Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №285/4553/25 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/4553/25

провадження у справі №2/0285/280/26

29 червня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

у складі судді Помогаєва А.В.,

при секраетарі судового засідання Ковальчук М.В.,

за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4

представника органу опіки та піклування Пелешок І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав,

УСТАНОВИВ:

Представник Позивача звернувся до суду з позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити місце проживання дитини з батьком.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що під час проживання на території Російської Федерації в 2016 році ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_3 . Вони почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дочка ОСОБА_5 , про що видано свідоцтво про народження Відділом реєстрації актів цивільного стану по Первомайському району адміністрації міста Владівосток. Оскільки Позивач та Відповідач не перебували у шлюбі, та у нього закінчувався термін дії посвідки про перебування на території Російської Федерації, під час отримання свідоцтва про народження ОСОБА_5 відомості про батька ОСОБА_1 не були зазначені.

У 2018 році ОСОБА_3 разом із дочкою переїхали до України. При цьому, після повномасштабного вторгнення РФ, ОСОБА_3 виїхала з території України, покинувши дочку на самостійне виховання та утримання батька, тобто самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. В подальшому, факт батьківства ОСОБА_1 , був підтверджений висновком молекулярно-генетичної експертизи від 15.11.2024.

За результатами розгляду справи № 285/6301/24, 26.02.2025 Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області було постановлено рішення, яким встановлено факт батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_5 . На підставі вказаного рішення суду видано свідоцтво про народження від 08.08.2025 серія НОМЕР_1 .

Найбільш суттєвою обставиною, що призвела до розірвання стосунків з ОСОБА_3 , був факт підтримки Відповідачем злочинної політики РФ, та небажання виховувати дочку. Такі дії ОСОБА_3 неприйнятні, протиправні та аморальні, тобто такі, які свідчать про необхідність вжиття заходів, щодо недопущення будь-якої можливості на участь ОСОБА_3 в житті та вихованні дочки, про необхідність розірвання з нею будь-яких зв`язків, у тому числі, правового характеру, що можливо реалізувати шляхом вирішення у судовому порядку питання про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_5 .

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечувала. Вважає, що підстави для позбавлення її батьківських прав відсутні. Посилалась на те, що спілкується з дитиною, бере участь у її вихованні та надає матеріальну допомогу.

В судовому засіданні Позивач просив його вимоги задовольнити. Посилався на те, що Відповідач самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, не надає матеріальну допомогу дитині, негативно на неї впливає внаслідок зловживання алкоголем. Дитина постійно проживає разом з Позивачем у будинку, який належить його матері. ОСОБА_1 є військовослужбовцем. Під час його відсутності за місцем проживання догляд дитини здійснюють його мати та сестра. Під час тимчасового проживання дочки разом з Відповідачем, вона залишала дитину без нагляду.

Представник Позивача позовні вимоги підтримав. Крім обставин, повідомлених Позивачем, посилався на факт перебування Відповідача на території України без належних правових підстав, а також відсутність у неї постійного місця проживання та роботи.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала. Пояснила, що вона є громадянкою РФ та з 2019 року проживає в Україні. Прийняти громадянство України вона не має можливості, у зв`язку з перешкодами у виході з російського громадянства під час війни (відсутнє представництво РФ в Україні). Крім того, Позивачем створено перешкоди для набуття Відповідачем громадянства України та отримання нею посвідки на проживання, оскільки під час реєстрації народження дочки в Україні не було надано повну інформацію про ОСОБА_3 , як мати дитини. Відповідач заперечує будь-яку підтримку нею російської агресії проти України. Вважає, що Позивач навмисно використовує у позовній заяві такі твердження з метою дискредитації Відповідача перед Судом та суспільством. ОСОБА_3 постійно проживає у м. Києві в орендованій трикімнатній квартирі, має стабільний дохід. Вважає, що Позивачем не створено належних побутових умов для проживання дитини, оскільки вони спільно проживають у тісній кімнаті та сплять в одному ліжку. Відповідач наполягає на тому, щоб дочка постійно проживала разом з нею в м. Києві, де для дитини створені значно кращі умови. До моменту звернення ОСОБА_1 до суду будь-які проблеми у стосунках між ними були відсутні. ОСОБА_3 регулярно забирала дочку до себе, повністю забезпечувала її матеріальні потреби. Вона займалась розвитком дитини, відвідувала з нею розважальні заходи. Під час проживання дитини з батьком, ОСОБА_3 для забезпечення витрат надавала кошти ОСОБА_1 та його матері у середньому розмірі 10 000 грн на місяць. Після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у даній справі, стосунки між ними різко погіршились. Позивач переконує дитину в необхідності відмовитись від спілкування з матір`ю. Відповідач вважає, що метою звернення Позивача до суду є штучне створення підстав для припинення його служби в ЗСУ.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. Посилався на відсутність передбачених законом підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Заявив клопотання про витребування письмових доказів, яке було частково задоволено судом.

Представник органу опіки та піклування Виконавчого комітету Звягельської міської ради у судовому засіданні повідомила про відсутність підстав для складання письмового висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Надала протокольне рішення комісії з питань захисту прав дитини від 27.03.2026. При вирішенні спору покладалась на розсуд суду. Повідомила, що згідно висновку психолога дитина не розуміє значення позбавлення батьківських прав.

Під час з`ясування в судовому засіданні думки дитини ОСОБА_5 , вона повідомила суду, що мати з нею спілкується, запрошує до себе у місто Київ та забезпечує належні умови проживання. Разом з тим, дитина висловила своє небажання спілкуватись з матір`ю.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23), та багатьох інших.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даній справі Судом установлено, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_5 . Дана обставина визнається сторонами та підтверджується наданими доказами (свідоцтво про народження, судове рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 26.02.2025 по справі № 285/6301/24).

З пояснень сторін та їх спілкування у судовому засіданні вбачається наявність між ними неприязних стосунків.

Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач самоусунулась від виконання батьківських обов`язків.

Спілкування матері з дочкою підтверджено наданими доказами, а саме фотозображеннями, якими зафіксоване їх спільне перебування. Цей факт підтверджено поясненнями дитини та визнано Позивачем у судовому засіданні.

Встановлені судом обставини свідчать, що Відповідач не втратила інтерес до життя дочки, усвідомлює свої обов`язки та намагається підтримувати зв`язок.

Позицію дитини щодо відмови від подальшого спілкування з матір`ю суд оцінює як таку, що сформована під впливом батька, за відсутності неупередженої оцінки особи матері та обставин, які перешкоджають зустрічі з нею.

Обставини можливого обмеження Позивачем спілкування матері з дитиною, на думку суду, створюють несприятливі умови для її участі у вихованні дочки.

Суб`єктивна негативна оцінка ОСОБА_1 особистості ОСОБА_3 не може бути вирішальним чинником для визначення способів реалізації її батьківських прав.

За відсутності належних та допустимих доказів будь-яких дій Відповідача, що могли б негативно впливати на життя, здоров`я та розвиток дитини, Суд визнає доводи Позивача надуманими. Частина з них, зокрема щодо нібито виїзду Відповідача до РФ спростовано її присутністю в судовому засіданні.

За таких обставин, Суд визнає необґрунтованою вимогу Позивача про позбавлення Відповідача батьківських прав.

Вирішуючи спір у частині визначення місця проживання дитини, Суд дійшов висновку про те, що Позивачем не надано доказів існування перешкод для постійного перебування дочки разом з матір`ю.

Відповідач стверджує, що вона має можливість забезпечення кращі умови для проживання дитини.

Актом обстеження умов проживання від 12.03.2026 підтверджується, що Відповідач проживає в орендованій трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Для дитини виділена окрема кімната, обладнана меблями, наявні іграшки та одяг (а.с.139).

Позивачем не доведено створення ним таких умов проживання дитини, які можна було б оцінити як значно кращі, у порівнянні з умовами проживання у квартирі Відповідача.

Суд також бере до уваги, що з пояснень сторін та з довідки Військової частини НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією. Дана обставина виключає можливість його постійного перебування за місцем проживання та особисте здійснення догляду за дитиною.

З урахуванням вищенаведеного, Суд розцінює звернення ОСОБА_1 з позовом про позбавлення матері дитини батьківських прав та визначення місця проживання дитини, як засіб штучного створення формальних підстав для звільнення від мобілізації до Збройних Сил України в умовах воєнного стану, що триває.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України Суд визнає зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

На підставі вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження - рішення суду набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 02.07.2026.

Суддя А.В. Помогаєв