Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №500/2682/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/2682/25 пров. № А/857/33356/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року (головуючий суддя Мартиць О.І., м. Тернопіль) у справі № 500/2682/25 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кудляк" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося в суд з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кудляк" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 87893,84 грн та пені на суму 922,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-ХІІ) відповідач у 2024 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим зобов`язаний був сплатити адміністративно-господарські санкції. Через те, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій йому нараховано пеню.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, що є не лише обов`язком, але й соціальною відповідальністю роботодавця, він може здійснювати пошук працівника, який має інвалідність самостійно, у тому числі шляхом розміщення оголошення про наявність вакансії в соціальних мережах, місцевих ЗМІ, або шляхом звернення до територіальних центрів зайнятості, рекрутингових агентств, центрів реабілітації та соціальних служб, які можуть мати контакти осіб з інвалідністю, які шукають роботу, а також спеціалізованих онлайн-платформ та служб, які допомагають роботодавцям знаходити кандидатів з інвалідністю тощо.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволити.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік (сформованого в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та централізованого банку даних з проблем інвалідності), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у відповідача за рік становить 13 працівника, а осіб з інвалідністю у вказаний період - 0, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для підприємця становить одне робоче місце, у зв`язку з чим позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 87893,84 грн, яку відповідачу необхідно було самостійно сплатити до Державного бюджету України до 15.04.2025.

У зв`язку із несплатою нарахованої суми адміністративно-господарських санкцій в розмірі 87893,84 грн позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 922,95 грн.

Позивач вважаючи, що відповідач не виконав зазначений обов`язок, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначає Закон №875-ХІІ.

Згідно частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ (в редакції Закону України від 18.10.2022 №2682-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю", чинного з 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону №875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно частини четвертої статті 20 Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.

Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у встановленому порядку; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Частинами першою, другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону №875-ХІІ, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю.

Верховний Суд в постановах від 28.05.2019 у справі №807/554/17, від 11.07.2019 у справі №804/7412/15, зазначив, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2024 році становила 17 осіб, тому згідно з частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ відповідач у 2024 році повинен був виконати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце, проте, цей норматив виконаний не був.

Визначаючись, чи має місце порушення вимог Закону №875-ХІІ, за які передбачена відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів із забезпечення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленому нормативу.

Згідно частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно займатись пошуком таких осіб для працевлаштування. Законом №875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для їх працевлаштування.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості.

Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю головним чином лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, пошуку та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

Згідно пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VІ "Про зайнятість населення" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На реалізацію цієї норми Міністерство економіки України прийняло наказ від 12.04.2022 №827-22 "Про затвердження форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за №565/37901.

Відповідно до підпункту 1.5 розділу І цього Порядку встановлено вимоги до подання звітності форми №3-ПН: вона заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/ регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відтак, звітність за формою №3-ПН інформація про попит на робочу силу (вакансії) є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.

Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22, від 06.03.2024 у справі №120/7955/21-а.

Верховний Суд у постанові у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17 зробив правовий висновок, відповідно до якого своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі №260/557/19 зазначив, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

У постанові від 06.03.2024 у справі №120/7955/21-а Верховний Суд вказав, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН. Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

02.01.2024 відповідачем було прийнято наказ №1 "Про створення робочого місця з метою забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю", копія якого додана, з метою забезпечення виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991 щодо дотримання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

02.01.2024 відповідачем було подано звітність за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) до Борщівського управління Чортківської філії Тернопільського обласного центру зайнятості, з якої вбачається, що відповідачем було заявлено про наявність вакансії фармацевта, з метою надання фармацевтичних послуг, з можливістю працевлаштування осіб з інвалідністю.

Проте, Борщівським управлінням Чортківської філії Тернопільського обласного центру зайнятості протягом 2024 року не було направлено до відповідача жодної особи з інвалідністю з метою працевлаштування на заявлену вакансію у зв`язку з відсутністю такої.

Вказане підтверджується довідкою №17/01/270 від 22.05.2025, виданою Борщівським управлінням Чортківської філії Тернопільського обласного центру зайнятості, згідно якої: - 02.01.2024 відповідачем було подано до Борщівського управління Чортківської філії Тернопільського обласного центру зайнятості звіт за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) в якому було зазначено про потребу у фармацевті та зазначено робоче місце для особи з інвалідністю; - у 2024 році направлень на цю вакансію не видавались у зв`язку з відсутністю на обліку безробітних даної категорії.

Оскільки відповідач як роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у зв`язку з відкриттям вакансії для особи з інвалідністю, то він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). У цьому випадку відповідач як учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Проте, його обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-XII.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідач виконав вимоги Закону №875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю чи відмовляв таким особам у прийнятті на роботу позивачем не надано, а причини не працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році не залежали від самого роботодавця, тому в діях відповідача відсутній склад господарського правопорушення та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році згідно із частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ, в зв`язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що враховуючи предмет спору, незначну складність справи, заперечення відповідача щодо суми витрат на правову допомогу та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі № 500/2682/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш