Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №300/6242/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/6242/25 пров. № А/857/47865/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року (головуючий суддя Могила А.Б., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/6242/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 22.08.2025 за №092950018321; зобов`язати зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.02.1989 по 01.07.2000 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 14.08.2025, із врахуванням вказаних періодів.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Відповідно до пункту 26 Порядку №637 у разі виявлення розбіжностей в написанні прізвища, імені та по батькові в наданих заявником документах, належність цих документів заявникові встановлюється в судовому порядку. Згідно з реєстром застрахованих осіб до страхового стажу позивача зараховані всі періоди трудової діяльності, зокрема з 01.01.1999. Таким чином, підтверджений належними документами, страховий стаж позивача становить 08 років 01 місяць 04 дні.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 14.08.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.52).

Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням від 22.08.2025 №092950018321 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.02.1989 по 01.07.2003 згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 12.11.1983, оскільки відсутні відомості щодо встановленого та фактично відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а також періоди роботи в колгоспі згідно з архівними довідками від 31.01.2024 №04-01/Д-8, №04-01/Д-10 з березня 1989 по червень 2000, оскільки зазначено по батькові « ОСОБА_2 », « ОСОБА_3 », « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним « ОСОБА_5 ». При цьому, у рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 8 років 1 місяців 4 дні.

Вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок КМУ №637).

Згідно пунктів 1 та 2 Порядку КМУ №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку КМУ №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

Отже, основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року в справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року в справі №233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року в справі №159/4178/16-а.

Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 12.11.1983, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено спірні періоди його роботи з 01.02.1989 до 01.07.2000 (включно) в колективному господарстві «Ленінська зірка».

Зазначена трудова книжка містить записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач у спірні періоди працював.

Разом з тим, у трудовій книжці позивача відсутні відомості про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих людиноднів у колективному господарстві.

27.04.1993 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову за №301 «Про трудові книжки», згідно з пунктом 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

До 1993 року порядок ведення трудових книжок регулювався постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 №529 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка базувалася на основі постанови Ради Міністрів СРСР і Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців». Цією постановою відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладалася на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несла спеціально уповноважена особа, яка призначалася наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

З архівних довідок від 31.01.2024 за №04-01/Д-10, №04-01/Д-11 вбачається, що ОСОБА_6 працював у колгоспі «Ленінська зірка», був членом колгоспу, а в архівних довідках за №04-01/Д-8, №04-01/Д-9 містяться відомості про кількість вироблених трудоднів (людиноднів) за період з березня 1989 по червень 2000 років і щомісячний розмір заробітної плати в 1990-1994 роках. У наведених довідках по-батькові позивача зазначалося як «З», « ОСОБА_2 », « ОСОБА_7 », « ОСОБА_4 », що свідчить про неточності під час складання первинних документів адміністрацією колективних господарств.

Однак, суд першої інстанції правильно вважає безпідставним незарахування позивачу стажу роботи за спірний період через наявність неточності в архівних довідках (неповне зазначення або зазначення з помилкою по батькові заявника), оскільки на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах про трудову діяльність.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо отримання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду по справах №677/277/17 і №687/975/17.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача – суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Таким чином, наявні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, а саме з 01.02.1989 по 01.07.2000 роки.

Відтак, рішення про відмову у призначенні пенсії від 22.08.2025 №092950018321, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, підлягає скасуванню.

Згідно частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, рішенням якого відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Таким чином, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 01.02.1989 по 01.07.2000 та, як наслідок, повторно розглянути заяву від 14.08.2025 про призначення йому пенсії.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 300/6242/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш