Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №363/2219/26 — Вишгородський районний суд Київської області

01.07.2026 Справа № 363/2219/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лукач О.П.,

за участю секретаря Крюкової В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Вишгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

07.04.2026 до Вишгородського районного суду Київської області, засобами поштового зв`язку, надійшла вказана вище позовна заява, у якій ОСОБА_1 просить розірвати шлюб, укладений з відповідачем, що зареєстрований 19.12.2015 Виконавчим комітетом Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, актовий запис №2, а також стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня подання до суду позовної заяви до її повноліття.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 19.12.2015 позивачем між відповідачем зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу вони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син постійно проживає з позивачем, а відповідач без перешкод бачився з ним та піклувався про нього. Позивач фактично проживає окремо від відповідача. Спільне життя з відповідачем не склалося так як вони з чоловіком мають зовсім різні характери та погляди на життя, внаслідок чого у них виникали сварки та непорозуміння. Також, у них різне бачення навіть у дрібних побутових питаннях, їхня сім`я фактично припинила своє існування: шлюбні відносини вони не підтримують, спільного господарства не ведуть. Позивач переконана, що подальше спільне життя і збереження шлюбу та примирення між ними неможливе і суперечитиме її інтересам. Примирення та збереження сім`ї неможливе, а тому просить не надавати термін для примирення. Син після розірвання шлюбу буде проживати з позивачем. Позивач не буде перешкоджати відповідачу бачитись з сином та піклуватися про нього. Оскільки, батько сина - ОСОБА_2 не бере участі у вихованні сина, кошти на його утримання, харчування та розвиток не надає в повному обсязі. Тому позивач вимушена поставити питання про стягнення аліментів та звернутись до суду. Грошових коштів, які отримує позивач не вистачає на утримання сина та його потреб.

Після виконання судом вимог частини восьмої статті 187 ЦПК України, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24.04.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених у вказаному судовому рішенні.

08.05.2026, до суду засобами поштового зв`язку, на виконання вимог ухвали суду від 24.04.2026, позивачем - ОСОБА_1 надіслано заяву про усунення недоліків позовної заяви, долучивши до неї докази проживання спільно з дитиною і перебування на її утриманні, а також копію позовної заяви з доданими до неї документами, для надсилання відповідачу, тим самим, усунувши недоліки, встановлені судом.

Так, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12.05.2026 відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників провадження. Розгляд справи призначено на 11.06.2026 о 10:00, про що повідомлено сторін.

11.06.2026 до суду, позивачем подано заяву про розгляд справи за її відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

У судове засідання, призначене на 11.06.2026, сторони, будучи належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, не з`явились. При цьому, враховуючи, що строк, визначений судом для подання відповідачем відзиву на позовну заяву, станом на день судового засідання не сплив, з метою забезпечення реалізації відповідачем процесуальних прав та дотримання засад змагальності сторін, розгляд справи було відкладено на 01.07.2026 о 09:00, про що повідомлено сторін.

У судове засідання 01.07.2026, сторони не з`явились, при цьому відповідач не скористався правом подати відзив на позовну заяву, поважності причин неявки до суду – не повідомив.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи у відсутності сторін, суд враховує заяву позивача від 11.06.2026, обізнаність відповідача про наявність судового провадження, а також положення статті 223 ЦПК України та відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явилися, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Статтею 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 19.12.2015 перебувають у шлюбі, зареєстрованому виконавчим комітетом Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, актовий запис №2, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Згідно копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , позивач та відповідач є батьками дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки старости Димерської селищної ради О.Довгополої, виданої за місцем вимоги, та відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, дитина – ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за зареєстрованим місцем проживання позивача (матері) (а.с. 27 - 28).

При цьому, фактичне та зареєстроване місце відповідача, відмінне від адреси реєстрації та проживання позивача з сином (а.с. 10 - 11).

Як зазначає позивач, спільне сімейне життя у них не склалося, вони не ведуть спільного господарства, у них різні характери та погляди на життя, при цьому, спільна дитина проживає з нею та перебуває на її утриманні, без матеріальної допомоги батька дитини.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У статті 12 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно із статтею 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України), шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-якої обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно з частиною першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, проте, як встановлено судом, позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.

Позивач скористалася наданим правом та звернулася до суду з позовом у даній справі, наполягає на розірванні шлюбу. Сторони не виявили бажання примиритись.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу(групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що шлюб, укладений між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , підлягає розірванню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе та суперечитиме інтересам позивача, а тому позов, у цій частині, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини другої статті 51 Конституції України та статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Положеннями статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено у 2026 році прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня – 2 817 гривні, дітей віком від 6 до 18 років – 3 512 гривень.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Оскільки, позивачем заявлено про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у частці від доходу відповідача, суд вважає за необхідне стягнути їх саме у вказаний спосіб.

Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини встановлено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із статтею 5 «Рівноправність подружжя» Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Таким чином, визначаючи розмір аліментів на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд враховує матеріальне становище кожної із сторін спору, а саме те, що дитина проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні, відповідно до вимог сімейного законодавства діти мають право на отримання матеріальної допомоги з боку своїх батьків.

Відповідач ОСОБА_2 – батько дитини, є особою працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань встановлених відповідачу щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності суду надано не було, тому в сукупності оцінених судом доказів, є підстави вважати, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання малолітньої дитини, тим більше, що позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (Постанова Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №759/10277/18).

Отже, аналізуючи вищезазначені обставини та факти, враховуючи принципи об`єктивності та справедливості, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, у даному випадку – з 07.04.2026.

Відповідно до статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись статтями 21, 24, 56, 105, 110, 112-114, 180-184, 191 СК України, статтями 42, 4, 5, 12, 13, 19, 76-83, 89, 141, 174, 206, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів – задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 19.12.2015 виконавчим комітетом Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, актовий запис №2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07.04.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації:

АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації:

АДРЕСА_2 .

Суддя О.П. Лукач