Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №916/46/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/46/26

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Галюров М.Ю., за ордером;

від відповідача: Салтан Р.В., за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ДІ ВІ"

на ухвалу Господарського суду Одеської області

від 09 січня 2026 року (повний текст складено 09.01.2026)

у справі № 916/46/26

за позовом: Фізичної особи-підприємця Волкотруб Марини Василівни

до відповідача: Приватного підприємства "ДІ ВІ"

про: стягнення 1 412 096,61 грн,

суддя суду першої інстанції: Літвінов С.В.

місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 01.07.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 Фізична особа-підприємець Волкотруб Марина Василівна (далі також – позивач, заявник, ФОП Волкотруб М.В.) звернулася до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Приватного підприємства (ПП) "ДІ ВІ" (далі також – відповідач, Підприємство) про стягнення з останнього 1 412 096,61 грн, з яких: 903 680,27 грн. – основна сума заборгованості за Договором оренди с/г техніки, 11 134 314,12 грн. – розмір пені, 361 104,08 грн. – сума завданих збитків у розмірі 30% від загальної вартості Договору, 12 998,14 грн. – 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог ФОП Волкотруб М.В. послалась на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за відповідним Договором в частині оплати отриманих послуг з оренди с/г техніки.

Разом з позовною заявою, ФОП Волкотруб М.В. до суду першої інстанції подано заяву (вх. № 2-18/26 від 08.01.2026) про забезпечення позову, згідно якої позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить ПП “ДІ ВІ”, а також на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках ПП “ НОМЕР_1 ” у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах незалежно від їх виду та призначення, в межах ціни позову 1 412 096,61 грн.

Заява обґрунтована тим, що 10.03.2025 між ФОП Волкотруб М.В. (Орендодавець) та ПП “ДІ ВІ” (в особі директора Кари Валерія Михайловича) (Орендар) був укладений Договір №10 оренди с/г техніки, на виконання умов якого позивачем було передано, а відповідачем отримано у користування наступну техніку:

- комбайн CLAAS LEXION 580 TT, д.н.з. НОМЕР_2 , 2009 року випуску (надається в оренду разом із персоналом – комбайнером - на період оренди техніки);

- жниварку марки CAT Max-flex 535, 2016 року випуску.

У період з 17.06.2025 по 05.07.2025 позивачем було надано ПП «ДІ ВІ» послуги з оренди с/г техніки на загальну суму – 1 203 680,27 грн, проте, з боку відповідача 04.07.2025 було сплачено за Договором грошові кошти у загальному розмірі 300 000,00 грн.

Разом з тим, Орендарем спірна техніка була повернута Орендодавцю за Актом приймання-передачі транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів (додаток №2 до Договору).

Водночас, оскільки відповідачем не погашена у повному обсязі заборгованість за Договором, 10.10.2025 ФОП Волкотруб М.В. була змушена направити ПП «ДІ ВІ» відповідну вимогу-претензію, на яку позивач отримав відповідь вих. №149 від 27.10.2025 про те, що відповідач жодних актів приймання-передачі з позивачем не підписував, а також у Підприємства відсутня будь-яка заборгованість за Договором.

У зв`язку із вищевказаним, ФОП Волкотруб М.В. вважає, що належним способом захисту її прав буде стягнення заборгованості за Договором із ПП «ДІ ВІ» в судовому порядку. При цьому, на основний розмір боргу позивач ще нарахував та заявив до стягнення пеню, суму завданих збитків у розмірі 30% від загальної вартості Договору та 3% річних.

Однак, на переконання позивача, існують підстави вважати, що після ініціації судового процесу та звернення до суду із позовною заявою, відповідач може вжити заходів із виведення активів з метою невиконання рішення суду у разі задоволення позову.

Позивач вважає, що відповідач - боржник може ухилитися від виконання свого обов`язку та виконання рішення суду шляхом розпорядження в будь-який момент грошовими коштами, які перебувають на його рахунках, та відчуження належного йому майна, чим унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви.

При цьому, заявник вказує, що він просить вжити відповідні заходи лише в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 1 412 096,61 грн., що на думку позивача, є співмірним та адекватним заявленим позовним вимогам і не порушить балансу інтересів сторін.

На виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України заявник зазначає, що забезпечення позову не може спричинити збитки відповідачу, оскільки позивач просить у якості забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти які підлягають сплаті відповідачем на користь позивача за вже надані послуги, факт надання яких підтверджується наявними матеріалами справи документами. Фактично забезпечення стосується виключно коштів, які мають бути на час розгляду даної справи у позивача. Тому позивач вважає, що забезпечення позову не призведе і не може призвести до збитків для відповідача.

Окремо позивач зазначає, що запропоновані ним заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер та жодним чином не перешкоджають господарській діяльності відповідача, як і не позбавляють відповідача права володіти та користуватися належним йому майном.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.01.2026 у справі №916/46/26 (суддя Літвінов С.В.) заяву Фізичної особи-підприємця Волкотруб Марини Василівни (вх. 2-18/26 від 08.01.2026) про забезпечення позову у справі №916/46/26 – задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках Приватного підприємства “Ді Ві” у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, незалежно від їх виду та призначення, в межах ціни позову 1 412 096,61 грн. Накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належить Приватному підприємству “Ді Ві”, у межах розміру позовних вимог 1 412 096,61 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.

Суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову у даній справі ФОП Волкотруб М.В. визначає стягнення 1 412 096,61 грн з ПП «ДІ ВІ», беззаперечним правом якого є можливість в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, а також, майном, за рахунок якого можливе задоволення вимог заявника, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

При цьому, задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.10.2022 у справі №905/446/22, суд першої інстанції виходив з того, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач; спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову. Однак, у даному випадку ПП “ДІ ВІ” не доведено недоцільності чи неспівмірності відповідних заходів забезпечення, або факту того, що останні створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності Підприємства, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Приватне підприємство "ДІ ВІ" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.01.2026 у справі №916/46/26 та відмовити у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Волкотруб Марини Василівни про забезпечення позову у справі №916/46/26.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач наполягає на тому, що суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування заходів забезпечення фактично обмежившись припущеннями щодо можливих труднощів виконання рішення суду, оскільки подана позивачем заява ґрунтується лише на припущеннях щодо можливого ухилення відповідачем від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення поданого позову, а відтак, і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення.

При цьому, судом не встановлено жодних конкретних обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування забезпечення позову. Так, позивачем не підтверджена неплатоспроможність підприємства, зокрема, не надано ніяких доказів наявності або відсутності коштів на рахунках відповідача, достатніх для задоволення вимог, або доказів, що відповідачем вчиняються дії для зменшення (приховування, переведення, зняття) наявних у нього коштів.

Апелянт наголошує на тому, що самі лише твердження позивача, що відповідач не виконав у строк свого обов`язку та не оплатив послуги з оренди с/г техніки, не можуть свідчити про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, оскільки такі обставини є безпосередньо предметом позову, а сам факт ухилення відповідача від виконання зобов`язань на час вирішення питання доцільності/недоцільності вжиття заходів забезпечення позову ще не встановлений та підлягає доведенню позивачем під час розгляду справи по суті.

Також, на переконання ПП "ДІ ВІ", застосовані судом заходи забезпечення шляхом одночасного накладення арештів на кошти та майно відповідача, є непропорційними та надмірними, не відповідають принципам співмірності й адекватності, істотно порушують баланс інтересів сторін. Суд не врахував, що накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить ПП “ДІ ВІ”, а також на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках ПП “ НОМЕР_1 ” у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах незалежно від їх виду та призначення, в межах ціни позову 1 412 096,61 грн, немає зв`язку між обраним позивачем заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги у даній справі, оскільки накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Детальніше доводи ПП “ДІ ВІ” викладені в апеляційній скарзі.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 13.01.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ДІ ВІ" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.01.2026 у справі №916/46/26; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено її до розгляду на 15.04.2026 року об 11:00 год. Також, вказаною ухвалою позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Між тим, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Діброви Г.І. з 13.04.2026 по 15.04.2026, зазначене судове засідання у справі №916/46/26 не відбулося, про що складено відповідну довідку судового засідання. У вказаній довідці також зазначено, що про дату, на яку буде призначено розгляд справи, учасники справи будуть повідомлені додатково.

Крім того, з 17.04.2026 по 01.05.2026 суддя-член колегії Ярош А.І. також перебувала у відпустці.

Тому, ухвалою суду від 04.05.2026 учасників справи №916/46/26 повідомлено про те, що її розгляд відбудеться 10.06.2026 року о 10:30 год.

09.06.2026 від позивача – ФОП Волкотруб Марини Василівни до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач не погоджується з її доводами, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Зокрема, позивач зазначає, що в рамках виконавчого провадження за №80053749 з примусового виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 09.01.2026 приватним виконавцем Долинським М.М. було арештовано грошові кошти ПП «ДІ ВІ» у загальному розмірі 1 412 096,61 грн., які дорівнюють розміру заявлених позовних вимог. Таким чином, приватний виконавець наклав арешт лише на грошові кошти, які складають предмет позовних вимог по даній справі. Тобто, станом на теперішній час виконавче провадження №80053749 є завершеним, що підтверджується інформацією з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Інше майно, власником якого є апелянт та грошові кошти, які складають надлишок коштів, які є предметом розгляду даної справи не перебувають під арештом, апелянт має право та можливість вільно ними розпоряджатись та користуватись, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Дослідивши надані пояснення позивача, судова колегія залишає поза увагою останні з огляду на таке.

Відповідно до статей 258 та 263 Господарського процесуального кодексу України, заявами по суті справи на стадії апеляційного провадження є апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу.

При цьому, у відзиві на апеляційну скаргу учасник справи зазначає своє обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог саме апеляційної скарги.

Отже, пояснення, надані ФОП Волкотруб М.В., по суті є відзивом на апеляційну скаргу.

Водночас, як зазначалось вище, судом апеляційної інстанції позивачу був встановлений строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, що відображено в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2026.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали від 10.02.2026 про відкриття провадження у справі №916/46/26 встановлено, що позивач має право подати відзив на апеляційну скаргу та докази надсилання відзиву учасникам справи у строк, якій дорівнює 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Позивачу зазначена ухвала доставлена в електронному вигляді в його Електронний кабінет 10.02.2026 о 22:21 год, про що свідчить наявна у матеріалах справи Довідка Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 про доставку електронного листа

За змістом ч. 1, 4, 6, 7 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

При цьому, відповідно до абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, зазначена ухвала вважається врученою позивачу 11.02.2026, та відповідно з 12.02.2026 розпочався перебіг, встановленого судом, 10-тиденного строку для подання, відзиву на апеляційну скаргу.

Доказів неможливості користування ФОП Волкотруб М.В. своїм особистим електронним кабінетом у підсистемі «Електронний Суд» матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.

Враховуючи вищезазначене, 23.02.2026 (з урахуванням вихідних днів) строк на подання відзиву на апеляційну скаргу сплив.

Проте, письмові пояснення(які по суті є відзивом на апеляційну скаргу) були подані позивачем до Південно-західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» 09.06.2026, тобто зі значним пропуском 10-ти денного строку.

Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас, за ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, законодавець розмежовує поняття строків на «встановлені законом» та «встановлені судом» та відрізняє види звернення з відповідними клопотаннями та терміном їх подання.

Строк на подання відзиву встановлюється судом, отже, його поновлення чинним процесуальним законом не передбачено, а положеннями ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено саме продовження такого строку з врахуванням терміну подання відповідного клопотання до закінчення визначеного судом строку.

Таким чином, позивач мав можливість у строк, встановлений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 (у даному випадку до 23.02.2026 включно) подати відзив на апеляційну скаргу або подати до апеляційного суду заяву про продовження судом процесуального строку у відповідності до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, однак таких звернень до суду апеляційної інстанції від Сільської ради у встановленому порядку не надходило.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що відповідні письмові пояснення, які по суті є відзивом на апеляційну скаргу, надіслані позивачем без клопотання про поновлення відповідного строку.

