Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №477/2338/25 — Вітовський районний суд Миколаївської області

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/2338/25

Провадження №2/477/549/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року Вітовський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого - судді Козаченка Р.В.,

із секретарем судових засідань – Клюсевич-Шараповою Н.М.,

розглянувши в м. Миколаєві у спрощеному порядку без участі сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2025 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 15 вересня 2001 року між нею та відповідачкою ОСОБА_2 , за яким вона купила нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування цьому вказувала, що в 2001 році домовилася із ОСОБА_2 про купівлю вказаної квартири за 2000 грн, про це між ними укладений договір на підтвердження чому відповідачка надала їй розписку про отримання коштів і після цього вона із сім`єю переїхали проживати до квартири і користуються нею як власники до цього часу.

Проте, до цього часу договір укладений не був, оскільки відповідачка ухиляється від укладення нотаріального договору, тому, посилаючись на положення ст. 220 ЦК Української РСР 1963 року, просила позов задовольнити та визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири з визнанням за нею права власності на неї.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про його час та місце повідомлена належним чином, її представниця надала заяву, в якій просила розглянути справу без їх участі, а позов задовольнити.

Відповідачка до судового засідання не з`явилася, про його час та місце повідомлялася належним чином, подала заяву, в якій підтвердила викладені в позові обставини і той факт, що не має можливості з`явитися для нотаріального укладення договору.

Суд, вважаючи за можливе здійснити розгляд справи за відсутності сторін, дослідивши матеріали справи, в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 20 вересня 1996 року, виданого виконкомом Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області ОСОБА_2 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 (зараз — селище Каравелове Миколаївського району Миколаївської області).

15 вересня 2001 року вона уклала з позивачкою, яка на той час мала прізвище ОСОБА_3 домовленість про купівлю-продажу вказаної квартири.

На виконання домовленості ОСОБА_2 дозволила проживати в квартирі та користуватися нею, а позивачка передала їй в рахунок вартості квартири 2000 грн, взамін чого власниця склала письмову розписку. За домовленістю нотаріальний договір купівлі-продажу мали оформити в майбутньому.

В той же час, до цього часу договір в нотаріальному порядку не посвідчений. Проте з 2001 року і до цього часу позивачка володіє та користується квартирою. Вона на протязі останніх років вчиняла дії по підготовці та нотаріальному оформленню договору купівлі-продажу квартири, але відповідачка ігнорує такого.

Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на той час (час укладення договору 2003 року), за договором купівлі-продажу житлового будинку продавець зобов`язаний передати майно у власність покупця, а останній зобов`язаний прийняти майно та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Право власності на майно, придбане за таким договором настає відповідно до ст. 128 того ж кодексу з часу передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підтвердження угоди між сторонами була складена розписка, якою підтверджено отримання всієї суми за договором.

Позивачка сплатила власниці вартість квартири і отримала її у користування та володіння.

В той же час, нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна не відбулося, що не дає можливості ОСОБА_1 зареєструвати своє право власності на квартиру та належним чином володіти та користуватися нею або ж розпорядитися.

Статтею 227 ЦК України 1963 року, який був чинним на час укладення договору, передбачено, що договір купівлі-продажу житлового будинку укладається в письмовій формі та підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, якщо хоча б одна із сторін є громадянином.

Недотримання даної вимоги тягне за собою до недійсності договору (ч. 1 ст. 47 ЦК України).

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що такий договір підлягає реєстрації у відповідному виконкомі органу місцевого самоврядування (або ж в МБТІ відносно міст та селищ міського типу). Однак сама по собі відсутність такої технічної реєстрації не впливала на момент виникнення права власності на дійсність договору за вимогами ЦК України 1963 року.

Згідно з частиною 2 статті 47 ЦК України 1963 року суд може на вимогу однієї із сторін договору визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального посвідчення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна сторона ухиляється від нотаріального посвідчення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього.

Відповідно до матеріалів справи та змісту вказаного вище договору вбачається, що його сторони узгодили всі суттєві умови угоди, в тому числі й ціну, а потім виконали зобов`язання за ним, тому суд вбачає достатньо підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання за позивачкою права власності на неї.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права ().

Відповідно до та статті протоколу до кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга ).

Згідно з частиною першою право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності ().

Виходячи із описаних положень закону та встановлених обставин суд вважає наявними підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 — задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір, укладений 15 вересня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вітовський районний суду протягом 30 днів з дня проголошення.

Суддя Р.В. Козаченко