Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №910/9971/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2026 р. Справа № 910/9971/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" та Акціонерного товариства "Гарантований покупець"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025

у справі № 910/9971/25 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО"

до Акціонерного товариства "Гарантований покупець"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" (далі – позивач; ТОВ "САНЕНЕРГО"; Товариство; апелянт-1; скаржник-1; заявник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (надалі – відповідач; ДП “Гарантований покупець”; апелянт-2; скаржник-2; Гарантований покупець) про стягнення 22 529 963,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати відпущеної за договором № 16248/01 від 28.12.2018 (зі змінами) у період за жовтень 2021 року та з лютого по грудень 2022 року електроенергії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 позовні вимоги задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення з Державного підприємства “Гарантований покупець” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" 608 737 грн 84 коп. заборгованості. Стягнуто з Державного підприємства “Гарантований покупець” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" заборгованість у розмірі 14 595 467 грн 10 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 182 450 грн 46 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Як зазначено місцевим господарським судом, на день розгляду справи строк виконання зобов`язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди: жовтень 2021 року та лютий-грудень 2022 року є таким, що настав. Як встановлено судом, з урахуванням часткових оплат та проведених зустрічних зарахувань, заборгованість відповідача перед позивачем за придбану відповідачем у вказані періоди електроенергію становила 15 204 204,94 грн. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2025 та 24.10.2025 відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості в загальному розмірі 608 737,84 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, а тому провадження в справі в частині вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 608 737,84 грн підлягає закриттю. Крім цього, заборгованість відповідача перед позивачем за договором на момент розгляду справи по суті, строк оплати якої настав, становить 14 595 467,10 грн.

Також судом І-ої інстанції, через відсутність у матеріалах справи доказів часткового погашення заборгованості відповідачем за поставлену позивачем електричну енергію, що позбавило суд можливості самостійно здійснити перерахунок 3% річних та інфляційних втрат із визначенням відповідних періодів прострочення виконання грошових зобов`язань відповідача, зважаючи, що позивачем неправильно визначені періоди прострочення виконання відповідачем зобов`язань, без урахування положень Порядку № 641 та дати затвердження рішення регулятора щодо розміру вартості послуги у відповідному місяці, - відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 434 773,37 грн та 3% річних у сумі 1 801 400,17 грн.

Окремо місцевий господарський суд виснувався, що оскільки усі дати остаточного розрахунку за поставлену електричну енергію у спірний період у відповідача настали під час дії на території України воєнного стану, у позивача відсутні правові підстави для нарахування відповідачу пені та штрафу, враховуючи приписи постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Додатково, у межах розгляду питання щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України), у зв`язку з чим стягнув з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн, із заявлених 200 000 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "САНЕНЕРГО" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 в частині відмови у стягненні з ДП “Гарантований покупець” 1 801 400,17 грн – 3% річних, 5 434 773,37 грн втрат від інфляційних процесів та 200 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Прийняти нову постанову, якою стягнути з ДП “Гарантований покупець” на користь ТОВ "САНЕНЕРГО" сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги та витрати на правничу професійну (правову) допомогу. Закрити провадження у справі в частині стягнення з ДП “Гарантований покупець” на користь ТОВ "САНЕНЕРГО" 608 737,84 грн заборгованості. Стягнути з ДП “Гарантований покупець” на користь ТОВ "САНЕНЕРГО" заборгованість у розмірі 14 595 467,10 грн, 1 801 400,17 грн – 3% річних, 5 434 773,37 грн втрат від інфляційних процесів, витрати по сплаті судового збору в сумі 270 359,57 грн та 200 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення в частині відмови від стягнення з відповідача 1 801 400,17 грн 3% річних та 5 434 773,37 грн втрат від інфляційних процесів, а також 200 000,00 грн витрат на правничу допомогу, - ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, незастосуванням судової практики Верховного Суду, при неправильному встановленні обставин справи, що мають значення для справи.

Апелянт-1 зазначає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції, оскільки останнім неналежно виконано договірні зобов`язання з оплати вартості проданої електричної енергії.

Крім того, під час розгляду справи в суді 1-ої інстанції відповідач надав розрахунок інфляційних втрат та 3% річних. Тому, як вважає скаржник-1, суд повинен був перевірити та здійснити свій розрахунок (якщо не прийняв розрахунок позивача), або ж міг застосувати розрахунок відповідача.

Окремо позивач вказує на помилковості висновків місцевого господарського суду про стягнення 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025, апеляційна скарга позивача в справі №910/9971/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Ходаківська І.П., Демидова А.М.

У зв`язку з перебуванням суддів Ходаківської І.П. та Демидової А.М. у відпустці, розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/545/26 від 16.02.2026 призначено повторний автоматизований розподіл.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 справу № 910/9971/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 призначено на 04.05.2026.

На адресу апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За твердженнями ДП “Гарантований покупець”, скаржник-1 не навів жодних спростувань законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних, яке, в свою чергу, просить скасувати.

Крім того, на думку відповідача, позивачем не доведено розумність та співмірність витрат на правничу допомогу, які заявлені до стягнення у даному спорі в порівнянні зі складністю справи та витраченим адвокатом часом для виконання необхідної роботи, а також не наведено жодних обґрунтувань щодо неправильності висновків суду першої інстанції про стягнення з Гарантованого покупця відповідної суми у розмірі 20 000,00 грн.

Також не погоджуючись з прийнятим рішенням до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось й ДП "Гарантований покупець", в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 в частині стягнення з ДП "Гарантований покупець" заборгованості в розмірі 14 595 467 грн 10 коп., витрат по сплаті судового збору в сумі 182 450 грн 46 коп. та витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу відповідачем вказується, що оскаржуване рішення в частині стягнення з Гарантованого покупця основної заборгованості у розмірі 14 595 467,10 грн, витрат по сплаті судового збору у сумі 182 450,46 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, - ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт-2 зазначає, що 26.06.2019, на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та Порядку № 641, між Гарантованим покупцем та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі – НЕК «Укренерго», замовник, ОСП) укладено договір № 0414-09051/52/01 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, який станом на сьогодні, з урахуванням внесених змін і доповнень, продовжує діяти. Заборгованість НЕК «Укренерго» перед Гарантованим покупцем за послуги становить 13 325 122 748,74 грн.

За вказаного скаржник-2 акцентує, що оскільки за спірні розрахункові місяці НЕК «Укренерго» не сплатило за надану послугу в повному обсязі, зобов`язання Гарантованого покупця перед позивачем за вказані розрахункові періоди у розумінні ч. 1 ст. 530 ЦК України не виникли.

Також відповідач звернув увагу, що оскільки постанови Регулятора про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець», затверджувались у період дії воєнного стану, слід застосовувати до спірних правовідносин накази Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022 при вирішенні питання щодо розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у спірний період. Поряд із цим суд першої інстанції не врахував зазначених доводів Гарантованого покупця, в результаті чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «САНЕНЕРГО» про стягнення коштів за період: жовтень 2021 року, лютий-серпень 2022 року.

Окремо відповідач підкреслив, що місцевий господарський суд дійшов неправильного висновку про відсутність у Гарантованого покупця підстав для зменшення розміру розрахунку на суму заборгованості ТОВ «САНЕНЕРГО» по небалансам та вартості відхилення у розмірі 2 684 020,63 грн.

Також апелянт-2 наголосив й про порушення судом першої інстанції приписів ст. 80 ГПК України через безпідставне стягнення заборгованості з Гарантованого покупця за жовтень 2021 року, оскільки докази наявності такої позивачем подано з порушенням встановленого порядку їх подання.

Додатково скаржником-2 наголошується, що позивачем не доведено розумність та співмірність витрат на професійну правничу допомогу, які заявлені до стягнення у даному спорі в порівнянні зі складністю справи та витраченим адвокатом часу для виконання необхідної роботи, не враховано особу та фінансовий стан відповідача, а відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення 20 000 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді від 31.12.2025, апеляційна скарга відповідача в справі № 910/9971/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Ходаківська І.П., Демидова А.М.

У зв`язку з перебуванням суддів Ходаківської І.П. та Демодової А.М. у відпустці, розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/545/26 від 16.02.2026 призначено повторний автоматизований розподіл.

Згідно передачі судової справи апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді від 16.02.2026 справу № 910/9971/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25. Об`єднано апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “САНЕНЕРГО” на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю “САНЕНЕРГО” на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 та Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 призначено на 04.05.2026.

До суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому Товариство просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За доводами ТОВ "САНЕНЕРГО", апеляційна скарга відповідача будується на змінених 26.01.2024 положеннях Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджений постановою КМУ від 26.04.2024 № 641 «Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, придбання послуги за механізмом ринкової премії», в той час коли справа стосується правовідносин та виникнення у відповідача боргу за поставлену електроенергію в 2022 році, що суперечить нормам цивільного законодавства України. Адже, при вирішенні питань щодо порушення відповідачем зобов`язання за договором, застосовується та редакція договору, яка була чинною на момент виникнення порушення зобов`язання , якщо інше не встановлено законом або самим договором.

Також згідно позиції Товариства, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу адвоката лише у розмірі 20 000,00 грн, що в десять разів менше заявленої суми.

У судовому засіданні 04.05.2026 оголошено перерву до 15.06.2026.

Представники апелянтів в судовому засіданні 15.06.2026 вимоги апеляційних скарг підтримали та просили їх задовольнити.

В свою чергу, представники скаржників заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, поданої протилежною стороною.

Окремо судова колегія зазначає, що в судовому засіданні 04.05.2026 представник відповідача повідомив суд апеляційної інстанції про здійснення реорганізації підприємства шляхом зміни організаційно-правової форми відповідача.

Колегія суддів, перевіривши наявні в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості щодо відповідача дійшла до наступного висновку.

Відповідно до приписів ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Як вбачається з відомостей ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 21.04.2026 відбулось перетворення Державного підприємства "Гарантований покупець" в Акціонерне товариство «Гарантований покупець» з тим самим кодом ЄДРПОУ.

Частиною першою статті 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 108 ЦК України встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Як вбачається із відомостей з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань АТ «Гарантований покупець» є правонаступником прав та обов`язків ДП "Гарантований покупець".

Відповідно до частини 6 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у разі перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.

Згідно з статтею 52 ГПК України, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Таким чином, оскільки перетворення є одним із видів правонаступництва, враховуючи наведені приписи ЦК України та ГПК України, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для проведення заміни відповідача ДП "Гарантований покупець" його правонаступником - АТ «Гарантований покупець».

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, а також про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з наступного.

Апеляційний розгляд здійснювався із застосуванням норм матеріального права, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 28.12.2018 між Державним підприємством “Енергоринок” та Товариством з обмеженою відповідальністю “САНЕНЕРГО” було укладено договір № 16247/01 про постачання електроенергії.

Цього ж дня між цими ж сторонами і до цього ж договору було укладено додаткову угоду № 16248/01 про зобов`язання здійснити реєстрацію автоматизованої системи комерційного обліку електроенергії.

30.06.2019 між Державним підприємством “Енергоринок”, Державним підприємством “Гарантований покупець” та Товариством з обмеженою відповідальністю “САНЕНЕРГО” укладено додаткову угоду № 145/01 до договору № 16247/01 від 28.12.2018 про зміну сторони договору з Державного підприємства “Енергоринок” на Державне підприємство “Гарантований покупець”, а сам текст цього договору було викладено в новій редакції (скорочено – договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору продавець за “зеленим” тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за “зеленим” тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі, відповідно до Порядку купівлі електричної енергії за “зеленим” тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - НКРЕКП) від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок) або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (далі – Порядок продажу електричної енергії).

Відповідно до пункту 2.1. договору сторони визнають свої зобов`язання згідно з законами України “Про ринок електричної енергії”, “Про альтернативні джерела енергії”, Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, Правилами ринку “на добу наперед” та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.

Пунктом 2.3. договору визначено, що продавець за “зеленим” тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за “зеленим” тарифом за встановленим йому “зеленим” тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

За умовами пункту 2.5. договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за “зеленим” тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.

Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачам на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (пункт 3.1 договору).

За правилами пунктів 3.2 та 3.3 договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за “зеленим” тарифом, з урахуванням ПДВ.

Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за “зеленим” тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Пунктом 4.5 договору встановлено обов`язок відповідача купувати у продавця за “зеленим” тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб та у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за “зеленим” тарифом електричну енергію.

Пунктом 10.1 Порядку встановлено, що до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку (АКО), підписаної кваліфікованим електронним підписом (КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцю із забезпеченням йому пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Пунктом 10.3 Порядку закріплено, що після отримання від гарантованого покупця на електронну адресу акта купівлі-продажу продавець надає у триденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу гарантованому покупцю два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони.

Державне підприємство “Гарантований покупець” у п`ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою. У разі наявності у продавця зауважень до акта купівлі-продажу, наданого покупцем, продавець письмово повідомляє про це гарантованого покупця.

За наявності зауважень до акта купівлі-продажу та/або ненадання продавцем акта купівлі-продажу, підписаного зі своєї сторони, остаточний розрахунок за відпущену продавцем електричну енергію здійснюється в розмірі, визначеному в наданому гарантованим покупцем акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням сплачених коштів після врегулювання розбіжностей.

Відповідно до пункту 10.4 Порядку після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначав, що відповідачем порушено термін оплати за куплену електричну енергію за жовтень 2021 року та за період з лютого по грудень 2022 року.

При цьому, до матеріалів справи позивачем долучені підписані та скріплені печатками сторін акти купівлі-продажу електроенергії, а саме:

- за жовтень 2021 року від 31.10.2021 на суму 5 959 663,00 грн;

- за січень 2022 року від 31.01.2022 на суму 1 298 941,67 грн;

- за лютий 2022 року від 28.02.2022 на суму 2 519 391,59 грн;

- за березень 2022 року від 31.03.2022 на суму 2 953 637,39 грн;

- за квітень 2022 року від 30.04.2022 на суму 4 300 906,39 грн;

- за травень 2022 року від 31.05.2022 на суму 4 894 214,77 грн;

- за червень 2022 року від 30.06.2022 на суму 5 945 513,77 грн;

- за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 7 185 044,38 грн;

- за серпень 2022 року від 31.08.2022 на суму 6 804 862,10 грн;

- за вересень 2022 року від 30.09.2022 на суму 4 435 832,94 грн;

- за жовтень 2022 року від 31.10.2022 на суму 4 782 941,96 грн;

- за листопад 2022 року від 30.11.2022 на суму 966 910,88 грн;

- за грудень 2022 року від 31.12.2022 на суму 922 082,59 грн.

Як зазначалось позивачем, відповідач електричну енергію, вироблену позивачем, як виробником за “зеленим” тарифом, за вищевказаними актами купівлі-продажу електроенергії оплатив частково, на момент подачі позову, загальна сума основного боргу за спірний період становила 15 204 204,94 грн.

Отже, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами договору та п. 10.4. Порядку строк виконання зобов`язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за період: жовтень 2021 року та лютий-грудень 2022 року, як наголошував останній, настав.

Натомість, відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання щодо повної оплати за отриману від позивача електричну енергію за “зеленим” тарифом не виконав, у зв`язку з чим ТОВ "САНЕНЕРГО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 15 204 204,94 грн суми основної заборгованості. Оскільки внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за договором виникла заборгованість 15 204 204,94 грн, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України також нараховані інфляційні втрати - 5 434 773,37 грн та 3% річних - 1 801 400,17 грн, а також пеня - 50 391,51 грн та штраф - 39 193,40 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що наказами Міністерства енергетики України № 140 та № 206 зобов`язано ДП “Гарантований покупець” з дати набрання ними чинності на період дії воєнного стану України з коштів, що наявні на поточному рахунку необхідно забезпечити перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, в межах 15 % та 18 % від середньозваженого розміру “зеленого” тарифу за 2021 рік із дотриманням Порядку.

Відтак, відповідач зазначав, що всі його розрахунки здійснюються у відповідності до зазначених вище наказів, а тому позивачем не доведено порушення порядку розрахунків та строків оплати електричної енергії.

Крім того, відповідач вказував про неправильність наведених позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань, а також про безпідставність позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу з огляду на приписи постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 та актуальну судову практику з цього питання.

Також під час судового розгляду справи відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення 608 737,84 грн заборгованості за отриману електричну енергію в березні та серпні 2022 року, в зв`язку з проведенням сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог.

Подібні вищевикладеним твердженням, щодо обставин справи, наведені апелянтами у апеляційній скарзі та відзивах на неї відповідно.

У межах фактичних обставин справи, що розглядається, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини щодо стягнення боргу за поставлену електричну енергію та застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань, регулюються нормами ЦК України та ГК України (норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.

Стаття 509 ЦК України встановлює, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Суб`єктами зобов`язання, які є елементами зобов`язання, є його сторони: управнена сторона – кредитор, та зобов`язана сторона – боржник.

Виконання зобов`язання - це вчинення боржником або іншою особою на користь кредитора або третьої особи певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов`язання. Виконання зобов`язання є правомірною дією, яка спрямована на припинення зобов`язання.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Такі умови (принципи) можна поділити на умови належного виконання, реального виконання та справедливість, добросовісність, розумність (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведено належними сторонами, щодо належного предмету, у належний спосіб, у належний строк (термін), у належному місці. Принцип реального виконання слід розуміти як виконання зобов`язання в натурі, тобто вчинення саме тих дій, що становлять зміст зобов`язання.

Договір, як різновид юридичного факту, в основі якого лежить погоджена воля двох сторін, є результатом їхніх взаємних поступлень і самообмежень. Цей результат отримав визначення домовленості (ст. 526 ЦК України), що диктує прагнення сторін спільними зусиллями досягти бажаних наслідків.

Отже, у свою чергу, виконання договірного зобов`язання має відбуватись відповідно до умов укладеного договору, що узгоджені його сторонами.

У переважній більшості зобов`язань кожний із суб`єктів зобов`язання є водночас і кредитором і боржником один щодо одного. А тому, відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін зобов`язання має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

З огляду на це, використання терміну “зобов`язання” застосовується як для позначення зобов`язального правовідношення в цілому, так і для позначення окремого обов`язку боржника (боргу).

Спосіб виконання – це порядок та послідовність здійснення сторонами дій у процесі виконання зобов`язання. Грошове зобов`язання є зобов`язанням по сплаті грошових коштів, а його предметом є певна грошова сума, що має бути сплачена кредиторові. Спосіб виконання зобов`язання, як правило, обирається сторонами при його виникненні та може полягати в одноразовому повному виконанні, періодичному виконанні або постійному виконанні. Період часу, у який має бути виконано зобов`язання, є строком (терміном) виконання. Такий період може бути визначений і невизначений.

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

За ч.ч. 1, 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. До спеціальних обов`язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії відповідно до цього Закону для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, належать, зокрема, забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, включаючи забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за механізмом ринкової премії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 324 "Про утворення державних підприємств "Гарантований покупець" та "Оператор ринку" утворено Державне підприємство "Гарантований покупець" на базі філії Гарантований покупець Державного підприємства "Енергоринок" шляхом виділу майна, прав та обов`язків стосовно нього відповідно до розподільного балансу для виконання функцій гарантованого покупця електричної енергії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 455 затверджено статут "Гарантований покупець", у відповідності до п. 5 якого підприємство утворено з метою забезпечення купівлі всієї електричної енергії, виробленої на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (у разі використання гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим "зеленим" тарифом відповідно до законодавства, а також отримання прибутку від провадження господарської діяльності.

Гарантований покупець є учасником ринку електричної енергії та здійснює діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності зі здійснення функції гарантованого покупця, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 25.06.2019 № 1217.

За змістом ч. 2 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов`язаний купувати у суб`єктів господарювання, яким встановлено зелений тариф, або у суб`єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленим" тарифом або строку дії підтримки, якщо такі суб`єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об`єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об`єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби.

Згідно ч. 1 ст.4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом (п. 18).

Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" купівля-продаж такої електричної енергії за зеленим тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено зелений тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом затверджується Регулятором. Договір купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії зеленого тарифу.

Для здійснення купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом кандидат у виробники за "зеленим" тарифом укладає з гарантованим покупцем договір купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом (п. 2.1 гл. 2 Порядку № 641).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання укладеного між сторонами договору позивач поставив, а відповідач прийняв електроенергію протягом жовтня 2021 року та січень-грудень 2022 року згідно актів купівлі-продажу електроенергії за вказаний розрахунковий період, підписаних представниками сторін без зауважень.

Згідно п. 10.1 Порядку № 641 (в редакції чинній до 25.01.2024), до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Відповідно до п. 10.4 Порядку № 641 (в редакції чинній до 25.01.2024), після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

Виходячи з наведених положень, оплату ДП “Гарантований покупець” зобов`язаний здійснювати у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів після отримання акту та оприлюднення рішення НКРЕКП про затвердження розміру вартості послуги.

Відповідно до п. 3.3. договору оплата електричної енергії купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Отже, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП) з посиланням на пункт 10.4 Порядку № 641.

Такі висновки щодо остаточного розрахунку за електричну енергію з виробником за "зеленим" тарифом викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 09.09.2022 № 1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у жовтні 2021 року та в лютому - червні 2022 року.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 20.09.2022 № 1190 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у липні 2022 року.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14.03.2023 № 473 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у серпні 2022 року.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.04.2024 № 858 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у лютому 2023 року, липні 2023 року, вересні 2023 року.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 08.05.2024 № 896 затверджено розмір вартості послуги з забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у грудні 2022 року, березні – травні 2023 року.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 15.05.2024 №946 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у вересні - листопаді 2022 року.

За умовами договору, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП).

Тобто, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо остаточного розрахунку виникають не з моменту підписання між сторонами акта купівлі-продажу, електроенергії, а саме з події, яка має неминуче настати - затвердження вартості послуги НКРЕКП.

До затвердження рішення регулятора щодо розміру вартості послуги у відповідному місяці в Гарантованого покупця не виникає зобов`язання з остаточного розрахунку за електроенергію.

Оскільки постанови НКРЕКП № 858, № 896 та № 946 затверджені після 26.01.2024, то розрахунки за електричну енергію, відпущену в грудні 2022 року, вересні-листопаді 2022 року, мали здійснюватися в строки, встановлені п. 11.4 Порядку № 641(в редакції чинній з 26.01.2024).

Отже, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у жовтні 2021 року та в лютому - червні 2022 року в строк по 14.09.2022 (включно); в липні 2022 року - в строк до 23.09.2022 (включно); в серпні 2022 року – в строк до 17.03.2023 (включно); у вересні - листопаді 2022 року - в строк до 22.05.2024 (включно); в грудні 2022 року - у строк до 16.05.2024 (включно).

Такий порядок визначення кінцевої дати остаточного розрахунку за поставку електричної енергії узгоджується із позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.

Отже, строк виконання зобов`язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за спірні періоди: жовтень 2021 року та лютий-грудень 2022 року є таким, що настав.

Про це, як вважає колегія суддів, правильно висновувався й суд першої інстанції.

При цьому, з урахуванням часткових оплат та проведених зустрічних зарахувань, заборгованість відповідача перед позивачем за придбану відповідачем в ці періоди електроенергію становила 15 204 204,94 грн.

Водночас, 23.10.2025 та 24.10.2025 відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості в загальному розмірі 608 737,84 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, у зв`язку з чим відповідачем було заявлено клопотання про закриття провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в вказаному розмірі.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Отже, наявними були підстави для закриття провадження в справі в частині вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 608 737,84 грн.

Поряд із цим, заборгованість відповідача перед позивачем за договором на момент розгляду справи по суті, строк виконання якої настав, становить 14 595 467,10 грн.

Втім, оскільки доказів на підтвердження оплати заборгованості за спірний період у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи по суті, до матеріалів справи не надано, судова колегія висновується про вмотивованість висновків суду попередньої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 14 595 467 грн 10 коп. основного боргу (15 204 204,94 грн - 608 737,84 грн).

За наведеного судовою колегією критично оцінюються твердження апелянта-2 про те, що зобов`язання Гарантованого покупця перед Товариством з оплати вартості електричної енергії за відповідні розрахункові періоди в розумінні ч. 1 ст. 530 ЦК України не виникли.

У частині доводів відповідача щодо права на зменшення розрахунків та наявності заборгованості позивача з врегулювання небалансів, то судовою колегією вказується таке.

Постановою НКРЕКП від 03.04.2024 № 652, абзац третій підпункту 13 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25.02.2022 № 332 “Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану” викладено у такій редакції: “Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за “зеленим” тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення”.

Водночас, ці положення не звільняють відповідача від обов`язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідними договорами.

Норма абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови № 332, якою відповідачу надано право зменшити рівень розрахунків із продавцем електричної енергії за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, може бути застосована у позапроцесуальному порядку, зокрема, шляхом укладення відповідного правочину, в результаті якого відбулося б зарахування зустрічних однорідних вимог й у позивача відпали б підстави позову у відповідній частині.

Відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 65 Закону України “Про ринок електричної енергії”, гарантований покупець та виробник за "зеленим" тарифом при виникненні взаємної однорідної заборгованості мають право проводити зарахування зустрічних однорідних вимог між собою за взаємною згодою сторін, у тому числі мають право здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог щодо заборгованості за відпущену електричну енергію за "зеленим" тарифом та заборгованості виробників за "зеленим" тарифом з оплати частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця.

В межах вказаного колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року в cправі № 910/12271/24, в якій зазначено, що суд апеляційної інстанції у цій справі стосовно доводів відповідача про наявність у позивача заборгованості перед відповідачем за послуги з відшкодування частки вартості небалансу електричної енергії, відхиляючи його доводи про необхідність застосування приписів постанови НКРЕКП від 03.04.2024 № 652 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану", якою абзац 3 підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 викладено у такій редакції: "Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення", зазначив про те, що положення вказаної постанови не звільняють підприємство від обов`язку здійснення ним повної оплати придбаної електричної енергії за відповідними договорами, а відповідні положення постанови НКРЕКП від 03.04.2024 № 652 набрали чинності з дня її прийняття.

У постанові Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 910/7880/24, залишаючи без змін судові рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТГ Солар 5" про стягнення з ДП "Гарантований покупець" основного боргу, 3% та інфляційних втрат, суд зазначав, що суди попередніх інстанцій установили відсутність підстав для зменшення суми боргу на існуючу суму заборгованості позивача перед відповідачем за послуги з неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії, оскільки таке право згідно з абзацом 3 підпункту 13 пункту 1 постанови № 332 відповідачем не реалізовано, а доказів зустрічного зарахування сторонами не надано. Суд вказував на відсутність підстав втручатися у договірні відносини сторін та самостійно зменшувати суму заявленої заборгованості, навіть у випадку визнання позивачем боргу в цій частині. Суд звернув увагу відповідача, що він не позбавлений права в судовому порядку стягнути з позивача суму боргу за послуги з неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії в межах окремого позовного провадження. З огляду на встановлені судами у справі № 910/7880/24 обставини, аргументам відповідача щодо наявності у нього права на зменшення рівня розрахунків з позивачем на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії, було надано судом першої інстанції належну правову оцінку та з урахуванням встановлених фактичних обставин щодо не реалізації відповідачем цього права, такі доводи мотивовано відхилені судом. Верховний Суд у справі № 910/7880/24 звернув увагу на те, що такі висновки місцевого господарського суду повністю узгоджуються з підставами відхилення аналогічних аргументів ДП "Гарантований покупець" судами у справі № 910/6904/24 з подібними правовідносинами, правильність та обґрунтованість чого підтвердив Верховний Суд у постанові від 14.08.2025, ухваленій у зазначеній справі.

Колегія суддів в рамках справи, що розглядається, акцентує, що доказів того, що відповідач звертався до позивача з заявою про припинення зобов`язання з оплати боргу за спірний період матеріали справи не містять. Немає підтверджень й здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог за взаємними заборгованостями на суму основного боргу.

Так само, у разі наявності в позивача заборгованості перед відповідачем, останнього не було позбавлено права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред`явлення зустрічного позову. Однак, таким процесуальним правом відповідач не скористався.

А тому відсутні підстави для зменшення або зміни розміру заявлених у цій справі позовних вимог щодо спірної суми основного боргу.

Отже, за цих підстав, судовою колегією відхиляються відповідні аргументи скаржника-2, як необґрунтовані.

Стосовно аргументів відповідача, що зобов`язання Гарантованого покупця перед позивачем за спірні розрахункові місяці, на його думку, начебто не виникли, в зв`язку з тим, що НЕК "Укренерго" не сплатило послугу в повному обсязі, суд апеляційної інстанції вказує, що правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов`язаність, є самостійними зобов`язаннями, з самостійними предметами та суб`єктами.

У той же час, ані договір, ані Порядок № 641 не містять умов та правил, які визначали б стан виконання Гарантованим покупцем обов`язків за договором в залежності від виконання Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" обов`язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.

Крім того, як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов`язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачена можливість зміни строку виконання відповідачем зобов`язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за "зеленим" тарифом, оскільки в даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК "Укренерго" в якості оплати послуги.

Тому, відповідні твердження апелянта-2 визнаються судовою колегією необґрунтованими.

Щодо посилань відповідача на те, що при вирішенні питання щодо розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію, слід керуватись нормативно-правовими актами, які встановлювали та встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, зокрема, наказами Міненерго від 28.03.2022 № 140, який був чинний до 05.07.2022 та № 206 від 16.06.2022, то колегія суддів зазначає таке.

На час настання строку оплати вартості електроенергії за заявлений позивачем період, наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" втратив чинність. У свою чергу, наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим» тарифом, як і попередній наказ, жодним чином не обмежує право позивача на отримання повної вартості проданої енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з Порядком. Даний нормативно-правовий акт не обмежує розмір виплат, які підлягають перерахуванню продавцям енергії за "зеленим» тарифом при здійсненні ними остаточних розрахунків.

У постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилася з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини 8 статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, наказу № 206. Згідно з цими висновками, положення наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов`язок ДП "Гарантований покупець" здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641.

Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, з урахуванням уточнення такого змісту:

- накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань Гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.

- накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від обов`язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для Гарантованого покупця не виконувати грошове зобов`язання, передбачене умовами договору.

Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені Порядком № 641. Відтак, відповідні доводи скаржника-2 відхиляються судовою колегією як невмотивовані.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 801 400,17 грн 3% річних та 5 434 773,37 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Таким чином, зобов`язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі № 910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця – інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця – інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 12.10.2023 у справі 308/3956/15-ц та від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц.

Так, перевіривши здійснені позивачем розрахунки втрат від інфляції та 3% річних з`ясовано, що останнім допущено арифметичні помилки.

Зокрема, Товариством невірно визначено момент виникнення зобов`язання, не враховано часткові оплати.

Крім того, згідно наданого відповідачем контррозрахунку втрат від інфляції та 3% річних (а.с. 184 – 211 т. 1), втрати від інфляції складають 4 902 954,61 грн, а 3% річних становлять 1 551 780,52 грн.

При цьому, під час апеляційного розгляду в судовому засіданні 04.05.2026 представник позивача визнав правильність здійсненого відповідачем контррозрахунку втрат від інфляції та 3% річних.

Здійснивши перерахунок втрат від інфляції та 3% річних за період з 26.01.2023 по 31.07.2025, судова колегія висновується, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4 902 954,61 грн втрат від інфляції та 1 551 780,52 грн 3% річних (в наведеному колегія суддів також враховує дані контррозрахунку втрат від інфляції та 3% річних здійсненого відповідачем, оскільки останній посилався на неправильність розрахунку, що надавався позивачем).

За вказаного, судовою колегією зазначається про передчасність висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 434 773,37 грн та 3% річних в сумі 1 801 400,17 грн.

З приводу доводів апелянта-2 про порушення судом першої інстанції приписів ст. 80 ГПК України та безпідставне стягнення заборгованості з Гарантованого покупця за жовтень 2021 року, зокрема через подачу доказів (акта за жовтень 2021 року) з порушенням встановленого порядку їх подання, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 попереджено сторін, що всі заяви, клопотання, додаткові докази та пояснення подаються в строк до 18.09.2025.

За ст. 42 ГПК України учасники справи мають право: 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

26.08.2025 позивачем подано до Господарського суду міста Києва клопотання про долучення до матеріалів справи акта купівлі-продажу за жовтень 2021 року.

З урахуванням зазначеного, судовою колегією відхиляються аргументи скаржника-2 про порушення судом першої інстанції приписів ГПК України при здійсненні розгляду відповідного клопотання позивача та долучення до матеріалів справи акта купівлі-продажу за жовтень 2021 року, як доказу в справі.

Стосовно стягнення місцевим господарським судом з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн, колегія суддів зазначає таке.

У позові позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 450 599,27 грн.

До початку розгляду справи по суті від позивача надійшла заява про долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу, в якій визначено остаточну суму понесення таких витрат в сумі 200 000,00 грн.

Відповідач подав заперечення на заяву позивача про стягнення судових витрат, в якій просив обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1 000 грн, зокрема з підстав очевидно надмірного розміру витрат на професійну правничу допомогу, неспіврозмірність розміру вартості послуг критеріям реальності і розумності таких витрат

Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).

Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, де зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що між адвокатом Марковою Т.Л. (адвокат; виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" (клієнт; замовник) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 02.06.2025 за № 02/06 (далі – договір), предметом якого є надання правової допомоги клієнту щодо консультування з правових питань, підготовки, подання процесуальних та інших документів та представництва її інтересів у господарських судах всіх інстанцій за позовом ТОВ “САНЕНЕРГО” до Державного підприємства “Гарантований покупець” про стягнення заборгованості за Договором від 28.12.2018 № 16247/01.

Відповідно до п. 4.2. договору вартість послуг (гонорар) є фіксованою і становить 2% від суми позову, але не менше 450 599,27 грн та сплачується у строки узгоджені сторонами додатково.

28 жовтня 2025 року між сторонами договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.06.2025 за № 02/06 був підписаний Акт приймання-передачі правової допомоги, де визначено вартість правових послуг (гонорару) 200 000 грн.

На день розгляду справи Маркова Т.Л. є адвокатом в розумінні Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 444/10 від 27.01.2011.

Щодо зазначеного, колегія суддів вказує, що згідно висновків суду попередньої інстанції, цей спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку з неналежним виконанням договорів і регулюються виключно нормами Цивільного кодексу України, а також з даних правовідносин наявна значна кількість судових рішень Верховного Суду, що не потребує дослідження і застосування адвокатом великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, оскільки дана справа є звичайним розрахунковим спором.

Тому, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, за висновками суду 1-ої інстанції заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України), у зв`язку з чим, як зазначив суд першої інстанції, стягненню з відповідача підлягають витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн.

Судова колегія звертає увагу, що в даному випадку судом першої інстанції обґрунтовано враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема розумності, співмірності та пропорційності.

Отже, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, зважаючи на зазначені вище докази, що підтверджують надання виконавцем правничої допомоги клієнту, суд апеляційної інстанції, з урахуванням поданих позивачем заперечень щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем подано належні докази в обґрунтування обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, виконаних адвокатом та понесених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, колегія суддів вважає вмотивованими висновки про співмірність, розумність та необхідність судових витрат у цій справі з урахуванням предмета спору, складності відповідної роботи, що є підставою для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанцій у сумі 20 000 грн, із заявлених 200 000 грн.

Беручи до уваги вищевказане, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянтів щодо помилковості висновків місцевого господарського суду про стягнення 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

За висновками судової колегії, доводи апелянта-2 про те, що оскаржуване рішення в частині стягнення з Гарантованого покупця основної заборгованості у розмірі 14 595 467,10 грн, витрат по сплаті судового збору у сумі 182 450,46 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 в частині, що оскаржується скаржником-2 (щодо основного боргу та витрат на професійну правничу допомогу), відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом-2 не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених відповідачем в апеляційній скарзі доводів у цілому.

Поряд із цим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 статті 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені позивачем у апеляційній скарзі частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим оскаржуване рішення в рамках, що оскаржується апелянтом-1, підлягає скасуванню у частині відмови в стягненні втрат від інфляції, 3% річних та судового збору в цих межах з прийняттям в цій частині нового про часткове задоволення позову, а апеляційна скарга, - частковому задоволенню.

В іншій частині (щодо стягнення основного боргу, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, а також щодо відмови у стягненні пені та штрафу) рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 залишається без змін.

Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору, в т.ч. понесені апелянтами в суді апеляційної інстанції, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача – Акціонерне товариство «Гарантований покупець».

Щодо заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним в апеляційному господарському суді, колегія суддів зазначає наступне.

Представником Товариства подана заява про стягнення правової (правничої) допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 100 000 грн. Заявник зазначає, що понесені ним витрати на правничу допомогу є обґрунтованими та такими, що підтверджені відповідними доказами.

Від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про стягнення судових витрат, в яких Гарантований покупець просить обмежити розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з Гарантованого покупця до 1 000,00 грн.

Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Одночасно, за змістом частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Неврахування судом умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".

У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правничої допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що: "Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорар успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правничої допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 910/15787/21.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що: «До правничої допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо».

На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що між адвокатом Марковою Т.Л. (адвокат; виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" (клієнт; замовник) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 02.06.2025 за № 02/06 (надалі – договір), предметом якого є надання правової допомоги клієнту щодо консультування з правових питань, підготовки, подання процесуальних та інших документів та представництва її інтересів у господарських судах всіх інстанцій за позовом ТОВ “САНЕНЕРГО” до Державного підприємства “Гарантований покупець” про стягнення заборгованості за Договором від 28.12.2018 № 16247/01.

Відповідно до п. 4.2. договору вартість послуг (гонорар) є фіксованим і становить 2% від суми позову, але не менше 450 599,27 грн та сплачується у строки узгоджені сторонами додатково.

04 травня 2026 року між сторонами договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.06.2025 за № 02/06 був підписаний Акт приймання-передачі правової допомоги, де визначено вартість правових послуг (гонорару) 100 000 грн, надані в ПАГС.

Послуги з правничої допомоги включають в себе: ознайомлення та аналіз прийнятого рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25; складання та подання до Північного апеляційного господарського суду та учасникам процесу апеляційної скарги від імені ТОВ "САНЕНЕРГО" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025; ознайомлення з наданою клієнтом апеляційною скаргою ДП "Гарантований покупець", складання та подання до Північного апеляційного господарського суду та учасникам процесу відзиву на апеляційну скаргу ДП "Гарантований покупець"; прийняття участі в судовому засіданні - 04.05.2026.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Колегія суддів також акцентує, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена також у постанові від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20.

Також колегією суддів враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічні правові висновки знаходять своє правозастосування в постановах Верховного Суду: від 15 грудня 2025 року в справі № 924/23/25; від 27 січня 2026 року в cправі № 916/166/23, 11 лютого 2026 року в cправі № 914/1493/24.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У наведеному контексті судова колегія акцентує, що викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу відповідача заперечення в межах оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 по суті дублюють зміст позову (а.с. 1 – 10 – т. 1), а також відповіді на відзив (а.с. 145 – 153 т. 1), поданих до суду першої інстанції.

Крім того, правова позиція позивача у справі була незмінною та сформована ще при подачі позову до місцевого господарського суду.

Ця обставина вказує на те, що аргументація позивача ґрунтувалась на тотожних доводах та нормах матеріального права в судах першої та апеляційної інстанцій. Позивачем не наведено нових аргументів, окрім тих, що знайшли своє відображення в рішенні місцевого господарського суду. При цьому, встановлені місцевим господарським судом обставини, які були відображені в оскаржуваному рішенні, позивачем частково дублювались у відзиві на апеляційну скаргу.

З огляду на це судова колегія вважає, що час, витрачений представником позивача на підготовку відзиву на апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 не повною мірою відповідає обсягу наданих адвокатом послуг та є надмірним, враховуючи, зокрема, складність справи та фактичні обставини на яких вона ґрунтується.

Отже, на підставі викладеного вище, дослідивши надані позивачем докази, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, з урахуванням критеріїв пропорційності та реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, з урахуванням заперечень відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, як наслідок про часткове задоволення заяви позивача та стягнення на його користь 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, що відповідатиме критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірними з наданими адвокатом послугами в апеляційному господарському суді.

В свою чергу, з урахуванням наведеного судовою колегією критично оцінюються доводи відповідача про обмеження розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з Гарантованого покупця до 1 000,00 грн.

Отже, колегія суддів зазначає, що судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції стягуються з відповідача на користь позивача в сумі 10 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 244, 269, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 275, 276, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 – залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 – задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 у частині відмови в стягненні втрат від інфляції, 3% річних і судового збору скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

4. Стягнути з Акціонерного товариства “Гарантований покупець” (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код - 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" (адреса: 03127, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 100/2; ідентифікаційний код - 41943487) втрати від інфляції – 4 902 954,61 грн (чотири мільйони дев`ятсот дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні 61 копійка) та 3% річних – 1 551 780,52 грн (один мільйон п`ятсот п`ятдесят одна тисяча сімсот вісімдесят гривень 52 копійки).

5. Стягнути з Акціонерного товариства “Гарантований покупець” (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код - 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" (адреса: 03127, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 100/2; ідентифікаційний код - 41943487) витрати по сплаті судового збору – 77 456,82 грн (сімдесят сім тисяч чотириста п`ятдесят шість гривень 82 копійки) за подачу позовної заяви до суду першої інстанції.

6. Стягнути з Акціонерного товариства “Гарантований покупець” (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код - 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" (адреса: 03127, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 100/2; ідентифікаційний код - 41943487) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції – 116 184 грн (сто шістнадцять тисяч сто вісімдесят чотири тисячі гривень).

7. В іншій частині (щодо стягнення основного боргу, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, а також щодо відмови у стягненні пені та штрафу) рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/9971/25 – залишити без змін.

8. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції у справі № 910/9971/25 – задовольнити частково.

9. Стягнути з Акціонерного товариства “Гарантований покупець” (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код - 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНЕНЕРГО" (адреса: 03127, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 100/2; ідентифікаційний код - 41943487) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції – 10 000,00 грн (десять тисяч гривень).

10. У задоволенні заяви в решті вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, - відмовити.

11. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання п.п. 4, 5, 6, 9 цієї постанови Північного апеляційного господарського суду.

12. Судові витрати зі сплати судового збору щодо апеляційної скарги відповідача, покласти на Акціонерне товариство «Гарантований покупець».

13. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.06.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков