Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №461/2603/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2603/26

Провадження №3/461/1139/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю представника митного органу Лубоцького Б.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Львівської митниці Державної митної служби України про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Львівської області, місце праці – тимчасово не праціює, місце проживання - АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 виданий 06.08.2025 органом ДМС України № 4627,

за ч. 3 ст. 471 Митного кодексу України,

встановив:

26.11.2025, близько 12.12 год., в зону митного контролю пункту пропуску «Шегині - Медика» митного поста «Мостиська» Львівської митниці, із України до Польщі, смугою руху «зелений коридор», в`їхав транспортний засіб марки «Volkswagen» р.н. НОМЕР_2 , у якому прямував гр. ОСОБА_1 .

Обираючи формою проходження митного контролю смугу спрощеного митного контролю – «зелений коридор», вказана особа своїми діями заявила про відсутність у неї будь-яких товарів, які підлягають обов`язковому декларуванню і оподаткуванню, чи які належать до категорії товарів, на переміщення яких через митний кордон України встановлені заборони, або обмеження.

Під час проведення митного огляду транспортного засобу марки «Volkswagen» р.н. НОМЕР_2 , а також переміщуваного гр. ОСОБА_1 багажу, серед особистих речей, було виявлено предмети:

1. Монета з металу жовтого кольору СССР номіналом 1 копійка 1930 року – 1 штука;

2. Монета з металу жовтого кольору СССР номіналом 1 копійка 1954 року – 1 штука;

3. Монета з металу жовтого кольору СССР номіналом 2 копійки 1931 року – 1 штука;

4. Монета з металу жовтого кольору СССР номіналом 3 копійки 1930 року – 1 штука;

5. Монета з металу жовтого кольору СССР номіналом 3 копійки 1949 року – 1 штука;

6. Монета з металу жовтого кольору СССР номіналом 3 копійки 1956 року – 1 штука;

7. Монета з металу жовтого кольору Російська імперія номіналом 1 копійка 1913 року – 1 штука;

8. Монета з металу жовтого кольору Російська імперія номіналом 2 копійки 1915 року – 1 штука;

9. Монета з металу жовтого кольору Російська імперія номіналом 3 копійки 1915 року – 1 штука;

10. Монета з металу жовтого кольору Російська імперія номіналом денга 1750 року – 1 штука;

11. Монета з металу жовтого кольору Франція номіналом 25 FRANC 1957 року – 1 штука;

12. Монета з металу білого кольору СССР номіналом один полтинник 1924 року – 1 штука;

13. Монета з металу білого кольору СССР номіналом 10 копійок 1957 року – 1 штука;

14. Монета з металу білого кольору СССР номіналом 10 копійок 1955 року – 1 штука;

15. Монета з металу білого кольору СССР номіналом 10 копійок 1934 року – 1 штука;

16. Монета з металу білого кольору СССР номіналом 15 копійок 1956 року – 1 штука;

17. Монета з металу білого кольору СССР номіналом 15 копійок 1927 року – 1 штука;

18. Монета з металу білого кольору СССР номіналом 20 копійок 1948 року – 1 штука.

Відповідно до норм п. 1 ст. 197 Митного кодексу України, у випадках, передбачених законом, на окремі товари встановлюються обмеження щодо їх переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України та/або їх випуск залежно від вимог відповідного закону здійснюються митними органами на підставі отриманих від державних органів, інших установ та організацій відповідних дозвільних документів.

Нормами ч.6 ст. 372 Митного кодексу України визначено, що тимчасове вивезення (пересилання) громадянами-резидентами за межі митної території України культурних цінностей здійснюється з поданням відповідних документів, які підтверджують право вивезення за межі митної території України культурних цінностей та дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо тимчасового вивезення таких товарів за межі митної території України.

Згідно норм ч. 2 ст. 373 Митного кодексу України, порядок вивезення (пересилання) громадянами за межі митної території України дорогоцінних металів (за винятком банківських металів, пам`ятних та ювілейних монет України із дорогоцінних металів), дорогоцінного каміння та виробів із них, а також культурних цінностей з метою їх відчуження визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.6 Інструкції «Про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України», затвердженої наказом Міністерства культури і мистецтв України від 22 квітня 2002 року № 258, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 2002 року за № 571/6859 вивезення, тимчасове вивезення, у тому числі шляхом пересилання, культурних цінностей за межі митної території України дозволяється за наявності свідоцтва на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України (далі - свідоцтво), зразок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000р., № 984 «Про затвердження зразка свідоцтва на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України».

Частиною 12 додатку № 1 до пункту 1.5 Інструкції, передбачено, що на вивезення (тимчасове вивезення) дозвіл Державної служби контролю не потрібен при вивезенні значків, пам`ятних знаків, настільних медалей, ювілейних та пам`ятних монет, банкнот, які не є засобом платежу (крім вітчизняних та зарубіжних монет із дорогоцінних і недорогоцінних металів, паперових грошових знаків до 1960р., включно).

На момент переміщення через митний кордон та відповідно до наданих пояснень, у гр. ОСОБА_1 відсутні будь-які дозвільні документи.

Таким чином, гр. України ОСОБА_1 вчинив дії щодо недекларування товарів (крім валютних цінностей), що підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо вивезення за межі митної території України або вивезення за межі цієї території та які переміщуються громадянами.

Відповідно до ст.526 МК України, вважаю можливим провести розгляд справи у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та не з`явилася в судове засідання, хоча належним чином повідомлялася про час і місце розгляду справи, що стверджується матеріалами справи, зокрема протоколом про порушення митних правил, даними про його скерування та повідомлення про дату, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 .

Статтею 1 КУпАП встановлено, що завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Відповідно до положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади, важливість справи для заявника. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до статті 129 Конституції України, розумні строки розгляду справ судом віднесено до основних засад судочинства в Україні. Ця засада втілена, зокрема, у статті 245 КУпАП.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності особи відносно якої складено протокол, суд враховує принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, оскільки неявка в судове засідання особи, в тому числі внаслідок неотримання нею поштової кореспонденції, відсутності за місцем проживання зазначеним у протоколі тощо, нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством визначених статтею 1 КУпАП.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У свою чергу, законодавством встановлено строки здійснення провадження у справах про притягнення до відповідальності з метою забезпечення учасникам процесу визначеності у часі, протягом якого суд розгляне справу та ухвалить остаточне рішення, а також визначені строки притягнення до відповідальності. Добросовісна участь особи у процесі вирішення її справи полягає, серед іншого, у недопущенні зловживань наданими правами. Дотримання балансу між інтересами усіх сторін при розгляді справи законодавцем покладено на суд, який, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін, також зобов`язаний дотримуватися встановлених законодавством засад та строків розгляду справи.

За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що особа, яка притягається до відповідальності не з`явилася в судове засідання, обізнана про наявність даного провадження та скерування справи на розгляд до суду, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи за встановленою процедурою, вважаю можливим провести розгляд справи у її відсутності.

Крім того, виходжу з того, що положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.

Також, ухвалюючи рішення щодо можливості розгляду справи за відсутності особи відносно якої складено протокол, враховую висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2024 року (справа № 990SCGC/20/24, провадження № 11-222сап24), згідно яких питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням строку, визначеного статтею 38 КУпАП, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення правопорушення. З огляду на завдання проваджень у справах про адміністративні правопорушення, визначені статтею 245 КУпАП, недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами.

Представник Львівської митниці Державної митної служби протокол підтримав.

Частиною 3 статті 471 МК України передбачена відповідальність за недекларування товарів (крім валютних цінностей), що підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території та які переміщуються громадянами.

Відповідно до ч. 2 ст. 366 МК України, канал, позначений символами зеленого кольору ("зелений коридор"), призначений для декларування шляхом вчинення дій громадянами, які переміщують через митний кордон України товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню митними платежами та не підпадають під встановлені законодавством заборони або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території і не підлягають письмовому декларуванню.

Згідно ч. 4 ст. 366 МК України, громадянин самостійно обирає відповідний канал ("зелений коридор" або "червоний коридор") для проходження митного контролю за двоканальною системою.

Відповідно до норм п. 1 ст. 197 Митного кодексу України, у випадках, передбачених законом, на окремі товари встановлюються обмеження щодо їх переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України та/або їх випуск залежно від вимог відповідного закону здійснюються митними органами на підставі отриманих від державних органів, інших установ та організацій відповідних дозвільних документів.

Нормами ч.6 ст. 372 Митного кодексу України визначено, що тимчасове вивезення (пересилання) громадянами-резидентами за межі митної території України культурних цінностей здійснюється з поданням відповідних документів, які підтверджують право вивезення за межі митної території України культурних цінностей та дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо тимчасового вивезення таких товарів за межі митної території України.

Згідно норм ч. 2 ст. 373 Митного кодексу України, порядок вивезення (пересилання) громадянами за межі митної території України дорогоцінних металів (за винятком банківських металів, пам`ятних та ювілейних монет України із дорогоцінних металів), дорогоцінного каміння та виробів із них, а також культурних цінностей з метою їх відчуження визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.6 Інструкції «Про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України», затвердженої наказом Міністерства культури і мистецтв України від 22 квітня 2002 року № 258, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 2002 року за № 571/6859 вивезення, тимчасове вивезення, у тому числі шляхом пересилання, культурних цінностей за межі митної території України дозволяється за наявності свідоцтва на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України (далі - свідоцтво), зразок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000р., № 984 «Про затвердження зразка свідоцтва на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України».

Частиною 12 додатку № 1 до пункту 1.5 Інструкції, передбачено, що на вивезення (тимчасове вивезення) дозвіл Державної служби контролю не потрібен при вивезенні значків, пам`ятних знаків, настільних медалей, ювілейних та пам`ятних монет, банкнот, які не є засобом платежу (крім вітчизняних та зарубіжних монет із дорогоцінних і недорогоцінних металів, паперових грошових знаків до 1960р., включно).

Згідно ч. 1 ст. 196 МК України, не можуть бути пропущені через митний кордон України:

1) товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено законом або міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або відповідно до закону чи міжнародного договору України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) товари (крім товарів для власного споживання, що ввозяться громадянами в обсязі та порядку, встановлених статтями 376 і 378 цього Кодексу), на пропуск яких відповідно до закону потрібні документи державних органів, установ та організацій, уповноважених на їх видачу, - в разі відсутності таких документів;

3) товари, що переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог цього Кодексу та інших законів України.

Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням (ч. 1 ст. 486 МК України).

Дослідивши матеріали справи, вважаю, що у діях ОСОБА_1 наявний склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 471 МК України, а саме недекларування товарів (крім валютних цінностей), що підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо вивезення за межі митної території України, що підтверджується протоколом про порушення митних правил №1683/UA209000/2025 від 26.11.2025 року до якого ОСОБА_1 зауважень не висловив; долученими до протоколу копіями паспорта ОСОБА_1 , свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, контрольного талону; актом про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу; описом предметів; доповідною та службовою записками представників митного органу щодо обставин даної справи; довідкою про вартість предметів порушення митних правил; письмовими поясненням ОСОБА_1 , відповідно до яких, останній вказав, що виявлені предмети перевозив в якості передачі для іншої особи в Республіку Польща.

З наведених доказів вбачається, що вони доводять факт та порядок перетину митного кордону особою відносно якої складено протокол, обставини виявлення незадекларованого товару, його перелік, найменування, вартість, кількість, характеристики.

Аналізуючи наведені докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об`єктивності та достатності, за відсутності будь-яких істотних суперечностей, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 471 МК України доведена належним чином.

Вирішуючи питання про призначення виду стягнення за порушення митних правил, приймаю до уваги, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

З урахуванням характеру вчиненого порушення, особи порушника, який раніше не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, приходжу до висновку, що на ОСОБА_1 слід накласти стягнення у виді штрафу, в межах встановлених санкцією ч. 3 ст. 471 МК України, з конфіскацією виявлених під час складання протоколу обмежених до перевезення товарів.

Згідно ст. 519 МКУ, витрати у справі про порушення митних правил складаються з видатків на інвентаризацію, зберігання, перевезення (пересилання) товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, а також з інших понесених митними органами витрат на провадження або розгляд справи. До витрат у справі про порушення митних правил належать також кошти, що виплачуються експерту за виконання його обов`язків та за роботу, виконану за дорученням митного органу, виплати добових, компенсації на проїзд до митного органу і назад та наймання приміщення, а також кошти, одержані свідком на відшкодування витрат, пов`язаних з викликом для дачі пояснень.

Відповідно до ст. 520 МКУ, витрати у справі про порушення митних правил відшкодовуються особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення.

Таким чином, з особи, яка притягається до відповідальності, підлягають стягненню витрати, понесені митним органом за зберігання товарів, які стали предметом порушення митних правил.

У відповідності до ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Статтею ст. 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 458, 459, 461, 471, 486, 527, 528 МК України,

постановив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 471 Митного кодексу України та накласти на нього стягнення у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 гривень.

Виявлений та вилучений, згідно протоколу №1683/UA209000/2025 від 26.11.2025 року, товар, а саме:

монету з металу жовтого кольору СССР номіналом 1 копійка 1930 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору СССР номіналом 1 копійка 1954 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору СССР номіналом 2 копійки 1931 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору СССР номіналом 3 копійки 1930 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору СССР номіналом 3 копійки 1949 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору СССР номіналом 3 копійки 1956 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору Російська імперія номіналом 1 копійка 1913 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору Російська імперія номіналом 2 копійки 1915 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору Російська імперія номіналом 3 копійки 1915 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору Російська імперія номіналом денга 1750 року – 1 штука; монету з металу жовтого кольору Франція номіналом 25 FRANC 1957 року – 1 штука; монету з металу білого кольору СССР номіналом один полтинник 1924 року – 1 штука; монету з металу білого кольору СССР номіналом 10 копійок 1957 року – 1 штука; монету з металу білого кольору СССР номіналом 10 копійок 1955 року – 1 штука; монету з металу білого кольору СССР номіналом 10 копійок 1934 року – 1 штука; монету з металу білого кольору СССР номіналом 15 копійок 1956 року – 1 штука; монету з металу білого кольору СССР номіналом 15 копійок 1927 року – 1 штука; монету з металу білого кольору СССР номіналом 20 копійок 1948 року – 1 штука. - конфіскувати в дохід держави.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати за зберігання на складі митниці товарів, які є предметом порушення митних правил у розмірі 11,05 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 665,60 гривень судового збору.

Постанова може бути оскаржена упродовж десяти днів з дня її винесення.

Відповідно до ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють. Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.

Згідно ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

витрати на облік зазначених правопорушень.

Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Суддя В.В. Стрельбицький