Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №380/16291/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року

м. Київ

справа №380/16291/25

адміністративне провадження № К/990/27665/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача – Ханової Р. Ф.,

суддів – Гончарової І.А., Хохуляка В. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці

на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року (колегія у складі суддів: Онишкевича Т.В., Гудима Л.Я., Качмара В.Я.)

у справі №380/16291/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТАЛЬ ПЛЮС»

до Львівської митниці

про визнання протиправним і скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТАЛЬ ПЛЮС» (далі – Товариство, позивач) звернулося в суд з позовом до Львівської митниці (далі – митний орган, відповідач), в якому просило визнати протиправним рішення щодо класифікації товарів від 03 липня 2025 року № КТ-UA209000-0085-2025.

08 жовтня 2025 року представник позивача подав заяву про відмову від позову на підставі пункту 2 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України та закриття провадження у справі. Окрім іншого Товариство просило суд стягнути на його користь з Львівської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань судові витрати у загальному розмірі 40 272,40 гривень.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі №380/16291/25 задоволено частково заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТАЛЬ ПЛЮС» про відмову від позову та закриття провадження у справі було. Прийнято відмову від позову Товариства та закрито провадження у справі за його позовом до Львівської митниці про скасування рішення щодо класифікації товарів. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань митного органу на користь Товариства 2422,40 гривень сплаченого судового збору, 20000 гривень витрат на професійну правничу допомогу та 1850 гривень витрат за переклад документів. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Митний орган оскаржив ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у частині вирішення питання про стягнення з відповідача судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу та на переклад документів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 380/16291/25 у частині стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТАЛЬ ПЛЮС» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці витрат на професійну правничу допомогу та переклад документів, задовольнивши такі вимоги позивача частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТАЛЬ ПЛЮС» понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн. У задоволення решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТАЛЬ ПЛЮС» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та переклад документів відмовлено. У решті ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року залишено без змін.

17 лютого 2026 року Товариство подало апеляційному суду заяву про ухвалення додаткової постанови, у якій просило стягнути на користь заявника судові витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.

19 лютого 2026 року Львівська митниця подала апеляційному суду заперечення на заяву про ухвалення додаткової постанови, у яких просила відмовити в задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року заяву Товариства задоволено частково, стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань митниці 1000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи клопотання частково, суд апеляційної інстанції вказав на те, що адвокат Зудінов О.О. представляв інтереси позивача під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, а тому був обізнаний з матеріалами справи. Відзив на апеляційну скаргу у своїй основі ґрунтується на доводах, викладених у заяві про відмову від позову та закриття провадження в адміністративній справі, у частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, з урахуванням наведених правових норм та встановлених фактичних обставин, обґрунтованим та достатнім буде розмір відшкодування Товариству витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи адвокатом Зудіновим О.О. у сумі 1000 гривень, які слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.

15 червня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівської митниці на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі №380/16291/25, в якій відповідач посилався на порушення судом норм процесуального права під час вирішення питання про розподіл судових витрат. Скаржник зазначав, що апеляційний суд належним чином не дослідив докази щодо обсягу, необхідності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, не врахував заперечення відповідача та безпідставно стягнув такі витрати.

Крім того, митний орган стверджував, що витрати на правничу допомогу, понесені під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, не є витратами, пов`язаними з розглядом справи по суті, а тому не підлягають компенсації. На обґрунтування своєї позиції скаржник послався на відповідні норми Кодексу адміністративного судочинства України, практику Верховного Суду та зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості компенсації таких витрат у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2026 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано справу №380/16291/25 з судів першої та апеляційної інстанцій.

23 червня 2026 року від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій позивач просить Суд залишити касаційну скаргу митного органу без задоволення, а додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року – без змін. Позивач зазначав, що понесені ним витрати на професійну правничу допомогу були пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, документально підтверджені та правомірно розподілені судом відповідно до вимог статей 132, 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, позивач вказував, що положення процесуального закону не містять заборони на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного перегляду судового рішення щодо розподілу судових витрат, а наведені у касаційній скарзі висновки Верховного Суду не спростовують законності оскаржуваної додаткової постанови.

25 червня 2026 року справа №380/16291/25 надійшла до Верховного Суду.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина перша статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Разом з тим, ключовим у цій справі є не питання співмірності чи розумності заявлених до відшкодування витрат, а наявності передбачених законом підстав для їх компенсації.

Як встановлено судами, витрати на професійну правничу допомогу, компенсацію яких просило Товариство, були понесені виключно у зв`язку з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу Львівської митниці, подану не на судове рішення, яким вирішено спір по суті, а на ухвалу суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Отже, під час відповідного апеляційного провадження суд не здійснював перегляду рішення по суті спору між сторонами, а перевіряв виключно правильність вирішення питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд виходить із того, що перегляд додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат не є окремим розглядом справи по суті, оскільки додаткове судове рішення має похідний характер від основного судового акта та спрямоване виключно на усунення його неповноти в частині вирішення питання про судові витрати. У зв`язку з цим витрати, понесені виключно у зв`язку з участю у такому перегляді, не можуть вважатися витратами, пов`язаними з розглядом справи у розумінні статей 132, 134 та 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Відтак інститут розподілу судових витрат є похідним від вирішення спору по суті та не може перетворюватися на самостійний предмет судового захисту, який породжує нові вимоги про їх компенсацію.

Інше тлумачення наведених норм процесуального закону призвело б до можливості компенсації витрат, понесених з метою обґрунтування права на відшкодування інших судових витрат. Такий підхід допускав би необмежене послідовне виникнення нових вимог про їх компенсацію, що суперечить компенсаційній природі інституту судових витрат, принципу правової визначеності та меті його правового регулювання.

За таких обставин у суду апеляційної інстанції були відсутні передбачені законом правові підстави для ухвалення додаткової постанови про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу, подану на ухвалу суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Суд визнає, що при ухваленні судом апеляційної інстанції додаткової постанови, суд допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до ухвалення незаконного рішення, що є підставою для його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Львівської митниці задовольнити.

Додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі №380/16291/25 скасувати, відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ОРІЄНТАЛЬ ПЛЮС» в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

В.В. Хохуляк