Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №607/4322/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/4322/26Головуючий у 1-й інстанції Дуда О.О.

Провадження № 33/817/392/26 Доповідач - Ваврів І.З.

Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 р. м.Тернопіль

Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З.

з участю захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Вальчук М.М., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, що притягнута до адміністративної відповідальності, адвоката Вальчук М.М., на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і застосовано відносно нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Як визнав суд, 18.02.2026 о 17:05 в м. Тернопіль по вул. Микулинецька, водій ОСОБА_1 , керував автомобілем Рено номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці події за допомогою газоаналізатора Алкотест Драгер 6820, номер тесту 2191 від 18.02.2026 року результат якого 0,79 % проміле. Із результатом водій погодився від проходження огляду у медичному закладі КНП ТОМЦСНЗ відмовився. Водій від керування транспортним засобом відсторонений шляхом залишення на місці події, чим порушив п.2.9(а) Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвокат Вальчук М.М. вважає оскаржувану постанову необ`єктивною, незаконною і необґрунтованою, ухваленою з істотними порушеннями норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Вказує, що поліцейські не назвали ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, про які вони згодом зазначили в акті огляду та направленні.

На переконання апелянта, оскільки працівники поліції пропонували проїхати у медичний заклад, ОСОБА_1 не погодився з результатом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів на місці, а в подальшому йому пропонували пройти огляд в медичному закладі, що підтверджується направленням, від якого в подальшому відмовився. А тому, за таких обставин, дії водія не можуть розцінюватися як встановлений факт керування транспортним засобом у стані сп`яніння, а підлягають кваліфікації саме як відмова від проходження огляду, тобто порушення пункту 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вказує, що працівники поліції не дотримались вимог п. 10 розділу ІІ Інструкції “Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 р № 1452/735, оскільки акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів ОСОБА_1 не вручався.

Звертає увагу суду, що протокол про адмінправопорушення було складено щодо ОСОБА_1 за порушення ним вимог п.2.9 а ПДР, що не підтверджується матеріалами справи та спростовується викладеними вище даними, у тому числі зафіксованими на відеозаписі. При цьому, вказує, що ОСОБА_1 не ставилося у вину порушення ним вимог п.2.5 ПДР, а суд не вправі самостійно змінювати фабулу обвинувачення.

Зважаючи на вищевикладене, захисник переконаний, що інкриміноване ОСОБА_1 згідно протоколу про адміністративне правопорушення, порушення вимог п.2.9а ПДР, яка передбачає керування в стані алкогольного сп`яніння, не підтверджено документально, оскільки, враховуючи, що водій не погодився з результатом огляду на місці, належним доказом встановлення факту керування в стані алкогольного сп`яніння, відповідно до вимог законодавства, є акт медичного огляду складений у закладі охорони здоров`я та медичний висновок, даний за результатами такого огляду

Просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року відносно ОСОБА_1 і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Заслухавши захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Вальчук М.М., яка повністю підтримала подану апеляційну скаргу та, з наведених у ній мотивів, просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 р. та закрити провадження у справі; дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.

Аналіз матеріалів справи та безпосередньо рішення місцевого суду, яке оскаржується апелянтом, дає підстави для висновку, що суд, розглядаючи дану справу, дотримався положень статей 245, 280 КУпАП, відповідно до яких провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи в учиненні адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд констатує, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 судом першої інстанції проведено у відповідності до розділу IV КУпАП, яким регламентовано порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Висновок суду про винуватість та кваліфікацію дій ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України доведений належним чином перевіреними, оціненими та викладеними у постанові суду доказами.

Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№595160 від 18 лютого 2026 року, 18.02.2026 о 17:05 в м. Тернопіль по вул. Микулинецька, водій ОСОБА_1 , керував автомобілем Рено номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці події за допомогою газоаналізатора Алкотест Драгер 6820, номер тесту 2191 від 18.02.2026 року результат якого 0,79 % проміле. Із результатом водій погодився від проходження огляду у медичному закладі КНП ТОМЦСНЗ відмовився.

В протоколі про адміністративне правопорушення, який був предметом розгляду суду, зазначено про роз`яснення ОСОБА_1 його прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.

Протокол підписаний ОСОБА_1 без жодних зауважень та заперечень, що також підтверджує обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.

Вказаний протокол відповідає вимогам ст.ст.254, 256 КУпАП, складений уповноваженою на те особою, визначеною ст.255 КУпАП, а наведені у ньому обставини об`єктивно стверджуються іншими доказами, дослідженими судом по справі.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Як слідує з матеріалів справи, одним з таких доказів, яким обґрунтовано винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП є відеозапис з нагрудних камер працівників патрульної поліції.

Так, оглянутим в судовому засіданні відеоматеріалом, що зафіксований нагрудною камерою працівника патрульної поліції та відеореєстратором із службового автомобіля встановлено, що працівниками поліції було виявлено факт керування гр. ОСОБА_1 транспортним засобом Рено номерний знак НОМЕР_1 , який був зупинений працівниками патрульної поліції за порушення ПДР, а саме водій керував транспортним засобом марки “Рено” д.н.з. НОМЕР_1 та проїхав перехрестя на червоний сигнал світлофора, чим порушив п.2.9 в ПДР.

Також в матеріалах справи міститься копія постанови серії ЕНА№6687180 від 18.02.2026 року про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП.

Крім того, оглянутим апеляційним судом відеоматеріалом, що зафіксований нагрудною камерою працівників патрульної поліції, підтверджується, що за результатом проведеного огляду з використанням технічного приладу газоаналізатора « Алкотест Драгер» 6820 виявлено вміст алкоголю в організмі ОСОБА_1 0,79 проміле, з чим останній погодився та не бажав проходити огляд на стан сп`яніння в медичному закладі.

Тому, оцінюючи доводи апелянта про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 , суд враховує, що водій після проведення огляду на стан сп`яніння з результатом огляду погодився та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі, а тому це давало підставу працівникам поліції зафіксувати виявлене правопорушення, склавши відповідний протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме за порушення вимог п. 2.9 а ПДР України .

Також, суд зазначає, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, за порушення ним п. 2.9 Правил дорожнього руху (ПДР), є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, а тому доводи апелянта про неправильно викладену фабулу правопорушення є необґрунтованими.

Аргументи захисника щодо невручення ОСОБА_1 акту огляду на стан сп`яніння, саме по собі не свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Крім того, зміст названого акту ОСОБА_1 погодив своїм підписом.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що виходячи з обставин справи які відображені матеріалами відеофіксації, суд вважає, що в поліцейських були наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 має ознаки алкогольного сп`яніння про які зазначено в акті огляду і вимагати проходження огляду на стан сп`яніння відповідно до п.2.9а ПДР.

З огляду на вказані вище докази, які належним чином досліджені судом першої інстанції, вважаю, що дії працівників поліції при проведенні огляду на стан алкогольного сп`яніння водія ОСОБА_1 , узгоджуються з приписами ст.266 КУпАП та відповідають вимогам Інструкції “Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 р № 1452/735.

Тому, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови у зв`язку з неповнотою судового розгляду, апеляційний суд визнає такими, що спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд також звертає увагу, що у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, виходячи з аналізу доказів досліджених судом першої інстанції та перевірених під час апеляційного розгляду матеріалів справи, висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та кваліфікація її дій за ч.1 ст.130 КУпАП є правильним.

Жодних аргументованих доводів, які б викликали сумніви у об`єктивності оцінки доказів зроблених судом першої інстанції на підставі вищевказаних матеріалів справи, апелянтом не надано і не здобуто таких в процесі апеляційного розгляду.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.

Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено у відповідності до вимог ст.33 КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого ним правопорушення, особи правопорушника, ступеню його вини та інших обставин справи.

З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 р відносно ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування, про що ставить питання апелянт, не вбачаю.

Керуючись ст.294 КУпАП, —

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - адвоката Вальчук М.М. залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя