Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №460/8012/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/8012/25 пров. № А/857/43731/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року (головуючий суддя Дорошенко Н.О., м. Рівне) у справі № 460/8012/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі-відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі-відповідач 2) про визнання протиправним рішень відповідача 2 від 02.04.2025 №172850031797 щодо відмови у призначенні пенсії за віком згідно із заявою від 25.03.2025; зобов`язання відповідача 2 здійснити призначення та виплату позивачу пенсії по віку, починаючи з 02.03.2025 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 розділу ХІV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він має статус учасника бойових дій та по досягненню 60-річного віку звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Однак, рішенням від 02.04.2025 №172850031797 йому було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 25 років та незарахуванням до такого страхового стажу періоду його трудової діяльності з 04.01.1987 по 10.04.1987. Покликаючись до Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530, зазначив, що період його військової служби підлягає зарахуванню з розрахунку один місяць служби за три місяці. Вказав, що він перебував на військовій службі в період з 19.09.2022 по 02.03.2025. Отже, якщо зарахувати період військової служби в потрійному розмірі, то його страховий стаж буде становити - 7 років 4 місяці 6 днів. Натомість, Пенсійним фондом зараховано лише – 2 роки 1 місяць 27 днів. Отже, недозараховано 5 років 2 місяці 3 дні. З урахуванням наведеного вважає, що має достатній страховий стаж, а тому має право на призначення пенсії за віком з 02.03.2025 згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (досягнення 60 років).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що він надав пенсійному фонду документи, які свідчать що він брав участь у бойових діях під час воєнного стану. А тому періоди служби в Збройних Силах України під час воєнного стану (з 24.02.2022 дотепер) підлягають пільговому зарахуванню за формулою «один місяць служби за три місяці» відповідно до пп. 1 п. 2.3 Положення про порядок обчислення вислуги років.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволити.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням від 10.12.2024 серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 02.03.2025 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Зазначену заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області від 02.04.2025 №172850031797 відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з підстав відсутності необхідної кількості страхового стажу (25 років), а також у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з підстав відсутності необхідної кількості страхового стажу (32 роки). Згідно наданих документів страховий стаж позивача складає 22 роки 8 місяців 25 днів. За результатами розгляду заяви до страхового стажу не були враховано період: з 04.01.1987 по 10.04.1987 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 04.01.1987, оскільки назва підприємства у записі про прийняття на роботу не співпадає з назвою підприємства, зазначеною на печатці у записі про звільнення. Інформація про реорганізацію/перейменування підприємства відсутня.

Позивач, вважаючи таке рішення органу Пенсійного фонду протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі – Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно ст. 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Отже, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Стаття 115 Закону №1058-ІV визначає пенсійне забезпечення окремих категорій громадян, згідно з пунктом 4 частини першої якої право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно рішення від 02.04.2025 №172850031797 органом Пенсійного фонду зараховано позивачу страхового стажу 22 роки 8 місяців 25 днів, який з урахуванням ч. 1 та ч. 2 ст. 26 Закону №1058-ІV, а також п. 4 ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV є недостатнім для призначення пенсії.

Вважаючи, що може реалізувати своє право на дострокову пенсію за віком як учасник бойових дій по досягненню 60-річного віку та за наявності у нього страхового стажу не менше 25 років, позивач звернувся до відповідача. При цьому, покликаючись на п. 2.3 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 (далі – Положення №530), вважає, що період його військової служби у 2022-2025 роках підлягає зарахуванню в потрійному розмірі, який складатиме 7 років 4 місяці 6 днів, натомість органом Пенсійного фонду зараховано лише 2 роки 1 місяць 27 днів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач проходив військову службу в ЗСУ по мобілізації з 19.09.2022 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 02.03.2025 №68 молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у відставку, виключено зі списків особового складу військової частини 02.03.2025.

Згідно з розрахунком страхового стажу (Форма РС-право) органом Пенсійного фонду до страхового стажу позивача зараховано період його військової служби в ЗСУ по мобілізації 2 роки 1 місяць 27днів.

Згідно пп. 1 п. 2.3 Положення №530 при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу) один місяць служби за три місяці, зокрема, участь у бойових діях у воєнний час.

Формулювання змісту вказаної норми «крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стаж» свідчить на користь того, що пункт 2.3 Положення №530 не застосовується до пенсій, які призначаються відповідно до Закону №1058-IV, адже цей Закон регулює порядок призначення (перерахунку) пенсій, які обчислюються виходячи із набутого особою страхового стажу.

Згідно абз. 1 п. 1.1 Положення №530 цим Положенням визначається порядок обчислення вислуги років (загального страхового стажу) для призначення пенсій за вислугу років особам, звільненим з військової служби, відповідно до статті 17-1 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон) та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей” (зі змінами).

Відповідно до п. 1.2 Положення №530 призначення і виплата пенсій особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей здійснюються органами Пенсійного фонду України відповідно до Закону.

Отже, Положення №530 визначає порядок обчислення вислуги років осіб, звільнених з військової служби, для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, та не визначає порядок обчислення страхового стажу цим особам для призначення пенсій за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Покликання позивача на п. 2.3 Положення №530, як на підставу невірного обрахунку його страхового стажу, є помилковим.

Згідно абз. 3 ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Зараховуючи період проходження позивачем військової служби у 2022-2025 роках до його страхового стажу в одинарному розмірі орган Пенсійного фонду діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду (25.03.2025) у позивача відсутній необхідний страховий стаж понад 25 років, то він не набув права на призначення додаткової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV.

Не набув позивач також право і на призначення пенсії за віком на загальних підставах по досягненню 60-річчя відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV, оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду (25.03.2025) у нього відсутній необхідний страховий стаж - 32 роки.

Щодо питання зарахування до страхового стажу позивача періоду його трудової діяльності, суд зазначає наступне.

Для визначення страхового стажу позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії від 25.03.2025 було надано, зокрема, трудову книжку серії НОМЕР_2 (дата заповнення 04.01.1987), в якій наявні такі записи про трудову діяльність позивача, зокрема, в Будівельно-монтажному управлінні №6 Метробуду:

- 04.01.1987 прийнятий на роботу прохідником на шахтній поверхні 3 розряду. Підстава: наказ №2-п від 05.01.1987 (запис №1);

- 10.04.1987 звільнений з роботи за власним бажанням. Підстава: наказ №53-к від 20.04.1987 (запис №2).

Будь-яких виправлень чи неточностей такі записи трудової книжки не містять.

Запис трудової книжки №2 (стор.2-3) про звільнення завірено відтиском печатки з текстом: “Міністерство транспортного будівництва, Головтонельметробуд Метробуд, Будівельно-монтажному управлінні №6, СРСР, Відділ кадрів”, скріплено підписом посадової особи – інженер відділу кадрів.

Зазначений відтиск печатки відповідає відтиску печатки на сторінці 1 трудової книжки позивача.

Отже, твердження відповідача-2 про те, що назва підприємства у записі про прийняття на роботу не співпадає з назвою підприємства, зазначеною на печатці у записі про звільнення, а інформація про реорганізацію/перейменування підприємства, відсутня, є необґрунтованим та безпідставним.

Згідно пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі – Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162, яка була чинною на час внесення до трудової книжки позивача записів №1 - №2.

Нечіткість відтиску печатки роботодавця на записі в трудовій книжці позивача за 1987 рік об`єктивно може бути зумовлена давністю виконання такого відтиску та фізичними властивостями штемпельної фарби.

За приписами Інструкцій №58 та №162 законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, в свою чергу, рядові працівники жодним чином не можуть впливати на ці обставини, тому невиконання роботодавцем наведених обов`язків не повинно позбавляти працівника, у даному випадку позивача, її конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення первинних бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Таким чином, вказаний період трудової діяльності позивача не враховано відповідачем безпідставно.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 02.03.2025 №68 період проходження позивачем військової служби в ЗСУ по мобілізації з 19.09.2022 по 02.03.2025 (2 роки 5 місяців 12 днів).

Згідно з розрахунком страхового стажу (форма РС-право) позивачу зараховано до страхового стажу військової служби лише період з 13.12.2022 по 31.01.2025 (2 роки 1 місяць 19 днів), без будь-якого обґрунтування.

Питання зарахування стажу роботи особи до її страхового стажу безпосередньо пов`язане із її правом на призначення пенсії, адже страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку та на підставі документів, наданих особою для призначення пенсії.

Оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду (25.03.2025) позивач не набув права на призначення пенсії за віком, то сам по собі факт неврахування відповідного періоду роботи позивача з 04.01.1987 по 10.04.1987 (3 місяці 7 днів), а також військової служби по мобілізації з 19.09.2022 по 12.12.2022 (2 місяці 24 дні) та з 01.02.2025 по 02.03.2025 (1 місяць 2 дні) до його загального страхового стажу не призвів до протиправної відмови в призначенні пенсії - з підстав відсутності необхідної кількості страхового стажу.

Отже, апеляційний суд вважає, що відповідач 2 правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема: починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Враховуючи вимоги Закону №1058-ІV та наявність у позивача страхового стажу 22 роки 8 місяців 25 днів, право на призначення пенсії за віком за документами, наданими до заяви про її призначення від 25.03.2025, позивач набуде в 65 років (ч. 3 ст. 26 Закону №1058-ІV).

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб`єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 460/8012/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш