Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №523/17331/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2823/26

Справа № 523/17331/24

Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 05 листопада 2025 року у складі судді Мурманової І.М.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року, в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду адвокат Хажинський Р.М. із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив суд розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17.12.2015, актовий запис № 2251.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що 17.12.2015 між сторонами було зареєстровано шлюб, актовий запис № 2251, проте через різні погляди на життя та відсутність взаєморозуміння, перебування у шлюбі є не можливим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Пересипського районного суду м.Одеси від 05 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: шлюб, зареєстрований 17.12.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис №2251, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Прізвище ОСОБА_1 після реєстрації розірвання шлюбу змінено на дошлюбне « ОСОБА_4 ».

Рішення суду мотивовано тим, що Відповідачем не було подано заяви про надання часу на примирення та можливості зберегти шлюб, а відтак суд не вбачав обставин, як б перешкоджали розгляду справи по суті та ухваленню судового рішення.

З урахуванням того, що позивач на примирення не згодна, та не відкликала позовної заяви, за таких обставин суд дійшов до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача по справі, а тому шлюб підлягає розірванню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 05 листопада 2025 року та прийняти нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції допустив істотне процесуальне порушення та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання, поданого в інтересах ОСОБА_2 , яким просили позовну заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Хажинським Р.М. до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу повернути позивачу для подачі до належного суду, за правилом ч.1 ст. 29 ЦПК України – для визначення підсудності суддею Верховного Суду. Вказане клопотання було подане до суду 12.05.2025, проте в оскаржуваному судовому рішення не наведено жодних доводів щодо його не врахування. Разом з тим, клопотання про повернення позовної заяви позивачу було обґрунтоване тим, що в матеріалах справи міститься заява від 29.11.2024 від адресата « ОСОБА_2 », яку він не складав, до суду не надсилав, підпис на заяві виконаний не ним, а підроблений. Заява надійшла до суду засобом кур`єрської доставки. Враховуючи, що ОСОБА_2 з жовтні 2022 року, перебуває за межами України, тому до кур`єрської служби доставки з замовленням №8737 від 03.12.2024 він не звертався, замовлення не виконував. За даним фактом Одеським районним Управлінням поліції №1 ГУНП в Одеській області внесено відомості до ЄРДР та здійснюється досудове розслідування. Також зазначає, що ОСОБА_1 , від імені якої позов, з 03.11.2023 перебувала за межі України, повернулася в Україну 16.11.2024 (позов подано її представником 17.10.2024), 29.11.2024 ОСОБА_1 виїхала за межі України, де перебуває по теперішній час, що підтверджується відповіддю на запит органу що здійснює досудове розслідування. Суд проігнорував доводи сторони відповідача про наявність кримінального провадження за фактом підробки підпису ОСОБА_2 на документі, який вироблено від імені невідомої особи, підписано та подано до суду. На час розгляду справи досудове розслідування не завершене, тому на думку відповідача, суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи до завершення досудового розслідування. Встановлення справжності підпису на заяві вплине на результати розгляду цієї справи. Натомість текст підробленої заяви суперечить волевиявленню відповідача, що є суттєвим.

Явка учасників справи в апеляційному суді

В судовому засіданні адвокат Ксенофонтова Г.І., діюча від імені ОСОБА_1 , заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засіданні не з`явились. Про дату, час і місце розгляду сповіщені належним чином.

Від представника ОСОБА_2 , адвоката Счастлівцевої Л.В., надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Сторони перебувають у шлюбі, який був зареєстрований 17 грудня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 2251. Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». Свідоцтво про шлюб видане 06.11.2020 року, серія НОМЕР_1 (а.с.13).

Згідно позовних вимог зазначено, що подружжя дітей не має.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої та четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції клопотання про повернення позовної заяви для подачі позову до належного суду за правилом ч. 1 ст. 29 ЦПК України – для визначення підсудності суддею Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України)

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено.

Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2021 року в справі № 591/4922/21 (провадження № 61-16576св21), від 11 вересня 2024 року в справі № 757/68189/21-ц (провадження № 61-5209св24) зазначив, що одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд під час відкриття провадження у справі, - це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Крім того, частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Вказана норма права з метою захисту права особи на судовий захист повинна тлумачитися і застосовуватися більш широко, а саме фраза про те, що «чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача».

Також вказана норма процесуального права не може застосовуватися без урахування положень частини дев`ятої та десятої статті 28 ЦПК України, згідно з якими позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, предявляються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи); позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому цього Кодексу, одноособово.

Аналіз наведеної норми процесуального права дає підстави для висновку, що підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем визначається ухвалою Верховного Суду виключно в тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України (ухвали Верховного Суду від 02 травня 2024 року в справі № 499/162/24, від 17 жовтня 2024 року в справі № 990SCCV/104/24, від 14 листопада 2024 року в справі № 730/1281/24, від 20 грудня 2021 року, на яку, зокрема, посилався заявник в касаційній скарзі).

Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв`язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю (частина перша та друга статті 16 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV).

У частині першій статті 60 Закону № 2709-IV передбачено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Обов`язком суду є забезпечення змагальності цивільного процесу (стаття 12 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з вказаним позовом громадянка України ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до громадянина України ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу.

У позовній заяві зазначила, що місце реєстрації ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 .

22.10.2024 Суворовським районним судом м. Одеси було вжито заходів з метою встановлення місця проживання відповідача, згідно Відповіді №859152 від 22.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, місцем реєстрації ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 .

Колегія суддів, не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права щодо підсудності спору, зокрема статті 29 ЦПК України, оскільки позивачка і відповідач є громадянами України, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що обидві сторони (і позивач, і відповідач) проживають за межами України.

Посилання апелянта на те, що сторони перебувають за межами України і проживають на за кордоном на постійній основі, не підтверджені відповідними доказами (посвідка чи картка тимчасового захисту, договір оренди житла тощо).

Самі лише відомості про перетин кордону не свідчить про те, що сторони проживають на відповідній території за межами території України на постійній основі.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка неодноразово покидала та поверталася на територію України, що не свідчить про її постійне проживання за кордоном і може бути підставою для обмеження її в праві звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу в порядку, передбаченому частиною другою статті 28 ЦПК України. Крім того, відповідач має зареєстроване місце проживання на території України, та як наслідок позивачка скориставшись своїм правом передбаченим ч. 1 ст. 27 ЦПК, звернулась до суду з позовом до фізичної особи в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання.

Доводи апеляційної скарги про неприйняття судом першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи до завершення досудового розслідування за фактом підроблення заяви від імені ОСОБА_2 про визнання позову про розірвання шлюбу, колегія суддів вважає, що вказані доводи не можуть бути підставою для скасування рішення, на не спростовують законності судового рішення.

Разом із тим предметом розгляду у даній справі є вимога про розірвання шлюбу, вирішення якої не перебуває у правовій залежності від результатів досудового розслідування кримінального провадження щодо можливого підроблення підпису. Встановлення або невстановлення факту такого підроблення не впливає на наявність чи відсутність підстав для розірвання шлюбу та не позбавляє суд можливості встановити всі юридично значущі для вирішення спору обставини на підставі наявних у справі доказів.

Сам факт здійснення досудового розслідування не свідчить про існування об`єктивної неможливості розгляду цивільної справи, оскільки кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування, його результати є невизначеними, а обставини, які досліджуються у його межах, не мають преюдиційного значення для вирішення спору про розірвання шлюбу.

Отже, підстави для відкладення розгляду справи до завершення досудового розслідування у справі були відсутні, а тому навіть нерозгляд відповідної заяви не міг вплинути на правильність вирішення спору по суті та не є підставою для скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Крім того. колегія суддів звертає увагу, що при вирішення спору судом першої інстанції не було прийнято до уваги заяву про визнання позову відповідачем, та судове рішення не ґрунтувалось на вказаній заяві.

Таким чином, в основу рішення не було покладено заяву, яка є предметом досудового розслідування.

За змістом статей 111, 112 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. З`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Крім того, колегія суддів враховує, що доводи апеляційної скарги не містять будь-яких аргументів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини чи свідчили про неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні спору по суті. Апеляційна скарга фактично зводиться виключно до незгоди апелянта з окремими процесуальними діями суду першої інстанції, зокрема щодо не розгляду заяви про повернення позову та заяви про відкладення розгляду справи.

Водночас наведені апелянтом обставини самі по собі не свідчать про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки не спростовують правильності висновків суду щодо наявності правових підстав для розірвання шлюбу та не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м.Одеси від 05 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.07.2026.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе