Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №910/15310/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2026 р. Справа№ 910/15310/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Горбасенка П.В.

Спаських Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін)

матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 (повний текст складено 10.03.2026)

у справі № 910/15310/25 (суддя Котков О.В.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго», позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» (далі - ТОВ «БК «КИЙ», відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 14 228,82 грн. за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання № 103024700010100 від 26.04.2019 (о/р 103024700130100).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за вказаним договором, в частині здійснення розрахунків за період з листопада 2018 по квітень 2021.

У позові КП «Київтеплоенерго» просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 7 572,07 грн., інфляційні втрати у сумі 5 133,99 грн., 3 % річних у сумі 1 522,76 грн., що разом становить 14 228,82 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що він немає ніякого відношення до квартири (за якою позивачем здійснювалось нарахування боргу за послуги з централізованого опалення), оскільки останній мав тільки намір придбати дане нерухоме майно, а тому уклав із позивачем договір № 103024700010100 від 26.04.2019 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Також відповідач вказав, що відповідно до інформації, розміщеної на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, будинок № АДРЕСА_2 (у якому знаходиться нерухоме майно) введений в експлуатацію 18.06.2020, а отже позивач не міг надавати послуги з централізованого опалення в будинку, який не введений в експлуатацію. Просив відмовити у задоволенні позову.

Крім того в суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15310/25 в задоволенні позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що:

- обов`язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи, а відтак позивач повинен довести факт постачання теплової енергії для централізованого опалення у спірний період відповідачу та його споживання відповідачем за адресою: АДРЕСА_2;

- оскільки матеріали справи доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у кв. АДРЕСА_2 не містять, споживач зобов`язаний, у відповідності до умов договору, оплачувати спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі кв. 13 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії;

- на підтвердження факту постачання теплової енергії у будинок АДРЕСА_2 позивачем до матерваліва справи подолано відповідні докази, в свою чергу доказів невідповідності здійснених позивачем розрахунків пропорційно опалювальній площі відповідача у кв. 13 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії відповідачем до матеріалів справи не надано, як і не надано власного контр розрахунку;

- наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що право власності на кв. 13 у будинку 15 за адресою: АДРЕСА_2 12.11.2019 було зареєстроване за ОСОБА_2, а відтак фактично з 23.10.2019 по квітень 2021 відповідач не був споживачем послуг з централізованого опалення у кв. № 13 у вказаному будинку;

- при цьому у матеріалах немає також і доказів, що з листопада 2018 по 22.10.2019 відповідач не був споживачем вказаних послуг у зазначеній квартирі 13 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ).

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що у період з 23.10.2019 по квітень 2021 відповідач був споживачем послуг з централізованого опалення у квартирі № АДРЕСА_2, і мав здійснювати їх оплату за цей період, а тому позовні вимоги про стягнення основного боргу за цей період є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Водночас суд першої інстанції визнав, що оскільки позивачем надано належні доказі в підтвердження постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2, то відповідач, як споживач у період з листопада 2018 по 22.10.2019 такої теплової енергії у кв. 13, зобов`язаний здійснювати розрахунки за спожиті послуги з централізованого опалення.

При цьому, врахувавши заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд першої інстанції визнав, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу за період з листопада 2018 по 22.10.2019, що є підставою для відмови у позові.

За таких обставин су першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 7 572,07 грн.

Крім того, врахувавши відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу, суд першої інстанції визнав, що то у похідних вимогах про стягнення інфляційних втрат у сумі 5 133,99 грн. та 3 % річних у сумі 1 522,76 грн. також слід відмовити.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15310/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції: нез`ясовані обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи; неправильно застосовані норми матеріального права, а саме застосовано закон, який не підлягає застосуванню (в частині застосування строків позовної давності).

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24) та 01.12.2025 у справі №906/1674/23, а також положення чинного законодавства України щодо порядку обчислення строків позовної давності, продовження/зупинення строків на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в Україні.

Апелянт зазначив, що оскільки споживач зобов`язаний був оплатити спожиті у листопаді 2018 року комунальні послуги не пізніше 20 грудня 2018 року, слід розраховувати трирічний (36 місяців) строк позовної давності з 21.12.2018 наступним чином:

1. Період з 21.12.2018 по 02.04.2020 складає 15 місяців 12 днів. Отже, до спливу строку давності залишилося ще 21 місяць.

2. Продовжуємо розраховувати строк (його залишок в 21 місяць), починаючи з 04.09.2025. Отже, у даній справі строк позовної давності може закінчиться 04.06.2027.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 справа № 910/15310/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026:

- апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15310/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України;

- надано Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн.;

- попереджено Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 10.04.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 4142 від 08.04.2026 про сплату 3 633,60 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 в розмірі 3 028,00 грн.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 302 800 грн. 00 коп., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15310/25, ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15310/25.

20.04.2026 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

24.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також зауваживши на тому, що судом першої інстанції правомірно та у відповідності до чинного законодавства застосовані строки позовної давності, оскільки

- відповідно до положень ЦК України строк позовної давності було продовжено з 02.04.2020 по 29.01.2024, а з 30.01.2024 по 03.09.2025 зупинено;

- позивач помилково ототожнює поняття «продовження строку позовної давності» та «зупинення строку позовної давності»;

- подовження строку позовної давності не зупиняє строки позовної давності, а продовжує дії строку на період обставини, яка дає право на продовження такого строку. Тобто якщо в період продовження строку (з 02.04.2020 по 29.01.2024) закінчився строк позовної давності, то особа має право звернутись за захистом своїх права до суду з відповідною заявою в межах строку на який продовжено строк позовної давності, тобто до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності вже є простроченим;

- зупинення строку позовної давності - зупиняє строки позовної давності на строк дії обставини, яка спричинили зупинення. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина 3 статті 263 ЦК України);

- завершення строків позовної давності по зобов`язаннях з листопада 2018 року (розпочався 21 грудня 2018 року та мав би завершитись 21 грудня 2021 року) та всіх наступних місяців включно до грудня 2020 року (розпочався 21 січня 2021 року та мав би завершитись 21 січня 2024 року) припадало на період, коли діяло продовження строків (з 02.04.2020 року по 29.01.2024 року). Таким чином, строк позовної давності за зобов`язаннями, що виникли з листопада 2018 року по грудень 2020 року включно завершився 29.01.2024.

- посилання позивача на постанову Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №916/2527/21 (916/1320/24), постанову Верховного Суду від 01.12.2023 у справі №906/1674/23 та постанову Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №911/79/24 є недоречним. У всіх цих справах позовні вимоги були заявлені до 2024 року, коли строки позовної давності були зупинені відповідно до Закону України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ. Відтак, при розгляді цих справ Верховний суд цілком слушно зазначав, що строки позовної давності позивачами не пропущені, оскільки їх перебіг зупинено на підставі п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України;

- Недоречним є й посилання позивача на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24. Так, у цій справі позивач з позовом до суду звернувся у червні 2024 року, коли строки позовної давності були зупинені відповідно до Закону України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ. Відтак, у пункті 96 Постанови від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану;

- відтак, у всіх наведених позивачем постановах, позовні вимоги були заявлені в період, коли строки позовної давності були зупинені. Разом з тим, на 09.12.2024 - дату звернення позивача до суду з цим позовом, вже діяло інше законодавство, а перебіг строків позовної давності було поновлено, про що зазначалось вище.

У період з 15.06.2026 по 28.06.2026 суддя Спаських Н.М. перебувала у відпустці.

Окрім цього, у період з 15.06.2026 по 19.06.2026 та у період з 22.06.2026 по 26.06.2026 суддя Яценко О.В. перебувала у відпустці.

Крім цього, у період з 16.06.2026 по 19.06.2026 суддя Горбасенко П.В. перебував у відпустці.

Станом на дату ухвалення постанови інших пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, те, що на даний час такий стан продовжений, справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, інших письмових пояснень, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго» (далі - позивач).

Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (а.с. 108-110), підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії зокрема і у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, буд. 15.

26.04.2019 між КП «Київтеплоенерго» (виконавець) та ТОВ «БК «КИЙ» (споживач) був укладений договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб`єкта господарювання № 103024700010100 (далі - договір) (а.с. 10-13), за умовами якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Відповідно до п. 9 договору оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.

Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

У пункті 11 договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в додатку № 5 до договору.

У відповідності до п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно з п. 22 договору споживач зобов`язаний, зокрема оплачувати послуги в установлений договором строк.

У відповідності до п. 24 договору виконавець зобов`язаний, зокрема надавати споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про Правила (зазначається у цьому договорі, а також розміщується на дошці оголошень у приміщенні виконавця).

Цей договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020. Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018 (п. 36 договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 37 договору).

Додатком № 1 до договору (а.с. 14) визначено перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою - АДРЕСА_2, до якого входить квартира № 13, особовий рахунок № 103024700130100.

Згідно додатку № 2 до договору (а.с.15-16) опалювальна площа квартири №13 становить 79,60 кв. м.

З додатку №2 до договору також вбачається, що у квартирі №13 не зареєстровано і не проживає жодного мешканця. Протилежного матеріали справи також не містять.

Як убачається з додатку №3 до договору, у ньому не зазначені характеристики засобів обліку квартири і у квартирі не були встановлені відповідні квартирні засоби обліку. Протилежного матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, відповідач своєчасно не здійснив розрахунків за поставлену у період з листопада 2018 по квітень 2021 теплову енергію, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за послуги з централізованого опалення у сумі 7 572,07 грн.

Крім того позивачем до стягнення заявлені інфляційні втрати у сумі 5 133,99 грн., 3 % річних у сумі 1 522,76 грн.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України «Про житлово-комунальні послуги».

Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7).

Вказані положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.

Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

В силу приписів ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Окрім того, як зазначалося вище, відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила, чинні на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов`язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи, а відтак позивач повинен довести факт постачання теплової енергії для централізованого опалення у спірний період відповідачу та його споживання відповідачем за адресою: АДРЕСА_2.

В обґрунтування заявленого позову, позивачем до матеріалів справи долучено корінці нарядів на включення та відключення № 3308 від 05.11.2018, № 875 від 08.04.2019, № 557 від 30.10.2019, № 830 від 05.04.2020, № 515 від 16.10.2020, № 752 від 13.04.2021 (а.с. 53-58), які свідчать про підключення до централізованого опалення будинку за адресою: АДРЕСА_2, буд. 15, в якій знаходиться кв. 13.

Відповідно до п. 9 договору оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього. Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

У пункті 11 договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Виконавець формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім`я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки матеріали справи доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у кв. АДРЕСА_2 не містять, споживач зобов`язаний, у відповідності до умов договору, оплачувати спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі кв. 13 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії.

У матеріалах справи наявна відомість реєстрації параметрів теплопостачання за адресою - АДРЕСА_2 за період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019 (а.с. 59), відповідно до якої міжповірочним періодом теплолічильника є 4 роки.

Також позивачем на підтвердження надання послуг з теплопостачання було надано загальнобудинкові відомості обліку за адресою - АДРЕСА_2 за періоди - з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.201, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021, з 18.12.2020 по 19.01.2021, з 20.03.2021 по 17.04.2021 (а.с. 60-74, 76).

Відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок заявлених сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 910/1265/17.

При цьому, доказів невідповідності здійснених позивачем розрахунків пропорційно опалювальній площі відповідача у кв. 13 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії до матеріалів справи не надано, як і не надано власного контррозрахунку.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься договір № 40-2310/2019-1 від 23.10.2019 про участь у Фонді фінансування будівництва (а.с. 93зворот-100), укладений між ТОВ «ФК «Житло-Капітал» (управитель) та фізичною особою ОСОБА_1 (довіритель), відповідно до якого довіритель зобов`язується передати в управління грошові кошти з метою отримання довірителем у власність житла (об`єкта фінансування), а саме - кв. АДРЕСА_2 .

У подальшому, між ТОВ «ФК «Житло-Капітал» (управитель), фізичною особою ОСОБА_1 (попередній довіритель) та ОСОБА_2 (новий довіритель) був укладений договір про відступлення прав на переведення обов`язків за договором № 40-2310/2019-1 від 23.10.2019 про участь у Фонді фінансування будівництва (а.с. 92-93), відповідно до якого попередній довіритель, за згодою управителя, передає, а новий довіритель приймає на себе усі права та обов`язки, що належать попередньому довірителю за договором про участь у ФФБ та договором відступлення майнових прав, що укладені між управителем та попереднім довірителем (п. 1.1 договору).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, (а.с. 90зворот-91) вбачається, що право власності на кв. АДРЕСА_2 12.11.2019 було зареєстроване за ОСОБА_2 ..

З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно встановив, що фактично з 23.10.2019 по квітень 2021 відповідач не був споживачем послуг з централізованого опалення у кв. № 13 у вказаному будинку.

Натомість, у матеріалах немає також і доказів, що з листопада 2018 по 22.10.2019 відповідач не був споживачем вказаних послуг у зазначеній квартирі 13 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ).

При цьому, посилання відповідача на неможливість надання позивачем послуги з централізованого опалення в будинку, який не був введений в експлуатацію, в підтвердження чого відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву інформацію з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://econstruction.gov.ua/dabi_history_public_card/view=2860394525476521707), відповідно до якої будинок АДРЕСА_3 введений в експлуатацію тільки 18.06.2020, сертифікат ІУ 163201701969, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги, вказавши, що жодних доказів із наведенням відповідного обґрунтування неможливості як функціонального постачання теплової енергії до такого будинку, так і фактичного з урахуванням необхідності обігріву збудованого об`єкту нерухомості з метою збереження його властивостей як об`єкта нерухомості, незалежно від введення його в експлуатацію, відповідачем до матеріалів справи не надано.

З вказаного приводу колегія суддів зазначає, що факт введення будинку в експлуатацію пізніше за спірний період жодним чином не спростовує обставину надання позивачем послуги з централізованого опалення квартири у цей період. При цьому слід взяти до уваги і те, що договір було укладено ще до введення будинку в експлуатацію, а його умови поширювали дію на період з 01.11.2018, тобто самим фактом укладання договору відповідач визнавав факт надання (можливості надання) йому послуг з 01.11.2018.

Згідно зі ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Указані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі докази, перевіривши доводи сторін, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено, що у період з 23.10.2019 по квітень 2021 відповідач був споживачем послуг з централізованого опалення у квартирі № АДРЕСА_2, і мав здійснювати їх оплату за цей період, а тому позовні вимоги про стягнення основного боргу за цей період є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, оскільки позивачем надано належні доказі в підтвердження постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2, то відповідач, як споживач у період з листопада 2018 по 22.10.2019 такої теплової енергії у кв. 13, зобов`язаний здійснювати розрахунки за спожиті послуги з централізованого опалення.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, слід зазначити таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Таким чином, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 та постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

В свою чергу, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Цей Закон набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 03.09.2025, а з 04.09.2025 строк позовної давності був поновлений.

Отже, приймаючи Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, законодавець відтермінувавши скасування пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України на три місяці, тим самим надав можливість учасникам правовідносини захистити порушення їх прав у розумний строк, з метою усунення правової невизначеності.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на узгоджений у п. 13 договору порядок розрахунків за спожиту теплову енергію, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 09.12.2025, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу за період з листопада 2018 по 22.10.2019, що є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 7 572,07 грн.. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Крім того, суд першої інстанції встановивши відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу, цілком вірно виснував, що у похідних вимогах про стягнення інфляційних втрат у сумі 5 133,99 грн. та 3 % річних у сумі 1 522,76 грн. також слід відмовити. Рішення суду першої інстанції в цій частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують викладених вище висновків.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15310/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15310/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15310/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 02.07.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді П.В. Горбасенко

Н.М. Спаських