Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №910/14834/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2026 р. Справа№ 910/14834/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Крижного О.М.

Гаврилюка О.М.

розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026

у справі №910/14834/25 (суддя - Демидов В.О.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ"

про стягнення 10 664,84 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

28.11.2025 на адресу суду від представника Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (надалі також - позивач, скаржник) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КИЙ" (надалі також - відповідач) про стягнення 12831,08 грн та була передана 01.12.2025 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних позивач просить стягнути з відповідача:

- суму заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 5 679,39 грн.;

- інфляційну складову нараховану на суму 5 679,39 грн, що становить 3 851,27 грн., 3% річних нарахованих на суму 5 679,39 грн, що становить 1 134,18 грн.;

- суму заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1 038,42 грн.;

- інфляційну складову нараховану на суму 1 038,42 грн, що становить 892,21 грн., 3% річних нарахованих на суму 1 038,42 грн, що становить 235,61 грн.

04.03.2026 в системі "Електронний суд" представником позивача сформовано заяву у відповідності до якої просив долучити додаткові докази, а також закрити провадження у справі №910/14834/25 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КИЙ" (код ЄДРПОУ 32918371) заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1 038,42 грн., інфляційна складова у розмірі 892,21 грн. та 3% річних у розмірі 235,61 грн.

Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 позов задоволено частково. Провадження у справі №910/14834/25 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 2166,34 грн закрито. В іншій частині позову відмовлено.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги по стягненню з відповідача грошових коштів, нарахованих за період з листопада 2018 року по березень 2021 року (включно) заявлені поза межами строків позовної давності.

Також судом першої інстанції зазначено, що відповідно до наданого позивачем та наявного в матеріалах справи Акту надання послуг з централізованого опалення №103024701090100/11/2021/2 від 30.11.2021, за жовтень 2021 року здійснено перерахунок і вартість послуг становить від`ємне значення в сумі -17,70 грн., тобто заборгованість за жовтень 2021 року відсутня.

Водночас, відповідно до наданого позивачем та наявного в матеріалах справи Акту надання послуг з централізованого опалення №103024701090100/04/2023/2 від 30.04.2023, за жовтень 2021 року здійснено перерахунок і вартість послуг становить від`ємне значення в сумі -231,89 грн., тобто заборгованість за жовтень 2021 року відсутня.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14834/25. Ухвалити нове рішення в частині, яким: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" суму заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 5 679,39 грн.; Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" інфляційну складову нараховану на суму 5 679,39 грн, що становить 3 851,27 грн., 3% річних нарахованих на суму 5 679,39 грн, що становить 1 134,18 грн.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу, клопотання та їх вирішення

22.04.2026 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що позивачем фактично заявлені позовні вимоги по стягненню коштів за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по березень 2021 року, строк позовної давності за якими минув.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14834/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Витребувано матеріали по справі №910/14834/25 з суду першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго" (далі - позивач).

Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15.

Як вбачається з інформації, розміщеної на Порталі єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відповідач є замовником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудинковими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по вулиці Новомостицькій, 15 в Подільському районі м. Києва (далі - Будинок), будівництво якого було завершено 18.06.2020, про що цього дня видано відповідний сертифікат (ідентифікатор ІУ163201701969).

26.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" (далі - споживач, відповідач) укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб`єкта господарювання № 103024700010100 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Відповідно до п. 9 Договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.

Виконавець та Споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

У пункті 11 Договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Згідно з п. 12 Договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до договору.

У відповідності до п. 13 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно з п. 22 Договору споживач зобов`язаний, зокрема оплачувати послуги в установлений Договором строк.

У відповідності до п. 24 Договору виконавець зобов`язаний, зокрема надавати споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про Правила (зазначається у цьому Договорі, а також розміщується на дошці оголошень у приміщенні виконавця).

Цей Договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020.

Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018 (п. 36 Договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (37 Договору).

Відповідно до умов Договору надання послуг, зокрема, централізованого опалення здійснюються до об`єктів, перелік та характеристики яких передбачені у додатках № 1 "Перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" та № 2 "Характеристика об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води" до Договору.

Додатком 3 до Договору є "Характеристика засобів обліку гарячої води і теплової енергії".

Додатком №1 до Договору визначено перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, зокрема за спірною адресою - вулиця Новомостицька, 15, квартира № 109 (далі - квартира), особовий рахунок № 103024701090100.

Згідно Додатку №2 до Договору опалювальна площа кв.109 становить 80,60 кв.м.

З Додатку № 2 до Договору також вбачається, що у квартирі №109 не зареєстровано і не проживає жодного мешканця. Протилежного матеріали справи також не містять.

Як убачається із Додатку № 3, у ньому не зазначені характеристики засобів обліку кв. 109 , і як слідує із пояснень сторін, у квартирі не були встановлені відповідні квартирні засоби обліку. Протилежного матеріали справи не містять.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7).

Такі положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.

Статтею 5 Закону України "Про теплопостачання" визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007

Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Таким чином, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов`язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи.

Отже, позивач повинен довести факт постачання теплової енергії у спірний період відповідачу та його споживання відповідачем за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, кв. 109.

Позивачем до матеріалів справи додано корінці нарядів на включення та відключення № 3308 від 05.11.2018 (02.11.2018), № 875 від 08.04.2019, № 557 від 25.10.2019 (30.10.2019), № 830 від 05.04.2020 (06.04.2020), № 515 від 16.10.2020 (03.11.2020), № 752 від 13.04.2021, №1675 від 22.10.2021 (26.10.2021).

З вказаних корінців нарядів вбачається, що до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 здійснювалось підключення постачання централізованого опалення.

Відповідно до п. 9 Договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.

Виконавець та Споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

У пункті 11 Договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Згідно з п. 12 Договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Виконавець формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім`я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення).

Доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у кв. 109 за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 матеріали справи не містять, а відтак, споживач зобов`язаний, у відповідності до умов Договору, оплачувати спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі кв. 109 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії.

В матеріалах справи наявна відомість реєстрації параметрів теплопостачання за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019, відповідно до якої міжповірочним періодом теплолічильника є 4 роки.

На підтвердження надання, в тому числі відповідачу послуг з теплопостачання позивачем надано загальнобудинкові відомості обліку за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за періоди - з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.2019, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021, відомість реєстрації параметрів тепло споживання з 19.01.2020 по 24.02.2021, загальнобудинкові відомості обліку за періоди - з 25.02.2021 по 19.03.2021, з 20.03.2021 по 17.04.2021, з 25.10.2021 по 31.10.2021.

Також до матеріалів справи представником позивача 04.03.2026 подано заяву про долучення додаткових доказів, а також про закрити провадження у справі №910/14834/25 в частині.

У клопотанні про долучення доказів представник просив визнати поважними причини неподання Позивачем доказів у встановлений законом строк та поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом.

Вищеозначене клопотання обґрунтоване тим, що КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" при підготовці позовних заяв (близько двадцяти) про стягнення заборгованості з ТОВ "БК "КИЙ" до матеріалів справи на підтвердження надання послуг з централізованого опалення було долучено копії корінців нарядів та відомостей реєстрації параметрів теплоспоживання.

Позивач повідомляє, що при підготовці документів для подачі до суду задіяні декілька структурних підрозділів Позивача, що територіально знаходяться у різних районах міста Києва.

Таким чином, до матеріалів справи не було долучено докази на підтвердження прийняття теплового вузла обліку.

Відповідно до ч. 1, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У своїй заяві про застосування строків позовної давності сформованої представником відповідача в системі "Електронний суд" 05.03.2026 представником не заявлено заперечень щодо клопотання представника позивача в частині долучення доказів.

З огляду на викладене суд вважає за можливе поновити строк та долучити докази до матеріалів справи.

Надані позивачем акти звіряння взаєморозрахунків та наданих послуг з централізованого опалення за спірні періоди складені і підписані лише з боку позивача. Матеріали справи також не містять доказів їх надіслання відповідачу, як і надіслання рахунків на оплату послуг.

Нарахування позивачем здійснено розрахунковим методом відповідно до Правил та умов Договору, виходячи із опалювальної площі квартири та із розрахунку норми споживання на 1 особу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови

У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування членів колегії суддів у відрядженні, у відпустках та інші чинники.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи окремо та в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено виключний перелік підстав норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Так, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в частині позовних вимог, які не є предметом апеляційного оскарження

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 5 679,39 грн., інфляційної складової, що становить 3 851,27 грн., 3% річних, що становить 1 134,18 грн., які є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7).

Такі положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.

Статтею 5 Закону України "Про теплопостачання" визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із ч. ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Окрім того, як зазначалося судом вище, відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (надалі - Правила).

Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Таким чином, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов`язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи.

Отже, позивач повинен довести факт постачання теплової енергії у спірний період відповідачу та його споживання відповідачем за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, кв. 109.

Судом враховано, що оскільки квартира знаходиться у будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення (зворотного відповідачем як замовником будівництва не доведено), технічна можливість не поставлення теплової енергії в цю Квартиру відсутня, оскільки житлові будинки спроектовано з урахуванням сукупного теплового режиму всіх приміщень за умови підтримання в них нормативної температури. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерно-технічного обладнання житлового будинку і є його невід`ємною частиною та спільною власністю усіх власників квартир та нежитлових приміщень будинку. Підтримання температури в приміщеннях багатоквартирного будинку відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції інших приміщень у цьому будинку.

Посилання відповідача на те, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення, доказів надсилання таких рахунків позивачем до позовної заяви не надано, судом першої інстанції вірно відхилено, оскільки самі по собі обставини щодо виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання позивачем теплової енергії, і відсутність доказів надсилання рахунків жодним чином не нівелює обов`язок відповідача зі здійснення розрахунків за спожиту послугу з теплопостачання.

Відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, нарахування заборгованості, а також не надано доказів здійснення оплати.

Факт введення будинку в експлуатацію пізніше за спірний період жодним чином не спростовує обставину надання позивачем послуги з централізованого опалення квартири у цей період. Судом взято до уваги і те, що Договір було укладено ще до введення будинку в експлуатацію, а його умови поширювали дію на період з 01.11.2018, тобто самим фактом укладання Договору відповідач визнавав факт надання (можливості надання) йому послуг з 01.11.2018.

Предметом розгляду у даній справі є спір на суму 10664,84 грн. з яких: сума заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 5 679,39 грн.; інфляційна складова нараховану на суму 5 679,39 грн, що становить 3 851,27 грн., 3% річних нарахованих на суму 5 679,39 грн, що становить 1 134,18 грн.

Стосовно заявленої позивачем заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по квітень 2021 та за жовтень 2021 у розмірі 5679,39 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Доказів на підтвердження сплати відповідачем за послуги з постачання теплової енергії за період з листопада по березень 2021 року станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на подану до суду першої інстанції заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, в зв`язку з чим зазначає наступне.

Враховуючи умови Договору, ЦК України та Закону України "Про теплопостачання" відповідач повинен був оплатити отримані послуги з централізованого опалення за спірний період у строк починаючи з 21-го числа місяця, що настає за розрахунковим (наприклад, щодо оплати послуг за листопад 2018 року перебіг строку позовної давності розпочинається 21 грудня 2018 року; щодо оплати послуг за грудень 2018 року перебіг строку позовної давності розпочинається 21 січня 2019 року і т.д).

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 2 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 та від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Відтак, і строк позовної давності щодо зобов`язань відповідача з оплати послуг з централізованого опалення за спірний період було продовжено на підставі цих Законів до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.

Разом із цим, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України виключено.

Закон № 4434-IX було оприлюднено (опубліковано в газеті "Голос України" від 3 червня 2025 року № 108) 3 червня 2025 року, і відповідно до його пункту 2, він набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 4 вересня 2025 року.

Так, строк позовної давності по зобов`язаннях за листопад 2018 року розпочався 21 грудня 2018 року та мав би завершитись 21 грудня 2021 року, однак, оскільки завершення строку припало на період, коли строки були продовжені (з 02.04.2020 року по 29.01.2024 року), то позивач мав право звернутися до суду до 29.01.2024 року, адже з 30.01.2024 р. строк позовної давності по зобов`язаннях за листопад 2018 року вже є простроченим.

Таким чином, завершення строків позовної давності по зобов`язаннях з листопада 2018 року (розпочався 21 грудня 2018 року та мав би завершитись 21 грудня 2021 року) та всіх наступних місяців включно до грудня 2020 року (розпочався 21 січня 2021 року та мав би завершитись 21 січня 2024 року) припадало на період, коли діяло продовження строків (з 02.04.2020 року по 29.01.2024 року). Таким чином, строк позовної давності за зобов`язаннями, що виникли з листопада 2018 року по грудень 2020 року включно завершився 29 січня 2024 року.

Разом з тим, перебіг строків позовної давності за щомісячними зобов`язаннями за період з січня 2021 року (початок перебігу строку позовної давності розпочався 21 лютого 2021 року) по квітень 2021 року (початок перебігу строку позовної давності розпочався 21 травня 2021 року) був зупинений з 30 січня 2024 року по 3 вересня 2025 року та продовжився з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Так, по зобов`язаннях за січень 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21 лютого 2021 р. до дати зупинення строків - 30 січня 2024 р. минуло 2 роки 11 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 4 вересня 2025 року до завершення строку позовної давності по зобов`язаннях за січень 2021 року лишився 21 день. Відтак строк позовної давності по зобов`язаннях за січень 2021 року сплив 25 вересня 2025 року.

По зобов`язаннях за лютий 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21 березня 2021 р. до дати зупинення строків - 30 січня 2024 р. минуло 2 роки 10 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 4 вересня 2025 року до завершення строку позовної давності по зобов`язаннях за лютий 2021 року лишився 51 день. Відтак строк позовної давності по зобов`язаннях за лютий 2021 року сплив 24 жовтня 2025 року.

По зобов`язаннях за березень 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21 квітня 2021 р. до дати зупинення строків - 30 січня 2024 р. минуло 2 роки 9 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 4 вересня 2025 року до завершення строку позовної давності по зобов`язаннях за березень 2021 року лишився 81 день. Відтак строк позовної давності по зобов`язаннях за березень 2021 року сплив 24 листопада 2025 року.

Разом з тим, як вбачається з відмітки канцелярії Господарського суду міста Києва на позовній заяві, позивач подав позов 28 листопада 2025 року.

Таким чином, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги по стягненню з відповідача грошових коштів, нарахованих за період з листопада 2018 року по березень 2021 року (включно) заявлені поза межами строків позовної давності.

Суд звертає увагу, що позивач вправі був звернутися до суду із спірною вимогою впродовж більше п`яти років, Закон № 4434-IX було опубліковано за три місяці до набрання ним чинності, що також давало розумний строк для звернення із позовом до суду до дати набрання цим Законом чинності.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 25.08.2021 у справі №914/1560/20, постанову Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №904/3153/22(904/4344/22), Постанову Верховного Суду від 09.09.2025 у справі №907/577/24; постанову Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №916/2527/21 (916/1320/24), постанову Верховного Суду від 01.12.2023 у справі №906/1674/23 та постанову Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №911/79/24 є недоречним. У всіх цих справах позовні вимоги були заявлені до 2024 року. На час прийняття судами рішень у вказаних справах діяла або норма закону щодо продовження, або норма закону щодо зупинення строків позовної давності. Відтак, при розгляді цих справ Верховний Суд зазначав, що строки позовної давності позивачами не пропущені, оскільки їх перебіг зупинено на підставі п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України відповідно до Закону України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ.

Помилковими є й посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24. Так, у цій справі позивач з позовом до суду звернувся у червні 2024 року, коли строки позовної давності були зупинені відповідно до Закону України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ. Відтак, у пункті 96 Постанови від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Відтак, у всіх наведених скаржником постановах, позовні вимоги були заявлені в період, коли строки позовної давності були або продовжені, або вже зупинені.

Разом з тим, станом на 28 листопада 2025 року - дату звернення Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" з позовом до ТОВ «Будівельна компанія «КИЙ», вже діяло інше законодавство, а перебіг строків позовної давності було поновлено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025, про що зазначалось вище.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на узгоджений у п. 13 Договору порядок розрахунків за спожиту теплову енергію, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 28.11.2025, позивачем пропущено строк позовної давності щодо спірних розрахункових періодів з централізованого опалення, зокрема за період листопад 2018 року - березень 2021 року (включно).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19).

Згідно з статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Таким чином, позовна давність щодо вимог про стягнення з відповідача акцесорних зобов`язань (інфляційних втрат та 3% річних), нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період листопад 2018 року - березень 2021 року також сплила.

З огляду на викладене, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі позовні вимоги не підлягають задоволенню, так само як і не підлягають задоволенню вимоги про стягнення інфляційних втрат нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період листопад 2018 року - березень 2021 року.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за квітень 2021 року, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до наданого позивачем/скаржником та наявного в матеріалах справи "Розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення (ЦО) за період 11.2018 - 8.2025 за послуги з централізованого опалення за квітень 2021 року було нараховано 520,31 грн., що підтверджується Актом надання послуг з централізованого опалення №103024701090100/04/2021/2 від 30.04.2021 року, за квітень 2021 року.

Поміж тим, відповідно до наданого Позивачем та наявного в матеріалах справи Акту надання послуг з централізованого опалення №103024701090100/07/2021/2 від 31.07.2021, за квітень 2021 року здійснено перерахунок і вартість послуг визначена в сумі 30,88 грн.

Відповідно до наданого Позивачем та наявного в матеріалах справи Акту надання послуг з централізованого опалення №103024701090100/08/2021/2 від 31.08.2021, за квітень 2021 року здійснено перерахунок і вартість послуг визначена в сумі 0,00 грн.

Відповідно до наданого Позивачем та наявного в матеріалах справи Акту надання послуг з централізованого опалення №103024701090100/09/2021/2 від 30.09.2021, за квітень 2021 року здійснено перерахунок і вартість послуг визначена у від`ємній в сумі - 30,88 грн.

Щодо вимог з оплати послуг з централізованого опалення за жовтень 2021 року, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до наданого позивачем/скаржником та наявного в матеріалах справи "Розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення (ЦО) за період 11.2018 - 8.2025 за послуги з централізованого опалення за жовтень 2021 року було нараховано 295,97 грн., що підтверджується Актом надання послуг з централізованого опалення №103024701090100/10/2021/2 від 31.10.2021, за жовтень 2021 року.

Поміж тим, відповідно до наданого позивачем/скаржником та наявного в матеріалах справи Акту надання послуг з централізованого опалення №103024701090100/11/2021/2 від 30.11.2021, за жовтень 2021 року здійснено перерахунок і вартість послуг становить від`ємне значення в сумі -17,70 грн., тобто заборгованість за жовтень 2021 року відсутня.

Відповідно до наданого позивачем/скаржником та наявного в матеріалах справи Акту надання послуг з централізованого опалення №103024701090100/04/2023/2 від 30.04.2023, за жовтень 2021 року здійснено перерахунок і вартість послуг становить від`ємне значення в сумі -231,89 грн., тобто заборгованість за жовтень 2021 року відсутня.

З огляду на викладене судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за квітень 2021 року та за жовтень 2021 року.

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19).

З огляду на відмову в позовних вимог в частині заборгованості за послуги з централізованого опалення за квітень 2021 року та за жовтень 2021 року не підлягає задоволенню.

Принагідно колегія суддів звертає увагу, що скаржником у апеляційній скарзі не спростовано вищевикладені висновки суду першої інстанції, оскільки всі доводи апеляційної скарги зводяться виключно до того, що даний позов подано без пропуску строку позовної давності, що спростовується вищевикладеним.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів досліджено та відхиляються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення та додаткового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14834/25, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14834/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 у справі №910/14834/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

4. Матеріали справи № 910/14834/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Крижний

О.М. Гаврилюк