Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №320/13612/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/13612/26 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Собківа Я.М., Коротких А.Ю.

при секретарі Сови Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства України ПлейСіті на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГГБЕТ" до Державного агентства України ПлейСіті про визнання протиправними та скасування рішення та розпорядження,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГГБЕТ" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного агентства України ПлейСіті про визнання протиправними та скасування рішення та розпорядження.

Позивачем також подано заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії Розпорядження Державного агентства України ПлейСіті № 2-РП від 18.03.2026 "Про усунення ТОВ "ГГБЕТ" порушення законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор" до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 320/13612/26.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року задоволено заяву про забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати останню та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що суд забезпечив позов шляхом зупинення дії розпорядження Агентства ПлейСіті прийнятого за результатом проведення планової перевірки, під час якої було виявлено порушення вимог Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" (далі – Закон), тобто адміністративний акт, прийнятий Агентством ПлейСіті щодо іншої юридичної особи, тим самим надав можливість позивачу не виконувати розпорядження і не усувати виявлені порушення вимог Закону під час перевірки, чим нівелював наглядові повноваження державного органу.

Крім того, на переконання апелянта, суд не врахував можливих правових наслідків зупинення розпорядження та не встановив співмірності заходу забезпечення із заявленими вимогами; втрутився у дискреційні повноваження Агентства ПлейСіті і жодним чином не з`ясував питання наявності порушень вимог законодавства, що були допущені позивачем під час здійснення діяльності з організації та проведенню азартних ігор.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю), щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства про азартні ігри від 11 березня 2026 року № 04/1/2026 уповноваженими посадовими особами Агентства ПлейСіті прийнято Розпорядження Державного агентства України ПлейСіті № 2-РП від 18.03.2026 "Про усунення ТОВ "ГГБЕТ" порушення законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор" та Рішення Державного агентства України ПлейСіті № 70-Р від 18.03.2026.

Указані індивідуальні адміністративні акти є окремими самостійними рішеннями суб`єкта владних повноважень, які оскаржуються в адміністративній справі № 320/13612/26.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку існують підстави, визначені п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "ГГБЕТ". Суд зазначив, що невиконання Розпорядження № 2-РП від 18.03.2026 є самостійною підставою для проведення позапланової перевірки, безвідносно до його оскарження в судовому порядку. Невиконання оскаржуваного Розпорядження № 2-РП від 18.03.2026 є порушенням в розумінні вимог Закону України № 768-IX, що у подальшому створює самостійну та додаткову підставу для анулювання ліцензії вже з урахуванням факту такого невиконання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 виснувала, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

У разі оскарження відповідного акта суб`єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 380/11600/20.

Таким чином, заходи забезпечення позову мають бути спрямованими виключно на забезпечення можливості ефективного виконання майбутнього рішення суду, а не надання позивачу результату, якого він прагне досягти за допомогою судового рішення.

Забезпечення позову не повинно порушувати баланс інтересів сторін у справі та створювати переваги одній зі сторін до вирішення справи судом по суті.

Очевидність ознак протиправності Розпорядження Державного агентства України ПлейСіті може бути визнана лише у разі, якщо відповідач ухвалює рішення, що явно не входить до його компетенції, або вчиняє дії, що перевищують надані йому законом повноваження.

В усіх інших випадках такі обставини підлягають доведенню на стадії розгляду справи по суті спору у встановленому процесуальним законом порядку, а не під час вирішення питання про забезпечення позову.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 320/4183/24.

В даному випадку при вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції встановив, що невиконання оскаржуваного Розпорядження № 2-РП від 18.03.2026 є порушенням в розумінні вимог Закону України № 768-IX, що у подальшому створює самостійну та додаткову підставу для анулювання ліцензії вже з урахуванням факту такого невиконання.

За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в даному випадку існують підстави, визначені п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.

Не висловлюючи думку щодо законності чи правомірності оскаржуваного Розпорядження Державного агентства України ПлейСіті № 2-РП від 18.03.2026 "Про усунення ТОВ "ГГБЕТ" порушення законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор", суд першої інстанції дійшов до висновку, що у разі не надання тимчасового захисту позивачу до вирішення справи по суті, тобто, невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Розпорядження Державного агентства України ПлейСіті № 2-РП від 18.03.2026, потягне за собою більшу шкоду, ніж його застосування, спричинить для позивача необхідність докладати значні зусилля і витрати для захисту і поновлення своїх прав у разі задоволення його позовних вимог у цій справі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.5 ст. 58 Закону України № 768-IX невиконання в повному обсязі та у встановлений строк розпорядження Уповноваженого органу про усунення порушень цього Закону та/або ліцензійних умов, виявлених під час перевірки тягне за собою накладення штрафу у розмірі 50 мінімальних заробітних плат.

Крім цього, невиконання розпорядження саме по собі становитиме порушення вимог Закону України № 768-IX після спливу строку на його виконання.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване позивачем Розпорядження передбачає чіткі строки його виконання, незалежно від його оскарження в суді.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що очевидним є те, що розгляд справи по суті об`єктивно відбудеться після спливу встановленого оскаржуваним розпорядженням строку його виконання, натомість невиконання оскаржуваного Розпорядження є порушенням в розумінні вимог Закону України № 768-IX, що у подальшому створює самостійну та додаткову підставу для анулювання ліцензії вже з урахуванням факту такого невиконання. Водночас виконання цього розпорядження не усуває негативних наслідків, а навпаки призводить до фактичного підтвердження обставин, які оскаржуються, що, у свою чергу, нівелює сам зміст судового спору та позбавляє позивача права на ефективний судовий захист.

Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

При цьому суд враховує те, що позивач не просить зупинити дію Рішення Державного агентства України ПлейСіті № 70-Р від 18.03.2026, яким визначено штрафну санкцію застосовану до позивача у розмірі 4 323 500 (чотири мільйони триста двадцять три тисячі п`ятсот) грн, відповідно до пункту 1 частини першої статті 58 ЗУ №768 та штрафу у розмірі 432 350 (чотириста тридцять дві тисячі триста п`ятдесят) грн, відповідно до пункту 7 частини першої статті 58 Закону України №768.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Розпорядження до набрання законної сили судовим рішенням у справі є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення та можливості ефективного поновлення порушених прав, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність висновку відповідача про наявність підстав для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Враховуючи наведені обставини у сукупності колегія суддів вважає, що вжиття заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, викладені аргументи є переконливими в розумінні приписів статті 150 КАС України, а тому задоволення відповідної заяви судом першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.150, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного агентства України ПлейСіті залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 01.07.2026.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Я.М.Собків

А.Ю. Коротких