Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №910/13855/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2026 р. Справа№ 910/13855/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Шаратова Ю.А.

Бестаченко О.Л.

при секретарі судового засідання Супрун В.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 27.04.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 (повний текст рішення складено та підписано 22.01.2026)

у справі №910/13855/25 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Приватного акціонерного товариства «Науково виробнича компанія «Гірничі машини»

про стягнення збитків у розмірі 5 284 149,14 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Науково виробнича компанія «Гірничі машини» (надалі – відповідач) про стягнення збитків у розмірі 5 284 149,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30.04.2018 між позивачем як зберігачем та Публічним акціонерним товариством “КИЇВЕНЕРГО” як поклажодавцем було укладено договір зберігання майна № 554-18 (надалі – договір). Майно було передано згідно з Актами приймання – передачі майна на зберігання від 01.12.2018, в яких зазначена вартість конкретного майна разом з ПДВ.

В подальшому, як вказує позивач, ПАТ “КИЇВЕНЕРГО” на підставі договору купівлі-продажу від 07.12.2018 здійснив відчуження на користь відповідача, частину майна, яке перебуває на зберіганні у позивача як зберігача. У зв`язку з чим, 08.12.2018 між ПАТ “КИЇВЕНЕРГО” (поклажодавцем-1), позивачем (зберігачем) та відповідачем (поклажодавцем-2) було укладено Додаткову угоду № 9 до договору зберігання, відповідно до п. 4 якої сторони підтвердили, що з 07.12.2018 права та обов`язки поклажодавця-1 за договором набув поклажодавець-2 в частині майна, яке передане на зберігання відповідно до Актів приймання-передачі на зберігання від 01.12.2018 № 1, 2, 3, 4, 6, 7 між поклажодавцем-1 та зберігачем.

За доводами позивача, зберігач протягом 2021-2022 років на адресу відповідача як поклажодавцця-2 у відповідності до умов п. 4.5. договору надсилав супровідні листи зі звітами про найменування та кількість використаного майна на загальну суму 31 704 893,57 грн, включаючи ПДВ у розмірі 5 284 149,14 грн. Однак, відповідачем в порушення п. 4.6 договору податкові накладні, в порядку передбаченому Податковим кодексом України, зберігачу не надсилалися, та в ЄРНП не реєструвалися.

Оскільки, як зазначає позивач, зберігач використав частину майна, яке зберігав, прозвітував про це, та не оплатив його вартість, поклажодавець-2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення зі зберігача вартості використаного майна 31 704 893,57 грн. Господарським судом міста Києва 01.11.2022 у справі № 910/3800/22 винесено рішення про стягнення зі зберігача заборгованості в розмірі 31 704 893,57 грн, в тому числі ПДВ.

Позивач зазначає, що фактично останнім здійснено операцію придбання майна у поклажодавця-2 на суму 31 704 893,57 грн. Вказана операції, на думку позивача, підпадає під регулювання п.п.14.1.202 ПКУ, та в силу п.п. 201.10 ст. 201 ПК України у позивача виникає право на податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Вищевказане рішення суду, як вказує позивач, виконано Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» у повному обсязі, тобто сплачено суму вартості використаного майна у розмірі 31 704 893,57 грн, яка включає і ПДВ, та з огляду на відсутність реєстрації відповідачем податкових накладних, позивач отримав фактичні збитки в розмірі податкового кредиту на суму 5 284 149,14 грн, яку просить суд стягнути в судовому порядку.

Відповідач проти вимог заперечував, зазначивши при цьому, що термін дії договору закінчився 17.06.2019, у зв`язку з чим останній звертався до позивача з вимогою повернути майно у зв`язку зі спливом терміну дії договору зберігання, зокрема, листами № 4/07-1 від 04.07.2019 та № 1-6/09 від 06.09.2019.

В той же час, використання позивачем майна відбулось вже поза межами дії договору зберігання, тобто після спливу строку дії договору.

Відповідач підтверджує факт, що після спливу терміну дії договору і спливу строку зберігання, поклажодавець-2 почав отримувати від позивача, супровідні листи зі звітами про використання майна, що було передано за договором зберігання. Звіти містили відомості про найменування та кількість використаного майна, всього на суму 31 704 893,57 грн.

У свою чергу, відповідач 23.03.2021 звернувся до позивача з вимогою про відшкодування збитків, у порядку п.3.9. договору.

Також відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910/3800/22 позов АТ «НВК «Гірничі машини» задоволено повністю.

Стягнуто з КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на користь АТ «НВК «Гірничі машини» 31 704893,57 грн у вигляді відшкодування збитків у зв`язку з неповерненням майна, що було передано за договором зберігання і не повернуто після спливу терміну зберігання. Постановою Північного господарського апеляційного суду від 30.05.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910/3800/22 залишено без змін.

Відповідач звертає увагу на ту обставину, що при перегляді рішення, апеляційна інстанція виходила з наступних джерел права, а саме статей 224, 225 ГК України, ч. 1 ст. 936 ЦК України та ч. 1 ст. 951 ЦК України.

Відтак, як стверджує відповідач, судом першої і апеляційної інстанції у справі № 910/3800/22 застосовано правові норми, які регулюють відшкодування збитків, які було завдано відповідачу (поклажодавцеві-2), у зв`язку з невиконанням договору зберігання, зокрема неповернення майно переданого на зберігання, а тому в силу ст. 74 ГПК України не підлягає повторному доведенню.

Також, на думку відповідача, твердження позивача щодо застосування до спірних правовідносин п. п.14.1.202 ПК України є помилковими, оскільки норми Податкового кодексу України не передбачають підстави для складання податкової накладної і реєстрації в ЄРПН, у разі отримання грошових коштів в якості компенсації збитків від неповернення майна (переданого на зберігання) у зв`язку з його використанням після закінчення терміну зберігання.

Крім іншого, відповідач зазначає, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем податкового правопорушення у вигляді не нарахування ПДВ на суму коштів одержаних від позивача в якості відшкодування збитків, у зв`язку з невиконанням умов договору зберігання по поверненню товару після спливу строку дії договору зберігання, як і не доведено понесення ним реальних збитків у розмірі суми ПДВ, яку він не зміг зарахувати до податкового кредиту, у зв`язку з невиконанням відповідачем свого зобов`язання з реєстрації податкової накладної на поставлений товар в ЄРПН.

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що висновки відповідача є хибними і такими, що суперечить сталій судовій практиці про те, що «використання» відбулось вже поза межами договору зберігання, адже закінчення терміну дії (строку) договору, як вказує позивач не є тотожним належному виконанню зобов`язання, зокрема, щодо повернення майна після зберігання або зобов`язання щодо згоди на його використання.

Також позивач зазначив, що предметом даного позову є відшкодування збитків завданих порушенням обов`язку відповідача щодо складення та реєстрації податкових накладних, і, відповідно, взявши на себе зобов`язання по згоді на користування майном та складенню і надсиланню до ЄРПН податкових накладних, відповідач погодився на застосування до даних правовідносин умов п.п.14.1.202 ПК України.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідачем вказано, що після закінчення строку договору у позивача не припинилось зобов`язання з повернення майна після зберігання, але право на використання майна за згодою поклажодавця в порядку п.1.2. договору припинилось, при цьому залишився обов`язок по поверненню майна, або відшкодування збитків у разі неможливості повернення майна.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 у справі №910/13855/25 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що за спірним договором відбулася господарська операція, яка підпадає під кваліфікацію п.п. 14.1.202 ПК України та доказів вчинення з боку відповідача податкового правопорушення, а тому позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності всіх елементів складу господарського правопорушення, що унеможливлює покладення на відповідача обов`язку відшкодування збитків. Належних доказів, які в своїй сукупності дали суду підстави дійти протилежного висновку сторонами не представлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 13.02.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 12.02.2026) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Апелянт вважає ухвалене рішення таким, що таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції помилково застосовано нормативно правові акти, якими мали керуватися сторони спору, неповно та не всебічно досліджені обставини справи, неперевірені докази та не надано їм належну оцінку.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.

Суд першої інстанції безпідставно не надав оцінки умовам договору, які безпосередньо стосуються обставин справи та предмету спору, зокрема, визначають порядок компенсації за використане майно, на умовах договору.

Судом мала бути застосована не норма передбачена ст. 827 ЦК України, яка врегульовує умови договору позички, згідно якого одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку, а норма передбачена ст. 958 Цивільного кодексу України яка визначає, що Зберігач який має право розпоряджатися речами, визначеними родовими ознаками, до відносин сторін застосовуються положення про договір позики, а час та місце

повернення товарів визначаються загальними положеннями про зберігання.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що матеріали справи не містять жодного доказу того, що за спірним договором відбулося придбання майна та/або перехід права власності на таке майно, та наполягає на тому, що обов`язок Відповідача скласти та зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних передбачено п.4.6. Договору та випливає з норм податкового законодавства (п. 201.10 ст.201 ПК України), тому наявним є порушення Відповідачем господарських зобов`язань, наслідком чого стали збитки у вигляді втраченого податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно предметом розгляду в даній справі є відшкодування збитків, завданих порушенням обов`язку Приватним акціонерним товариством «Науково-виробнича компанія «Гірничі Машини» щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаратов Ю.А, Бестаченко О.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13855/25.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/13855/25.

23.02.2026 матеріали справи №910/13855/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 залишено апеляційну скаргу без руху та надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду без відповідного клопотання про поновлення цього строку з обґрунтуванням причин пропуску.

06.03.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 05.03.2026) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву про усунення недоліків із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій останній зазначає про поважність обставин, які спричинили порушення процесуального строку, а також звертає увагу суду на правові позиції, зазначені в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 908/70/17, де незначним пропуском процесуального строку визнано його пропуск на шість днів, а у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 911/2130/21 – пропуск процесуального строку на десять днів, в той час як у даній справі пропущено строк лише на 1 день.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 поновлено Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 у справі №910/13855/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 у справі №910/13855/25, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.04.2026.

До матеріалів справи представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній категорично заперечує доводи апелянта, оскаржуване рішення вважає правильним та просить залишити його без змін, посилаючись на те, що апелянт намагається помилково кваліфікувати відшкодування збитків внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань, зокрема неповерненням майна - як оплату товара, по правочину з реалізації товару, яка передбачає передачу прав власності на товари за плату.

Вважає помилковими доводи позивача про те, що до бази оподаткування повинні включатися кошти, що надійшли відповідачу на його банківський рахунок як відшкодування збитків у зв`язку з неповерненням позивачем майна, після спливу терміну зберігання.

Явка представників сторін

В судовому засіданні апеляційної інстанції 27.04.2026 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 27.04.2026 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив у її задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 27.04.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що 30.04.2018 між Публічним акціонерним товариством “КИЇВЕНЕРГО” (поклажодавець) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі – зберігач/позивач) укладено договір зберігання № 554-18 (надалі – договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, на умовах, визначених цим договором, зберігач зобов`язується зберігати майно згідно з переліком, зазначеним у додатках 1-4 до цього договору, на підставі Актів приймання-передавання і повернути його поклажодавцеві у схоронності.

За умовами п. 1.2. договору підписанням договору поклажодавець підтверджує свою згоду на надання зберігачу права користування майном за його функціональним призначенням. Вказане право виникає у зберігача з моменту підписання договору та Акту і не потребує додаткового підтвердження з боку поклажодавця. Зберігач має право використовувати майно, змішувати, замінювати майно на майно такого ж роду та якості, передавати третім особам. Згоду на виконання цих права поклажодавець надає шляхом укладання цього договору.

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами за договором 01.12.2018 підписано 7 Актів приймання-передачі, за якими загальна вартість майна, згідно Актів приймання – передачі майна на зберігання складала - 51 620 653,67 грн в т.ч. ПДВ в сумі 8 603 442,29 грн.

В подальшому 08.12.2018 між Публічним акціонерним товариством “КИЇВЕНЕРГО” (поклажодавець-1), Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (зберігач) та Приватним акціонерним товариством «Науково-виробнича компанія «Гірничі машини» (далі – поклажодавець-2/відповідач) укладено додаткову угоду № 9 до договору зберігання, за умовами якої встановлено, що договір зберігання від 30.04.2018 № 554-18 із усіма змінами та доповненнями зберігає чинність для сторін з урахуванням умов визначених цією додатковою угодою.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди від 08.12.2018, права та обов`язки зберігача за договором зберігання залишаються незмінними, окрім заміни сторони поклажодавця-1 на поклажодавця-2 в частині прав та обов`язків передбачених договором зберігання щодо майна, визначеного у пункті 4 цієї додаткової угоди, в тому числі, що виникли до моменту укладення цієї додаткової угоди.

У п. 4 додаткової угоди від 08.12.2018 сторони підтвердили, що з 07.12.2018 права та обов`язки поклажодавця-1 за договором зберігання набув поклажодавець-2 в частині майна, що передане на зберігання відповідно до Актів приймання-передачі на зберігання від 01.12.2018 № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 між поклажодавцем-1 та зберігачем.

Згідно п. 1.4. договору (в редакції додаткової угоди № 14 від 25.04.2019) термін зберігання згідно цього договору становить до 17.06.2019.

Передача майна на зберігання підтверджується підписанням сторонами відповідних Актів приймання-передачі майна на зберігання. Характеристики майна (кількісні, та вартість) зазначаються в таких Актах (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору повернення майна зі зберігання оформлюється підписанням обома сторонами відповідного Акту приймання-передачі (зняття із зберігання), який підписується сторонами відразу після закінчення передачі тієї кількості майна, про яку було заявлено поклажодавцем у його письмовому повідомленні про повернення майна.

Згідно п. 3.5. договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцю, а поклажодавець має здійснити всі необхідні фактичні дії щодо отримання майна, протягом 5 робочих днів після отримання письмового повідомлення від поклажодавця з вимогою про повернення майна.

Відповідно до п. 3.9. договору (у редакції додаткової угоди № 2 від 01.08.2018) у разі не повернення майна у строки визначені пунктом 3.4. договору з вини зберігача, поклажодавець має право вимагати компенсації збитків у розмірі вартості неповернутого майна, що визначається виходячи з цін, зазначених у додатках 1, 2, 3, 4, 6, 7 до цього договору та Актах приймання-передавання на зберігання.

За умовами п. 4.1. договору за невиконання (неналежне виконання) умов договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

У п. 4.5. договору сторонами узгоджено, що кожного першого числа, наступного за звітним місяцем, зберігач зобов`язаний надавати поклажодавцю звіт про кількість і вартість використаного протягом такого звітного місяця майна поклажодавця з урахуванням даних Актів приймання-передачі майна на зберігання.

Згідно з п. 4.6. договору податкові накладні (ПН) та розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до них (РК) складаються поклажодавцем в електронній формі та отримуються зберігачем шляхом надсилання в електронному вигляді запиту до Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН) відповідно до Податкового кодексу України».

Відповідно до п. 7.1. в редакції додаткової угоди № 14 від 25.04.2019 договір набуває чинності з моменту підписання сторонами та діє до 17.06.2019.

За доводами позивача, на виконання умов договору зберігач протягом 2021-2022 років на адресу поклажодавця-2 у відповідності до умов п. 4.5. договору надсилав супровідні листи зі звітами про найменування та кількість використаного майна, а саме:

№ 28АУ/02/2/835 від 26.02.2021 на суму 13 928 602,92 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/2227 від 01.06.2021 на суму 914 784,92 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/2660 від 02.07.2021 на суму 1 342 534,06 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/3110 від 02.08.2021 на суму 1 315 714,76 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/3559 від 31.08.2021 на суму 1 164 512,98 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/4062 від 01.10.2021 на суму 514 780,03 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/4606 від 03.11.2021 на суму 463 799,26 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/5166 від 03.12.2021 на суму 3 452 017,44 грн з ПДВ,

№28АУ/04/2у/2/1/155 від 11.01.2022 на суму 1 760 789,56 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/1648 від 22.06.2022 на суму 364 081,81 грн з ПДВ,

№28АУ/04/2у/2/1/1646 від 22.06.2022 на суму 419 385,48 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/1647 від 22.06.2022 на суму 278 574,95 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/1649 від 22.06.2022 на суму 2 303 060,66 грн з ПДВ,

№ 28АУ/04/2у/2/1/2040 від 19.07.2022 на суму 170 515,78 грн з ПДВ,

№28АУ/04/2у/2/1/503 від 01.02.2022 на суму 516 183,96 грн з ПДВ,

№28АУ/04/2у/2/1/2365 від 12.08.2022 на суму 395 533,37 грн з ПДВ,

№28АУ/04/2у/2/1/2831 від 19.09.2022 на суму 2 400 021,07 грн з ПДВ, всього на загальну суму 31 704 893,57 грн, включаючи ПДВ у розмірі 5 284 149,14 грн.

Однак, як вказує позивач, в порушення п. 4.6 договору податкові накладні відповідачем в порядку, передбаченому Податковим кодексом України, зберігачу не надсилалися, та в ЄРНП не реєструвалися.

Оскільки, як зазначає позивач, зберігач використав частину майна, яке зберігав, прозвітував про це, та не оплатив його вартість, поклажодавець-2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення зі зберігача вартості використаного майна у сумі 31 704 893,57 грн.

Господарським судом міста Києва 01.11.2022 у справі № 910/3800/22 винесено рішення про стягнення зі зберігача заборгованості в розмірі 31 704 893,57 грн, в якій наявне і ПДВ.

Вказане рішення, виконано КП «Київтеплоенерго» в повному обсязі, в добровільному порядку, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, що долучені до матеріалів позовної заяви.

Відтак, як стверджує позивач, після добровільного виконання рішення суду у справі № 910/3800/22 щодо сплати вартості використаного майна в розмірі 31 704 893,57 грн, в тому числі ПДВ, та враховуючи відсутність реєстрації відповідачем податкових накладних, позивач отримав фактичні збитки в розмірі податкового кредиту на суму 5 284 149,14 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Всі доводи позивача зводяться до того, що у зв`язку із складанням звітів про найменування та кількість використаного майна, у порядку п. 4.5. договору та сплати вартості послуг за використання такого майна, згідно з рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/3800/22, у відповідача автоматично виникло зобов`язання в силу п. 4.6. договору щодо складання податкових накладних на вказані звіти.

Так, відповідно до п.14.1.202 ПК України продаж (реалізація) товарів – це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію не залежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів».

Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 ПК України розташоване на митній території України.

За умовами п. 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України визначено, що база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів / послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910/3800/22 стягнуто з КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на користь АТ «НВК «Гірничі машини» 31 704 893,57 грн у вигляді відшкодування збитків у зв`язку з неповерненням майна, що було передано за договором зберігання і не повернуто після спливу терміну зберігання.

Так, колегією суддів у постанові Північного господарського апеляційного суду від 30.05.2023 22 у справі № 910/3800/22, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022, встановлено:

«Відповідно до ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі – у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі – у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

49. Як встановлено вище, пунктом 3.9 Договору зберігання (у редакції додаткової угоди № 2 від 01.08.2018) передбачено, що в разі неповернення Майна у строки, визначені пунктом 3.4 Договору з вини Зберігача, Поклажодавець має право вимагати компенсації збитків у розмірі вартості неповернутого майна, що визначається, виходячи з цін, зазначених у додатках 1, 2, 3, 4, 6, 7 до цього Договору та Актах приймання-передавання на зберігання.

50. Відповідно до п. 4.3 Договору зберігання збитки, завдані Поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням Майна, відшкодовуються Зберігачем: у разі втрати (нестачі) Майна – у розмірі його вартості згідно з Актом або шляхом заміни його на майно такого самого роду та такої самої якості; у разі пошкодження Майна – у розмірі суми, на яку знизилася його вартість.

51. Позивач звертався до відповідача з вимогою повернути майно у зв`язку зі спливом терміну дії Договору зберігання листами № 4/07-1 від 04.07.2019 та № 1-6/09 від 06.09.2019...

68. З огляду на те, що відповідач не заперечує факт зберігання та використання ним майна на підставі Договору зберігання на загальну суму 31 704 893,57 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами зі звітами про найменування та кількість використаного майна, і доказів оплати використаного майна не надав, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ "НВК "Гірничі машини" та правомірно задовольнив позов повністю».

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, “Справа “Совтрансавто-Холдинг” проти України” п. 72 “В. Оцінка Суду”).

Таким чином, факт передачі майна на зберігання, і не повернення його після закінчення терміну зберігання, у зв`язку з чим позивачем відшкодовано збитки відповідачу у розмірі вартості втраченого майна, встановлені судовим рішенням у справі № 910/3800/22, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.

Необхідним елементом для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, саме доведення факту порушення ним правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 911/224/19 від 10.03.2020.

Приписами статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Норми Податкового кодексу України не передбачають підстави для складання податкової накладної і реєстрації в ЄРПН, у разі отримання грошових коштів в якості відшкодування збитків від неповернення майна (переданого на зберігання) внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань.

Зберігачем здійснено відшкодування збитків, у зв`язку з невиконанням умов договору зберігання по поверненню товару після спливу строку зберігання. Грошові кошти, що надійшли від Зберігача на рахунок Поклажодавцю було перераховано на виконання Зберігачем Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910/3800/22, яким задоволено позов Поклажодавця (АТ"НВК "Гірничі машини") до Зберігача (КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО») про відшкодування збитків у зв`язку з неповерненням майна, після спливу терміну зберігання, тобто внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань.

Договором зберігання не передбачено придбання майна, перехід прав власності, а встановлено обов`язок Позивача відшкодувати нанесені ПрАТ НВУ «Гірничі машини» збитки, у зв`язку з неповерненням майна, переданого на зберігання, тому операції з понесення збитків та отримання їх відшкодування не є постачанням товарів (послуг), отже не є об`єктом оподаткування, та відповідно не включається до бази оподаткування ПДВ.

Об`єктом оподаткування ПДВ виступають операції постачання (ст. 185 ПКУ). А операція з відшкодування шкоди (збитків), не містять ознак постачання (у розумінні п.п. 14.1.191 ПКУ). Втрачене (пошкоджене) майно або не повернуте після спливу строку зберігання ніхто не продає / не купує, а відшкодовує відповідно як збитки. І те, що при визначенні вартості втраченого (пошкодженого, неповернутого або зіпсованого) майна враховується при розрахунку величини шкоди (ст. 225 ГКУ), зовсім не означає, що відбувається постачання цього майна і виникає об`єкт для ПДВ.

З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що за спірним договором та за спірний період відбулася господарська операція, яка підпадає під кваліфікацію п.п. 14.1.202 ПК України.

Фактично апелянт намагається кваліфікувати відшкодування збитків внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань, зокрема неповерненням майна - як оплату товара, по правочину з реалізації товару, яка передбачає передачу прав власності на товари за плату.

Оскільки матеріали справи не містять жодного доказу того, що за спірним договором відбулося придбання майна та/або перехід права власності на таке майно, помилковими є посилання апелянта (позивача) на п.п.14.1.202 ПКУ та п.п. 201.10 ст. 201 ПК України, що повинні застосуватися при здійсненні господарської операції, визначеною п. 4.5. договору.

Колегією суддів відхиляються доводи апелянта про те, що до бази оподаткування повинні включатися кошти, що надійшли відповідачу на його банківський рахунок як відшкодування збитків у зв`язку з неповерненням позивачем майна, після спливу терміну зберігання.

З урахуванням обставин справи в їх сукупності, твердження позивача, що фактично, останнім здійснено операцію придбання майна у поклажодавця-2 на суму 31 704 893,57 грн, і вказана операція, на думку позивача, підпадає під регулювання п.п.14.1.202 ПКУ, та в силу п.п. 201.10 ст. 201 ПК України у позивача виникає право на податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Правовідносини між сторонами договору зберігання після використання КТЕ майна завершилися одержанням коштів у якості відшкодуванням збитків, що виникли у зв`язку з неналежним виконанням договору в розмірі вартості використаного майна, що не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, за цією подією відсутній обов`язок стосовно виписування податкової накладної, про що свідчить усталена судова практика.

Тому позивачем також не доведено факту вчинення відповідачем податкового правопорушення у вигляді не нарахування ПДВ на суму коштів, одержаних від позивача за рішенням суду у справі № 910/3800/22, як і не доведено понесення ним реальних збитків у розмірі суми ПДВ.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що за спірним договором відбулася господарська операція, яка підпадає під кваліфікацію п.п. 14.1.202 ПК України та доказів вчинення з боку відповідача податкового правопорушення, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності всіх елементів складу господарського правопорушення, що унеможливлює покладення на відповідача обов`язку відшкодування збитків. Належних доказів, які в своїй сукупності дали б суду підстави дійти протилежного висновку сторонами не представлено.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, помилковим застосуванням нормативно правових актів, якими мали керуватися сторони спору, неповне та не всебічне дослідження обставин справи, без перевірки доказів та надання їм належної оцінки, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовано норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 у справі №910/13855/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 у справі №910/13855/25 залишити без змін.

3. Витрати на сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

4. Матеріали справи №910/13855/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 01.07.2026.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.А. Шаратов

О.Л. Бестаченко