Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №909/56/26 — Західний апеляційний господарський суд

Суд: Західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 29 червня 2026 р.

Справа: №909/56/26

Суддя: Іванчук Світлана Володимирівна

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Справа № 909/56/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Іванчук С.В., судді Зварич О.В., Ржепецький В.О., секретар судового засідання Федак В.В., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Транс Агро» б/н від 20.04.2026 (вх. №01-05/1137/26 від 21.04.2026) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2026 року повний текст рішення складено та підписано 31.03.2026, (суддя Гула У. І.)

у справі №909/56/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа Транс Агро" м. Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості в сумі 235 415 грн 62 коп.

За участю представників сторін:

від скаржника (відповідача): Бутко Дмитро Геннадійович (в режимі відеоконференції)

від позивача: Пашніна Анна Володимирівна (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Транс Агро» про стягнення 235 415 грн 62 коп., з яких: 181 500 грн 00 коп. - основний борг, 41 891 грн 87 коп. - інфляційних витрат та 12 023 грн 75 коп. - 3% річних;

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов`язань, що виникли на підставі договору №918-23-РО від 12.07.2023 в частині проведення оплати за надані послуги (роботи).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської від 31.03.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТзОВ «Європа Транс Агро» на користь ТзОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» 235 415, 62 грн, з яких: 181 500 грн 00 коп. - основний борг, 41 891 грн 87 коп. – інфляційних втрат, 12 023 грн 75 коп. - 3% річних; стягнуто 3 531, 23 грн витрат зі сплати судового збору та 12 000, 00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов таких висновків:

- факт порушення відповідачем договірного зобов`язання щодо повної оплати за надані послуги підтверджується матеріалами справи, відповідач доводи позивача не спростував, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 181 500, 00 грн основного боргу є правомірними та обґрунтованими;

- підписання та засвідчення печаткою відповідача актів здачі-приймання робіт (надання послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідають вимогам, зокрема ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані роботи (надані послуги);

- твердження відповідача про те, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 04.08.2023 та № 2 від 10.10.2023 не підписувались представником відповідача, не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами;

- встановивши наявність відбитку печатки відповідача на актах здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 від 04.08.2023, № 2 від 10.10.2023, суд зазначає, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, нанесенні відбитків на договорах, інших документах, що фіксують здійснення господарських операцій. Окрім того, відповідачем не надано доказів того, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа;

- наявні в матеріалах справи сертифікати про переоцінку відповідності та свідоцтва про перевірку підтверджують виконання позивачем п. 1.5 договору щодо 8 цистерн;

- щодо тверджень відповідача про відсутність сертифікатів на 5 цистерн, суд звертає увагу, що сторони підписали акти здачі-приймання робіт у двосторонньому порядку та скріпили печатками без будь-яких зауважень чи претензій. Також в актах зазначено, що послуги (роботи) надані виконавцем в повному обсязі і відповідають умовам договору, зокрема щодо рухомого обладнання, що працює під тиском TGK12B00322/03, TGK12B00201/68, TGK12B00345/61, TGK12B03237/10, TGK12B03237/15;

- враховуючи те, що відповідач не оплатив вартість отриманих послуг у повному обсязі, позивач на суму богу, з урахуванням ст. 625 ЦК України, нарахував 12 023,75 грн - 3% річних та 41 891 грн 87 коп. інфляційних втрат. Суд перевірив правильність розрахунків позивача і встановив, що розрахунки зроблено арифметично і методологічно правильно;

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

ТзОВ «Європа Транс Агро» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2026 року у справі №909/56/26 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ТзОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС»; призначити у справі почеркознавчу та судову технічну експертизи; для проведення експертизи витребувати у позивача оригінали, долучених до матеріалів справи актів здачі-прийняття робіт від 04.08.2023 на суму 352 800, 00 грн та від 10.10.2023 на суму 220 500, 00 грн; зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 99% від заявленої суми; зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3 000, 00 грн.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене без з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт покликається на такі доводи:

- відповідач має всі підстави стверджувати, що позивач порушив свої зобов`язання за договором надання послуг, внаслідок чого суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позовних вимог; всупереч погодженому графіку позивач не надав послуги в повному обсязі і станом на 26.09.2023 року, за останнім обраховувалась кредиторська заборгованість щодо залишку ненаданих послуг в сумі 220 500,00 грн;

- станом на 26.09.2023 відповідач переплатив позивачу 39 300, 00 грн. за фактично надані послуги, в той час, як останній не виконав умови договору, та не надав до 26.09.2023 послуги в повному обсязі;

- внаслідок порушення виконавцем свого зобов`язання щодо своєчасного надання послуг, відповідач правомірно притримав кошти в розмірі 181 500,00 грн до моменту узгодження з позивачем суми, яка підлягає сплаті останньому за вирахуванням суми, яка підлягає утриманню у відповідності до положень ст. 611 ЦК України;

- під час нарахування пені позивач охопив період із жовтня 2023 року по листопад 2025 року, даний період виходить за рамки 6 (шести) місяців, а тому правомірність та правильність нарахування пені відповідачем ставиться під сумнів;

- суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 910/488/21);

- виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 902/538/18);

- відповідач є підприємством, що здійснює господарську діяльність у сфері перевезення, надаючи послуги по перевезенню будь яких вантажів, 80% автотранспорту задіяно для перевезення зернових культур, транспортні засоби відповідача активно приймають участь по збору урожаю; до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України основним джерелом доходу відповідача були надходження із автопарку, який налічував більше 200 одиниць техніки та знаходився в смт. Новорайськ, Херсонської обл., однак після початку військових дій автопарк знаходився довгий час в окупації, а транспортні засоби (вантажні тягачі, напівпричепи) в подальшому були викрадені військовими формуваннями російської федерації, на підтвердження вище вказаного в додатках міститься копія витягу з ЄРДР від 12.07.2022; відповідач поніс значні витрати у зв`язку із викраденням транспортних засобів при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї підприємницької діяльності;

- уведення воєнного стану на території України є форс-мажором (лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022) та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору;

- відповідно до фінансового звіту відповідача за 2025 рік збиток підприємства становить майже 196 млн. грн.; стягнення штрафних санкцій у надмірно великому розмірі призведе до значного погіршення, і без того поганого, фінансового становища відповідача;

- суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання про призначення почеркознавчої та судово технічної експертиз, чим унеможливив встановлення в повному обсязі обставин справи;

- відповідач вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн є помилковим, зважаючи на невелику складність справи; розмір витрат на правничу допомогу в цій справі не може перевищувати 3 000 грн.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026 апеляційну скаргу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Іванчук С.В., члени колегії судді Міліціанов Р.В., Ржепецький В.О.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ «Європа Транс Агро» б/н від 20.04.2026 (вх. №01-05/1137/26 від 21.04.2026) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2026 у справі №909/56/26. Розгляд справи призначено на 02.06.2026. Встановлено строк на подання відзиву протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

26.05.2026 позивач подав відзив (вх.01-04/4391/26), в якому просить поновити строк на подання відзиву у зв`язку з неотриманням позивачем та його представником тексту апеляційної скарги; відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін; стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 15 000, 00 грн.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву, ухвалила відмовити в його задоволенні з огляду на таке.

Ухвалу від 04.05.2026 доставлено до електронного кабінету позивача 04.05.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, відтак останнім днем строку на подання відзиву є 14.05.2026.

Обґрунтовуючи клопотання про визнання поважними причин пропущеного строку на подання відзиву та його поновлення позивач зазначає, що ТзОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС неотримання апеляційної скарги ТзОВ «Європа Транс Агро».

При цьому до апеляційної скарги долучено квитанцію № 6773446 про доставку апеляційної скарги з додатками до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС 20.04.2026 Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Німецьке Підприємство "Товариство Технічного Нагляду Діекс".

Долучене позивачем фото електронного кабінету не дає можливості встановити, кому саме з учасників справи належить відповідний електронний кабінет, а також не підтверджує відсутності доставки апеляційної скарги до електронного кабінету позивача. Позивач був обізнаний та належно повідомлений про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду, відтак колегія суддів дійшла висновку про відсутність поважних причин пропуску строку на подання відзиву, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відзиву. Оскільки відзив подано поза межами встановленого судом строку та відсутні підстави для його поновлення, відзив позивача (вх.01-04/4391/26 від 26.05.2026) залишається без розгляду.

Розглянувши клопотання про призначення почеркознавчої та технічної експертиз, колегія суддів ухвалила відмовити в задоволенні даного клопотання, з огляду на таке.

Висновок експерта визначений ст. 73 ГПК України як один засобів доказування і підлягає оцінці судом відповідно до ст. ст. 86, 104 ГПК України у якості доказу.

Експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16; від 24.01.2018 у справі №917/50/17).

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20).

З матеріалів справи встановлено, що питання необхідності призначення почеркознавчої та судово-технічної експертиз було предметом розгляду місцевого господарського суду, який ухвалою від 17.03.2026 відмовив у задоволенні відповідного клопотання. Cкаржником в апеляційній скарзі заявлено аналогічне клопотання, однак не наведено обставин, які б свідчили про наявність передбачених процесуальним законом підстав для призначення експертиз.

Суд першої інстанції врахував, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про втрату, викрадення чи інше неправомірне використання печатки товариства, а також не подано доказів звернення до правоохоронних органів чи вчинення інших дій, які могли б викликати у суду сумніви у справжності підпису на накладній, втрату/викрадення печатки.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт заперечення стороною належності підписів на актах здачі-приймання робіт (надання послуг), за відсутності належних доказів втрати, викрадення чи незаконного використання печатки товариства, а також інших доказів, які б об`єктивно ставили під сумнів достовірність поданих документів, не є безумовною підставою для призначення судової експертизи.

При вирішенні клопотання апелянта про призначення судової експертизи суд враховує положення ч. 3 ст. 269 ГПК України відповідно до якої докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом ст. ст. 98, 99 ГПК України учасник справи може подати суду висновок експерта, зроблений на його замовлення. Також, суд може призначити експертизу у справі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи.

Ураховуючи положення ст. 80 ГПК України висновок експерта або ж клопотання про призначення експертизи позивач повинен подати разом з позовною заявою, а у випадку неможливості - обґрунтувати поважні причини, які перешкоджають подачі висновку або клопотання разом з позовною заявою.

Збирання доказів у справі є завданням підготовчого провадження, а тому вирішення судом питання про призначення експертизи здійснюється у підготовчому засіданні, що визначено ст. ст. 177, 182 ГПК України.

Крім того, відповідачем не здійснено дій щодо отримання висновку експерта на його замовлення.

Відповідно до норм ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, і суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а також несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відтак, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції не було створено для відповідача неправомірних перешкод в отриманні доказу – висновку експерта, відтак підстав вважати, що останнім доведено наявність підстав, з якими ч. 3 ст. 269 ГПК України пов`язує можливість отримання цих доказів на стадії апеляційного перегляду немає.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, після судових дебатів, суд оголосив вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

12.07.2023 між ТзОВ «Європа Транс Агро» (замовник) та ТзОВ «Спільне українсько - німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» (виконавець) було укладено договір про надання послуг №918-23-РО.

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги (роботи) з оцінки відповідності та періодичного інспектування рухомого обладнання, що працює під тиском, а саме цистерн для перевезення небезпечних вантажів (газів) в кількості 13 одиниць, а замовник зобов`язується прийняти та сплатити надані послуги (роботи).

Згідно із п. 1.2. договору термін надання послуг (робіт) - протягом 30 робочих днів після надання замовником належним чином підготовленого обладнання та за умови здійснення замовником авансового платежу (передплати) згідно п.2.2. цього договору.

Відповідно до п. 1.5 договору за результатами робіт виконавець надає замовнику сертифікат відповідності, свідоцтво про інспектування рухомого обладнання, що працює під тиском (цистерни для перевезення небезпечних вантажів) та робить маркування корозієстійкої таблички, закріпленої на цистерні.

Згідно із п. 2.1. договору вартість послуг (робіт) за цим договором становить 573 300 грн 00 коп. з урахуванням ПДВ 95 550 грн 00 коп. Вартість робіт є договірною.

