Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №515/915/26 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/915/26

Провадження № 2/515/1528/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Дем`янової О.А.,

за участю секретаря судового засідання Чумаченко Д.М.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2026 року до Татарбунарського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до виконавчого комітету Татарбунарської міської ради про визнання права власності на на земельну ділянку в порядку спадкування, подана представником позивача адвокатом Давиденком К.В.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Білолісся Татарбунарського району Одеської області у віці 80 років померла її мати ОСОБА_2 . За життя мати вчинила заповіт на ім`я позивачки, яким заповіла доньці належний їй на праві приватної власності Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ОД №031195, виданий 13 серпня 2001 року Білоліською сільською радою Татарбунарського району Одеської області. Спадкодавцю, на праві приватної власності належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Татарбунарської міської ради (за межами села Білолісся), площею 6,0266 га, кадастровий номер – 5125080400:01:001:1316, посвідченим вищезазначеним державним актом на право приватної власності на землю. Отже вищезазначену земельну ділянку вона має право прийняти у спадщину, як спадкоємець за заповітом відповідно до ст. 1223 ЦК України. Для прийняття зазначеної земельної ділянки позивачка звернулася до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Гайдаржи А.А. із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, але отримала відмову з причини того, що в заповіті вказано, що спадкодавець заповідає належний їй на праві приватної власності Державний акт на право приватної власності на землю, а не саму земельну ділянку.

Посилаючись на те, що спадкодавець виразила волю чітко, мала намір заповісти позивачці земельну ділянку замість державного акту, що по суті є аркушем паперу, у даному випадку мало місце некоректне написання волі спадкодавця секретарем сільської ради, яка посвідчила заповіт, через вказану помилку вона позбавлена можливості зареєструвати своє право на спадкове майно, позивачка просила визнати за нею право власності на спадкову земельну ділянку, яку вона має право успадкувати за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_2 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2026 року справу передано судді Дем`яновій О.А.

26 травня 2026 року Татарбунарським районним судом Одеської області винесено ухвалу про відкриття провадження у справі, призначення її до розгляду у порядку загального позовного провадження та витребувано у приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Гайдаржи А.А. копію спадкової справи, заведеної до майна ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивачки, адвокат Давиденко К.В. через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивачки, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у підготовчому судовому засіданні.

Представник відповідача – виконавчого комітету Татарбунарської міської ради, в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій позов визнав, не заперечував проти його задоволення, просив розгляд справи провести без його участі.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років в с.Білолісся Татарбунарського району Одеської області померла ОСОБА_2 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Татарбунарського районного управління юстиції в Одеській області зроблено актовий запис №119 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.9).

За життя ОСОБА_2 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ОД № 031195, виданий 13 серпня 2001 року згідно з рішенням 21 сесії XXIII скликання Білоліської сільської ради народних депутатів Татарбунарського району Одеської області від 6 березня 2001 року №131, який підтверджує її право приватної власності на земельну ділянку площею 6,03 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Білоліської сільської ради (а.с.10).

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №HB-5115567452020 від 30.11.2020 року, земельній ділянці, право приватної власності на яку підтверджено вищевказаним Державним актом, присвоєно кадастровий номер 5125080400:01:001:1316 (а.с.11-13).

14 лютого 2007 року ОСОБА_2 склала Заповіт, посвідчений секретарем Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області Духно М.Г., яким належний їй на праві приватної власності Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ОД №031195, виданий 13 серпня 2001 року Білоліською сільською радою Татарбунарського району за №403 на її ім`я, заповіла своїй дочці ОСОБА_1 (а.с.8).

Вказаний Заповіт був зареєстрований у Спадковому реєстрі 05.06.2013 року за №54570771 та у реєстрі нотаріальних дій за №1 (а.с.9).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 05 листопада 1954 року Татарбунарським районним бюро ЗАГС, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).

Зі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_4 , зареєстрований 21 жовтня 1973 року Білоліською сільською радою Татарбунарського району Одеської області та змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » (а.с.6).

Довідкою №46, виданою 11.02.2013 року Білоліською сільською радою Татарбунарського району Одеської області підтверджується, що ОСОБА_2 день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Крім неї у будинку зареєстровані: донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,та онуки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.15).

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Гайдаржи А.А. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вищевказану спадкову земельну ділянку та 22 травня 2026 року отримала відмову, мотивовану тим, що в заповіті, складеному 14 лютого 2007 року, посвідченому секретарем Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області Духно М.Г., зареєстрованому в реєстрі за №1 вказано, що спадкодавець заповідає належний їй на праві приватної власності Державний акт на право приватної власності на землю, а не саму земельну ділянку (а.с.14).

Згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №33077821 від 18.01.2013 року, 18.01.2013 року приватний нотаріус Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Гайдаржи А.А. відкрив за заявою ОСОБА_1 . Спадкову справу до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 за №02/2013, під номером у Спадковому реєстрі 54078793 (а.с.40).

Заяви інших спадкоємців про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 , відмови від спадщини та свідоцтва про право власності на спадщину за законом чи за заповітом, видані на ім`я будь–яких інших осіб, матеріали Спадкової справи не містять.

Відомостей про скасування заповіту чи його зміну матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку визначеному законом.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

З положень ст. 331 ЦК України вбачається, що право власності на нерухоме майно виникає в особи з моменту завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію, а якщо таке право підлягає державній реєстрації з моменту його державної реєстрації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абз. 3 ч.2 ст.331 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1216,1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (ч.ч.1,2 ст.1220 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1223, ч.1 ст. 1233 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч.3 ст.1223 ЦК України).

Частиною першою ст.1235 ЦК України визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (ч. 2 ст.1236 ЦК України).

За змістом ч.1,5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статей 68, 69 Закону України «Про нотаріат» та підпунктів 4.14, 4.15, п.4 глави 10 розділу П Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року №296/5 (далі-Порядок), при видачі свідоцтва про право на спадщину як за законом, так і за заповітом, нотаріус перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказаний факт. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкоємцеві.

За змістом 4.18 Порядку передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони, обтяження іпотекою або арешту цього майна.

Відповідно до п.п. 4.17 п.4 Глави 10 Порядку за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання судовому порядку.

За п. 3.1 листа Вищого Спеціалізованого Суду України від 16 травня 2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 (абз.3) своєї постанови № 7 від 30.05. 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч.1,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Із досліджених судом матеріалів справи вбачається, що донька померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 - позивачка по справі ОСОБА_1 , є спадкоємцем першої черги за законом на майно, яке належало її матері за життя. Крім того, мати вчинила на її користь Заповіт, яким передала у спадок Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

При цьому, складаючи заповіт на користь своєї дочки, ОСОБА_2 виразила свою волю щодо передачі у спадок дочці належного їй майна - земельної ділянки, однак, через некоректне викладення тексту заповіту секретарем Білоліської сільської ради, яка посвідчила заповіт, формально передала у спадок не саме майно, а лише Державний акт, який по своїй суті є документом.

Вчасно звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, отримала відмову у видачі відповідного свідоцтва через те, що виходячи із тексту Заповіту формально спадкоємиця отримала у спадок документ на право приватної власності на землю, а не саму земельну ділянку.

Зазначені обставини унеможливили видачу ОСОБА_1 . Свідоцтва про право власності на спадок за заповітом.

Інші спадкоємці ОСОБА_2 про свій намір прийняти спадщину після її смерті не заявили, інформація про них в матеріалах справи відсутня. Відомості про скасування, зміну заповіту чи укладання спадкодавцем нового заповіту, який скасував би дію заповіту від 14 лютого 2007 року, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, беручи до уваги визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 17, 19, 23, 76-81,83,89,141,178,

191,209, 223, 235, 258-259, 263-265, 280-289, 352, 354- 355 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рнокпп НОМЕР_4 ) право власності на земельну ділянку площею 6,0266 га, кадастровий номер – 5125080400:01:001:1316, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Татарбунарської міської ради (за межами села Білолісся) Білгород-Дністровського району Одеської області.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рнокпп НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Виконавчий комітет Татарбунарської міської ради (код ЄДРПОУ 04527371, Одеська область, Білгород-Дністровський район, м.Татарбунари, вул. Лесі Українки, буд.18).

Суддя О.А.Дем`янова