Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №916/5351/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5351/25

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Булгаров О.О., за довіреністю;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ”

на ухвалу Господарського суду Одеської області

від 02 січня 2026 року (повний текст складено 02.01.2026)

у справі № 916/5351/25

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ”

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (у урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 12.01.2026 про відкриття провадження у справі)

про: стягнення

суддя суду першої інстанції: Рога Н.В.

місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 01.07.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Одеська міська рада (далі також - позивач, заявник, ОМР, Міська рада) звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом до Підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” (далі також – відповідач, Підприємство, ТОВ «ТД «ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ»), в якій просила суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди землі від 14.07.2006, зареєстрований в реєстрі за №2936, у загальному розмірі 426 726,93 грн, з яких:

- 257 286,19 грн основної заборгованості за договором оренди землі;

- 46 314,93 грн інфляційних втрат;

- 15 265,82 грн 3% річних;

- 7 859,99 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог Одеська міська рада посилається на неналежне виконання відповідачем у період з 01.08.2021 по 31.07.2024 зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, відповідно до договору оренди землі від 14.07.2006.

Так, в обґрунтування позову Міська рада зазначає, що 14.07.2006 між Одеською міською радою (Орендодавець) та ТОВ “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:04:016:0008, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Агрономічна, 205, загальною площею 7 694,00 кв.м, для (з урахуванням укладеної 02.07.2013 додаткової угоди до договору та зареєстрованої в реєстрі за №2323) будівництва, експлуатації та обслуговування будівель виробничо-складського комплексу, строком на 49 років.

При цьому, позивач вказує, що за відповідачем зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна – приміщення будівлі виробничо-складського комплексу по переробці м`яса та птиці, площею 4 267,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Агрономічна, 205, на підставі свідоцтва про право власності від 26.08.2011 серії САЕ №53889, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради (РНОНМ:122159851101), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.12.2025 №458432690.

Не зважаючи на свої зобов`язання за договором оренди щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у встановлений договором строк, Підприємство таки зобов`язання належним чином не виконувало, внаслідок чого у нього виникла заборгованість зі сплати орендної плати за землю за період з 01.08.2021 по 31.07.2024 у розмірі 357 286,19, у зв`язку з чим позивач звернувся суду з позовом про стягнення з відповідача цієї заборгованості.

При цьому, Міською радою на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України також відповідачу нараховано інфляційні втрати у розмірі 46 314,93 грн та 3% річних у розмірі 15 265,82 грн, а на підставі п. 4.6 Договору - пеню у розмірі 7 859,99 грн.

Разом з позовною заявою Одеською міською радою було подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову (вх.№2-32069/25 від 30.12.2025), в якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на грошові кошти, що належать Підприємству у формі ТОВ “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ”, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” у межах розміру позовних вимог на загальну суму 426 726,93 грн;

- накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ТОВ “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” у межах розміру позовних вимог 426 726,93 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Необхідність вжиття вищевказаних заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує можливістю відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами. Таким чином, з урахуванням предмету даного спору, у позивача є припущення, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

При цьому, Одеська міська рада вважає, що обраний вид забезпечення позову (арешт коштів та майна відповідача в межах заявленої суми позовних вимог) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Водночас, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника, а Міська рада - реальну гарантію того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Окрім того, Одеська міська рада посилається на те, що ефективний захист права територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради у спірних правовідносинах безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач нерухоме майно у власності, оскільки вибуття такого майна може породити нові реєстраційні дії щодо нього та призведе до необхідності звернення з новим позовом.

Так, на переконання заявника, можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися такими коштами є беззаперечною, що в майбутньому ускладнить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Одеської міської ради.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22, від 15.09.2023 у справі №910/2359/23, від 07.04.2023 у справі №910/8671/22).

Щодо зустрічного забезпечення, Одеська міська рада пропонує їх не застосовувати.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.01.2026 у справі №916/5351/25 (суддя Рога Н.В.) заяву Одеської міської ради про забезпечення позову у справі №916/5351/25 задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що належать Підприємству у формі ТОВ “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ”, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, у межах розміру позовних вимог на загальну суму 426 726,93 грн. Накладено арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності Підприємству у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ”, а саме: об`єкт нерухомого майна – приміщення будівлі виробничо-складського комплексу по переробці м`яса та птиці , площею 4 267,8 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Агрономічна, 205, у межах розміру позовних вимог 426 726,93 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Суд першої інстанції виходив з того, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, – ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Також, суд зазначив, що накладення арешту на майно відповідача стосується конкретного майна, що належить боржнику, а не будь-якого абстрактного.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.01.2026 у справі №916/5351/25 та відмовити у задоволенні заяви Одеської міської ради про забезпечення позову у справі № 916/5351/25.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач наполягає на тому, що суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування заходів забезпечення фактично обмежившись припущеннями щодо можливих труднощів виконання рішення суду. При цьому, судом не встановлено жодних конкретних обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування забезпечення позову. Так, позивачем не підтверджена неплатоспроможність підприємства, зокрема, не надано ніяких доказів наявності або відсутності коштів на рахунках відповідача, достатніх для задоволення вимог, або доказів, що відповідачем вчиняються дії для зменшення (приховування, переведення, зняття) наявних у нього коштів.

Апелянт наголошує на тому, що самі лише твердження позивача про існування заборгованості перед позивачем внаслідок порушення, на думку позивача, умов договору оренди землі від 14.07.2006, не є безумовною обставиною ухилення відповідача від виконання судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог. Самі по собі ці твердження не можуть свідчити про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, оскільки такі обставини є безпосередньо предметом позову, а сам факт ухилення відповідача від виконання зобов`язань на час вирішення питання доцільності/недоцільності вжиття заходів забезпечення позову ще не встановлений та підлягає доведенню позивачем під час розгляду справи по суті.

Також, на переконання апелянта, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17).

Також, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 та позицію Верховного Суду (постанова від 10.11.2020 у справі №910/1200/20), відповідач наполягає на тому, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Проте, у даному випадку місцевий господарський суд таких обставин не встановив, проте застосував заходи забезпечення позову, що суперечить вищезазначеним висновкам Верховного Суду.

Водночас, апелянт звертає увагу на те, що безпідставно застосовані заходи забезпечення позову у цій справі перешкоджають нормальній господарській діяльності підприємства, оскільки банком заблоковані кошти на рахунку.

Детальніше доводи Підприємства у формі ТОВ “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” викладені в апеляційній скарзі.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 28.01.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.01.2026 у справі №916/5351/25; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено її до розгляду на 15.04.2026 року об 11:30 год. Також, вказаною ухвалою позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право протягом цього ж строку подати до суду заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань.

Однак, Одеська міська рада своїм правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, відзив суду не надала, проте, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Між тим, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Діброви Г.І. з 13.04.2026 по 15.04.2026, зазначене судове засідання у справі №916/5351/25 не відбулось, про що складено відповідну довідку судового засідання. У вказаній довідці також зазначено, що про дату, на яку буде призначено розгляд справи, учасники справи будуть повідомлені додатково.

Крім того, з 17.04.2026 по 01.05.2026 суддя-член колегії Ярош А.І. також перебувала у відпустці.

Тому, ухвалою суду від 04.05.2026 учасників справи №916/5351/25 повідомлено про те, що її розгляд відбудеться 10.06.2026 року о 10:45 год.

Ухвалою суду від 10.06.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2026 о 10:15 год.

У судовому засіданні 01.07.2026 представник Підприємства у формі ТОВ “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції задовольнити останню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати, з мотивів викладених письмово.

Представники позивача та третьої особи на стороні позивача в судове засідання не з`явились; про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 01.07.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла наступних висновків.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, а саме, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

При цьому, колегія суддів зазначає, що необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення прозову (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 02 2024 у справі №916/4159/23.

При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Тобто забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарськогопроцесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна та грошових коштів.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, з метою забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19.

При цьому, особа, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

Так, згідно зі ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (пункти 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Схожа правова позиція викладена і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 тощо.

Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов`язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову; обґрунтування відомих позивачу обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

При цьому, судова колегія зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 22.07.2019 у справі №914/120/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду у даному випадку є питання наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову за заявою Одеської міської ради у справі про стягнення з ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” коштів у загальному розмірі 426 726,93 грн.

Жодні інші вимоги у даній справі позивачем не заявлені. Тобто, у разі задоволення позову, у даній справі вирішено буде виключно стягнути з відповідача відповідну суму грошових коштів.

Таким чином, виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення 426 726,93 грн, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить лише від тієї обставини, чи матиме ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” необхідну суму грошових коштів.

Вказане підтверджується висновком Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, та згідно з яким «… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову».

Тобто, належним видом забезпечення позову, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, слід вважати накладення арешту на відповідні кошти або майно боржника, що в подальшому призведе до можливості останнього розрахуватись із позивачем. Таку позицію застосовує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, а також Верховний Суд у справах: №911/1111/20, №910/5079/21, №908/2382/21 тощо.

Разом з тим, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21.

Так, обґрунтовуючи підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, позивач послався лише на відмову відповідача погасити заборгованість з оренди земельної ділянки та побоювання позивача, що до вирішення господарським судом даної справи по суті відповідач може розпорядитись в будь-який момент грошовими коштами, які перебувають на його рахунках, здійснити дії, спрямовані на відчуження майна, за рахунок якого можна буде задовольнити позовні вимоги у разі їх задоволення.

При цьому, позивачем до суду надані лише докази на підтвердження позовних вимог щодо суми, яка підлягає стягненню, а саме: Копія договору оренди землі від 14.07.2006, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ”, разом з додатками; копії договорів про зміни від 08.08.2011 №1, від 27.01.2012 №2 до договору оренди землі від 14.07.2006; копія додаткового договору (угоди) про поновлення договору оренди землі від 14.07.2006; копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.12.2025 № НВ-9991374102025 з додатками; копія витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 02.11.2020 №1784; копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.12.2025 №458432690; розрахунки заборгованості ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” (з урахуванням індексації), 3% річних та пені; копія претензії Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 19.04.2024 № 01-13/691 з доказами направлення; копія листа Головного управління ДПС в Одеській області від 18.07.2024 №15857/5/15-32-04-06-05; копія листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 25.04.2024 №01-13/707 з додатками.

Судова колегія звертає увагу, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

З огляду на викладене апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач взагалі не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів.

Зокрема, позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач вчиняв чи вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час. Позивач не надав суду жодної інформації щодо існування обставин того, що відповідач здійснював або здійснює дії щодо відчуження власного майна, виводу коштів, обтяження майна тощо. Позивачем не надано тож доказів стосовно припинення діяльності відповідачем; що ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” має ознаки неплатоспроможності тощо.

Отже, з доданих до заяви про забезпечення позову та до апеляційної скарги документів не вбачається, що грошові кошті відповідача можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.

Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем не наведено у заяві про забезпечення позову і обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на безпідставне витрачання ним коштів.

Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що в поданих суду матеріалах відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини, якими останній обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів до забезпечення позову у справі.

Сам по собі факт незадоволення відповідачем вимог позивача у добровільному порядку не є свідченням недобросовісної поведінки ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” або його наміру ухилитися від виконання можливого рішення суду.

Також, сам по собі факт порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України не є підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі заходи застосовуються не в залежності від наявності у відповідача заборгованості, а в залежності від наявності належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Невиконання відповідачем зобов`язань за Договором стало підставою для звернення позивача до суду з позовом і саме ці вимоги є предметом розгляду суду у даній справі.

Апеляційний суд вказує, що обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів зводяться позивачем виключно до цитування положень судової практики щодо загальних підстав застосування ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично, заявник посилається те, що сам по собі факт безперешкодної можливості розпорядження відповідачем активами (грошовими коштами) створює загрозу для ефективного виконання рішення суду.

Разом з цим судова колегія наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.09.2019 у справі №917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі № 924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі №910/3547/21.

З огляду на вказане, судова колегія не враховує аргументи позивача стосовно невиконання з боку ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” своїх зобов`язань зі сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою, оскільки, по-перше, дане твердження є предметом розгляду спору по-суті, а по-друге, вказане не свідчить про ухилення відповідача від виконання судового рішення. Оцінка такої правової позиції заявника може бути надана судом виключно за наслідками вирішення даної справи по суті вимог та підстав позову і не може бути покладена в підґрунтя необхідності забезпечення позову.

Колегією суддів також враховується те, що у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача.

Виходячи із заяви про забезпечення позову, Одеська міська рада вважає, що за рахунок майна, на яке буде накладено арешт, можуть у подальшому (у разі задоволення позову) бути задоволені вимоги стягувача під час реалізації такого майна.

Надаючи оцінку вказаній позиції позивача, колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду, зокрема, у постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20, в яких наголошено на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Як зазначалось вище, із резолютивної частини оскаржуваної ухвали Господарського суду Одеської області від 02.01.2026 вбачається, що суд застосував заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти, так і на нерухоме майно, що належить відповідачу – ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ”, у межах розміру позовних вимог 426 726,93 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.

При цьому, позивачем будь-яких доказів на підтвердження відсутності грошових коштів на банківських рахунках відповідача станом на момент звернення із заявою про забезпечення позову до матеріалів справи не надано.

Разом з тим, за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ”, і які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах для задоволення вимог про стягнення 426 726,93 грн, не можна стверджувати як про доцільність накладення арешту на майно відповідача, так і про те, що у разі задоволення позову вимоги позивача будуть задовольнятись саме за рахунок нерухомого майна відповідача.

Вказане підтримується і позицією Верховного Суду, яка застосована у постанові від 29.02.2024 у справі №902/611/22, і згідно з якою у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна. Відтак, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо обсягу коштів, що знаходяться на рахунках боржника (їх недостатність для можливого відшкодування коштів), а відтак, накладення арешту одночасно і на рухоме майно боржника є необґрунтованим взагалі.

У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції встановлено наявність у ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” стійкого доходу протягом останніх років (інформація доступна для загального ознайомлення за посиланням https://opendatabot.ua/c/03810478).

Тобто, ТОВ “ТД “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” здійснює господарську діяльність, має постійний дохід, що не було досліджено та враховано судом першої інстанції. Водночас, обставини здійснення відповідачем господарської діяльності з встановленням її результатів – наявного у відповідача постійного доходу, спростовують стверджуване позивачем ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у цій справі у разі задоволення вимог.

Обставини ж можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення.

Окремо, судова колегія звертає увагу на те, що доводи апеляційної скарги даного висновку не спростовують.

За таких обставин частина вимог заявника, наведених в заяві про забезпечення позову, щодо накладення арешту на майно відповідача не співвідносяться з предметом позову. Зі змісту заяви позивача про забезпечення позову не вбачається реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову.

Отже, у даному випадку самі лише припущення позивача про можливість ухилення від виконання судового рішення у разі задоволення позову, без долучення відповідних доказів, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

До того ж суд звертає увагу на те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у ст. 75 Господарського процесуального кодексу України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.

У розрізі вказаного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі №908/1671/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду і в даному випадку судова колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, висновки об`єднаної палати, та, зокрема, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, якою були скасовані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Слід зазначити, що законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі або інших осіб.

Як зазначалось вище у даній постанові, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 виснувала, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

З огляду на викладене, зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів дійсно не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Крім того, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що в даній справі суд першої інстанції, задовольняючи заяву та вказуючи про наявність підстав для забезпечення позову, у порушення статей 86, 210, 136,137, 237 Господарського процесуального кодексу України, не зазначив і не дослідив обґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову, з урахуванням співмірності, адекватності та збалансованості; не врахував, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача розпорядитися належними йому грошовими коштами та майном, що саме по собі є властивістю будь-якого суб`єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, фактично ототожнив сам факт заявлення грошових вимог із наявністю ризику невиконання рішення, що не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22. Саме по собі припущення потенційної можливості відповідачів розпоряджатися коштами та майном та потенційної можливості ухилення відповідачів від виконання судового рішення у разі задоволення позову не є підставою вважати, що існують такі ризики.

Отже, з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів існування реального, а не гіпотетичного ризику утруднення виконання судового рішення, порушенням заявником принципів адекватності, співмірності, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають нормам чинного процесуального законодавства України, а тому підстави для їх застосування в даному випадку відсутні.

При цьому, судова колегія звертає увагу позивача, що він не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою, з наданням суду належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову з визначенням належних способів застосування таких заходів до відповідача.

Таким чином, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду та ефективного захисту прав заявника, за яким останній звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів; врахувавши недоведеність заявником належними засобами доказування необхідність застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти та майно (рухоме і нерухоме) відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви Одеської міської ради про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 02.01.2026 про забезпечення позову у справі №916/5351/25 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з одночасною відмовою у задоволенні заяви Одеської міської ради про забезпечення позову.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції спір по суті не розглядався, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу, Південно-західний апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОРГОВИЙ ДІМ “ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ” задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.01.2026 про забезпечення позову у справі №916/5351/25 скасувати.

У задоволенні заяви Одеської міської ради про забезпечення позову у справі №916/5351/25 відмовити.

Матеріали оскарження ухвали від 02.01.2026 у справі №916/5351/25 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 01.07.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.