Замовник здійснює авансований платіж (передплату) у розмірі 96 000 грн 00 коп. Залишкова сума буде оплачуватися рівними частинами відповідно до графіка: 26.07.2023, 14.08.2023, 28.08.2023, 12.09.2023, 26.09.2023 (п.2.2 договору).

Днем здійснення платежу вважається день зарахування банком грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п.2.3 договору).

Відповідно до п. 3.3.4, 3.3.5. договору замовник зобов`язаний прийняти надані виконавцем послуги (роботи) за актом здачі-приймання наданих послуг (робіт) та оплатити, згідно з умовами цього договору.

Згідно з п. 4.1. договору при завершені надання послуг (робіт) виконавець надає замовнику акт здачі-приймання наданих послуг (робіт).

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання належним чином на загальну суму 573 300 грн з ПДВ відповідно до п.2.1 договору, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 від 04.08.2023 та №2 від 10.10.2023, підписаним у двосторонньому порядку сторонами та скріплений печатками, також в актах зазначено, що послуги (роботи) надані виконавцем в повному обсязі і відповідають умовам договору, сторони одна до одної претензій не мають.

27.07.2023 позивачем складено акт ідентифікації зразків продукції, що відібрані для проведення випробувань.

27.07.2023 позивачем складено повідомлення про невідповідність при обстеженні автоцистерн виробника “DOGUMAK TRAILER BASINCLI TANK” з серійними номерами №DM-192, DM-195, DM-196, DM-203, DM-206, DM-207, DM-208, DM-209, DM-210, DM-214, DM-216, DM-217, DM-218; та повідомлення про невідповідність при обстеженні автоцистерн від 27.07.2023 виробника “ОЛЕКСІЇВКАХІІММАШ” з серійними номерами №96093А002, №96093А003, №96093А004, №96093А005, №96093А007, №96093А009, №96093А010, №96093А011, №96093А012, №96093А013, №96093А014.

На підтвердження виконання п. 1.5 договору позивачем долучено сертифікати про переоцінку відповідності UA.TR.077.992.2023 від 03.08.2023, UA.TR.077.993.2023 від 03.08.2023, UA.TR.077.994.2023 від 03.08.2023, UA.TR.077.995.2023 від 03.08.2023, UA.TR.077.996.2023 від 03.08.2023, UA.TR.077.997.2023 від 03.08.2023, UA.TR.077.998.2023 від 03.08.2023, UA.TR.077.999.2023 від 03.08.2023, а також свідоцтва про перевірку 32349901-10-TRED-0870.23 від 01.08.2023, 32349901-10-TRED-0871.23 від 01.08.2023, 32349901-10-TRED-0872.23 від 01.08.2023, 32349901-10-TRED-0873.23 від 01.08.2023, 32349901-10-TRED-0874.23 від 01.08.2023, 32349901-10-TRED-0875.23 від 01.08.2023, 32349901-10-TRED-0876.23 від 01.08.2023, 32349901-10-TRED-0877.23 від 01.08.2023 щодо 8 цистерн.

На суму наданих послуг позивачем складено та зареєстровано податкові накладні №0000160 від 20.07.2023, №0000044 від 04.08.2023, №0000024 від 05.09.2023, №0000103 від 10.10.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідач лише частково виконав свій обов`язок щодо оплати наданих послуг, передбачений п. 3.3.4 договору, на розрахунковий рахунок позивача (виконавця), що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: №14518 від 20.07.2023 на суму 95 550 грн 00 коп. з ПДВ; №15908 від 04.08.2023 на суму 9 600 грн 00 коп. з ПДВ; №17093 від 18.08.2023 на суму 95 550 грн 00 коп. з ПДВ; №17094 від 18.08.2023 на суму 95 550 грн 00 коп. з ПДВ; № 18500 від 05.09.2023 на суму 95 550 грн 00 коп.

Загальна сума сплачених платежів становить 391 800, 00 грн, заборгованість перед позивачем складає 181 500, 00 грн.

Позивачем було направлено на адресу відповідача листи - нагадування щодо заборгованості з оплати наданих послуг за договором № 918-23-РО від 12.07.2023, а саме:

- лист-нагадування за вих.№381 від 24.04.2025 щодо сплати заборгованості за договором з вимогою здійснити оплату заборгованості в повному обсязі з урахуванням попередньої фактичної оплати, що підтверджується поштовою накладною за відправленням №4904000082571 від 24.04.2025 та копією опису вкладення до цінного листа;

- лист-нагадування за вих.№1223 від 03.12.2025 з вимогою сплатити суму заборгованості продовж 5 банківських днів, що підтверджується поштовим відправленням 4904000124851 від 04.12.2025 та звітом відправлення засобами електронного зв`язку.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Предметом спору у цій справі є вимога ТзОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» про стягнення з ТзОВ «Європа Транс Агро» 181 500,00 грн заборгованості за договором про надання послуг №918-23-РО від 12.07.2023, а також 3 % річних у розмірі 12 023,75 грн та інфляційних втрат у розмірі 41 891,87 грн, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати наданих послуг з оцінки відповідності та періодичного інспектування рухомого обладнання, що працює під тиском, а саме цистерн для перевезення небезпечних вантажів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Між ТзОВ «Європа Транс Агро» (замовник) та ТзОВ «Спільне українсько - німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» (виконавець) укладено договір про надання послуг №918-23-РО.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18, від 27.01.2020 у справі № 911/1867/18).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач порушив свої зобов`язання за договором та не надав послуги у повному обсязі станом на 26.09.2023, внаслідок чого суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позову, колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на таке.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (надалі Положення), первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пункту 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відтак, підписання та засвідчення печаткою відповідача актів здачі приймання робіт (надання послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідають вимогам, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані роботи (надані послуги).

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Наявність печатки на правочині, за умови відсутності доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати та/або доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, свідчить про те, що правочин відповідав волі особи, від імені якої підписано оспорюваний документ та проставлено печатку (правові висновки наведені у постановах КГС ВС від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 24.02.2021 № 926/2308/19).

Печатка належить до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а отже, підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на документі відтисків печаток юридичної особи (постанова КГС ВС від 22.12.2021 у справі № 918/208/21).

З матеріалів справи встановлено, що надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 від 04.08.2023 та №2 від 10.10.2023 підписані у двосторонньому порядку сторонами та скріплені печатками. В актах зазначено, що послуги (роботи) надані виконавцем в повному обсязі і відповідають умовам договору, сторони одна до одної претензій не мають.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, нанесенні відбитків на договорах, інших документах, що фіксують здійснення господарських операцій. Окрім того, відповідачем не надано доказів того, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Згідно із п. 1.1 договору виконавець повинен був надати послуги з оцінки відповідності щодо 13 цистерн, а саме:

- виробника “ЕВЕРЛАСТ” із заводськими номерами №1741, №1742, №1743, №1744, №1745, №1746, №1747, №1748;

- виробника “DOGUMAK” із заводськими номерами TGK12B00322/03, TGK12B00201/68, TGK12B00345/61, TGK12B03237/10, TGK12B03237/15.

Відповідно до п. 1.3 договору надання послуг (робіт) здійснюється виконавцем відповідно до вимог Технічного регламенту рухомого обладнання, що працює під тиском, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №536 від 04.07.2018, із змінами (далі - Технічний регламент), Угодою про дорожнє перевезення вантажів та інших нормативно-правових актів України з охорони праці та промислової безпеки.

Позивачем складено акт ідентифікації зразків продукції, що відібрані для проведення випробувань від 27.07.2023, згідно якого встановлено, що цистерни виробника “DOGUMAK” із заводськими номерами TGK12B00322/03, TGK12B00201/68, TGK12B00345/61, TGK12B03237/10, TGK12B03237/15 (відповідно до договору) мають інші фактичні номери вказані на днищі заводом-виробником, а саме: DM-192, DM-195, DM-196, DM-209, DM-210.

Відповідно до п. 30 Технічного регламенту, якщо власник вважає або має підстави вважати, що рухоме обладнання, що працює під тиском, не відповідає вимогам, визначеним у додатках до Угоди про дорожнє перевезення вантажів, Угоди про перевезення вантажів водними шляхами, додатку С до Конвенції (зокрема вимогам щодо періодичної перевірки) та у цьому Технічному регламенті, він не надає таке обладнання на ринку або не використовує до приведення його у відповідність із зазначеними вимогами. Якщо рухоме обладнання, що працює під тиском, становить ризик, власник повідомляє про це виробнику, імпортеру або розповсюджувачу, а також відповідному органу ринкового нагляду.

Власники документально оформлюють випадки про невідповідність такого рухомого обладнання, що працює під тиском, вимогам цього Технічного регламенту та вжиті коригувальні заходи.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем складено повідомлення про невідповідність від 27.07.2023 при обстеженні автоцистерн виробника “DOGUMAK TRAILER BASINCLI TANK” з серійними номерами №DM-192, DM-195, DM-196, DM-203, DM-206, DM-207, DM-208, DM-209, DM-210, DM-214, DM-216, DM-217, DM-218.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав умови договору в частині проведення оцінки відповідності та періодичного інспектування щодо усіх 13 цистерн, при цьому стосовно 8 цистерн виробника “ЕВЕРЛАСТ” позивачем оформлено та надано відповідні сертифікати про переоцінку відповідності і свідоцтва про перевірку, а щодо 5 цистерн виробника “DOGUMAK” позивачем вчинено всі необхідні дії, передбачені Технічним регламентом, зокрема оформлено повідомлення про невідповідність.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач лише частково виконав свій обов`язок щодо оплати наданих послуг, передбаченим п. 3.3.4 договору, на розрахунковий рахунок позивача (виконавця), що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: №14518 від 20.07.2023 на суму 95 550 грн 00 коп. з ПДВ; №15908 від 04.08.2023 на суму 9 600 грн 00 коп. з ПДВ; №17093 від 18.08.2023 на суму 95 550 грн 00 коп. з ПДВ; №17094 від 18.08.2023 на суму 95 550 грн 00 коп. з ПДВ; № 18500 від 05.09.2023 на суму 95 550 грн 00 коп.

Таким чином, загальна сума сплачених платежів становить 391 800, 00 грн., а тому заборгованість перед позивачем складає 181 500, 00 грн.

Доводи апеляційної скарги про правомірне притримання відповідачем грошових коштів у розмірі 181 500,00 грн до моменту узгодження суми остаточного розрахунку є безпідставними. Відповідачем не доведено наявності передбачених договором або законом підстав для зупинення виконання власного грошового зобов`язання. Натомість підписання актів приймання-передачі робіт без зауважень свідчить про прийняття відповідачем результатів робіт та виникнення обов`язку здійснити їх повну оплату. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 2.1, п. 2.2 договору сторони погодили загальну вартість послуг у розмірі 573 300,00 грн та визначили графік здійснення платежів, який не ставив оплату в залежність від оформлення окремих сертифікатів чи завершення робіт щодо кожної окремої цистерни.

Оскільки відповідач не оплатив вартість отриманих послуг у повному обсязі, позивачем на суму заборгованості з урахуванням ст. 625 ЦК України нараховано 41 891, 87 грн інфляційних втрат та 12 023, 75 грн - 3% річних.

Колегія суддів, перевіривши правильність розрахунків позивача погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розрахунки зроблено арифметично і методологічно правильно.

Аргументи апелянта щодо неправильності нарахування пені за період, який перевищує шість місяців, колегія суддів відхиляє, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, а не пені. Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач у тексті позовної заяви помилково визначив 3 % річних як «штрафні санкції», однак фактично здійснив нарахування саме відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відтак, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню обмеження щодо шестимісячного строку нарахування пені, передбачені ч. 6 ст. 232 ГК України.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц; від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18; від 18.03.2020 у справі № 902/417/18; від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

При цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

При цьому, зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палата Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).

Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на скрутне фінансове становище підприємства, викрадення транспортних засобів у зв`язку зі збройною агресією російської федерації та значні збитки підприємства не є підставою для звільнення відповідача від виконання грошового зобов`язання або відповідальності за його порушення. Як правильно встановлено судом першої інстанції, обставини, пов`язані із військовою агресією та втратою майна, виникли ще у 2022 році та були відомі відповідачу на момент укладення договору 12.07.2023. Незважаючи на це, відповідач добровільно вступив у договірні правовідносини та взяв на себе відповідні грошові зобов`язання. Зокрема, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме зазначені обставини об`єктивно унеможливили виконання ним грошового зобов`язання перед позивачем. Матеріали справи не містять сертифіката Торгово-промислової палати України, виданого щодо конкретного договору та конкретного зобов`язання, який би підтверджував наявність форс-мажорних обставин у розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Отже, наведені апелянтом обставини не спростовують встановленого судом факту прострочення виконання грошового зобов`язання та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання про призначення почеркознавчої та судово технічної експертиз, чим унеможливив встановлення в повному обсязі обставин справи, оскільки місцевий господарський суд ухвалою від 17.03.2026 належним чином розглянув подані клопотання про призначення почеркознавчої та судово-технічної експертиз та постановив відмовити у їх задоволенні.

Щодо доводів скаржника про необґрунтоване стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн колегія суддів зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за умови підтвердження обсягу наданих послуг, їх вартості та факту надання такої допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (схожий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом (аналогічний правовий висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

На підтвердження витрат у сумі 12 000 грн 00 коп. позивач надав суду: копію договору про надання правової допомоги №0501 від 05.01.2026, укладеного між ТзОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» та Адвокатським об`єднанням «Пашніна і партнери», копію рахунку №РФ-0501 від 05.01.2026 року та платіжну інструкцію щодо сплати правової допомоги у розмірі 12 000 грн 00 коп.

Судом встановлено, що 05.01.2026 між ТзОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Товариство технічного нагляду ДІЕКС» та Адвокатським об`єднанням «Пашніна і партнери» укладено договір про надання правничої допомоги №0501, відповідно до умов якого адвокат прийняв на себе зобов`язання щодо надання клієнту професійної правничої допомоги, а саме представництва інтересів замовника у Господарському судді Івано-Франківської області у справі щодо стягнення заборгованості з ТзОВ «Європа Транс Агро» за договором про надання послуг (робіт) №918-23-РО від 12.07.2023.

Згідно з п. 4.1. ціна договору становить 12 000 грн 00 коп.

Відповідно до п. 4.2 договору клієнт здійснює оплату виконаних робіт протягом 5 календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури.

Позивач оплатив надані адвокатським об`єднанням послуги у розмірі 12 000 грн 00 коп. що підтверджується платіжною інструкцією №17 від 06.01.2026.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу положень ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст.ст.75-79 ГПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.04.2026 у справі №904/1744/25.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам означених вище статей ГПК України, є належними і допустимими.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (подібний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Скаржник просить зменшити витрати на правову допомогу у справі №909/56/26 з 12 000 грн до розумного, співмірного та пропорційного розміру, який не перевищує 3 000 грн. Заява мотивована тим, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції є завищеним, непропорційним фактичному обсягу виконаної роботи та не відповідає критерію розумності й співмірності.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт незгоди сторони із розміром витрат на правничу допомогу не є підставою для їх зменшення. Також суд враховує, що визначений сторонами розмір гонорару є фіксованим, а тому відсутність детального погодинного розрахунку не свідчить про необґрунтованість понесених витрат.

З огляду на викладене, враховуючи критерій реальності наданих послуг, підтвердження їх оплати, відсутність належних доводів неспівмірності витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн 00 коп. у повному обсязі.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у резолютивній частині оскаржуваного рішення судом першої інстанції допущено описку щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, а саме зазначено « 12 00 грн 00 коп.» замість правильного « 12 000 грн 00 коп.». Ця описка має виключно технічний характер, оскільки мотивувальна частина рішення, досліджені судом докази та встановлені обставини справи підтверджують, що позивачем заявлено та документально підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу саме у розмірі 12 000 грн.

В порядку положень ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2026 у справі №909/56/26 слід залишити без змін.

Судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про покладення сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Транс Агро» б/н від 20.04.2026 (вх.№01-05/1137/26 від 21.04.2026) – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2026 у справі №909/56/26 – залишити без змін.

Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 РозділуГПК України.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повну постанову складено 02.07.26р

Головуючий суддя Іванчук С.В.

суддя Зварич О.В.

суддя Ржепецький В.О.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua