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про дію форс-мажорних обставин, вказавши, що стягнення фактично понесених витрат не є видом відповідальності за порушення зобов`язання, від якої звільняє непереборна сила. Водночас позовні вимоги в частині стягнення пені суд задовольнив лише частково у зв`язку з необхідністю застосування встановленого законом шестимісячного обмеження строку її нарахування, а також дійшов висновку про наявність підстав для нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту фактичного виконання рішення суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційна транспортна компанія» до Приватного підприємства «Європейський транспортно-логістичний центр» відмовити в повному обсязі.

А саме апелянт посилається на те, що:

- судом не надано оцінки існуванню форс-мажорних обставин для відповідача, що виникли через ворожі обстріли ТЕС ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО». Суд неправомірно визначив, що порушення строків повідомлення про настання форс-мажору позбавило відповідача права на нього посилатись, що суперечить правовому висновку Верховного Суду у справі №904/5328/21. Також перше повідомлення позивачу було направлено без порушення встановлених договором строків (через 9 днів), а суд не дослідив і не надав оцінки Сертифікату ТПП України №3100-24-1280. Крім того, позивач не довів, а суд не встановив, які саме вагони та в який термін перебували у навантаженому стані;

- судом взагалі не досліджувалась природа витрат позивача, їх формування та обов`язок їх компенсації відповідачем. Жодного підтверджуючого документа щодо фактично понесених витрат, окрім актів наданих послуг та рахунків, позивачем не надано. Висновки суду є суперечливими, оскільки Додаток до договору набрав чинності 01.04.2024, однак заявки клієнта приймалися ще в період з 24.03.2024 по 29.03.2024;

- витрати позивача є штучними та сформовані із залученням пов`язаної особи ТОВ «НОРС БІЗНЕС ГРУП», яка має з позивачем спільного бенефіціара. До компенсації неправомірно включено митні збори при оформленні порожніх вагонів на кордоні (1883,50 грн за вагон), які позивач і так мав би сплатити при їх поверненні в Україну. Зв`язок між сплатою тарифу ТОВ «ТРАНС КОНСАЛТИНГ ГРУП» та включенням його до компенсації ТОВ «НОРС БІЗНЕС ГРУП» не доведено, а платіжні інструкції не містять посилань на конкретні акти. Крім того, позивач свідомо зволікав із передислокацією вагонів (зокрема, зі станції Добропілля) після відмови від них, а провізна плата при цьому була штучно та в рази збільшена порівняно зі звичайною вартістю подачі;

- компенсація витрат за необґрунтовану відмову від вагонів не є «послугою» в розумінні договору, тому мала пред`являтися у вигляді відповідної вимоги з підтверджуючими документами, а не у формі актів наданих послуг. Договором не передбачено підписання актів, надісланих електронною поштою, а самі акти не містили електронного цифрового підпису, тому вони не відповідають вимогам до первинних документів і були надані відповідачу лише для ознайомлення, без обов`язку їх підписання чи надання заперечень;

- суд безпідставно відмовив у залученні ДП «УКРВУГІЛЛЯ» як третьої особи. Зазначене підприємство могло надати пояснення щодо причин затримки вагонів і строків вивантаження, а саме рішення суду може стати приводом для регресного позову відповідача до цієї особи.

Доводи та заперечення позивача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:

- форс-мажор є персональним, тому обставини у контрагентів відповідача не звільняють останнього від обов`язку повернути вагони. Відповідач порушив строк повідомлення про форс-мажор (повідомив через 3 місяці), що, згідно з практикою ВС, позбавляє його права посилатися на ці обставини. Сертифікат ТПП не є беззаперечним доказом, до того ж він стосується обов`язку «приймати» вагони, які на дату форс-мажору вже були навантажені;

- повідомлення від диспетчера не є офіційними через відсутність підтвердження повноважень особи. Відмова надійшла після того, як вагони вже були заадресовані та навантажені, що, згідно з п. 4 Додатку до Договору, зобов`язує відповідача компенсувати всі фактичні витрати;

- доводи про штучність витрат є припущеннями, оскільки Договір дозволяє залучення третіх осіб без обмежень. Наявність спільного бенефіціара не доводить незаконність операцій, а платіжні інструкції відповідають фактично понесеним витратам, що підтверджується первинними документами. Витрати позивача є прямими збитками, відшкодування яких не скасовується форс-мажором;

- умови Договору (п. 3.10) дозволяють передачу актів електронною поштою та встановлюють 3-денний строк для заперечень. Оскільки відповідач не надав мотивованих заперечень у встановлений строк, акти вважаються прийнятими. Інформація про міжнародне сполучення була погоджена сторонами, оскільки залучалися вагони, що поверталися з ЄС.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7376/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

22.01.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Після надходження матеріалів справи, розглянувши матеріали апеляційної скарги Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 234, 258, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

04.02.2026 недоліки апеляційної скарги усунено.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026, у зв`язку з перебуванням судді Демидової А.М., яка входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7376/25.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Європейський транспортно-логістичний центр» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/7376/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 08.04.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 01.04.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 01.04.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов`язковою.

Розгляд справи відкладався, зокрема до 10.06.2026.

У судовому засіданні 10.06.2026, після судових дебатів, колегія оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення у справі № 910/7376/25, яка відбудеться 22.06.2026.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 22.06.2026 проголошено короткий текст постанови за участі представника позивача.

На стадії судових дебатів, у судовому засіданні 10.06.2026 представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судові засідання 22.06.2026 представники відповідача не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином в попередньому судовому засіданні 10.06.2026, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.

21.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інноваційна транспортна компанія» (надалі – експедитор, позивач) та Приватним підприємством «Європейський транспортно-логістичний центр» (надалі – клієнт, відповідач) укладено договір № 28/19 про надання транспортно-експедиторських послуг (надалі – договір), згідно з умовами п. 1.1. якого позивач приймає на себе зобов`язання за дорученням відповідача, за винагороду, здійснювати від свого імені і за рахунок відповідача організацію перевезень вантажів відповідача в залізничному рухомому складі.

Відповідно до п. 1.2. договору відповідач відшкодовує позивачу всі витрати, пов`язані з перевезенням і транспортно-експедиційним обслуговуванням вантажів, сплачує позивачу винагороду (плату) за надані відповідно до цього договору послуги.

До обов`язків позивача згідно з п. 2.1. договору належить, зокрема:

- організація перевезень і здійснення приймання, зберігання, перевалки, відправки і транспортно-експедиційного обслуговування вантажів відповідача за його заявками і за його рахунок (пп. 2.1.1.);

- погодження на підставі заявок відповідача обсягів та напрямків перевезень вантажів, вартості залізничного тарифу, зборів за додаткові операції, послуги експедитора та інших витрат, пов`язаних з заявленими перевезеннями, і доведення їх до відома відповідачу. При необхідності, на вимогу відповідача і за його рахунок надання необхідних документів, що підтверджують витрати, пов`язані з виконанням даного договору (пп. 2.1.2.);

- укладення від свого імені договорів з транспортними організаціями (залізницями та ін.) і, при необхідності, з іншими організаціями на забезпечення і транспортно-експедиційне обслуговування вантажів відповідача за його дорученням і за його рахунок (пп. 2.1.4.);

- здійснення розрахунків з організаціями за вантажно-розвантажувальні роботи, зберігання вантажів на складах, їх перевезення різними видами транспорту, а також надання інших транспортно-експедиційних послуг за дорученням відповідача та за його рахунок (пп. 2.1.5.);

- здійснення оплати за відповідача рахунків залізниць і транспортно-експедиційних організацій за перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів відповідача; виставлення рахунків відповідачу для відшкодування вищевказаних платежів з урахуванням грошової винагороди позивача (пп. 2.1.6.);

- за домовленістю з відповідачем виконання інших його доручень з відповідним відшкодуванням витрат та виплатою відповідачем винагороди в порядку, встановленому договором (пп. 2.1.7.);

- надання не пізніше 15-го числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, відповідачу рахунків, податкових накладних за надані послуги та звітів експедитора про виконання доручень відповідача (пп. 2.1.14).

Водночас, відповідно до пп. 2.2.17. п. 2.2. договору, відповідач зобов`язаний негайно інформувати позивача про всі обставини, які перешкоджають відправленню та просуванню вагонів, які не залежать від позивача.

Згідно з умовами п. 3.1. договору, відповідач відшкодовує позивачу витрати, пов`язані із здійсненням перевезень вантажів та транспортно-експедиційним обслуговуванням вантажів відповідача на підставі рахунків позивача.

Відповідач здійснює 100% попередню оплату вартості послуг з організації перевезень вантажів за 3 доби до початку перевезення. За згодою позивача можлива оплата послуг (їхньої частини) з організації перевезень вантажів за фактом надання відповідних послуг протягом 3-х банківських днів з моменту надання рахунку позивачем (п. 3.2. договору).

Узгоджена вартість послуг з організації перевезень вантажів за кожний перевезений вагон згідно з наданими відповідачем заявками, розмір винагороди позивача, порядок оплати винагороди та інші витрати, пов`язані з конкретним перевезенням, зазначаються у додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п. 3.8. договору).

Сторони підписують акт виконаних робіт та акт звірки розрахунків. В акті виконаних робіт позивач зазначає суму всіх фактично понесених витрат у зв`язку із виконанням зобов`язань (п. 3.9. договору).

Відповідно до п. 3.10. договору, акт виконаних робіт та акт звірки розрахунків повинні бути розглянуті відповідачем протягом 3-х робочих днів з дня отримання від позивача та повернуті останньому підписаними (з розшифруванням посади, прізвища, ім`я та по батькові особи, що підписала акт) та скріпленими печаткою або з мотивованими запереченнями до акту. Якщо протягом 3-х робочих днів з дати передачі актів по факсу або електронною поштою не надійде мотивованих заперечень відповідача до акту виконаних робіт та акту звірки розрахунків, позивач вважає їх підписаними та приймає для відображення у бухгалтерському обліку. Акти надаються відповідачу не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним.

Остаточний розрахунок здійснюється сторонами протягом 5-ти банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт (дати визнання актів підписаними згідно з п. 3.10. договору) та акту звірки розрахунків (п. 3.11. договору).

Пунктом 3.12. договору визначено, що сторони здійснюють звірку розрахунків та обсягів перевезених вантажів. При виявленні помилок в розрахунках сторони негайно повідомляють про це одна одну. Перерахунок в такому випадку здійснюється при здійсненні розрахунків в наступному місяці.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2. договору, заявкою відповідача на перевезення вантажу є направлена по електронній пошті або доставлена кур`єром заявка за формою, вказаною в п. 2.2.4. Підтвердженням прийняття заявки відповідача на перевезення вантажу є виставлення позивачем рахунку по факсу або електронній пошті на підставі отриманої заявки.

Відповідно до пп. 5.3.1. п. 5.3. договору, відповідач несе майнову відповідальність за збитки, які виникли у позивача внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, непред`явлення вантажів до перевезення, дій, що призвели до простою рухомого складу, необґрунтованої відмови в оплаті за перевезення та несвоєчасної оплати рахунків позивача.

Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2019 включно. Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не менш, ніж за 30 днів до закінчення його дії не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання договору (п. 10.2. договору).

01.04.2024 сторони уклали додаток до договору, у якому відповідно до п. 3.8. договору узгодили вартість послуг з організації перевезень вугілля кам`яного у власних (орендованих) вагонах позивача територією України за наведеними у цьому додатку напрямками за кожний перевезений вагон згідно з наданими відповідачем заявками. Вартість послуг з організації перевезень вантажів у власних (орендованих) вагонах позивача територією України за погодженими у додатку до договору маршрутами включає: тариф за перевезення власного (орендованого) вагону у порожньому стані, встановлений «Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані із ними послуги» із застосуванням коефіцієнтів, встановлених державними органами; плату за користування власним (орендованим) вагоном; винагороду (плату) експедитора. ПДВ нараховується згідно чинного законодавства України.

Пунктом 3 додатку до договору узгоджено, що оплата вартості послуг з організації перевезень сплачується відповідачем на умовах 100% попередньої оплати, виходячи із запланованого обсягу перевезень, не пізніше, ніж за 2 (два) календарних дня до початку направлення вагонів у порожньому стані до станції навантаження, на підставі виставленого позивачем рахунку.

У разі необґрунтованої відмови відповідача від вагонів пізніше, ніж вони були заадресовані на станцію навантаження за заявкою відповідача, останній зобов`язується компенсувати позивачу всі фактичні витрати (в тому числі залізничний тариф зі станції заадресації вагонів на станцію навантаження, зазначену відповідачем, а також всі витрати за переадресування таких вагонів), які виникли у зв`язку з такою відмовою, підтверджені документами, розрахунком витрат і пред`явленим рахунком, а також плату за користування вагонами позивача в розмірі 650,04 грн, в т.ч. ПДВ, за добу за кожний безпідставно відмовлений вагон за весь час з моменту прибуття вагонів на станцію, на якій позивачем буде здійснено передислокацію вагонів у новому напрямку до моменту їх прибуття на станцію нового призначення (п. 4 додатку до договору).

Додаток до договору набирає чинності з 01.04.2024 і дає до дати виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань щодо цього перевезення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у період з 24.03.2024 по 05.04.2024 засобами електронної пошти направив позивачу заявки на подачу наступних 41 вагонів під навантаження:

24.03.2024 направлено заявку на подачу вагону № 63390843 до станції Соснівка;

25.03.2024 направлено заявку на подачу вагонів №№ 60634086, 60631058 до станції Добропілля;

27.03.2024 направлено заявку на подачу вагонів №№ 63285456, 59777664 до станції Добропілля;

29.03.2024 направлено заявку на подачу вагонів №№ 52171725, 63928733, 63991889 до станції Добропілля та вагонів №№ 64048754, 60631918 до станції Соснівка;

01.04.2024 направлено заявку на подачу вагонів №№ 53729240, 63390777, 64690811, 63552533, 63375349, 64093461, 62897640, 58585589, 64880859, 63520977, 64056732, 6419212, 61908257 до станції Соснівка;

05.04.2024 направлено заявку на подачу вагонів №№ 64880933, 64880917, 53590907, 63991830, 64049778, 55590160, 64259765, 64615362, 63520241, 64690803, 63873585, 63867279, 63118137, 63375067, 64065329, 62618913, 62618509, 61517488 до станції Соснівка.

Однак, відповідач 12 та 16 квітня 2024 року направив на електронну пошту позивача листи про відмову від користування вагонами, які слідували на ст. Соснівка та на ст. Добропілля.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що незважаючи на вищевказані відмови відповідача від користування вагонами, останній протягом тривалого часу їх не повертав, на підтвердження чого надано, зокрема, відповідь Філії «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця» на адвокатський запит, у якій наведено повну інформацію по 41 вагонах (коли вони були направлені відповідачем зі станції Соснівка та Добропілля для повернення), а також відповідні накладні, у яких вказані дати повернення вагонів та дати їх прибуття до нової станції. Таким чином, позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача коштів за надані позивачем послуги згідно з договором № 28/19 про надання транспортно-експедиторських послуг від 21.10.2019, оскільки у встановлений цим договором строк відповідач не надав обґрунтованих заперечень щодо актів наданих послуг за квітень та травень 2024 року. Крім того, за порушення строків виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань позивач нарахував та заявив до стягнення також 3% річних у розмірі 19 133,97 грн, інфляційні втрати у розмірі 64 172,20 грн та пеню у розмірі 166 240,52 грн.

Відповідач підтвердив обставини щодо надання йому в рамках договору, укладеного з позивачем, у користування залізничних вагонів, однак зазначив, що такі вагони були задіяні виключно для перевезення вантажів на адресу Зміївська та Трипільська ТЕС ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО». Однак, у березні-квітні 2024 року відбулися обстріли з боку РФ по ТЕС ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО», у зв`язку з чим останнє втратило можливість приймати зафрахтоване вугілля, а ДП «УКРВУГІЛЛЯ» (з яким у відповідача укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування та згідно з яким відповідач виступає експедитором для ДП «УКРВУГІЛЛЯ») втратило єдиного споживача такого вугілля, для потреб якого здійснювалась його закупівля.

Так, відповідач зазначив, що в рамках договору № 28/19 про надання транспортно-експедиторських послуг від 21.10.2019 у період з 06.04.2024 по 11.04.2024 було спрямовано 34 залізничні вагони на станцію Соснівка Львівської залізниці для подання під навантаження вугледобувному підприємству ДП «ЛЬВІВВУГІЛЛЯ», а у період з 08.04.2024 по 11.04.2024 спрямовано 7 залізничних вагонів на станцію Добропілля Донецької залізниці для подання під навантаження вугледобувному підприємству ДП «ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ-ВИДОБУТОК». Вказані вагони були завантажені та стояли в очікуванні напрямку руху, однак, 19.04.2024 відповідач повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин. При цьому, відповідач зауважив про те, що він був позбавлений можливості дотриматися строків, визначених п. 4 додатку від 01.04.2024 до договору, оскільки про форс-мажорні обставини (обстріли) не було відомо заздалегідь. Отже, посилаючись на ст. 617 Цивільного кодексу України та п. 7.1. договору, відповідач вказує про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань.

Також відповідач у своїх запереченнях щодо позовних вимог посилався на неналежне направлення позивачем актів надання послуг та їх невідповідність вимогам до первинних документів, у зв`язку з чим у відповідача не виникло обов`язку у підписанні цих актів або наданні заперечень.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи належно підтверджується факт понесення позивачем фактичних витрат на виконання договору (за оренду вагонів та сплату залізничних тарифів), які відповідач у порушення умов договору безпідставно не відшкодував. При цьому суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про дію форс-мажорних обставин, вказавши, що стягнення фактично понесених витрат не є видом відповідальності за порушення зобов`язання, від якої звільняє непереборна сила. Водночас позовні вимоги в частині стягнення пені суд задовольнив лише частково у зв`язку з необхідністю застосування встановленого законом шестимісячного обмеження строку її нарахування, а також дійшов висновку про наявність підстав для нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту фактичного виконання рішення суду.

Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Згідно з частинами 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд встановив, що внаслідок укладення договору №28/19 про надання транспортно-експедиторських послуг від 21.10.2019, між сторонами склалися правовідносини, які врегульовані главою 65 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

У силу приписів ст. 10 означеного Закону експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювались в інтересах клієнта.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, ворожі атаки, блокади, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Відтак, застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України у даному випадку сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Відповідно до частин 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Правова позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, всебічно і повно з`ясувавши обставини справи, застосовуючи до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Щодо форс-мажорних обставин

Апелянт посилається на те, що судом не надано оцінки існуванню форс-мажорних обставин для відповідача, що виникли через ворожі обстріли ТЕС ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО». Суд неправомірно визначив, що порушення строків повідомлення про настання форс-мажору позбавило відповідача права на нього посилатись, що суперечить правовому висновку Верховного Суду у справі №904/5328/21. Також перше повідомлення позивачу було направлено без порушення встановлених договором строків (через 9 днів), а суд не дослідив і не надав оцінки Сертифікату ТПП України №3100-24-1280. Крім того, позивач не довів, а суд не встановив, які саме вагони та в який термін перебували у навантаженому стані.

В контексті цих доводів колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, однак апеляційний суд вважає за необхідне деталізувати мотиви відхилення цього доводу шляхом розмежування понять "відповідальність за порушення зобов`язання" та "основне грошове зобов`язання".

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорні обставини звільняють виключно від цивільно-правової відповідальності (штрафи, пеня, відшкодування упущеної вигоди), проте вони не звільняють сторону від виконання основного обов`язку за договором (в даному випадку - обов`язку компенсувати фактично понесені експедитором прямі витрати за надані послуги оренди вагонів та сплату залізничного тарифу).

Пунктом 4 Додатка від 01.04.2024 до Договору встановлено механізм компенсації витрат: "у разі необґрунтованої відмови Клієнта від вагонів... Клієнт зобов`язаний компенсувати Експедитору всі фактичні витрати (залізничний тариф... та плату за користування вагонами)". Ці виплати за своєю правовою природою не є неустойкою (пенею, штрафом) у розумінні статті 549 ЦК України. Колегія вважає, що вони є компенсацією реальних прямих витрат, понесених експедитором перед третіми особами (Укрзалізницею та власниками вагонів). Експедитор не може нести тягар фінансових втрат, які виникли внаслідок виконання заявок Клієнта, навіть якщо Клієнт зіткнувся з об`єктивними труднощами у своїх контрагентів. Згідно зі статтею 617 ЦК України, відсутність у боржника коштів або невиконання обов`язків його контрагентами не вважається форс-мажором щодо грошового зобов`язання.

Крім того, колегія звертає увагу, що Сертифікат ТПП України № 3100-24-1280 від 03.07.2024 засвідчує форс-мажорні обставини щодо неможливості відповідача прийняти вагони під навантаження (том 2, а.с. 171-172). Однак він не унеможливлює здійснення розрахунків (оплати грошових коштів) за фактично використаний рухомий склад. Колегія враховує, що сертифікат ТПП не є абсолютним доказом і не має наперед встановленої сили; суд оцінює, чи безпосередньо обставини непереборної сили унеможливили виконання конкретного зобов`язання. У даному випадку фізичне руйнування ТЕС унеможливило поставку вугілля, але не створило об`єктивної неможливості для відповідача сплатити експедитору кошти за вже сформовані логістичні витрати.

Щодо порушення строків повідомлення про форс-мажор (п. 7.2 Договору): апелянт помилково тлумачить лист від 19.04.2024 як належне повідомлення. В цьому листі йшлося про проблеми третіх осіб, а не самого відповідача. Відповідний сертифікат ТПП був наданий лише у липні 2024 року. Зокрема, згідно з матеріалами справи, сам сертифікат про форс-мажорні обставини (№3100-24-1280, вих. №163/05-4) був виданий 3 липня 2024 року. Відповідач надав його позивачу лише 17 липня 2024 року, додавши до свого листа-повідомлення (том 2, а.с. 173). Водночас, навіть якщо визнати повідомлення своєчасним, воно, з огляду на вищенаведене матеріально-правове обґрунтування, звільняє відповідача лише від санкцій, нарахованих на період дії форс-мажору, але не від сплати 1 227 950,84 грн основного боргу (компенсації витрат).

Стосовно зменшеної суми пені у розмірі 161 510,11 грн, інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції здійснив правильний перерахунок з урахуванням імперативних приписів частини 6 статті 232 ГК України.

Щодо природи витрат як фактичних збитків

Апелянт стверджує, що витрати позивача є "штучними", оскільки до них включено митні збори за вагони міжнародного сполучення, тарифи сплачувалися третіми особами, а послуги закуповувалися у пов`язаної особи (ТОВ "Норс Бізнес Груп", де спільним бенефіціаром є одна фізична особа).

Застосовуючи норми матеріального права, колегія суддів констатує хибність цих доводів. Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та пункту 2.1.4 Договору, експедитор має безумовне право залучати до виконання своїх зобов`язань інших осіб та укладати від свого імені договори з транспортними організаціями.

Чинне господарське та цивільне законодавство України не забороняє суб`єктам господарювання укладати правочини з пов`язаними особами, якщо це не суперечить статутним цілям та не підпадає під спеціальні обмеження (наприклад, законодавство про захист економічної конкуренції чи правочини із заінтересованістю в АТ). Сама по собі наявність спільного бенефіціара не є доказом безтоварності, фіктивності чи удаваності господарської операції (стаття 234 ЦК України). Скаржник не довів факту завищення ринкових цін на оренду вагонів та не надав доказів, які б спростовували реальність наданих послуг.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов`язаний відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в його інтересах. Позивач довів первинними документами (накладними, актами, платіжними дорученнями), що залучені вагони прямували на станції Соснівка та Добропілля виключно на виконання заявок Відповідача від 24.03.2024 - 05.04.2024. Відповідач при поданні заявок не обмежував право позивача використовувати вагони, що повертаються з країн ЄС. Витрати на передислокацію є об`єктивними супутніми витратами експедитора.

Твердження відповідача про те, що позивач умисно затягував відправлення відмовних вагонів (з 16.04 по 19.04), спростовуються технологією роботи залізничного транспорту. Передислокація вагонів на нову станцію після відмови клієнта потребує часу на оформлення нових перевізних документів та фізичного забезпечення локомотивною тягою з боку АТ "Укрзалізниця", що перебуває поза межами безпосереднього контролю експедитора.

Щодо належності актів наданих послуг та порядку їх погодження

Апелянт посилається на те, що акти наданих послуг за квітень і травень 2024 року були надіслані йому на електронну пошту без використання електронного цифрового підпису, що нібито позбавляє їх статусу первинного документа та не створює для відповідача обов`язку щодо їх підписання або надання вмотивованої відмови.

Колегія суддів відхиляє ці доводи як такі, що прямо суперечать умовам укладеного договору та принципу свободи договору (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Сторони у пункті 3.10 Договору № 28/19 чітко погодили алгоритм електронного документообігу: акти повинні бути розглянуті клієнтом протягом 3-х робочих днів з дня отримання. Якщо протягом цього строку з дати передачі актів по факсу або електронною поштою не надійде мотивованих заперечень, експедитор вважає їх підписаними (принцип "мовчазної згоди").

Включення до договору умови про презумпцію прийняття послуг у разі ненадання заперечень у встановлений строк є правомірним інструментом розподілу ризиків. Відповідач не заперечує фактичного отримання актів на свою електронну пошту 10.05.2024 та 05.06.2024. Лист відповідача про незгоду від 20.05.2024 (надісланий 23.05.2024) поданий з пропуском триденного строку, а щодо травневого акту заперечень взагалі не надходило.

Водночас, обов`язок прийняти виконані роботи/послуги або негайно заявити мотивовану відмову покладено на замовника. Безпідставне ухилення або пропуск договірного строку на подання заперечень прирівнюється до прийняття таких послуг. Відсутність кваліфікованого електронного підпису не нівелює факту направлення документа у спосіб, прямо передбачений пунктом 3.10 Договору, який сторони не визнавали недійсним.

Щодо процесуального питання про залучення третьої особи

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі Державного підприємства «Укрвугілля» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки саме для цього підприємства призначалися вагони і наявність форс-мажорних обставин у ДП безпосередньо впливає на виконання зобов`язань відповідачем.

Надаючи оцінку цьому доводу, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до частин 1, 3 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості за Договором № 28/19 про надання транспортно-експедиторських послуг від 21.10.2019, укладеним виключно між позивачем (експедитором) та відповідачем (клієнтом). Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. Відносини між відповідачем (ПП «ЄТЛЦ») та ДП «Укрвугілля» регулюються окремим договором транспортно-експедиційного обслуговування № Е-10/03/21.

Колегія враховує, що ймовірність подання в майбутньому регресного позову не є безумовною підставою для залучення третьої особи. Рішення у цій справі стосується виключно перевірки належності виконання грошових зобов`язань відповідачем перед позивачем. Оцінка судом наявності чи відсутності форс-мажору в ланцюгу постачання не встановлює преюдиціальних обов`язків для ДП «Укрвугілля». Отже, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано відхилив клопотання відповідача.

Враховуючи викладене колегія констатує, що відповідачем ані в суді першої інстанції, а ні під час апеляційного перегляду справи не доведено підстав для відмови у позові. Усі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

В контексті викладено колегія враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у справі що переглядається, суд першої інстанції належним чином суду зазначив підстави, на яких воно ґрунтуються.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/7376/25 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 02.07.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков