Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №240/11055/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/11055/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Д.М.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

01 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив:

- визнати протиправною відмову заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у задоволенні скарги від 27.02.2026 в порядку частини третьої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII про скасування постанови головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 76986005 від 07.05.2025, викладену в листі від 18.03.2026 № 37525/36537-31-26/20.1;

- зобов`язати заступника директора Департаменту - начальника Відділу відповідно до частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII скасувати зазначену постанову.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно та за відсутності фактичного виконання рішення суду в повному обсязі, оскільки, незважаючи на подання та затвердження Списку виплати грошової компенсації, належні йому кошти грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення фактично не виплачені.

У зв`язку з цим позивач вважає, що підстави для закінчення виконавчого провадження були відсутні, а відмова начальника Відділу у задоволенні його скарги на постанову державного виконавця є протиправною.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовлено повністю.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції та під час апеляційного перегляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі № 240/26727/23, яке набрало законної сили 16.09.2024, зобов`язано Міністерство оборони України в особі Головного управління капітальних вкладень подати Список виплати грошової компенсації в Збройних Силах України із виплатою ОСОБА_1 грошової компенсації в сумі 1273654,80 гривень за належне йому та членам його сім`ї для отримання жилого приміщення - відповідно до пункту 12 Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 728 від 02.09.2015 (далі – Порядок № 728) та пункту 9 Розділу VIII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 - на затвердження Міністру оборони України (далі – Інструкція № 380).

14.01.2025 Житомирським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 240/26727/23.

27.01.2025 головним державним виконавцем Відділу Береговим Владиславом Сергійовичем відкрито виконавче провадження № 76986005. Постановою про відкриття виконавчого провадження боржника - Міністерство оборони України - зобов`язано виконати рішення суду протягом десяти робочих днів, тобто до 10.02.2025.

Оскільки у визначений строк інформація про виконання рішення до виконавця не надходила, 17.02.2025 виконавцем направлено боржнику вимогу про надання письмових пояснень щодо причин невиконання судового рішення та заходів, вжитих для його виконання.

11.03.2025 боржник надав пояснення, в яких зазначив, що Головним управлінням капітальних вкладень вживаються вичерпні заходи з метою виконання рішення суду, утім конкретної інформації про факт виконання пояснення не містили.

28.03.2025 за невиконання рішення у встановлений строк на боржника - Міністерство оборони України - накладено штраф у розмірі 5100 гривень.

28.04.2025 боржник звернувся до державного виконавця з клопотанням про закінчення виконавчого провадження, зазначивши, що 27.03.2025 Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями розглянуто та погоджено відповідний список (протокол № 61 від 27.03.2025), а 18.04.2025 Міністром оборони України зазначений Список виплати грошової компенсації затверджено. До клопотання долучено відповідні докази.

07.05.2025 головним державним виконавцем Відділу винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 76986005 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 та статті 40 Закону № 1404-VIII у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Позивач вважає зазначену постанову протиправною, оскільки, на його думку, рішення суду виконане лише в частині подання та затвердження Списку, проте кошти грошової компенсації на його рахунок так і не перераховані, що свідчить про фактичне невиконання судового рішення. 25.04.2025 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса листом № 1557 повідомив позивача про необхідність надання реквізитів банківського рахунку; 30.04.2025 позивач подав відповідні заяви з реквізитами до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак кошти перераховані не були.

27.02.2026 позивач у письмовій формі з кваліфікованим електронним підписом подав начальнику Відділу скаргу на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 76986005.

Листом від 18.03.2026 № 37525/36537-31-26/20.1 заступник директора Департаменту - начальник Відділу відмовив у задоволенні скарги з двох підстав: по-перше, дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення провадження відповідають вимогам чинного законодавства і прийняті у відповідності до змісту резолютивної частини рішення суду; по-друге, скаргу подано зі значним пропуском строку на її оскарження.

Вважаючи відмову, викладену в цьому листі, протиправною, позивач звернувся до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України “Про виконавче провадження”, а підстави для закінчення виконавчого провадження були наявні, оскільки рішення суду виконано боржником у повному обсязі відповідно до змісту виконавчого документа. Суд зазначив, що виконавчий лист зобов`язував Міністерство оборони України виключно подати Список виплати грошової компенсації на затвердження Міністру оборони України, а не здійснити безпосередню виплату грошової компенсації позивачу.

Крім того, суд вказав, що перерахування грошової компенсації є окремим етапом процедури, визначеної Порядком визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жилого приміщення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 728, який не охоплюється змістом виконавчого документа та не може бути предметом примусового виконання в межах цього виконавчого провадження. Відтак неперерахування коштів позивачу саме по собі не свідчить про невиконання судового рішення та не спростовує правомірності постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

З огляду на відсутність порушень у діях державного виконавця суд дійшов висновку про правомірність відмови відповідача у задоволенні скарги позивача та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ДОВОДИ ІНШИХ ОСІБ

Не погодившись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати таке рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України “Про виконавче провадження” та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження. На думку скаржника, рішення суду не виконано у повному обсязі, оскільки затвердження Міністерством оборони України Списку виплати грошової компенсації не є тотожним фактичній виплаті такої компенсації, а відтак державний виконавець передчасно закінчив виконавче провадження.

Крім того, апелянт зазначає, що державний виконавець не вжив усіх передбачених законом заходів для забезпечення реального виконання судового рішення, зокрема не скористався правом на звернення до суду із заявою про зміну способу та порядку його виконання, у зв`язку з чим висновки про повне виконання рішення суду є передчасними.

Також позивач вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам та помилково зазначив про можливість захисту його права шляхом звернення з окремим позовом до Міністерства оборони України, тоді як спірні правовідносини вже перебувають на стадії виконання судового рішення. Крім того, апелянт не погоджується з висновками щодо пропуску строку на оскарження постанови державного виконавця, посилаючись на особливості перебігу процесуальних строків під час дії воєнного стану.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить суд залишити її без задоволення.

У судове засідання в суді апеляційної інстанції позивач не з`явився, подавши відповідну заяву з проханням проводити розгляд справи без його участі. Зазначив, що вимоги апеляційної скарги підтримує та просить її задовольнити.

Відповідач також до суду не з`явився, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, враховуючи неявку сторін в судове засідання, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

VІ. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Питання примусового виконання судових рішень регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За правилами статті 26 Закону № 1404-VIIІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Пункт 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII визначає підставою для закінчення виконавчого провадження фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Вжитий законодавцем зворот "згідно з виконавчим документом" є ключовим: критерієм завершеності виконання є відповідність вчинених дій виконавчому документу, а не більш широке коло обов`язків, що можуть існувати поза межами такого документа. Стаття 40 Закону № 1404-VIII регулює процедуру закінчення виконавчого провадження після встановлення підстав, передбачених статтею 39 цього Закону.

Частина шоста статті 26 Закону № 1404-VIII встановлює, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Частини перша - третя статті 63 Закону № 1404-VIII регулюють порядок примусового виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії. Відповідно до встановленого механізму: виконавець перевіряє виконання, за наявності підстав накладає штраф, попереджає про кримінальну відповідальність, а у разі повторного невиконання - якщо рішення може бути виконано без участі боржника - вживає заходів примусового виконання або, якщо рішення неможливо виконати без участі боржника, направляє до органу досудового розслідування повідомлення про кримінальне правопорушення та виносить постанову про закінчення провадження.

Порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення регулює механізм житлового забезпечення військовослужбовців шляхом виплати грошової компенсації.

Аналіз структури Порядку № 728 виявляє чіткий розподіл між окремими, самостійними етапами цього механізму.

Пункт 12 Порядку № 728 регулює процедуру складення та подачі Списку виплати грошової компенсації на затвердження Міністру оборони України. Пункт 13 Порядку № 728 встановлює порядок безпосередньої виплати компенсації шляхом перерахування коштів на поточний рахунок отримувача у визначеному банку та передбачає умови для здійснення такого перерахування. Кожен із цих пунктів регулює самостійний етап механізму, що має власні правові підстави, суб`єктів, строки та умови здійснення.

Принципово важливою є та обставина, що здійснення виплати за пунктом 13 Порядку № 728 залежить від наявності відповідних бюджетних призначень та фінансування. Тобто виплата залежить від бюджетного циклу і не може бути здійснена виключно за волевиявленням боржника або виконавця без відповідного фінансового забезпечення з боку держави.

Пункт 9 Розділу VIII Інструкції № 380, на який посилається і позивач, і відповідне судове рішення у справі № 240/26727/23, також визначає порядок передачі Списків від Головного управління капітальних вкладень до квартирно-експлуатаційних органів для подальшого доведення до військових частин. Ця норма підтверджує, що подання Списку на затвердження і власне перерахування коштів є різними процедурними етапами, кожен з яких реалізується в межах відповідних правових підстав.

Як убачається з рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі № 240/26727/23, яке набрало законної сили, Міністерство оборони України було зобов`язано подати Список виплати грошової компенсації із виплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення на затвердження Міністру оборони України.

На виконання зазначеного рішення 14.01.2025 Житомирським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист, на підставі якого 27.01.2025 головним державним виконавцем Відділу відкрито виконавче провадження № 76986005.

У постанові про відкриття виконавчого провадження боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом десяти робочих днів. У подальшому, у зв`язку з ненадходженням інформації про виконання судового рішення, державним виконавцем направлено боржнику вимогу про надання письмових пояснень щодо причин невиконання рішення та заходів, вжитих для його виконання. Оскільки доказів виконання у встановлений строк боржником не надано, 28.03.2025 на Міністерство оборони України накладено штраф у розмірі 5100 гривень.

Надалі боржником державному виконавцю надано документи, які підтверджували, що 27.03.2025 Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями погоджено відповідний Список виплати грошової компенсації, а 18.04.2025 цей Список затверджено Міністром оборони України.

Саме після отримання документального підтвердження виконання боржником обов`язку, визначеного виконавчим документом, державним виконавцем 07.05.2025 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 76986005 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Колегія суддів зазначає, що вирішальним для правильного вирішення цього спору є визначення змісту обов`язку, покладеного на Міністерство оборони України рішенням суду у справі № 240/26727/23 та відтвореного у виконавчому листі.

Із резолютивної частини зазначеного рішення вбачається, що суд не покладав на Міністерство оборони України обов`язку безпосередньо виплатити позивачу грошову компенсацію чи здійснити її примусове перерахування, а зобов`язав відповідача подати Список виплати грошової компенсації на затвердження Міністру оборони України.

Отже, рішення у справі № 240/26727/23 є рішенням немайнового характеру, предметом виконання якого є вчинення визначеної судом дії, а не стягнення коштів.

Саме зміст виконавчого документа визначає межі примусового виконання та обсяг повноважень державного виконавця. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Матеріалами справи підтверджено, що Міністерством оборони України виконано обов`язок, покладений рішенням суду, а саме забезпечено подання та затвердження Міністром оборони України відповідного Списку виплати грошової компенсації. При цьому сам позивач не заперечує факту затвердження такого Списку.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент винесення постанови від 07.05.2025 були наявні передбачені пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII підстави для закінчення виконавчого провадження № 76986005.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду не може вважатися виконаним до фактичного отримання позивачем грошової компенсації, колегія суддів відхиляє як такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні змісту судового рішення та норм виконавчого законодавства.

Порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 728, передбачає декілька самостійних етапів реалізації права особи на отримання такої компенсації.

Подання та затвердження Списку є одним етапом відповідної процедури, тоді як безпосереднє перерахування коштів здійснюється після затвердження Списку, за наявності відповідного бюджетного фінансування та інших передбачених законодавством умов.

Таким чином, подання Списку на затвердження та фактичне перерахування грошової компенсації є різними за своєю правовою природою діями, які регулюються різними положеннями Порядку № 728 та утворюють окремі стадії реалізації права позивача на отримання компенсації.

Саме тому відсутність фактичного перерахування коштів не свідчить про невиконання рішення суду у справі № 240/26727/23, оскільки відповідний обов`язок не був предметом судового розгляду, не покладався судовим рішенням на боржника та не охоплюється змістом виконавчого листа.

Посилання апелянта на те, що державний виконавець був зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення, є безпідставними з огляду на таке.

Підставою для зміни способу або порядку виконання судового рішення є наявність обставин, що унеможливлюють або істотно ускладнюють його виконання у визначений судом спосіб. У даному випадку таких обставин не існувало, оскільки рішення суду було виконано саме у спосіб, визначений його резолютивною частиною. Відтак правові підстави для звернення державного виконавця із відповідною заявою були відсутні.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до необхідності покладення на державного виконавця обов`язку забезпечити виконання тих дій, які не визначені виконавчим документом. Однак такий підхід суперечить положенням Закону № 1404-VIII та статті 19 Конституції України, оскільки державний виконавець здійснює примусове виконання виключно в межах та у спосіб, визначених виконавчим документом і законом.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо протиправності відмови заступника директора Департаменту - начальника Відділу примусового виконання рішень у задоволенні скарги позивача на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу здійснює контроль за діяльністю підпорядкованих державних виконавців та має право скасувати постанову або інший процесуальний документ державного виконавця лише у випадку, якщо встановлено їх невідповідність вимогам закону.

Отже, реалізація начальником відділу контрольних повноважень поставлена законодавцем у пряму залежність від наявності встановленого факту незаконності відповідних рішень чи дій державного виконавця.

Як уже зазначалося судом апеляційної інстанції, державний виконавець, закінчуючи виконавче провадження № 76986005, діяв відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, оскільки на момент прийняття постанови отримав належне документальне підтвердження виконання боржником обов`язку, визначеного виконавчим документом.

За таких обставин відсутні будь-які правові підстави вважати, що постанова державного виконавця суперечила вимогам закону, а відтак у начальника Відділу не виникло передбачених частиною третьою статті 74 Закону № 1404-VIII підстав для її скасування.

Безпідставними є також посилання апелянта на практику Верховного Суду щодо ефективності судового захисту та обов`язковості виконання судових рішень.

Колегія суддів погоджується із правовим висновком про те, що судові рішення повинні бути виконані повністю та ефективно. Разом із тим наведені правові позиції підлягають застосуванню лише щодо того обсягу обов`язків, який визначений відповідним судовим рішенням.

Ефективність судового захисту не може забезпечуватися шляхом розширення змісту судового рішення або покладення на державного виконавця обов`язків, яких не містить виконавчий документ. У цій справі судове рішення виконано саме в тому обсязі, в якому воно було ухвалене судом та відтворене у виконавчому листі.

Не змінює наведених висновків і посилання апелянта на лист Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса від 25.04.2025 щодо необхідності подання банківських реквізитів.

Зазначена обставина свідчить про початок наступного етапу процедури виплати компенсації після затвердження Списку, однак не змінює меж виконавчого листа і не впливає на законність постанови про закінчення виконавчого провадження. Запит реквізитів є частиною процедури виплати за Порядком №728 поза межами виконавчого провадження № 76986005.

У разі невиконання Міністерством оборони України обов`язків щодо безпосереднього перерахування грошової компенсації після затвердження Списку позивач не позбавлений права на судовий захист. Разом із тим такі правовідносини не є предметом розгляду цієї справи та не можуть впливати на оцінку правомірності постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 76986005 від 07.05.2025 відповідає вимогам пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду виконано саме в тому обсязі та у той спосіб, які визначені виконавчим документом, а відмова заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у задоволенні скарги позивача від 27.02.2026 – є правомірною.

VІІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, апеляційний суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ч. 4 ст.272, 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 01 липня 2026 року.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Канигіна Т.С. Кузьмишин В.М.