Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №500/7004/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7004/24 пров. № А/857/15455/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року (головуючий суддя Юзьків М.І., м. Тернопіль) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третьої особи - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач 2), третьої особи - ОСОБА_2 , в якому просив:

визнати протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_1 в задоволенні рапорту на звільнення ОСОБА_1 ;

зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , яка оформлена листом від 16.11.2024 №1494/2/5670 року, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, та подати відповідне клопотання до Військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення по суті рапорту.

У задоволенні решти позовних вимог - відмолено

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить таке скасувати, та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді стрільця - помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.07.2024 за №196.

Бажаючи звільнитись з військової служби позивач подав рапорт на звільнення за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та згідно висновку лікарсько-консультативної комісії потребує постійного стороннього догляду.

Командиром військової частини НОМЕР_1 листом від 16.11.2024 №1494/2/5670 відмовлено у задоволенні рапорту, у зв`язку з наявністю іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_3 , який є рідним сином ОСОБА_2 та братом позивача. При цьому, у вказаному листі наголошується на тому, що факт тривалого перебування ОСОБА_3 за кордоном не є перешкодою у можливості здійснення ним постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , оскільки такою перешкодою може бути лише наявність у нього самого потреби у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції взяв до уваги те, що брат позивача ОСОБА_3 є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства, отримує пенсію по інвалідності і в силу абзацу сімнадцятого статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є непрацездатною особою. При цьому, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, як підстава для звільнення з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ повинна охоплювати випадки передбачені пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема наявність у таких осіб інвалідності, чи потреби у постійному догляді, або ж перебування їх під арештом (крім домашнього арешту) чи відбування покарання у вигляді обмеження, позбавлення волі.

Статтею 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації у період дії правового режиму воєнного стану.

Щодо Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року на який посилається суд першої інстанції, то останній встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Стаття 23 Закону №3543-ХІІ визначає категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, а не вирішує питання звільнення з військової служби, та не може застосовуватися до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки вказані закони регулюють різні правовідносини з приводу мобілізації і проходження громадянами військової служби відповідно.

Відтак, посилання суду першої інстанції на положення п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та встановлення судом обставини щодо наявності у рідного брата Позивача ІІІ групи інвалідності (за відсутності у нього самого потреби у постійному догляді) не є достатнім для підтвердження факту звільнення рідного брата Позивача від обов`язку піклуватися про свою матір та не утворює визначеної абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстави для звільнення Позивача з військової служби.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовуючи свої висновки посиланням на положення пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо наявності гіпотетичного права Позивача на відстрочку від мобілізації, залишив поза увагою те, що згідно ч. 7 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відтак, одне лише посилання суду першої інстанції на положення п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не свідчить про безумовну наявність у Позивача права на відстрочку від мобілізації, та свідчить про те, що судом першої інстанції зроблено висновки на підставі ймовірного виникнення обставин, а не на підставі дійсних обставин підтверджених належними та достовірними доказами.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 , а тому саме командування цієї військової частини наділене повноваженнями щодо звільнення позивача з військової служби.

Відтак, суд прийшов до висновку, що командування військової частини НОМЕР_1 не мало повноважень приймати рішення по суті рапорту позивача, оскільки мало подати власне клопотання з цього питання до Військової частини НОМЕР_2 .

Вказаний висновок суперечить нормам чинного законодавства виходячи з наступного.

За змістом пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі- Положення №1153/2008) початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Підпункт 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачає, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, тощо.

Щодо порядку звільнення пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).

Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Згідно з п.12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року №438/16454 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

За змістом п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-ХГУ із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Згідно з п.31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

За змістом п.66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально- психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки. Командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про основи національного спротиву» від 16.07.2021 року № 1702-ІХ (зі змінами), батальйон територіальної оборони входить в структуру бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Військова частина НОМЕР_4 є відокремленим підрозділом Міністерства оборони України без права юридичної особи, є структурним підрозділом та знаходиться в прямому підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, правом звільнення позивача з військової служби наділений саме командир Військової частини НОМЕР_1 , як командир бригади, якій підпорядковується Військова частина НОМЕР_2 , при цьому командир Військової частини НОМЕР_2 , як командир окремого батальйону (окремої військової частини), не наділений правом остаточного вирішення питання по суті рапорту ОСОБА_1 щодо його звільнення з військової служби, як це зазначено у мотивувальний частині рішенні суду першої інстанції.

В контексті доводів суду першої інстанції про відсутність/наявність інших осіб членів сім ї першого ступеня споріднення, що повинні здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 то апелянт зазначає, що у пункті 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вказано, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У відповідності до пункту 233 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом МОУ від 10.04.2009 № 170, визначено, що у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я подаються серед іншого:

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період. Однак, такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами.

Позивач покликається на ряд доказів, котрі на його думку надають йому право звільнитись від подальшого проходження військової служби на підставі п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом з тим, як зазначено судом першої інстанції обов`язковими умовами для отримання права на звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у цьому випадку є:

- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Водночас, судом першої інстанції встановлено та не заперечується позивачем наявність у матері ОСОБА_4 іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення, окрім позивача, а саме ОСОБА_5 (рідного брата) у якого встановлена 3 група інвалідності загального захворювання, та, щодо якого не надано будь-яких документів на підтвердження у нього самого потреби у постійному догляді, як обставини, яка б виключала можливість здійснення ним постійного догляду за матір`ю ОСОБА_6 .

При цьому слід зауважити, що суд першої інстанції вважає обґрунтованими доводи відповідачів, що факт перебування ОСОБА_3 за кордоном, сам по собі беззаперечно не свідчить, що така особа не може здійснювати догляд за хворою матір`ю, оскільки її обов`язок забезпечити догляд за нею самостійно, або ж на професійній основі.

Окрім того, у пунктах 60-61 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.02.2025 по справі № 380/16966/24 наведено наступні правові висновки:

« 60. Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

61. Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-ІХ.»

Також у пункті 71 вещезазначеної постанови Верховного Суду зазначено, що «в контексті Закону № 2232-ХІІ поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо)».

У даній справі, Позивачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено обставин, що унеможливлюють фактичне здійснення догляду рідним братом Позивача за хворою матір`ю, оскільки сам лише факт ймовірного перебування рідного брата Позивача за кордоном та наявність у нього ІІІ групи інвалідності (за відсутності у нього самого потреби у постійному догляді) жодним чином не свідчать про відсутність у нього можливості вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції пов`язані із здійсненням догляду за своєю хворою матір`ю.

Судом першої інстанції взагалі проігноровано та не встановлено обставин щодо наявності чи відсутності у самого рідного брата Позивача потреби у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, оскільки у матеріалах справи такі докази відсутні.

Відтак, судом першої інстанції не враховано, що при розгляді рапорту Позивача Відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про те, що наявність у матері Позивача дорослого сина ОСОБА_3 , наявність у нього ІІІ групи інвалідності, а також перебування останнього за кордоном не є підставою для звільнення з військової служби Позивача згідно з вимогами підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що станом на час подання та розгляду рапорту Позивача саме ці умови були обов`язкові, а тому Відповідач, відмовляючи у звільненні Позивачу з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та не мав жодного обов`язку, при розгляді питання щодо звільнення Позивача з військової служби, керуватися нормами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В силу вимог частини 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Не бажання рідного брата Позивача повертатися на територію України для догляду за власною матір`ю, не може нівелювати зміст обов`язку Позивача, визначеного частини 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Право рідного брата Позивача обрати можливість проживати за кордоном без підтвердження потреби у власному постійному догляді, не може слугувати належною підставою для реалізації Позивачем права на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Щодо наданої копії Висновку ЛКК від 12.08.2024 №112 (форма №080-4/о), що виданий «Клінікою здорова родина» слід зазначити, що у вказаному висновку відсутні відомості про наявність про інвалідність у матері у ОСОБА_4 (на відміну від наданої копії Довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №727488 від 20.06.2024), а відтак вказаний Висновок ЛКК від 12.08.2024 №112 (форма №080-4/о), що виданий «Клінікою здорова родина» у розумінні положень пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону № 3633-ІХ від 11.04.2024) не може враховуватися в якості достатнього підтвердження наявності зазначеної підстави для звільнення з військової служби.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що постійний догляд - це догляд, який надається особам з дуже тяжкою інвалідністю, спричиненою професійним захворюванням, каліцтвом або нещасним випадком, що призводить до значного обмеження життєдіяльності, які надзвичайно потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду з боку третьої особи і не здатні до обслуговування себе.

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Водночас, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Саме така правова позиція Верховного Суду, викладена у пункті 65 Постанови Верховного Суду від 13.06.2024 року у справі № 520/21316/23, за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Також Постанова Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 роз`яснює, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Такого ж трактування Верховний Суд притримується у постанові від 11.04.2024 в справі №420/16689/23: поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

Разом з тим, з довідки до акта огляду МСЕК серії 12АА №7274488 від 20.06.2024 вбачається, що ОСОБА_6 встановлено другу групу інвалідності до 01.06.2025 та зазначено висновок про умови та характер праці - «робота у спеціально створених умовах». Таким чином, із змісту вищевказаної довідки випливає, що дія її обмежена часом та група інвалідності встановлена на конкретний період, і тим більше передбачає можливість реалізувати ОСОБА_4 своє право на працю у спеціально створених умовах. В контексті цього виникають сумніви щодо достовірності даних зазначених у висновку ЛКК №112 від 12.08.2024, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду на непрофесійній основі, як невиліковна хвора особа, яка не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись, оскільки вказані документи містять суперечності.

Таким чином, при вирішені справи по суті, судом першої інстанції не застосовується комплексний аналіз статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу. Для аналізу спірної частини статті 26 слід застосовувати системне тлумачення та враховувати весь масив нормативно-правових актів, в тому числі, виданих Міністерством охорони здоров`я України, Міністерством оборони України та Кабінетом Міністрів України.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції з позовної заяви, та частково з матеріалів справи зґясовано, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, що підтверджується записами у його військовому квитку серії НОМЕР_5 (а.с. 15) та наказами командира Військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 26.02.2022 №8 та від 14.07.2024 №196 (а.с. 27 зворот).

Бажаючи звільнитися з військової служби, позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду та відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

На підтвердження потреби ОСОБА_2 у постійному догляді позивачем надано:

копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12АА №7274488 від 20.06.2024 відповідно до якої їй встановлено другу групу інвалідності до 01.06.2025 та зазначено висновок про умови та характер праці – робота у спеціально створених умовах (а.с. 11);

копію висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися і самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №112 від 12.08.2024 року за формою №080-4/0, відповідно до якого ОСОБА_2 потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с. 11 зворот);

копію висновку ЛКК №112 від 12.08.2024 відповідно до якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду на непрофесійній основі, як невиліковна хвора особа, яка не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись (а.с. 11).

На підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення надано:

копію свідоцтва про смерть батька ОСОБА_7 від 18.08.2001 серії НОМЕР_6 (а.с. 15 зворот);

копію закордонного паспорта ОСОБА_3 серії НОМЕР_7 із відмітками про виїзд за кордон (6 зворот – 7 зворот);

копію свідчень Анни Білінської-Cмець від 07.08.2024, яка, як вказано у цих свідченнях є адвокатом ОСОБА_3 , у яких йдеться про те, що ОСОБА_3 перебуває у Великій Британії та йому заборонено покидати територію Великої Британії до завершення розгляду поданої ним скарги, яка стосується його особистих прав (а.с. 10).

копії пенсійного посвідчення ОСОБА_3 серії НОМЕР_8 та довідки до акта огляду МСЕК серії ТЕР №0194408 відповідно до яких ОСОБА_3 є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства (а.с. 15 зворот);

нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 у якій вона зазначає, що ОСОБА_1 є єдиною особою який її утримує та здійснює догляд. Інших працездатних членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які б здійснювали за нею догляд немає (а.с. 16).

При цьому колегія судів вважає за необхідне вказати, що у матеріалах справи відсутня копія самого рапорту.

Листом за підписом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2024 №14 94/2/5670 позивачу відмовлено у звільненні з військової служби у зв`язку з наявністю у ОСОБА_2 іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_3 , який є рідним сином ОСОБА_2 та братом позивача. При цьому у вказаному листі командир Військової частини НОМЕР_1 вказує, що факт тривалого перебування ОСОБА_3 за кордоном не є перешкодою у можливості здійснення ним постійного догляду за матірґю ОСОБА_2 , оскільки такою перешкодою може бути лише наявність у нього самого потреби у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (а.с.8-9).

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і на даний час.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (у редакції згідно Закону №3633-IX) встановлено, що перелік сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби визначено частиною дванадцятою цієї статті.

У пункті 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено перелік підстав звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини, серед яких передбачено і таку підставу як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (абз. 13).

З огляду на вказане суд вірно вважав, що для звільнення з військової служби необхідною є наявність таких умов:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка);

- наявність у осіб, які потребують догляду, I чи II групи інвалідності;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби Військова частина НОМЕР_1 мотивувала наявністю іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення - ОСОБА_3 , який є рідним сином ОСОБА_2 та братом позивача. При цьому, у вказаному листі вказано, що факт перебування ОСОБА_3 за кордоном не є перешкодою у можливості здійснення ним постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , оскільки такою перешкодою може бути лише наявність у нього самого потреби у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Наявними у даній справі доказами підтверджено факт родинних стосунків позивача з ОСОБА_2 та факт наявності у матері позивача інвалідності ІІ групи.

При цьому як у листі від 16.11.2024 №1494/2/5670 командиром військової частини НОМЕР_1 так і в апеляційній скарзі не заперечується факт необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , як інвалідом ІІ групи.

Відтак, колегія судів вважає, що надавати оцінку вказаній обставині, а саме, необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , є зайвим.

В контексті доводів учасників справи про відсутність/наявність інших осіб членів сім`ї першого ступеня споріднення, що повинні здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 то суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтовуючи доводи про відсутність інших осіб, які мають здійснювати догляд за ОСОБА_2 позивач вказує, що ОСОБА_3 , який є його рідним братом, тривалий час перебуває за кордоном та є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Згідно положень статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до статті 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

З огляду на вказане суд першої інстанції вірно зауважив, що піклування про батьків є обов`язком їх дітей.

Враховуючи це суд першої інстанції вважав обґрунтованими доводи відповідачів, що факт перебування ОСОБА_3 за кордоном, сам по собі беззаперечно не свідчить, що така особа не може здійснювати догляд за хворою матір`ю, оскільки її обов`язок - забезпечити догляд за нею самостійно, або ж на професійній основі.

Водночас вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , яка оформлена листом від 16.11.2024 №1494/2/5670 року, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд першої інстанції виходив з тогоё що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства, отримує пенсію по інвалідності і в силу абзацу сімнадцятого статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є непрацездатною особою, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

При цьому суд вважав, що відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, як підстава для звільнення з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ повинна охоплювати випадки передбачені пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема наявність у таких осіб інвалідності, чи потреби у постійному догляді, або ж перебування їх під арештом (крім домашнього арешту) чи відбування покарання у вигляді обмеження, позбавлення волі.

Надаючи оцінку таким твердженням суду першої інстанції колегія судів зазначає, що статтею 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації у період дії правового режиму воєнного стану.

При цьому згідно Преамбули Закону № 2232-ХІІ цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Щодо Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року на який посилається суд першої інстанції, то останній встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Стаття 23 Закону №3543-ХІІ визначає категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, а не вирішує питання звільнення з військової служби, та не може застосовуватися до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки вказані закони регулюють різні правовідносини з приводу мобілізації і проходження громадянами військової служби відповідно.

Відтак, зазначені нормативні акти регулюють різні правовідносини, тому посилання суду першої інстанції на положення п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та встановлення судом обставини щодо наявності у рідного брата Позивача ІІІ групи інвалідності (за відсутності у нього самого потреби у постійному догляді) не є підставою для підтвердження факту звільнення рідного брата Позивача від обов`язку піклуватися про свою матір та не надає підстав для звільнення Позивача з військової служби згідно вимог абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період. Однак, такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами.

Як уже згадувалось вище, обов`язковими умовами для отримання права на звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у даній спірній ситуації є:

- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

При цьому, зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Матеріалами справи підтверджується наявність у матері - ОСОБА_2 іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення, окрім позивача, а саме ОСОБА_3 (рідного брата) у якого встановлена 3 група інвалідності загального захворювання.

При цьому позивачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено доказів того що ОСОБА_3 потребує постійного догляді, як обставини, яка б виключала можливість здійснення ним постійного догляду за матір`ю.

Тобто, у даній справі, позивачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено обставин, що унеможливлюють фактичне здійснення догляду рідним братом позивача за хворою матір`ю, оскільки сам лише факт перебування рідного брата за кордоном та наявність у нього ІІІ групи інвалідності (за відсутності у нього самого потреби у постійному догляді) жодним чином не свідчать про відсутність у нього можливості вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції пов`язані із здійсненням догляду за своєю хворою матір`ю.

Крім того суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки, так суд першої інстанції зобов`язуючи Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення, та подати відповідне клопотання до Військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення по суті рапорту, вважав, що оскільки позивач є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 , то саме командування цієї військової частини наділене повноваженнями щодо звільнення позивача з військової служби.

Вказаний висновок суперечить нормам чинного законодавства виходячи з наступного.

За змістом пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі- Положення №1153/2008) початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Підпункт 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачає, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, тощо.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).

Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Згідно з п.12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року №438/16454 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

За змістом п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-ХГУ із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Згідно з п.31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

За змістом п.66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально- психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки. Командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про основи національного спротиву» від 16.07.2021 року № 1702-ІХ (зі змінами), батальйон територіальної оборони входить в структуру бригади територіальної оборони Збройних Сил України.

Військова частина НОМЕР_4 є відокремленим підрозділом Міністерства оборони України без права юридичної особи, є структурним підрозділом та знаходиться в прямому підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, правом звільнення позивача з військової служби наділений саме командир Військової частини НОМЕР_1 , як командир бригади, а не командир Військової частини НОМЕР_2 яка підпорядковується Військовій частині НОМЕР_1 , при цьому командир Військової частини НОМЕР_2 , як командир окремого батальйону (окремої військової частини), не наділений правом остаточного вирішення питання по суті рапорту ОСОБА_1 щодо його звільнення з військової служби, як це зазначено судом першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовної заяви.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому таке слід скасувати, а у задоволенні позовних вимог – відмовити. .

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №500/7004/24 - скасувати.

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко