Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №916/5034/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5034/25

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Асташенкова О.І., у порядку самопредставництва;

від відповідача: Кузнєцова Л.О., за ордером;

від третьої особи: Буцан С.В., у порядку самопредставництва;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС” та Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області

від 13 березня 2026 року (повний текст складено 17.03.2026)

у справі № 916/5034/25

за позовом Одеської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС”

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради

про стягнення

суддя суду першої інстанції: Рога Н.В.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 01.07.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 Одеська міська рада (далі також – Позивач, Міська рада, ОМР) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ІМТРЕКС» (далі також – Відповідач, ТОВ «СУГП «ІМТРЕКС», Товариство) про стягнення штрафу за договором оренди земельної ділянки від 23.08.2024, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрованим в реєстрі за № 1704, у розмірі 2 587 001,10 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем умов Договору оренди земельної ділянки від 23.08.2024, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ «СУГП «ІМТРЕКС» щодо своєчасної сплати орендної плати, у зв`язку з чим Одеською міською радою нараховано Товариству штраф у розмірі 2 587 001,10 грн., відповідно до п. 4.7 Договору оренди землі.

В процесі розгляду даної справи Господарським судом Одеської області (ухвала від 22.12.2025) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради.

Крім того, з боку ТОВ «СУГП «ІМТРЕКС» до суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до розміру суми не вчасно оплаченої орендної плати - тобто зменшити штраф до 31 294,37 грн. за серпень 2024 року та до 107 791,71 грн. за вересень 2024 року, що загалом становить 139 086,08 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.03.2026 у справі №916/5034/25 позов Одеської міської ради задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС” на користь Одеської міської ради штраф за договором оренди землі від 23.08.2024 у розмірі 1 293 500,55 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 522,01 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість, доведеність та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, заявлених Міською радою, враховуючи встановлення судом обставин щодо необхідності сплати Відповідачем на користь Позивача щомісячно орендну плату не пізніше 30 числа кожного місяця, наступного за звітним, а саме: за серпень 2024 - до 30.09.2024, за вересень 2024 - до 30.10.2024, за жовтень 2024 - до 31.11.2024. Проте, Відповідачем було порушено строки сплати орендної плати за серпень 2024 - на 9 днів, за вересень 2024 - на 2 дні, внаслідок чого Позивачем правомірно нараховано Відповідачу штраф відповідно до п. 4.7 вказаного Договору.

Але, частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог Міської ради, суд взяв до уваги, зокрема, що Позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків, внаслідок порушення Відповідачем взятих на себе зобов`язань, що тривалість прострочення сплати орендної плати (9 днів та 2 дні) є незначною, тому, ураховуючи принцип збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції частково задовольнив клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій шляхом зменшення розміру штрафу на 50% від розрахованої Позивачем суми – до 1 293 500,55 грн, а не до 139 086,08 грн., як просив Відповідач.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС” звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить (з урахуванням заяви від 17.04.2026 вх №1394/26/Д1 про уточнення прохальної частини апеляційної скарги) скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2026 у справі №916/5034/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ІМТРЕКС" на користь Одеської міської ради штраф за договором оренди землі від 23.08.2024 у розмірі 1 293 500,55 грн. та прийняти в цієї частині нове рішення, яким стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі невчасно сплаченої орендної плати, а саме: у розмірі 139 266,08 грн (31 294,37 грн + 107 971,71 грн).

Товариство вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, не забезпечивши повного відновлення принципу справедливості, розумності та пропорційності цивільно-правової відповідальності.

Так, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Відповідач наводить узагальнено наступні доводи:

- у даному випадку покарання не є співрозмірним збиткам Позивача, оскільки доказів їх існування Міською радою не надано взагалі. Водночас, як зазначив Конституційний суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013, неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- прострочення оплати за договором оренди становить лише 9 та 2 дні, що не заподіює реальної шкоди для Одеської міської ради;

- водночас, співвідношення розміру штрафу (навіть 50%), який підлягає стягненню з відповідача у сумі 1 293 500,55 грн та основною сумою невчасно сплаченої орендної плати в розмірі 31 294,37 грн і 107 971,71 грн, є несправедливим і надмірним, так як фактично у 1000 разів перевищує розмір основної невчасно сплаченої суми оренди, що не є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди землі, не є проявом балансу між інтересами кредитора і боржника;

- судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідача рішенням Одеської ОВА визначено таким, що має критичне значення для економіки України в умовах військового стану;

- на думку відповідача, штрафні санкції в розмірі 100% від невчасно сплаченої суми орендної плати, а не 1000%, як вирішив суд першої інстанції, цілком справедливо відіграють свою компенсаторну та превентивну функцію як засіб цивільно-правової відповідальності у цій справі, а також, буде дотримано принципів рівності сторін, справедливості, пропорційності, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства.

Детальніше доводи Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС”.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 06.04.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Водночас, з рішенням Господарського суду Одеської області від 13.03.2026 у справі №916/5034/25 також не погодився Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (далі також – Департамент), у зв`язку з чим звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги Одеської міської ради задовольнити у повному обсязі, а саме: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС” на користь Одеської міської ради штраф у розмірі – 2 587 001,10 грн.

В своїй апеляційній скарзі Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради зазначає, що судом першої інстанції при зменшенні штрафу не враховано, що його імперативність та законодавче закріплення у розмірі саме 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором, оскільки спірний Договір укладений на основі Типового договору оренди землі, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 М» 220 «Про затвердження типового договору оренди землі».

Водночас, Департамент переконаний у тому, що застосування норм Господарського кодексу України є помилковим, оскільки Господарський кодекс не є джерелом права, яке визначає порядок користування землею або відповідальність за порушення зобов`язань із договорів оренди земельних ділянок.

Апелянт вважає також посилковим посилання суду першої інстанції на висновок Верховного Суду у справі №911/2269/22, оскільки вказана справа має інший предмет спору (правовідносини між суб`єктами підприємницької діяльності, де сторони вільно визначили розмір неустойки за договором, у зв`язку з чим Верховний Суд наголосив на дискреційному характері його зменшення).

В свою чергу, посилаючись на постанову Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, Департамент вказує, що відносинах публічної оренди землі санкції у фіксованому розмірі є механізмом гарантування надходжень до бюджету, а не способом «покарання».

Також, на переконання апелянта, зменшуючи розмір штрафу на 50% суд позбавив неустойку превентивного ефекту, а отже — нівелював саму мету санкції, передбаченої договором і законом. Зменшення судом розміру штрафу без належних підстав призводить до безпідставного зменшення доходів територіальної громади. Крім того, таке втручання порушує баланс інтересів сторін, оскільки позбавляє орган місцевого самоврядування ефективного інструменту впливу на порушників умов оренди земель комунальної власності.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.04.2026, апеляційна скарга Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради передана до розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС” та Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2026 у справі №916/5034/25. Об`єднано до сумісного розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС” з апеляційною скаргою Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради. Призначено розгляд вказаних апеляційних скарг на 01.07.2026 року об 11:00 год. Крім того, даною ухвалою позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цій строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання процесуального характеру.

Одеська міська рада правом на подання відзивів на апеляційні скарги не скористалась та відповідних відзивів до суду не надала, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 01.07.2026представники учасників справи підтримали свої позиції, вимоги та заперечення.

У судовому засіданні 01.07.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши представників учасників справи, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З огляду на матеріали справи вбачається, що 23.08.2024 між Одеською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС” (Орендар) укладено Договір оренди землі (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець надає, а Оорендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку, площею 2,8496 га, кадастровий номер 5110137600:26:008:0002, яка розташована за адресою: м. Одеса, пров. Сортувальний, 5-А, вид цільового призначення – 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Згідно з п. 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка, площею 2,8496 га, у тому числі по угіддях: - землі під будівлями та спорудами промислових підприємств - 2,8496 га.

На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі, що належать ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС” на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 26.09.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калмиковою О.О. за реєстровим №210, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 26.09.2023 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калмиковою О.О., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2791939251100, номер запису про права власності: 51875673. Інженерне забезпечення об`єкту - від існуючих міських мереж (п. 2.2. Договору).

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить: 25 870 011,02 грн, згідно з витягом №НВ-5100772152024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних, сформованого 07.06.2024 року.

Положеннями п. 3.1 Договору встановлено, що він укладено на 10 (десять) років, до реалізації планувальних рішень території, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Орендна плата за земельну ділянку площею 2,8496 га, розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 1 293 500,55 грн на рік. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі (п. 4.1 Договору),

Приписами п. 4.3 Договору встановлено, що орендна плата вноситься Орендарем рівними частинами за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на відповідний рахунок.

Відповідно до п. 4.4 Договору, Орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Згідно з п. 4.7 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої Договором; стягується пеня у розмірі, розмір якої визначається Податковим кодексом України.

Орендар несе цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства згідно з законами України. За невиконання або неналежне виконання Договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього Договору (п. 13.1 Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та містить відтиски печаток Орендодавця і Орендаря, а також посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований 23.08.2024 в реєстрі за №1704.

Ввідповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.09.2025 №443958349, ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС” на праві власності належать закінчений будівництвом об`єкт – нежитлові будівлі, загальною площею 867,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, провулок Сортувальний, буд. 5-А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2791939251100.

Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради нараховано ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС” орендну плату у наступних розмірах:

- за серпень 2024 (з 23.08.2024) у сумі 31 294,37 грн. з кінцевим терміном сплати – 30.09.2024,

- за вересень 2024 - у розмірі 107 971,71 грн. з кінцевим терміном оплати – 30.10.2024.

- за жовтень 2024 – у розмірі 107 791,71 грн з кінцевим терміном оплати – 30.11.2024.

Відповідно до виписок по рахунку №UA468999980334129812000015744 від 09.10.2024, 02.11.2024 та 16.11.2024 ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС” здійснило оплату:

08.10.2024 у розмірі 35 000,00 грн. з призначенням платежу: “сплата орендної плати за серпень 2024 за дог. оренди землі від 23.08.2024, пров. Сортувальний, 5-А”;

- 01.11.2024 у розмірі 105 111,91 грн. з призначенням платежу: “сплата орендної плати за вересень 2024 за дог. оренди землі від 23.08.2024, пров. Сортувальний, 5-А”;

- 15.11.2024 у розмірі 108 000,00 грн. з призначенням платежу: “сплата орендної плати за жовтень 2024 за дог. оренди землі від 23.08.2024, пров. Сортувальний, 5-А”.

Оскільки Відповідачем було порушено умови п. 4.3 розділу 4 Договору, а саме сплачено орендну плату за серпень 2024 у розмірі сумі 35 000,00 грн. лише 08.10.2024, тобто з порушенням встановленого Договором строку (прострочення становить 9 днів, враховуючи те, що відповідно до умов Договору Відповідач мав здійснити таку оплату до 30.09.2024 включно), а також сплачено орендну плату за вересень 2024 у розмірі сумі 105 111,91 грн. лише 01.11.2024, тобто з порушенням встановленого Договором строку (прострочення становить 2 дні, враховуючи те, що відповідно до умов Договору Відповідач мав здійснити таку оплату до 30.10.2024 включно), Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради (правонаступник Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради) на підставі п. 4.7 розділу 4 Договору нараховано штраф у сумі 2 587 001,10 грн.

Апеляційною колегією встановлено, що Департаментом на адресу відповідача – ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС”, було направлено претензію від 30.10.2024 №01-13/2046 щодо необхідності сплати штрафу у розмірі 2 587 001,10 грн за Договором.

За результатами розгляду претензії, листом від 08.11.2024 №08/11-24 Відповідач звернувся до Департаменту з проханням про звільнення останнього від сплати штрафних санкцій, посилаючись на незначну затримку орендної оплати (9 та 2 дні); наявність переплати у вказаних платіжах; відсутність збитків у Орендодавця, пов’’язаних з відповідним простроченням, а також на те, що відповідно до розпорядження Одеської обласної військової адміністрації від 24.11.2023 №1013/А-2023 ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС” визначено критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період через активну діяльність останнього (інвестиції в разбудову критичної інфраструктури, доставки вантажив гуманітарного призначення, приймання участі у зерновому коридорі тощо) під час військової агресії.

В свою чергу, Департамент листом від 17.12.2024 №01-18/1854 повідомив Відповідача про відсутність законодавчої можливості звільнення останнього від сплати штрафних санкцій з огляду на обов`язковість виконання умов Договору оренди.

Разом з тим, відповідно до наявного у матеріалах справи листа від 02.10.2025 №01-19/752 Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради:

- платіж від 08.10.2024 у розмірі 35 000,00 грн зараховано в рахунок сплати за серпень 2024 (у сумі 31 294,37 грн) та за вересень 2024 (у сумі 3 705,63 грн);

- платіж від 01.11.2024 у сумі 105 000,00 грн зараховано в рахунок сплати за вересень 2024 (у сумі 104 086,08 грн) та за жовтень 2024 (у сумі 913,92 грн);

- платіж від 15.11.2024 у сумі 108 000,00 грн враховано в рахунок сплати за жовтень 2024 (у сумі 106 877,79 грн) та за листопад 2024 (у сумі 1 122,21 грн).

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Насамперед, враховуючи положення ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою суд апеляційної інстанції, зокрема, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та з огляду на те, що апелянтами оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині розміру зменшення штрафу за прострочення орендної плати Відповідачем, виходячи з відсутності заперечення зі сторони Відповідача факту прострочення орендної плати, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення місцевого господарського суду лише в частині зменшення заявленого Позивачем до стягнення з Відповідача штрафу на 50%.

Відповідно до приписів статей 11, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов`язків є обов`язковим для виконання сторонами і за загальним правилом сторони не мають права змінити умови відповідного зобов`язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що “СУГП “ІМТРЕКС” не виконав свої зобов`язання зі внесення орендної плати за користування земельною ділянкою у серпні 2024 та версні 2024, у визначений Договором строк, що визнається Відповідачем.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Відповідач допустив порушення зобов`язання, що є підставою для застосування відповідальності, встановленою п. 4.7 розділу 4 Договору, а саме: нарахуванню штрафу в розмірі 100% відсотків річної орендної плати.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

У даному випадку Договір, укладений між Одеською міською радою та ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС”, відповідає Типовому договору оренди землі, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 та який передбачає наявність у договорі умови про сплату штрафу у розмірі 100 відсотків річної орендної плати у випадку несвоєчасної її оплати.

Так, відповідно до п. 4.7 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, у 10-денний строк сплачується, зокрема, штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої Договором.

При цьому, згідно з п. 4.3 розділу 4 Договору, орендна плата вноситься Орендарем рівними частинами за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на відповідний рахунок.

Згідно з п. 4.4 розділу 4 договору Орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця, зокрема, право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Вказане також кореспондується з п.п. 9.1.2 п. 9.1 розділу 9 Договору, в якому встановлено, що Орендодавець має право вимагати від Орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Як вже зазначалось, судом встановлено, а учасниками цієї справи не заперечується, що ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС” порушило умови п. 4.3 розділу 4 договору, а саме сплатило кошти у розмірі 35 000,00 грн. за серпень 2024 лише 08.10.2024, тобто з порушенням встановленого Договором строку (прострочення становить 9 днів), а також 105 111,91 грн – за вересень 2024 лише 01.11.2024, тобто з порушенням встановленого Договором строку (прострочення становить 2 дні), внаслідок чого Департаментом архітектури обґрунтовано на підставі п. 4.7 розділу 4 Договору нараховано штраф у сумі 2 587 001,10 грн. як 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором.

Апеляційною колегією встановлено, що відповідне нарахування проведено арифметично правильно, у зв`язку з чим колегія суддів вважає підставною позицію Позивача щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення 2 587 001,10 грн. штрафу.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Саме для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Вказане визначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №918/116/19.

В контексті наведеного судова колегія зазначає, що відповідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц міститься висновок, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

Правовий аналіз зазначеної норми свідчить про те, що вона не є імперативною та застосовується за визначених умов та на розсуд суду.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18 вказано, що суд з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (пені) до розумного розміру, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості й пропорційності.

Схожа позиція застосована і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, в якій, зокрема, зазначено, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги, у тому числі, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Також, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 звертав увагу на те, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер

Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі №922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Також, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України).

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах у справі №925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).

У даному випадку апеляційна колегія звертає увагу на те, що орендній платіжи за спірним Договором, які сплатились з боку Відповідача у повному обсязі та навіть у большому розмірі, ніж було потрібно, складають (за 2 місяці) 139 266,08 грн (31 294,37 грн. - за серпень 2024 та 107 971,71 грн. - за вересень 2024), разом з цим, Позивач виставив Відповідачу штраф у розмірі 2 587 001,10 грн. Отже, застосована Позивачем сума неустойки дорівнює 1 857,59% від суми прострочених зобов`язань, тобто, штрафні санкції у розрізі співвідношення їх розміру із розміром невчасно сплаченої орендної плати, є надмірним і не є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем своїх зобов`язань за Договором оренди землі, не є проявом балансу між інтересами кредитора і боржника.

Крім того, сума штрафу, що дорівнює 1 857,59% суми договірних зобов`язань, не узгоджується з вищенаведеними позиціями Верховного Суду.

Апеляційний суд зазначає, що у даній справі наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Доказів того, що порушення зобов`язання завдало збитків Позивачу, матеріали справи не містять. Більш того, як зазначалось вище, Відповідач здійснював кожний з платежів у розмірі, що перевищував встановлену у Договорі оренди щомісячну плату.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, є обмеження розміру санкцій які присуджені до стягнення.

Така позиція суду відповідає висновку, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18.

Разом з тим, відомостей щодо наявності будь-яких негативних наслідків для Позивача від допущеного Відповідачем порушення матеріали справи не містять.

В контексті наведеного судова колегія також враховує у даному випадку, що:

- прострочення оплати Відповідачем орендної плати за Договором оренди землі від 23.08.2024 мало місце незначний проміжок часу - всього 9 та 2 календарних дні;

- таке прострочення відбулось вперше, що не спростовує Орендодавець та вбачається з матеріалів свправи;

- сума прострочення є незначною і становить 31 294,37 грн. та 107 971,71 грн., що є сумою орендної плати за серпень 2024 (з 23.08.2024) та вересень 2024;

- в матеріалах справи відсутні докази того, що Відповідач має заборгованість перед Позивачем за Договором від 23.08.2024;

- суду не надано доказів понесення Позивачем збитків. Одеська міська рада навіть не зазначає про це, посилаючись лише на порушення умов Договору;

- діяльність боржника в значному обсязі спрямована на активну участь останнього у функціонуванні економіки та забезпеченні життєдіяльності населення в умовах військового стану (інвестиції в разбудову критичної інфраструктури, доставки вантажив гуманітарного призначення, приймання участі у зерновому коридорі тощо), у зв`язку з чим розпорядженням Одеської обласної військової адміністрації від 24.11.2023 №1013/А-2023 ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС” визначено критично важливим підприємством.

З огляду на викладене та на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, на думку суду апеляційної інстанції, зменшивши розмір штрафу до 1 293 500,55 грн, суд першої інстанції не дотримався справедливого балансу інтересів сторін; застосував до Відповідача відповідальність, не пропорційну вчиненому порушенню зобов`язання, тобто неправильно застосував положення ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин. Зменшивши стягнення штрафних санкцій на 50% суд першої інстанції у даному випадку не дотримався принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності.

Таким чином, приймаючи до уваги відсутність доказів понесення Позивачем збитків у результаті порушення Відповідачем зобов`язання, враховуючи, що суду не надано доказів заборгованості Відповідача, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги соціальну значущість Товариства, відсутність доказів прострочення виконання зобов`язання в подальшому, поведінку винної особи, тривалість прострочення сплати орендної плати (9 днів та 2 дні), розмір штрафу в порівнянні з розміром орендної плати, апеляційний суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, вважає, що у даному випадку наявні правові підстави для зменшення належної до сплати суми штрафу до 139 266,08 грн (31 294,37 грн + 107 971,71 грн), що є 100% несвоєчасно сплаченої орендної плати та є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту Позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу Відповідача уникнути відповідальності.

Судова колегія відхиляє апеляційні доводи Департаменту, посилання Департаменту на умови Типового договору, в якому закріплено розмір штрафу не рівне 100%, не спростовує можливості суду, встановленої законодавством, зменшити розмір останнього на підставі саме ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Водночас, зауваження Департаменту відносно того, що суд першої інстанції помилково застосував норми Господарського кодексу України є хибними, оскільки з оскаржуваного рішення вбачається, що місцевим господарським судом були застосовані норми Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, а також взято до уваги сталу позицію Верховного Суду з розгляду аналогічних питань щодо можливості зменшення розміру неустойки.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, у зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю.

Разом з тим, враховуючи те, що зменшення судом апеляційної інстанції розміру штрафу до 139 266,08 грн від стягуваної суми обґрунтовано дотриманням принципу справедливості, розумного балансу інтересів сторін, майнових та економічних наслідків для сторін спору, про що зазначено в апеляційній скарзі ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС”, остання підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно приписів п. 4 ч. 1 та ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розглядаючи справу, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права і сталу судову практику відносно розгляду питання щодо зменшення нарахованої неустойки, які підлягали застосуванню у даних спірних правовідносинах, тому, враховуючи вищевикладене, приписи ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна колегія зазначає, що мотивувальну та резолютивну частини оскаржуваного рішення у даній справі слід змінити в частині визначення розміру стягнутого штрафу.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги апелянту не відшкодовуються.

Щодо судових витрат ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС”.

За змістом ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 (яка, хоча і стосується попередньої редакції Господарського процесуального кодексу України, але наразі є чинною), відповідно до якого у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Крім того, згідно з положеннями п. 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», судовий збір, в разі зменшення судом розміру пені, покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Тобто, судові витрати, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 16.10.2019 у справі №910/143/19, від 14.06.2022 у справі №905/2135/19, від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 29.11.2021 у справі №905/2135/19, від 05.04.2023 у справі №910/18718.

Згідно із ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, апеляційна колегія звертає увагу на те, що ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Обставини даної справи свідчать, що спір між сторонами виник внаслідок неправильних дій Відповідача – ТОВ “СУГП “ІМТРЕКС”, що призвело до необхідності звернення Одеської міської ради до суду з відповідним позовом.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене та незважаючи на задоволення вимог апеляційної скарги Відповідача, судова колегія зазначає, що судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи стягуються з Відповідача у повному обсязі (у тому числі – в суді апеляційної інстанції), без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС” задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2026 у справі №916/5034/25 змінити в частині розміру стягнутого штрафу.

В цій частині прийняти нове рішення шляхом викладення його п. 2 в наступній редакції:

«Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС” (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, просп. Миру, буд. 8А/18Н, код ЄДРПОУ 32429342) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська (Біржова), буд 1; код ЄДРПОУ 26597691) штраф за договором оренди землі від 23.08.2024 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрованим в реєстрі за № 1704, у розмірі 139 266,08 грн.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 31 044,01 грн та витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 514,00 грн. покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю “СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО “ІМТРЕКС”».

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 13.03.2026 у справі №916/5034/25 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтами.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 01.07.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.