Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №910/6429/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2026 р. Справа№ 910/6429/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Буравльова С.І.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Діордієв О.С.

від відповідача: Пількевич Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕМЕНТАЛЬ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025, повний текст якого складено та підписано 01.12.2025

у справі №910/6429/25 (суддя Панасюк Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕМЕНТАЛЬ»

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

22.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елементаль» про стягнення 2 110 872,54 грн заборгованості по поверненню авансового платежу за договором поставки № 2410 від 23.07.2024, 2 352 115,12 грн неустойки за порушення строку поставки обладнання, 46 261,43 грн 3% річних та 238 892,98 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором поставки, а саме: не поставив обладнання у встановлений строк та не повернув позивачу кошти, сплачені в якості авансового платежу, після отримання повідомлення про відмову від договору та поставки.

Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав статті 6, 11, 509, 525, 526, 530, 538, 549, 610, 611, 612, 625, 627, 628, 629, 655, 662, 665, 692, 693, 712 ЦК України, статті 173, 179, 193, 217, 230, 231 ГК України, статті 12, 42, 58, 73, 74, 161, 162, 163, 164 ГПК України.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що:

- протягом значного періоду часу сторони узгоджували умови виконання робіт та поставки матеріалів, строки та технічні деталі, необхідні для реалізації проекту. При цьому, позивач постійно затягував процедуру підписання договорів, що безпосередньо вплинуло на строки початку виконання робіт та поставок;

- з метою належного, повного та своєчасного виконання зобов`язань за договором поставки, відповідач одразу після його укладення вжив усіх необхідних заходів для забезпечення матеріально-технічної підготовки об`єкта для подальшого здійснення поставки обладнання/матеріалів;

- позивач не надавав вчасного та безперешкодного доступу до об`єкта. На території постійно проводилися сторонні роботи (заливання підлоги, монтаж стелажів тощо), що унеможливлювало та ускладнювали виконання робіт та поставки матеріалів відповідачем у визначений строк і спричинило зміну дат фактичного початку виконання;

- аванс відповідачем відпрацьовано, здійснено закупівлю необхідного обладнання/матеріалу, доставлено їх на об`єкт, понесено значні витрати на забезпечення виконання договору, а також виконано значний обсяг інших робіт, які оплачені позивачем не були;

- вимоги позивача щодо здійснення нараховування неустойки, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки правове обґрунтування нарахування та повернення коштів зі сторони позивача є посилання на ст. 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 позов суд задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕМЕНТАЛЬ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" заборгованість по поверненню авансового платежу за договором поставки №2410 від 23.07.2024 в розмірі 2 110 872,54 грн неустойку в розмірі 2 352 115,12 грн, та судовий збір в розмірі 53 555,85грн. У задоволені решти позовних вимог відмовив.

Рішення, з посиланням на ст.ст. 530, 548, 549, 610, 611, 625, 629, 712 ЦК України та ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 207, 219, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 256, 288 ГПК України, мотивоване тим, що відповідач порушив умови укладеного договору й не виконав зобов`язання з поставки товару у встановлений строк, що є підставою для повернення позивачу суми авансового платежу та стягнення передбаченої договором неустойки за прострочення; водночас вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки в заявлений період нарахування у відповідача ще не виникло відповідного грошового зобов`язання перед позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовноі? заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" відмовити у повному обсязі.

Апелянт посилається на те, що висновки суду першої інстанції про відсутність доказів поставки товару чи повернення коштів є передчасними та не ґрунтуються на повному і всебічному дослідженні обставин справи. Зокрема, апелянт зазначив, що:

- суд не взяв до уваги та не надав жодної оцінки доданому до письмових пояснень електронному листуванню між сторонами, що свідчить про порушення вимог статей 86 та 236 ГПК України щодо обов`язку суду надати оцінку кожному доказу;

- суд першої інстанції порушив принцип процесуальної рівності, не надавши адвокату відповідача достатньо часу на ознайомлення з матеріалами справи та підготовку правової позиції через заплановану відпустку судді;

- позивач умисно та безпідставно ухилився від надання відповіді на адвокатський запит щодо місцезнаходження залишеного на його об`єкті товару, що свідчить про зловживання процесуальними правами, створення штучних перешкод у збиранні доказів та спрямоване на введення суду в оману;

- апелянт діяв сумлінно і виконав свій обов`язок щодо здійснення поставки, відпрацювавши авансовий платіж: закупив необхідне обладнання, доставив його на об`єкт та виконав значний обсяг інших робіт, що підтверджується новими доказами (фотографіями товару на об`єкті та відповідями постачальників на адвокатські запити);

- суд не врахував, що мала місце лише затримка поставки товару на 4 календарні дні, а не відсутність поставки загалом. Ототожнення судом поставки з її повною відсутністю призвело до необґрунтованого стягнення 2 352 115,12 грн неустойки, що свідчить про її явну непропорційність наслідкам порушення та порушення принципу справедливості;

- розірвання договору з підстав «втрати інтересу» позивачем не анулює правових наслідків дій, які були фактично та належним чином вчинені до моменту його розірвання. Застосування правових наслідків повної непоставки товару за наявності факту його реальної доставки на об`єкт суперечить загальним засадам господарського права.

Доводи та заперечення позивача

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач мотивував свою позицію тим, що доводи скаржника є повністю необґрунтованими та базуються на надуманих обставинах, які не знаходять жодного підтвердження в матеріалах справи. Він наголосив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і ухваленим у відповідності до норм матеріального та процесуального права за умови всебічного та об`єктивного вивчення всіх доказів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Буравльов С.І., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2025 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6429/25 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/6429/25. Копію ухвали надіслано суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, розглянувши матеріали апеляційної скарги Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 234, 258, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

04.02.2026 недоліки апеляційної скарги усунуто.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕМЕНТАЛЬ» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/6429/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 30.03.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 16.02.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 16.02.2026 (включно).

Розгляд справи відкладався, зокрема до 22.06.2026.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача в судовому засіданні 22.06.2026 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 22.06.2026 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

22.12.2026 апелянт подав заяву, в якій просить долучити додаткові докази, а саме:

- фотокопії товару після фарбування;

- фотокопії товару із датою та місцезнаходженням;

- докази направлення адвокатського запиту;

- копія листа №ВИХ-2-114/25 від 29.12.2025;

- копія видаткової накладеної №К-1-00009756 від 20.03.2025;

- копія маршрутного листа від 21.03.2025;

- копії роздруківок про направлення адвокатського запиту від 15.12.2025;

- копії адвокатських запитів від 05.12.2025 (з ел. підписами до них);

- копія експрес-накладної від 10.04.2025;

- копія листа №341 від 18.12.2025;

- копія листа №17-1225/02 від 17.12.2025;

- копія довіреності;

- копії видаткових накладних від 09.04.2025, від 28.03.2025, від 04.02.2025, від 03.03.2025, від 25.02.2025, від 05.03.2025, від 06.03.2025.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З викладеного вище вбачається, що апелянт просить суд апеляційної інстанції долучити нові докази: відповіді на адвокатські запити від постачальників, накладні, договори з третіми особами та фотографії товару на об`єкті. Неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції скаржник обґрунтовує пізнім залученням адвоката 11.11.2025 та сподіванням на мирне врегулювання спору.

Колегія суддів застосовує положення статті 269 ГПК України, відповідно до якої докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Пізнє укладення договору про надання правової допомоги є суб`єктивним організаційним рішенням сторони і не становить об`єктивної перешкоди в розумінні процесуального закону. Ведення переговорів щодо мирного врегулювання спору не зупиняє перебігу процесуальних строків і не звільняє сторону від обов`язку доказування своєї позиції в суді. Більшість заявлених «нових» доказів (договори з постачальниками, первинні документи від них) були створені у 2024 - 2025 роках і перебували у володінні Відповідача до початку розгляду справи по суті.

Отже, з огляду на викладене, протокольною ухвалою від 22.06.2026 колегія суддів відмовила у прийнятті додаткових доказів, поданих на стадії апеляційного провадження, оскільки скаржником не доведено наявності об`єктивних, незалежних від його волі причин, що унеможливлювали їх подання до суду першої інстанції.

18.02.2026 апелянт подав заяву про забезпечення, в якій, посилаючись на ст. 136, 137 ГПК України, просить вжити заходи забезпечення шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕМЕНТАЛЬ» (код ЄДРПОУ 37985175) та обліковуються на всіх рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах, у межах загальної суми стягнення - 4 516 543,51 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" від 18.02.2026 про забезпечення позову.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.

23.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Санвіта Груп» (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елементаль» (як постачальником) було укладено договір поставки № 2410 (далі також – договір), за умовами якого постачальник зобов`язався власними або залученими силами здійснити поставку обладнання/матеріалів, а також забезпечити проведення інструктажу для покупця стосовно поводження із обладнанням, а покупець зобов`язаний оплатити ціну договору:

- Обладнання для систем протипожежного захисту, перелік якого вказаний у Договірній ціні (Додатку № 1 до договору).

У розділі 2 договору сторони погодили, що ціна договору є твердою (з урахуванням вартості обладнання, накладних, транспортних витрат) складається з суми всіх специфікацій, які є невід`ємною частиною даного договору (Додаток № 1), а саме:

- системи протипожежного захисту 3 015 532,20 грн, ПДВ 20% 502 588,70 грн.

Порядок оплати:

- 70% ціни договору сплачується шляхом здійснення авансового платежу у розмірі 2 110 872,54 грн, у тому числі ПДВ 20% - 351 812,09 грн, протягом 5 робочих днів з дати підписання договору;

- 25% ціни договору сплачується шляхом здійснення платежу у розмірі 753 883,05 грн, у тому числі ПДВ 20% - 125 627,18 грн протягом 5 робочих днів з моменту поставки обладнання на адресу, вказану в п. 1.3 даного договору;

- 5% ціни договору сплачується шляхом здійснення платежу у розмірі 150 776,61 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 25 129, 44 грн, протягом 30 календарних днів з моменту поставки обладнання на адресу, вказану в п. 1.3. даного договору.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору, постачальник зобов`язується поставити обладнання протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору. Обладнання вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання видаткової накладної сторонами, сторони погодили, що ризик втрати обладнання переходить до покупця після його поставки на об`єкт.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 11.1. договору).

На виконання умов договору позивач здійснив перший платіж за договором – авансовий платіж за обладнання в розмірі 2 110 872,54 грн з ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією № 4026 від 26.07.2024 .

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що станом на 09.05.2025 відповідач прийняті на себе зобов`язання згідно умов договору не виконав, в порушення вимог п.п. 1.1 та 4.1 договору обладнання належної номенклатури, якості, кількості та комплектності відповідно до Специфікації (Додаток № 1) до договору позивачу не поставив, грошові кошти, сплачені позивачем в якості авансового платежу за обладнання, позивачу не повернув.

09.05.2025 позивач у зв`язку з неналежним та тривалим невиконанням умов договору з боку відповідача та втратою інтересу у позивача до виконання відповідачем договору, направив відповідачу повідомлення (вих. № 09-0525/02 від 09.05.2025) про відмову від поставки обладнання за договором поставки № 2410 від 23.07.2024, в якому, посилаючись на норми ст. 526, 530, 612, 693 Цивільного кодексу України, зазначив про порушення відповідачем зобов`язань та про відмову від прийняття, оплати та поставки обладнання за Специфікацією (Додаток №1) до договору поставки № 2410 від 23.07.2024. У зв`язку з цим просив повернути сплачену суму авансового платежу в сумі 2 110 872,54 грн з ПДВ.

Оскільки станом на 20.05.2025 позивач не отримав від відповідача ані відповіді на зазначене повідомлення, ані грошових коштів, сплачених по договору в якості авансового платежу, то виникла необхідність звернутися із даним позовом до суду з захистом свого порушеного права.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 2 110 872,54 грн неповернутого авансового платежу, 2 352 115,12 грн неустойки за порушення строків поставки, оскільки факт невиконання зобов`язань із поставки товару був повністю доведений. Водночас суд відмовив у стягненні 3% річних та інфляційних втрат, обґрунтувавши це тим, що в заявлений позивачем період у відповідача ще не виникло відповідного грошового зобов`язання.

Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

За результатами перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права у цій справі встановлено, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на відповідні норми.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Правова позиція апеляційного суду

Предметом судового розгляду є стягнення авансового платежу та штрафних санкцій у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «ЕЛЕМЕНТАЛЬ» Договору поставки № 2410 від 23.07.2024.

Відповідно до ст. 712 ЦК України а договором поставки постачальник зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Доводи скаржника про те, що він фактично виконав умови Договору, оскільки здійснив закупівлю матеріалів у третіх осіб (ТОВ «Континент-Сталь», ТОВ «Фаєр Сек`юриті Дистриб`юшн» тощо) та доставив їх на об`єкт, колегія суддів відхиляє як юридично неспроможні з огляду на таке:

- пунктом 4.2 Договору Сторони імперативно погодили, що Обладнання вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання видаткової накладної Сторонами;

- відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. У матеріалах справи відсутні будь-які видаткові накладні, акти приймання-передачі або інші належні первинні документи, складені між ТОВ «ЕЛЕМЕНТАЛЬ» та ТОВ «САНВІТА ГРУП», які б підтверджували факт передачі товару;

- документи (договори, рахунки, квитанції), що фіксують господарські операції між Відповідачем та його контрагентами, підтверджують виключно власну підприємницьку діяльність Відповідача (підготовку до виконання Договору), а не факт виконання зобов`язання перед Позивачем. Відповідно до ст. 42 ГК України (на час виникнення правовідносин), підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність. Ризик неможливості передачі придбаного товару контрагенту покладається виключно на постачальника.

Щодо оцінки електронних доказів (листування у месенджерах)

Скаржник у своїй апеляційній скарзі наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно відхилив та не надав оцінки електронним доказам - роздруківкам (скріншотам) листування між керівниками підприємств у месенджерах (Viber, Telegram), які, на переконання скаржника, підтверджують факт знаходження товару на об`єкті та ведення робіт, а отже - фактичне виконання умов Договору.

Колегія суддів відхиляє ці доводи скаржника як юридично необґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до ст. 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронне листування.

Колегія суддів враховує сталу практику Верховного Суду, яка свідчить про те, що обмін повідомленнями у месенджерах є повноцінним джерелом доказування, якщо такий формат комунікації є звичним для сторін і дозволяє ідентифікувати авторів повідомлень.

Зокрема, у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 Верховний Суд зазначив таке: «п. 38. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.».

Отже, надані скаржником скріншоти визнаються судом допустимим джерелом інформації в загальному розумінні процесуального закону.

Разом з тим, згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України (допустимість доказів), обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що допустимість електронного листування як доказу не означає його автоматичної безумовної здатності підтвердити будь-яку обставину справи. Оцінка таких доказів здійснюється в сукупності з іншими матеріалами та з урахуванням природи спірних правовідносин.

Надані скаржником роздруківки листування свідчать виключно про наявність комунікації між представниками сторін щодо організаційних та робочих питань (забезпечення доступу працівників на об`єкт, погодження технічних деталей монтажу, надсилання фотографій матеріалів).

Однак предметом доказування у цій справі є юридичний факт передачі товару (Обладнання) у власність Покупця.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Господарська операція (поставка) є подією, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань сторін, і вимагає належного документального оформлення.

Крім того, сторони передбачили цю вимогу в п. 4.2 Договору поставки, яка передбачає, що Обладнання вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання видаткової накладної.

Електронне листування та фотографії в месенджері не є первинними бухгалтерськими документами, не містять обов`язкових реквізитів первинного документа (зокрема, підписів осіб, відповідальних за здійснення та оформлення господарської операції) та не можуть підміняти собою видаткову накладну або акт приймання-передачі.

Колегія суддів враховує, що електронне листування може бути визнане допустимим доказом. Проте, відповідно до ст. 86, 76 та 77 ГПК України, докази повинні бути не лише допустимими, а й належними - тобто такими, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування.

Отже, наявність активного робочого листування в месенджерах не замінює юридичного факту передачі товару та переходу права власності на нього, який має підтверджуватися відповідним первинним документом. Електронні докази комунікації, за відсутності належним чином оформлених видаткових накладних, не є допустимими та достатніми доказами виконання Відповідачем своїх зобов`язань з поставки. З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно не поклав зазначені електронні докази в основу рішення як підтвердження факту поставки товару.

Щодо правомірності розірвання Договору та повернення авансу

Скаржник заперечує правомірність розірвання Договору Позивачем, стверджуючи, що «втрата інтересу» до поставки не є передбаченою законом підставою для припинення договірних зобов`язань в односторонньому порядку. Колегія суддів вважає цей довід безпідставним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У даному випадку, п. 10.2.1 Договору прямо передбачає право Покупця в односторонньому порядку припинити дію Договору за власною ініціативою, за умови письмового повідомлення Постачальника про таке рішення за 5 календарних днів.

Реалізувавши це договірне право (повідомлення від 09.05.2025), Позивач діяв у межах умов, погоджених самими сторонами при підписанні Договору, що відповідає принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України).

Окрім спеціальної договірної умови про розірвання, ситуація регулюється нормами ч. 2 ст. 693 ЦК України, яка визначає, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати (авансу), не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Ця норма є імперативною та спрямована на захист майнових інтересів покупця у випадку порушення постачальником своїх зобов`язань. Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази виконання Відповідачем обов`язку з поставки, що автоматично виникло після спливу 30-денного строку, передбаченого Договором

Правова природа суми попередньої оплати (авансу) полягає в тому, що вона зберігає свій статус лише до моменту виконання зобов`язання, за яким вона була отримана.

Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (зокрема, у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19), аванс не є забезпеченням виконання зобов`язань, а є способом їх виконання. Зокрема, в п. 50 цієї постанови зазначено таке: «….за своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України; - повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, а не грошовим зобов`язанням.». У разі невиконання зобов`язання постачальником, аванс втрачає свою цільову спрямованість і перетворюється на безпідставно набуті кошти, які підлягають поверненню на підставі ст. 693 ЦК України.

Отже, твердження скаржника про неможливість розірвання договору в односторонньому порядку ігнорує той факт, що неможливість виконання Відповідачем свого основного зобов`язання (поставки) надає Позивачеві правові підстави для припинення договірних відносин та витребування сплачених коштів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зобов`язання Відповідача повернути аванс у розмірі 2 110 872,54 грн є безспірним, оскільки факт порушення строку поставки підтверджений матеріалами справи, а право Покупця на розірвання Договору закріплено як нормами закону, так і умовами самого Договору.

Щодо нарахування неустойки та посилання на форс-мажор і воєнний стан

Суд першої інстанції стягнув з Відповідача неустойку в розмірі 2 352 115,12 грн за порушення строків поставки.

Скаржник вважає цей розрахунок необґрунтованим, посилаючись на те, що затримка поставки нібито склала лише 4 дні. Цей аргумент повністю спростовується матеріалами справи, оскільки, як встановлено судом вище, юридичного факту поставки товару у визначеному Договором порядку (за видатковою накладною) не відбулося взагалі. Тому період прострочення правомірно розрахований Позивачем з 23.08.2024 до дати повідомлення про розірвання Договору (09.05.2025) - 260 днів.

Розрахунок неустойки є арифметично вірним і відповідає умовам п. 7.2 Договору. Скаржник не подавав до суду першої інстанції вмотивованого клопотання про зменшення розміру пені в порядку ст. 551 ЦК України з належним обґрунтуванням винятковості обставин, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу в повному обсязі.

Колегія суддів критично оцінює посилання Скаржника на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану». Зазначена норма права стосується виключно звільнення позичальників від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання за договорами кредиту (позики). Спірні правовідносини випливають із Договору поставки, який не є кредитним договором. Отже, застосування вказаної норми до спірних правовідносин є прямим порушенням норм матеріального права, на що слушно вказує Позивач.

Скаржник також не довів наявності обставин непереборної сили (форс-мажору) в розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Розділу 8 Договору. Відсутність кваліфікованих працівників, мобілізація або затримки на кордоні, без надання відповідного сертифіката Торгово-промислової палати та без дотримання 5-денного строку на повідомлення контрагента згідно п. 8.3 Договору, не звільняють суб`єкта господарювання від відповідальності за порушення зобов`язання згідно ст. 617 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних та обґрунтованих висновків Господарського суду міста Києва. Рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі №910/6429/25 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 02.07.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.І. Буравльов

С.О. Алданова