Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №376/3377/25 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/3377/25

Провадження № 2/376/530/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Коваленка О.М.

за участю секретаря – Щур Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності,

установив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

В обґрунтування позову позивач вказує, що їй на праві спільної часткової власності належить 1/2 частина житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 11.08.2025, номер відомостей про речове право 61056340 від 06.08.2025, на підставі договору дарування від 14.11.1995 № 2179.

Співвласником будинку є ОСОБА_2 , у власності якого також знаходиться 1/2 частина житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 .

Загальна площа будинку становить 153,3 кв.м, житлова площа – 74,4 кв.м.

У користуванні позивача фактично знаходяться приміщення частини 1: кухня площею 16,9 кв.м; санвузол площею 6,5 кв.м; прихожа - 9,8 кв.м; житлова кімната - 18,2 кв.м; житлова кімната - 12,0 кв.м; житлова кімната - 16,4 кв.м; всього по частині 1: загальною площею 79,8 кв.м, житловою площею 46,6 кв.м.

У користуванні відповідача знаходяться приміщення частини 2із загальною площею 73,5 кв.м, житловою площею 27,8 кв.м.

Будинок має два окремі входи до кожної частини будинку, частка будинку позивача повністю ізольована від частки відповідача.

Земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 3224010100:01:090:0039, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), перебуває у спільній частковій власності позивача, розмір частки 1/2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.02.2019, номер відомостей про речове право 30345371 від 15.02.20195.

Позивач має намір виділити частину нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності, в окремий об`єкт нерухомого майна.

З урахуванням викладеного позивач просить суд:

виділити ОСОБА_1 із домоволодіння – житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 в натурі 1/2 частину, яка включає наступні приміщення: кухню площею 16,9 кв.м; санвузол площею 6,5 кв.м; прихожу - 9,8 кв.м; житлову кімнату - 18,2 кв.м; житлову кімнату - 12,0 кв.м; житлову кімнату - 16,4 кв.м; всього загальною площею 79,8 кв.м, житловою площею 46,6 кв.м.;

припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 усудове засідання не з`явилася, звернулася до суду з письмовою заявою, в якій просить ухвалити рішення у її відсутності, позов підтримує в повному обсязі (а.с. 26).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, звернувся до суду з письмовою заявою, в якій просить ухвалити рішення в його відсутності, позов визнає у повному обсязі (а.с. 31).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Частиною першою ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторін, в порядку ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (стаття 206 ЦПК України).

Як роз`яснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Оскільки відповідач визнав позов у повному обсязі і таке визнання позову не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та ухвалення рішення в підготовчому засіданні на підставі вимог ст. 200, 206, 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частина житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 11.08.2025, номер відомостей про речове право 61056340 від 06.08.2025, на підставі договору дарування від 14.11.1995 № 2179 (а.с.7-8, 9).

Співвласником будинку є відповідач ОСОБА_2 , у власності якого також знаходиться 1/2 частина житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 .

Загальна площа будинку становить 153,3 кв.м, житлова площа – 74,4 кв.м.

Згідно технічного паспорта, який зареєстрований у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:9511-1306-5018-3417 від 18.07.2025, у користуванні позивача знаходяться приміщення частини 1: кухня площею 16,9 кв.м; санвузол площею 6,5 кв.м; прихожа - 9,8 кв.м; житлова кімната - 18,2 кв.м; житлова кімната - 12,0 кв.м; житлова кімната - 16,4 кв.м; всього по частині 1: загальною площею 79,8 кв.м, житловою площею 46,6 кв.м (а.с.10-14).

У користуванні відповідача знаходяться приміщення частини 2із загальною площею 73,5 кв.м, житловою площею 27,8 кв.м.

Земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 3224010100:01:090:0039, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), перебуває у спільній частковій власності позивача, розмір частки 1/2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.02.2019, номер відомостей про речове право 30345371 від 15.02.20195 (а.с. 17,18).

Вирішуючи справу по суті спору, суд керується наступними нормами законодавства.

Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частин 1-2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно частин 1, 4 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них управі власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ч. 1-3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У частинах 1-3 статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна – це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна, утворюється два самостійних об`єкта майна.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16.

Таким чином, для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість виділу частки з об`єкта нерухомого майна.

Судом встановлено, що розмір часток у спільній частковій власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , складає по 1/2 частці за кожним співвласником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Будинок має два окремі входи до кожної частини будинку, частка будинку позивача повністю ізольована від частки відповідача.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку, що виділ у натурі зі спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна, належні позивачу 1/2 часту у житловому будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є можливим та не призведе до погіршення технічного стану будинку і не порушить порядку користування будинком.

При вирішенні даної справи суд керується правилами, сформульованими у статтях 358, 364 ЦК України. Оскільки за нормами ст. 364 ЦК України при виділу частки право спільної часткової власності припиняється лише для особи, яка виділяє свою частку, тоді як у даному випадку при виділі часток позивача та відповідача, право спільної часткової власності припиниться для обох сторін.

Суд зазначає, що задоволення вимоги про виділ в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна належні сторонам частки в житловому будинку з господарчими будівлями, є підставою для припинення права спільної часткової власності на 1/2 та 1/2 часток домоволодіння за вказаною адресою. Отже, слід задовольнити позовну вимогу щодо припинення права спільної часткової власності домоволодіння для обох співвласників.

На підставі викладеного, керуючись статтями 356, 358, 364, 367, 370 ЦК України, ст. 41 Конституції України, статтями 2, 4, 12, 13, 81, 200, 206, 211, 247, 258, 259, 263-265, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Виділити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , із домоволодіння – житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 , в натурі 1/2 частину, яка включає наступні приміщення: кухню площею 16,9 кв.м; санвузол площею 6,5 кв.м; прихожу - 9,8 кв.м; житлову кімнату - 18,2 кв.м; житлову кімнату - 12,0 кв.м; житлову кімнату - 16,4 кв.м; всього загальною площею 79,8 кв.м, житловою площею 46,6 кв.м.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.М. Коваленко