Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №240/12612/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/12612/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Г.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

01 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 24.04.2025 № 063550007095 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до періоду постійного проживання на території, яка віднесена до зони безумовного (обов`язкового) відселення, періоди з 26.04.1986 по 03.11.1988 та з 14.06.1991 по 01.01.1993;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 17 квітня 2025 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.10.1990, виданого Житомирською облдержадміністрацією, а тому 17.04.2025 звернулася до ГУ ПФУ у Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто ГУ ПФУ у Львівській області та за результатами її розгляду прийнято рішення від 24.04.2025 № 063550007095, яким відмовлено у призначенні пенсії, оскільки документами не підтверджено факт постійного проживання (роботи) станом на 01.01.1993, передбаченого п. 2 ст. 55 Закону №796-ХІІ.

Листом від 29.04.2025 № 0600-0217-8/39840 ГУ ПФУ Житомирській області повідомило позивача про прийняття зазначеного рішення та надіслало його копію.

Вважаючи оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Львівській області протиправним та таким, що порушує гарантовані чинним законодавством України права, соціальні гарантії та інтереси, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Частинами першою, другою статті 55 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Потерпілі від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років; початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993. Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23).

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22).

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 № 55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.01.2024 за № 1/41346), які набрали чинності 15.02.2024, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

У постановах від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23, від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Як встановлено з матеріалів справи, аргументуючи доводи як позовної заяви, так і апеляційної скарги, позивачка відзначає, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає їй право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Разом з тим, судова колегія відзначає, що наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII.

В даному випадку, вагомим є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23).

Як вбачається з матеріалів справи, до заяви про призначення пенсії позивач надала довідку виконавчого комітету Повчанського старостинського округу Лугинської селищної ради Коростенського району Житомирської області від 10.03.2025 №176 про реєстрацію та постійне проживання у с. Рудня-Повчанська Лугинського району Житомирської області з 26.04.1986 по 03.11.1988 та з 14.06.1991 по 29.05.2000, яке згідно постанови КМ України №106 від 23.07.91 відноситься до зони безумовного (гарантованого) відселення; в період з 01.03.2002 по даний час позивач зареєстрована і постійно проживає в селі Повч Коростенського району Житомирської області, яке згідно постанови КМ України №106 від 23.07.1991 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Водночас, матеріалами справи, а саме трудовою книжкою серія НОМЕР_2 від 06.07.1989, підтверджено, що позивач з 01.09.1986 по 30.06.1989 навчалася в Житомирському СПТУ №19, а з 01.07.1989 по 13.06.1991 працювала в`язальницею трикотажних виробів 4 розряду на Житомирській панчішній фабриці "Комсомолка". Вказані навчальний заклад та фабрика роззташовані в м. Житомир, яке не відноситься до зон радіоактивного забруднення.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем факт постійного проживання з 01.09.1986 по 30.06.1989 та з 01.07.1989 по 13.06.1991 в с.Рудня-Повчанська Лугинського району Житомирської області, оскільки остання навчалася і працювала в м.Житомирі.

Також, суд першої інстанції доцільно зауважив, що с.Рудня-Повчанська Лугинського району Житомирської області згідно постанови КМ України №106 від 23.07.91 відноситься до зони безумовного (гарантованого) відселення (2 категорія), а позивач має посвідчення потерпілої 3 категорії, а період її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення взагалі не підтверджено.

Таким чином, позивач не подала належних та допустимих доказів, які підтверджують, що у період з 26.04.1986 по 01.01.1993 проживала/працювала саме в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, а тому зазначений період не може бути врахований як період, що підтверджує факт постійної роботи чи постійного проживання в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення, та який дає право на зниження пенсійного віку на 6 років на підставі статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Судова колегія наголошує, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема, у зв`язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.