Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №910/5015/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2026 р. Справа№ 910/5015/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Мневець О.М.;

від відповідача: Мужевська Є.Л. (поза межами приміщення суду),

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року (повний текст рішення складено 04.05.2026 року)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 року (повний текст рішення складено 14.05.2026 року)

у справі № 910/5015/25 (суддя - К.В. Полякова)

за позовом Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича

до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

про визнання недійсним одностороннього правочину та зобов`язання відновити обслуговування,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Жуков Павло Юрійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - відповідач), в якому просив визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" ФОП Жукова П.Ю. та зобов`язання АТ КБ "ПриватБанк" відновити банківське обслуговування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно в односторонньому порядку розірвав укладений між сторонами договір і закрив рахунок на підставі ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 року у справі №910/5015/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03.02.2026 року рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 року у справі № 910/5015/25 скасовано. Справу №910/5015/25 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд, зокрема, зазначив, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не навели жодних мотивувань чи існували достатні підстави вважати, що скаржник вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності; якими доказами це підтверджується; за яким(и) критерієм(ями) скаржнику встановлено неприйнятно високий ризик.

Крім того, Верховний Суд виснував, що суди попередніх інстанцій, порушивши вимоги ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 4 ст. 236 та ч. 7 ст. 301 Господарського процесуального кодексу України, не врахували щодо питання застосування норм матеріального та процесуального права (судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику), в результаті чого залишили поза увагою необхідність з`ясування обставин наявності або відсутності відповідного рішення компетентного органу відповідача про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику, дати, підстав його прийняття та відповідність встановленій внутрішніми документами процедурі та, як наслідок, не перевірили обґрунтованості встановлення банком позивачу у відповідному рішенні категорії ризику на рівні неприйнятно високого з урахуванням заперечень останнього проти визначення такого рівня ризику із наданням відповідних доказів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" ФОП Жукова П.Ю. та зобов`язано АТ КБ "ПриватБанк" відновити банківське обслуговування. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову, 3 633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 4 844,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 року заяву Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь Фізичної особи-підприємця Жукова Павла Юрійовича 41 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями місцевого господарського суду, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, представник скаржника вказав, що вказані у висновку Напрямку "Фінансовий моніторинг" № E.17.U.0.0/4- 6648279 від 07.02.2025 року клієнти, в тому числі позивач, мають загальні риси фінансових операцій за період з 01.01.2024 року по день формування висновку, а саме: надходження на картковий рахунок здебільшого здійснюється від 3-х фізичних осіб та фінансових сервісів та/або внесення готівкових коштів; видаткові фінансові операції здійснюються на користь 3-х фізичних осіб та/або зняття готівкових коштів. Мета та суть зазначених фінансових операцій не з`ясована. Джерела походження коштів не з`ясовано. Далі використання коштів - невідомо. Фінансові операції та/або дії клієнта Банк вважав підозрілими за ознакою, визначеною ст.12 Закону про ПВК/ФТ та додатком 6 "Посилені заходи належної перевірки клієнта" Положення № 65, а саме: 1) проведені у незвичний спосіб; 2) немає очевидної економічної чи законної мети; 3) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час встановлення мети та характеру ділових відносин з ним.

При цьому, за твердженням представника скаржника, законодавство про фінансовий моніторинг зобов`язує банки як суб`єктів фінансового моніторингу самостійно визначати ризики подальшого обслуговування клієнтів та уникати виявлених ризиків через застосування процедури де-рискінгу.

Водночас, представник скаржника зауважив, що при здійсненні процедур відмови клієнту від підтримання ділових відносин / обслуговування клієнта у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків та окремих послуг, продуктів уповноважені підрозділи відповідача здійснюють заходи щодо відмови від підтримання ділових відносин/обслуговування клієнта, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків, окремих видів продуктів/ послуг у порядку, встановленому порядком розірвання договорів та закриття рахунків в процедурах відмови від підтримання ділових відносин з клієнтами Банку, затвердженим рішення Правління банку протокол № 76 від 20.10.2025 року.

Натомість повідомлення клієнту про відмову від підтримання ділових відносин і розірвання договору не є висновком банку про встановлення неприйнятно високого ризику та рішенням про відмову від підтримання ділових відносин за своєю природою, а є формою інформування Клієнта про прийняте рішення про відмову, відтак, висновок суду про відсутність в повідомленні посилання на конкретні абзаци, пункти та частини статті 15 Закону №361-IX свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, закону про ВПК/ФТ. Направлене позивачу повідомлення в свою чергу відповідає вимогам внутрішніх документів банку, зокрема, містить посилання на частину першу статті 15 Закону про ПВК/ФТ, відтак, висновок суду першої інстанції ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права.

Разом з цим, представник скаржника зауважив, що висновок № E.17.U.0.0/4-6648279 від 07.02.2025 складено відповідальним підрозділом згідно з вимогами законодавства та внутрішніх документів Банку у сфері ПВК/ФТ, і зазначений документ є належним та достатнім доказом законності та обґрунтованості дій Банку у справі, що розглядається.

Крім того, представник скаржника вказав, що судом першої інстанції було стягнуто витрати на правничу допомогу в розмірі 41000,00 грн, що є явно завищеним з огляду на витрачений адвокатом час, складність та характер справи.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 року у справі №910/5015/25.

28.05.2026 року через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Так, за твердженням представника позивача, відповідачем усупереч положенням чинного законодавства не було зазначено посилання на конкретні абзаци, пункти та частини статті 15 Закону №361-IX, у зв`язку зі встановленням яких прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин, відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин, розірвання договору і закриття рахунку.

Разом з цим, представник позивача зауважив, що прийняття відповідачем рішення та його доведення до відома позивача в формі листа від 08.02.2025 року №20.1.0.0.0/7-2502208/129 здійснено за відсутності визначення конкретної правової підстави для відмови від підтримання ділових відносин, що свідчить про недотримання відповідачем вимог Закону №361- IX та Положення №65.

Крім того, за твердженням представника позивача, що позивачем на підтвердження доводів про надання систематичної волонтерської допомоги до матеріалів справи долучено докази перерахування грошових коштів впродовж 2023-2024 років на банківські рахунки Стрільця Олексія Віталійовича в АТ КБ «Приватбанк», інших осіб та Благодійної організації «БФ «Нью Ренесанс». При цьому, кількість одержувачів допомоги була незначною, проте допомога надавалась часто, що фактично пояснює незначну кількість отримувачів коштів та неодноразовість перерахувань саме цим отримувачам, на які посилається відповідач.

При цьому, представник позивача вказав, що стягнута сума правничої допомоги є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору, співмірна із складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Представник скаржника в судовому засіданні 01.07.2026 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 01.07.2026 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.05.2021 року між Фізичною особою підприємцем Жуковим Павлом Юрійовичем та Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" було укладено договір на отримання банківських послуг шляхом прийняття публічної оферти.

07.02.2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" прийняло рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банк. Вказане рішення прийнято на підставі ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України №65, внутрішніми документами банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій.

08.02.2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" листом від №20.1.0.0.0/7-2502208/129 повідомило Фізичну особу підприємця Жукова Павла Юрійовича про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банк. Внаслідок прийнятого рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками.

Крім того, 03.04.2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" листом № 20.1.0.0.0/7-250305/85368 повідомило Фізичну особу підприємця Жукова Павла Юрійовича, що 17.02.2025 року та 25.02.2025 року Банком здійснено перерахування коштів на вказані позивачем реквізити, але кошти за вищевказаними платежами було повернуто банком-одержувачем.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1075 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі, зокрема, наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту (ч. 4 ст. 1075 Цивільного кодексу України).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України в разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно із ч. 6 ст. 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон №361-IX) суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

У пунктах 39, 66 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон №361-IX) визначено, що неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону №361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносинж.

Я правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, відповідач не витребував у позивача жодних документів чи відомостей для уточнення усіх обставин перед вчиненням одностороннього правочину з розірвання ділових відносин.

Згідно із ч. 7 ст. 11 Закону №361-IX передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.

Отже, відповідні дії із витребування у клієнта додаткової інформації є правом банку, а не обов`язком, у зв`язку з чим оцінюються судом у взаємозв`язку з іншими обставинами справи.

Відповідно до частини 6 статті 7 Закону №361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі: якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені; встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей; подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу; виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою; якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.

Отже, приписи статті 15 Закону №361-IX уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 року у справі №922/1253/23.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 року №65 (далі - Положення № 65).

У пунктах 34-37 Положення № 65 передбачено, що банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.

Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.

Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.

Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

За умовами пунктів 45, 46 Положення № 65 критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення №65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику.

Згідно п. 55 Положення №65 шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.

Пунктом 61 Положення №65 передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених ч. 6 ст. 7 Закону №361-IX, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;

клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.

Згідно з п. 8 додатку №12 Положення №65 Банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ порядок відмови в передбачених Законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити: 1) перелік уповноважених працівників банку/колегіальних органів банку, які мають право приймати рішення щодо відмови в установлених Законом випадках; 2) процедуру розгляду та прийняття уповноваженими працівниками банку відповідних рішень, а також їх документування; 3) складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону) у кожному випадку; 4) порядок інформування відповідального працівника банку або працівника, уповноваженого відповідальним працівником банку, щодо прийняття рішення щодо відмови; 5) порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).

Напрямком "Фінансовий моніторинг" АТ КБ "ПриватБанк" відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи посилені заходи належної перевірки (далі скорочено - ПЗНП) та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності/відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо Клієнтів АТ КБ "ПриватБанк", за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення клієнтами операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин (далі скорочено - НВР), за результатами дослідження фінансових операцій за правилом "Виявлення дропів (застосування ЄПЗ) в нелегальному гральному бізнесі - Ранговий аналіз проекту "Розумний облік" розраховані алерти - UU1994RA.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем розроблено порядок розірвання договорів та закриття рахунків в процедурах відмови від підтримання ділових відносин з клієнтами Банку, затвердженим рішення Правління банку протокол № 76 від 20.10.2025 року (далі - Порядок відмови), відповідно до умов якого Порядок розірвання договорів та закриття рахунків в процедурах відмови від підтримання ділових відносин з клієнтами Банку є окремим внутрішнім документом, який розроблено для реалізації Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин / проведення фінансової операції (далі - Положення про відмову) з метою опису порядку дій підрозділів АТ КБ "ПриватБанк" (далі - Банк) під час здійснення ними процедур відмови від підтримання ділових відносин/ обслуговування, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку та окремих видів продуктів/ послуг у випадках, передбачених статтею 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон про ПВК/ФТ), Політикою у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - Політика ПВК/ФТ), Санкційною політикою та іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, внутрішніми документами Банку, що регулюють питання, визначені Положенням про відмову.

Відповідно до п. 3.3.5. Порядку відмови, висновок складається у вигляді службової записки у ПК "ПриватДок" (шаблон 100101, 100202 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин, клієнт ПІБ, ІПН 0000000000") та має містити всебічне викладення обставин, фактів, подій, що призвели до виникнення підозри, аргументований аналіз проведеного фінансового розслідування та чітке зазначення підстав для відмови від підтримання ділових відносин із клієнтом/ обслуговування клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою. Висновок з пропозиціями стосовно доцільності відмови направляється Відповідальному працівнику Банку для розгляду та прийняття рішення, який оформлюється службовою запискою у ПК "ПриватДок" використовуючи шаблон 100101, 100202, адресат - Відповідальний працівник Банку.

Згідно з п. 3.3.6. Порядку відмови відповідальний працівник Банку (особа, уповноважена Відповідальним працівником Банку) за результатами розгляду Висновку приймає остаточне рішення щодо наявності/відсутності підозр та підстав для відмови від підтримання ділових відносин / встановлення неприйнятно високого ризику або про відхилення висновку. Надання/проставлення адресатом резолюції "Дозволяю" на Висновку (у вигляді службової записки у програмному комплексі "ПриватДок") є датою прийняття рішення про відмову в підтриманні ділових відносин із клієнтом.

Так, при направленні даної справи на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 зазначив про необхідність дослідити, чи існували достатні підстави вважати, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності; якими доказами це підтверджується; за яким(и) критерієм(ями) позивачу встановлено неприйнятно високий ризик.

Як наголошував відповідач у відзиві, рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та відмову від підтримки ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків прийнято за службовою запискою Напрямку "Фінансовий моніторинг" АТ КБ "ПриватБанк" № E.17.U.0.0/4-6648279 від 07.02.2025 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин, з клієнтами, за результатами дослідження фінансових операцій по правилу "Виявлення дропів (застосування ЕПЗ в нелегальному гральному бізнесі - Ранговий аналіз " проєкту " Розумний облік " розраховані алерти - UU1994RA. (Дропи - 2025-02-01)", що містить висновок щодо встановлення неприйнятно високого ризику та відмову від підтримання ділових відносин з клієнтом ФОП Жуковим П. Ю. на підставі ст. 15 Закону про ПВК/ФТ, та отримала резолюцію адресата-відповідального працівника Банку "Дозволяю".

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано скаржником, відповідачем за результатами дослідження фінансових операцій позивача відповідно інформації з алерту UU1994RA, виявлення дропів (застосування ЄПЗ у нелегальному гральному бізнесі - Ранговий аналіз (посилання eantifraud.privatbank.ua), які враховують рекомендації Національного банку України, що викладені в листі від 10.08.2023 року, встановлено, що позивач:

- має концентровану кількість операцій зарахування чи списання Р2Р переказів на день;

- має ознаки "накопичення" та виведення коштів, отриманих через Р2Р перекази;

- має значні обсяги та кількість операцій P2P переказів;

- мета та суть фінансових операцій незрозуміла;

- джерела походження коштів не з`ясовано;

- подальше використання коштів - не відомо;

- фінансові операції мають транзитний характер.

Разом з цим, позивачем на підтвердження доводів про надання систематичної волонтерської допомоги до матеріалів справи долучено докази перерахування грошових коштів впродовж 2023-2024 років на банківські рахунки Стрільця Олексія Віталійовича (рахунок НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк»), інших осіб та Благодійної організації «БФ «Нью Ренесанс». Як зауважив позивач, кількість одержувачів допомоги була незначною, проте допомога надавалась часто, що фактично пояснює незначну кількість отримувачів коштів та неодноразовість перерахувань саме цим отримувачам, на які посилається відповідач.

Водночас, як слідує з направленого позивачу листа від 08.02.2025 року №20.1.0.0.0/7-2502208/129, Акціонерне товариство Комерційний банку "ПриватБанк" повідомило Фізичну особу-підприємця Жукова Павла Юрійовича про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банк. Внаслідок прийнятого рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками.

Верховний Суд неодноразово наголошував у прийнятих постановах у справах №910/18504/20, №910/10855/21, №910/18889/23, №910/6311/24, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, у вищевказаному повідомленні було перелічено лише зазначені в ч. 1 ст.15 Закону №361-IX підстави, за наявності яких можлива відмова від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції, а не зазначені конкретні абзаци, пункти та частини статті 15 Закону №361-IX, у зв`язку зі встановленням яких Банк прийняв відповідне рішення.

Тобто, зазначені відповідачем у листі підстави відмови Банку у підтриманні ділових відносин з позивачем та закриття рахунку не є такими, що свідчили би про проведення Банком внутрішньої перевірки, є загальним переліченням норм права та не містять конкретної інформації.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідач дотримався вимог, визначних Законом.

Надані у матеріали справи документи Банку не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, зміст якого розкривається у ст. 13 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Сторони несуть ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті відповідного рішення та його доведення до відома позивача не були дотримані вимоги Закону №361-IX та Положення №65.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що висновок № E.17.U.0.0/4-6648279 від 07.02.2025 складено відповідальним підрозділом згідно з вимогами законодавства та внутрішніх документів Банку у сфері ПВК/ФТ, і зазначений документ є належним та достатнім доказом законності та обґрунтованості дій Банку, а направлене позивачу повідомлення відповідає вимогам внутрішніх документів банку, зокрема, містить посилання на частину першу статті 15 Закону про ПВК/ФТ.

У цьому аспекті, колегія суддів зазначає, що фактично, викладені скаржником в апеляційній скарзі доводи зводяться до власного суб`єктивного тлумачення ним норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, зокрема Закону №361-IX та Положення №65.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірно висновку щодо задоволення позовних вимог.

Щодо додаткового рішення, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Клопотання про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності є:

- надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного,

- засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення;

- надання правничої допомоги свідку в кримінальному провадженні;

- представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні;

- представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Надані адвокатським об`єднанням послуги відносяться безпосередньо до послуг про надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У позовній заяві позивач повідомив суд першої інстанції, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 40000,00 грн та коштів у розмірі 6000,00 грн за кожне проведене судове засідання.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «Ткачук та партнери» було укладено договір про надання правничих послуг.

Договором про надання правничої (правової) допомоги від 07.03.2025 року, передбачено, вартість послуг, що надається бюро клієнту згідно цього договору, становить 40000,00 грн клієнт додатково сплачує грошові кошти в розмірі 6000,00 грн за кожне проведене судове засідання.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано: копію договору про надання правничих послуг від 07.03.2025 року, копію ордеру на надання правничої допомоги, копії платіжних інструкцій: від 19.03.2026 року на суму 6000,00 грн, від 16.04.2026 року на суму 6000,00 грн; від 07.03.2025 року на суму 20000,00 грн, від 02.02.2026 року на суму 6000,00 грн; від 25.11.2025 року на суму 6000,00 грн, від 17.09.2025 року на суму 6000,00 грн, від 21.07.2025 року на суму 6000,00 грн; від 23.06.2025 року на суму 6000,00 грн.

При цьому, колегія суддів відзначає, що оплата клієнтом послуг свідчить про їх належне прийняття.

Так, за твердженням заявника, в межах надання правничої допомоги виконано наступні дії-

В суді першої інстанції:

- консультування клієнта, аналіз законодавства, щодо застосування відповідних прав з метою забезпечення законних інтересів та прав клієнта, пов`язаних із застосуванням законодавства, збір та оформлення зібраних доказів на стадії досудової підготовки позову;

- оформлення позовної заяви;

- оформлення та направлення до суду відповіді на відзив відповідача;

- подання до суду письмових пояснень у справі;

- участь представника позивача у судових засіданнях, що відбулись 23.06.2026 року, 21.07.2025 року та 17.05.2025 року.

На стадії апеляційного провадження:

- участь представника позивача у судовому засіданні, що відбулось 25.11.2025 року.

На стадії касаційного розгляду справи:

- підготовлено та направлено до Верховного Суду касаційну скаргу;

- участь представника позивача у судовому засіданні 03.02.2026 року;

В суді першої інстанції:

- участь представника позивача у судових засіданнях, що відбулись 19.036.2026 року та 16.04.2026 року.

Загальна вартість наданих послуг становить 82000,00 грн.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Так, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5 - 7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (такий висновок міститься в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 12.01.2023 року у cправі № 911/272/21, від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21, від 20.12.2022 року у cправі № 910/6310/21).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі № 911/2652/17 (911/3581/20).

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 року у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 року у справі № 904/3583/19.

В даному випадку, як вже зазначалося, відповідачем також було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх необґрунтованість, не спів розмірність та завищення.

Так, колегія суддів враховує, що оформлення позовної заяви включає в себе аналіз законодавства, збір та оформлення зібраних доказів є фактично однією і тією ж послугою.

Подібний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду у постанові від 08.04.2021 року у справі № 922/2321/20.

Обґрунтованим розміром витрат за зазначені послуги, як вірно встановлено судом першої інстанції є 20000,00 грн витрат за правову допомогу в суді першої інстанції, апеляційної і касаційної, та суді першої інстанції під час нового розгляду справи, 21000,00 грн за участь адвоката в судових засіданнях.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критеріїв складності справи, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, користуючись певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу та з урахуванням заперечень відповідача на відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у розмірі 41000,00 грн.

Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що витрати на правничу допомогу заявлені відповідачем не відповідають критеріям визначення розміру витрат на правничу допомогу, а відтак, розмір заявлених витрат на правничу допомогу є неспіввісним з огляду на проведену роботу та складність, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки останні були враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги твердження представника позивача викладене у відзиві на апеляційну скаргу, що суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні, врахував заперечення відповідача на відповідну заяву позивача та зменшив заявлену суму в два рази.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 року у справі № 910/5015/25 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсах.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 року у справі № 910/5015/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 року та додаткове рішення від 14.05.20216 року у справі №910/5015/25 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/5015/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата підписання 02.07.2026 року.