Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №577/2198/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/2198/26

Провадження № 2/577/1383/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Кравченка В.О.

за участю секретаря

судового засідання Цуканової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Шипіцин Олександр Володимирович, до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 6000,00 доларів США заборгованості за договором позики від 11.10.2024 року, 3% річних від простроченої суми за період з 19.11.2024 року до 18.04.2026 року (516 днів) у розмірі 254,41 доларів США, а також понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору - 2196,26 грн. та правової допомоги – 10000 грн.

На обґрунтування, з посиланням на норми ст.ст. 509, 625, 1046, 1049 ЦК України, у позові вказав, що 11.10.2024 року надав відповідачу в борг 6000,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 18.11.2024 року про що власноруч склав відповідну розписку. Проте, взятих на себе зобов`язань ОСОБА_2 не виконав, грошей до теперішнього часу не повернув, що і стало підставою звернення до суду про примусове стягнення цієї заборгованості, а також 3% річних від простроченої суми.

Представник позивача адвокат Шипіцин О.В. подала клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, вимоги підтримують (а.с. 24).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно (а.с. 27), поважність причин неявки не сповістив, заяви про відкладення справи від нього не надходило, правом надання відзиву не скористався.

За таких обставин неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи і винесенню судового рішення.

Суд, дослідивши представлені докази, дійшов такого висновку.

За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду або такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно положень ст.ст. 526, 530, 612 ЦК зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правилами ст. 625 ЦК унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог ст. 192 ЦК гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст. 524 ЦК грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у ст. 533 ЦК, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

У постанові від 11.09.2024 року формулюючи висновок щодо застосування ч.2 ст.533 ЦК Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16ц погодилась з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення 3% річних у доларах США, вказавши, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і ВеликаПалата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Із матеріалів справи видно, що 11.10.2024 року між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача у борг 6000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 18.11.2024 року.

Дана обставина підтверджена власноруч написаною ОСОБА_2 розпискою (а.с. 5).

Проте, грошей до теперішнього часу відповідач не повернув, що є підставою для стягнення основної суми боргу та 3% річних від простроченої суми за вказаний позивачем період.

Отже, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2196,26 грн. повінні бути відшкодовані відповідачем.

Щодо витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн. про стягнення яких також ставиться питання у позові, то суд звертає увагу, що дані витрати жодним доказом не підтверджені (відсутній розрахунок, договір тощо), а тому у задоволенні цих вимог слід відмовити.

Керуючись: ст.ст. 526, 530, 612, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстрованого в АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11.10.2024 року у сумі, еквівалентній 6254,41 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у вигляді 2196,26 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з часу складання.

Суддя Кравченко В. О.