Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №754/15537/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2834/26

Справа №754/15537/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

28 травня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретаря судових засідань Юхименко А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду із вищевказаною позовною заявою. Позовна заява обґрунтована тим, що позивачка 27.06.2017 року передала в якості позики громадянину В`єтнаму ОСОБА_2 , грошові кошти у сумі 155 400 (сто п`ятдесяти п`яти тисяч чотириста) гривень 00 коп., що на день укладення цього договору згідно комерційного курсу валют України (1 долар США - 25 грн. 90 коп.) складало 6 000 (шість тисяч) доларів США 00 центів, що підтверджується Договором позики від 27 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю. С., зареєстровано в реєстрі за № 640. Передачу грошей здійснено до підписання цього договору. Відповідно до п. 2 договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мало бути здійснено не пізніше 27 червня 2018 року. 30 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю. С., зареєстровано в реєстрі за № 96. Згідно п. 1 договору позивачкою, як Позикодавцем, було передано Позичальнику ОСОБА_2 гроші у сумі 980 000 (дев`ятсот вісімдесят тисяч) гривень, 00 коп., що на день укладення цього договору згідно комерційного курсу валют України (1 долар США - 28 грн. 00 коп.) складало 35 000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США, 00 центів. Передачу грошей здійснено до підписання цього договору. Відповідно до п. 2 договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мало бути здійснено не пізніше 30 березня 2022 року. 11 листопада 2020 року позивачкою, як Позикодавцем, було передано Позичальнику ОСОБА_2 гроші у сумі 980 000 (дев`ятсот вісімдесят тисяч) гривень, 00 коп., що на день укладення цього договору згідно комерційного курсу валют України (1 долар США - 28 грн. 00 коп.) складало 35 000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США 00 центів, які Позичальник зобов`язувався повернути в строк до 30 березня 2022 року. Підтвердженням вказаного є Заява ОСОБА_2 від 30 березня 2021 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю. С., зареєстровано в реєстрі за № 97. 04.06.2025 року позивачкою було надіслано Позичальнику Заяву про прострочення виконання зобов`язань по поверненню боргу. Заява була надіслана на адресу позичальника в м. Харків, яка зазначена в договорі позики, та на адресу проживання Позичальника в м. Києві, за якою він зареєстрований на цей час. Таким чином загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 згідно договорів позики від 27.06.2017 року, від 11.11.2020 року та від 30.03.2021 року складає 3 169 200 гривень, що на день звернення до суду з цією позовною заявою згідно комерційного курсу валют України (1 долар США - 41 грн. 70 коп.) складає 76 000 (сімдесят шість тисяч) доларів США. 00 центів. Станом на день звернення до суду з цією позовною заявою суми позики не повернуті.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 25.09.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовчий розгляд справи.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 16.02.2026, було закрито підготовчий розгляд справи та призначено в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні встановивши загальний порядок дослідження доказів.

Представник позивачки - ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд про їх задоволення, надаючи пояснення посилався на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач за викликом суду не прибув, повідомлявся про розгляд справи належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції суду за адресою зареєстрованого місця проживання, яка повернулась на адресу суду «за закінченням терміну зберігання» та шляхом розміщення друкованого тексту оголошення на сайті судової влади.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, суд, вважав за можливе розглянути справу без участі відповідача на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи та, враховуючи положення ст.ст. 280-281 ЦПК України постановити заочне рішення у справі.

Заслухавши пояснення представника позивачки, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням зібрані по справі письмові докази, суд дійшов до висновку.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що 27.06.2017 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір позики посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кузьмік Ю. Є., зареєстрований в реєстрі за №640, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в якості позики грошові кошти у сумі 155 400, 00 грн., що на день укладення цього договору згідно комерційного курсу валют України (1 долар США - 25 грн. 90 коп.) складає 6 000 (шість тисяч) доларів США.

Відповідно до п. 2 договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 27 червня 2018 року; в разі неповернення позики у строк до 27.06.2018 року позичальник зобов`язується сплатити проценти згідно ст. 1048 ЦК України, а також сплатити суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦПК України.

Пунктом 5 Договору позики встановлено, що документом, який підтверджуватиме прострочення виконання Позичальником зобов`язання та безспірність заборгованості буде письмове нагадування (у вигляді заяви) Позикодавця про суму заборгованості, яка підлягає поверненню, та строк платежу, передане зі зворотним повідомленням Позичальнику.

04.06.2025 року позивачкою було надіслано на адресу позичальника в м. Харків, яка зазначена в договорі позики та на адресу зареєстрованого місця проживання позичальника в м. Києві заяву про прострочення виконання зобов`язання по поверненню боргу.

Станом на день звернення до суду сума позики за вищевказаним договором відповідачем не повернута.

30 березня 2021 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір позики посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кузьмік Ю. Є., зареєстрований в реєстрі за №96, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 гроші у сумі 980 000, 00 гривень, що на день укладення цього договору згідно комерційного курсу валют України (1 долар США - 28 грн. 00 коп.) складає 35 000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США, 00 центів.

Відповідно до п. 2 Договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 30 березня 2022 року; в разі неповернення позики у строк до 27.06.2018 року позичальник зобов`язується сплатити проценти згідно ст. 1048 ЦК України, а також сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦПК України.

Пунктом 5 договору позики встановлено, що документом, який підтверджуватиме прострочення виконання Позичальником зобов`язання та безспірність заборгованості буде письмове нагадування (у вигляді заяви) Позикодавця про суму заборгованості, яка підлягає поверненню, та строк платежу, передане зі зворотним повідомленням Позичальнику.

04.06.2025 року позивачкою було надіслано на адресу позичальника в м. Харків, яка зазначена в договорі позики та на адресу зареєстрованого місця проживання позичальника в м. Києві заяву про прострочення виконання зобов`язання по поверненню боргу.

Станом на день звернення до суду сума позики за вищевказаним договором відповідачем не повернута.

Відповідач доказів на спростування обставин викладених в позовній заяві суду не надав.

Таким чином, станом на день ухвалення рішення відповідач свої зобов`язання за договорами позики від 27.06.2017 року та 30.03.2021 року не виконав.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За приписами ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6 -63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.

Вказані обставини підтверджуються копіями договорів позики від 27.06.2017 року та 30.03.2021, доданих позивачкою до позовної заяви.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно правових висновків Верховного Суду України, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно зі ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 77-80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

За офіційним курсом Національного банку України на дату подачі позову курс становить - 41,70 доларів США.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з тим, що умови договору, укладеного між сторонами, залишаються невиконаним відповідачем, три проценти річних підлягають нарахуванню за договором від 27.06.2017 року за період з 28.06.2018 р. по 01.08.2025 р.; за договором від 30.03.2021 року за період з 31.03.2022 р. по 01.08.2025 р.

Приписами ч. 1 ст. 611 ЦПК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1-3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, суми позики в зазначені в договорах строки не повернув.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає заборгованість за договором позики від 27.06.2017 року у сумі 303 297, 00 гривень, яка складається з: 250 200, 00 грн. - сума боргу; 53 097, 00 грн. - 3% річних; за договором позики від 30.03.2021 року у сумі 1 605 370 гривень, яка складається з: 1 459 500, 00 грн. - сума боргу; 145 870, 00 грн. - 3% річних.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частинами 5-7 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивачки про стягнення боргу за договором позики від 11.11.2020 року, оскільки стороною позивача не надано суду ані копії, ані оригіналу для огляду вказаного договору та інших доказів на підтвердження наявності такого договору.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки витрати по сплаті судового збору, пропорційно до частки задоволених позовних вимог, в сумі 8 222, 51 грн., виходячи з наступного розрахунку: 1 908 667, 00 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 15 140, 00 грн. (сума сплаченого судового збору) / 3 514 037, 00 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 8 222, 51 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 202, 207, 524, 526, 530, 533, 610, 612, 629, 639, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 133, 137, 258-259, 274-279, 280-289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27.06.2017 року у розмірі 250 200,00 гривень, 3% річних у розмірі 53 097,00 гривень, заборгованість за договором позики від 30.03.2021 року у розмірі 1 459 500,00 гривень, 3 % річних у розмірі 145 870,00 гривень, витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 222,51 гривень.

В задоволенні інших вимог позову - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Дані позивачки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дані відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідка на постійне місце проживання в Україні № НОМЕР_2 , запис НОМЕР_4, видана органом 8011 від 27 січня 2020 р. - дійсна до 24 січня 2030 р., РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду виготовлено 01.07.2026.

Суддя: Т. А. Зотько