Таким чином, оскільки письмові пояснення були подані позивачем після закінчення, встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі №916/46/26, 10-ти денного строку, вони залишаються апеляційним судом без розгляду та врахування, однак, приєднуються до матеріалів справи.

Таку позицію підтримує Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.08.2019 у справі №757/43793/18-ц (провадження №14-311цс19), Верховний Суд у постановах: від 19.11.2025 у справі № 914/2659/23, від 29.04.2026 у справі № 293/1073/24, від 08.04.2026 у справі № 911/202/25 тощо.

10.06.2026 представник ФОП Волкотруб М.В. надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 10.06.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2026 о 10:00 год.

29.06.2026 представник ФОП Волкотруб М.В. надіслав до суду письмові пояснення з повідомленням про виконання приватним виконавцем ухвали Господарського суду Одеської області від 09.01.2026 шляхом арешту лише суми грошових коштів, що складають предмет позовних вимог по даній справі, а саме: 1 412 096,61 грн. У зв`язку з виконанням оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, виконавче провадження №80053749 було закінчено 01.05.2026, що підтверджується інформацією з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

У судовому засіданні 01.07.2026 представники сторін підтримали свої позиції у спірному питанні та просили суд: від ПП "ДІ ВІ" – задовольнити вимоги апеляційної скарги, скасувати ухвалу суду першої інстанції від 09.01.2026 у справі №916/46/26 та відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову; від ФОП Волкотруб М.В. – залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції – без змін.

В судовому засіданні 01.07.20265.03.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла наступних висновків.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, а саме, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

При цьому, колегія суддів зазначає, що необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення прозову (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 02 2024 у справі №916/4159/23.

При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Тобто забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарськогопроцесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна та грошових коштів.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, з метою забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19.

При цьому, особа, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

Так, згідно зі ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (пункти 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Схожа правова позиція викладена і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 тощо.

Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, заявник повинен обов`язково надати докази щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову; обґрунтування відомих позивачу обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

При цьому, судова колегія зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 22.07.2019 у справі №914/120/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду у даному випадку є питання наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову за заявою ФОП Волкотруб М.В. у справі про стягнення з ПП «ДІ ВІ» коштів у розмірі 1 412 096,61 грн, з яких: 903 680,27 грн. – основна сума заборгованості за Договором оренди с/г техніки, 11 134 314,12 грн. – розмір пені, 361 104,08 грн. – сума завданих збитків у розмірі 30% від загальної вартості Договору, 12 998,14 грн. – 3% річних.

Жодні інші вимоги у даній справі позивачем не заявлені. Тобто, у разі задоволення позову, у даній справі вирішено буде виключно стягнути з відповідача відповідну суму грошових коштів.

Таким чином, виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення 1 412 096,61 грн, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить лише від тієї обставини, чи матиме ПП «ДІ ВІ» необхідну суму грошових коштів.

Вказане підтверджується висновком Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21, та згідно з яким «… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову».

Тобто, належним видом забезпечення позову, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, слід вважати накладення арешту на відповідні кошти або майно боржника, що в подальшому призведе до можливості останнього розрахуватись із позивачем. Таку позицію застосовує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, а також Верховний Суд у справах: №911/1111/20, №910/5079/21, №908/2382/21 тощо.

Разом з тим, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі №917/1862/21.

Так, обґрунтовуючи підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, ФОП Волкотруб М.В. послалась лише на відмову відповідача погасити заборгованість з оренди с/х техніки та побоювання позивача, що до вирішення господарським судом даної справи по суті відповідач може розпорядитись в будь-який момент грошовими коштами, які перебувають на його рахунках, здійснити дії, спрямовані на відчуження майна, за рахунок якого можна буде задовольнити позовні вимоги у разі їх задоволення.

На підтвердження суми, яка підлягає стягненню до заяви додано:

- копія Договору оренди с/г техніки від 10.03.2025 №10, який підписаний ФОП Волкотруб М.В. (Орендодавець) та ПП “ДІ ВІ” (в особі директора Кари Валерія Михайловича) (Орендар), за яким позивачем було передано, а відповідачем отримано у користування - комбайн CLAAS LEXION 580 TT, д.н.з. НОМЕР_2 , 2009 року випуску та жниварку марки CAT Max-flex 535, 2016 року випуску;

- акт приймання-передачі с/х техніки (додатки №1, №2 до Договору);

- акт приймання – передачі послуг (додаток №3 до Договору);

- Акт від 06.07.2025 прийняття послуг;

- копія видаткового касового ордеру від 04.07.2025;

- копія відповіді від 27.10.202 на вимогу-претензію позивача, яка була адресована відповідачу щодо сплати за надані послуги за Договором.

Судова колегія звертає увагу, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

З огляду на викладене апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач взагалі не надав суду жодного доказу того, що дійсно існує суттєвий ризик невиконання рішення суду про стягнення грошових коштів.

Зокрема, позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач вчиняв чи вчиняє дії щодо погіршення власної платоспроможності станом на теперішній час. Позивач не надав суду жодної інформації щодо існування обставин того, що відповідач здійснював або здійснює дії щодо відчуження власного майна, виводу коштів, обтяження майна тощо. Позивачем не надано тож доказів стосовно припинення діяльності відповідачем; що ПП «ДІ ВІ» має ознаки неплатоспроможності тощо.

Сам по собі факт незадоволення відповідачем вимог позивача у добровільному порядку не є свідченням недобросовісної поведінки ПП «ДІ ВІ» або його наміру ухилитися від виконання можливого рішення суду.

Також, сам по собі факт порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України не є підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі заходи застосовуються не в залежності від наявності у відповідача заборгованості, а в залежності від наявності належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Невиконання відповідачем зобов`язань за Договором стало підставою для звернення позивача до суду з позовом і саме ці вимоги є предметом розгляду суду у даній справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу і на той факт, що суд першої інстанції, накладаючи арешт на майно та банківські рахунки відповідача, у межах повної суми позову, не врахував вимоги і щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам, а також не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у таких відносинах.

Так, за позицією Верховного Суду, яка наведена у постанові від 10.10.2019 у справі №904/1478/19, накладаючи арешт на нерухоме майно з метою забезпечення позову, суд має врахувати наявність чи відсутність зв`язка між вказаним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги та встановити, чи належить відповідне нерухоме майно до предмета спору у даній справі.

Аналогічний правовий висновок наведений і у постанові Верховного Суду від 16.12.2019 у справі № 904/3459/19, відповідно до якого арешт майна має стосуватись саме майна, що належить до предмета спору. Тобто, в даному випадку відсутній зв`язок між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги у даній справі, оскільки накладення арешту на майно має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Крім цього, вищевказане не суперечить позиції Верховного Суду про те, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 29.02.2024 у справі №902/611/22).

Проте, з матеріалів даної справи вбачається, що предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за договором оренди с/х техніки, той час як заявник у своїй заяві просив накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу, яке не є спірним.

Виходячи із заяви про забезпечення позову ФОП Волкотруб М.В. вважає, що за рахунок майна, на яке буде накладено арешт, можуть у подальшому (у разі задоволення позову) бути задоволені вимоги стягувача під час реалізації такого майна.

Надаючи оцінку вказаній позиції позивача, колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду, зокрема, у постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20, в яких наголошено на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Як зазначалось вище, із резолютивної частини оскаржуваної ухвали Господарського суду Одеської області від 09.01.2026 вбачається, що суд застосував заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти, так і на нерухоме майно, що належить відповідачу – ПП “ДІ ВІ”, у межах розміру позовних вимог 1 412 096,61 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.

При цьому, позивачем будь-яких доказів на підтвердження відсутності грошових коштів на банківських рахунках відповідача станом на момент звернення із заявою про забезпечення позову до матеріалів справи не надано.

Разом з тим, за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать ПП «ДІ ВІ», і які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах для задоволення вимог про стягнення 1 412 096,61 грн, не можна стверджувати як про доцільність накладення арешту на майно відповідача, так і про те, що у разі задоволення позову вимоги позивача будуть задовольнятись саме за рахунок нерухомого майна відповідача.

Вказане підтримується і позицією Верховного Суду, яка застосована у постанові від 29.02.2024 у справі №902/611/22, і згідно з якою у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна. Відтак, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо обсягу коштів, що знаходяться на рахунках боржника (їх недостатність для можливого відшкодування коштів), а відтак, накладення арешту одночасно і на рухоме майно боржника є необґрунтованим взагалі.

У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції встановлено наявність у ПП «ДІ ВІ» стійкого прибутку протягом останніх років. Так, у 2025 році чистий прибуток Підприємства склав 16 896 500 грн, у 2024 - 8 866 700 грн, у 2023 - 2 086 100 грн (інформація доступна для загального ознайомлення за посиланням https://opendatabot.ua/c/37801816).

Тобто, ПП «ДІ ВІ» здійснює господарську діяльність, має постійний дохід та, навить, прибуток, що не було досліджено та враховано судом першої інстанції. Водночас, обставини здійснення відповідачем господарської діяльності з встановленням її результатів - наявної у відповідача видобутої продукції, спростовують стверджуване позивачем ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у цій справі у разі задоволення вимог.

Обставини ж можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення.

За таких обставин частина вимог заявника, наведених в заяві про забезпечення позову, щодо накладення арешту на майно відповідача не співвідносяться з предметом позову. Зі змісту заяви позивача про забезпечення позову не вбачається реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову.

Отже, у даному випадку самі лише припущення позивача про можливість ухилення від виконання судового рішення у разі задоволення позову, без долучення відповідних доказів, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

До того ж суд звертає увагу на те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору, а процесуальний закон, визначаючи у ст. 75 Господарського процесуального кодексу України підстави звільнення від доказування, не передбачає звільнення учасника від доказування у разі подання заяви про забезпечення позову.

У розрізі вказаного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі №908/1671/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду і в даному випадку судова колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, висновки об`єднаної палати, та, зокрема, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, якою були скасовані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Слід зазначити, що законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі або інших осіб.

Як зазначалось вище у даній постанові, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 виснувала, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

З огляду на викладене, зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів дійсно не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Крім того, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що в даній справі суд першої інстанції, задовольняючи заяву та вказуючи про наявність підстав для забезпечення позову, у порушення статей 86, 210, 136,137, 237 Господарського процесуального кодексу України, не зазначив і не дослідив обґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову, з урахуванням співмірності, адекватності та збалансованості; не врахував, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача розпорядитися належними йому грошовими коштами та майном, що саме по собі є властивістю будь-якого суб`єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, фактично ототожнив сам факт заявлення грошових вимог із наявністю ризику невиконання рішення, що не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22. Саме по собі припущення потенційної можливості відповідачів розпоряджатися коштами та майном та потенційної можливості ухилення відповідачів від виконання судового рішення у разі задоволення позову не є підставою вважати, що існують такі ризики.

Отже, з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів існування реального, а не гіпотетичного ризику утруднення виконання судового рішення, порушенням заявником принципів адекватності, співмірності, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають нормам чинного процесуального законодавства України, а тому підстави для їх застосування в даному випадку відсутні.

При цьому, судова колегія звертає увагу позивача, що він не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою, з наданням суду належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову з визначенням належних способів застосування таких заходів до відповідача.

Таким чином, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду та ефективного захисту прав заявника, за яким останній звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів; врахувавши недоведеність заявником належними засобами доказування необхідність застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти та майно (рухоме і нерухоме) відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви Фізичної особи-підприємця Волкотруб Марини Василівни про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства "ДІ ВІ" потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 09.01.2026 про забезпечення позову у справі №916/46/26 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з одночасною відмовою у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Волкотруб Марини Василівни про забезпечення позову.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції спір по суті не розглядався, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу, Південно-західний апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ДІ ВІ" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.01.2026 про забезпечення позову у справі №916/46/26 скасувати.

У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Волкотруб Марини Василівни про забезпечення позову у справі №916/46/26 відмовити.

Матеріали оскарження ухвали від 09.01.2026 у справі №916/46/26 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 02.07.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.