Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №500/523/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/523/26 пров. № А/857/13790/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Курильця А.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року про передачу адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії до іншого адміністративного суду,

суддя(і) у І інстанції Юзьків М.І.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Тернопіль,

дата складення повного тексту рішення 06 лютого 2026 року,

ВСТАНОВИВ :

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування з 01.02.2023 до розрахунку і виплати пенсії ОСОБА_1 обмеження максимальним розміром та здійснення виплати без індексації, передбачуваної постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" та постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році";

- зобов`язати відповідача з 01.02.2023 виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром та з урахуванням нарахованої з 01.03.2024 індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" і з урахуванням нарахованої з 01.03.2025 індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", з урахуванням вже виплачених сум.

Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 справу № 500/523/26 було передано на розгляд за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду. При цьому суддя виходив із того, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. Врахувавши адресу зареєстрованого місця проживання позивача ( АДРЕСА_1 ), суддя вирішив, що цей спір за територіальною юрисдикцією підлягає розгляду Київським окружним адміністративним судом.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив ухвалу судді від 06.02.2026 скасувати та направити справу до Тернопільського окружного адміністративного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Скаржник зазначає, що з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та їх застосування Верховним Судом, зокрема, у постанові від 14.08.2024 у справі №607/5535/22, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування особи для цілей статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За пунктом 3 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Отже, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.

Поняття «підсудність» розкривається законодавцем у параграфі 3 глави 2 розділу І Кодексу адміністративного судочинства України та визначається останнім, як територіальна юрисдикція, питання якої врегульовані приписами статей 25-30 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

З аналізу наведених правових норм слідує, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).

Отже, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.

Тобто, такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.

Окрім того, законодавець, надаючи право позивачу альтернативної підсудності на подачу до суду позову, пов`язує таке право вибору з урахуванням зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання, перебування чи знаходження цієї особи-позивача.

Слід також зазначити, що відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1871-IX).

Відповідно до частини першої статті 4 указаного Закону особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Водночас, пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1871-ІХ передбачено, що на період тимчасової окупації російською федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій російською редерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених нормативно-правових норм дає підстави для висновку, що на період існування обставин, передбачених указаним вище пунктом Прикінцевих та перехідних положень Закону №1871-ІХ, особа вправі задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації свого попереднього проживання. Тобто, на період існування цих обставин законодавець допускає існування двох адрес задекларованого (зареєстрованого) місця проживання.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб закріплені у Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон № 1706-VII).

Відповідно до статті 1 указаного Закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Апеляційний суд зауважує, що Закон № 1706-VII є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.

У постанові від 29.07.2019 у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно із статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд і у постановах від 14.08.2024 у справі №607/5535/22 та подібного висновку у постанові від 27.05.2021 у справі №520/5622/19.

У свою чергу, врахування судом першої інстанції при вирішенні питання про передачу справи за територіальною підсудністю висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові від 24.06.2024 у справі №554/7669/21, є помилковим, адже у згаданому судовому рішенні не вирішувалося питання належності довідки переселенця до документів, які підтверджують місце перебування внутрішньо переміщеної особи.

З огляду на викладене додана до позовної заяви довідка від 11.05.2022 № 6120-5001547948 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, ОСОБА_2 використав надане йому процесуальним законом право обрати суд та звернувся за місцем свого перебування до Тернопільського окружного адміністративного суду, що відповідає вимогам частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала Тернопільського окружного адміністративного суду про передачу справи на розгляд до Київського окружного адміністративного суду є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до приписів частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що при передачі цієї справи до іншого адміністративного суду суддя першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а тому оскаржувану ухвалу судді від 06.02.2026 слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 справу № 500/523/26 та направити справу для продовження розгляду до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

А. Р. Курилець