Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №320/30899/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/30899/24 Головуючий у 1 інстанції – Білоноженко М.А.

Суддя-доповідач – Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця&Сервіс» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця&Сервіс» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця&Сервіс» за невиконання нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ, на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 91 107, 20 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця&Сервіс» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за 2023 рік, склала 17, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону №875, у відповідача 1. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлено інвалідність, у роботодавця склала 0. Фонд оплати праці штатних працівників 1 520 842,44 грн., середня річна заробітна плата штатного працівника 89 461,32 грн., сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 89 461, 32 грн.

Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, розміщено в електронному кабінеті відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України складає 89 461,32 грн. та пеня у розмірі 1645,88 грн. станом на 31.05.2024.

Задля стягнення суми адміністративно-господарських санкцій з товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця&Сервіс» позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця&Сервіс» як роботодавець, у якого середньооблікова чисельність штатних працівників за 2023 рік становила 17 осіб, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» було зобов`язане забезпечити норматив працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості одного робочого місця, однак такого нормативу не виконало, оскільки жодна особа з інвалідністю у відповідача не була працевлаштована. При цьому, доказів створення відповідного робочого місця, подання інформації про вакансії до компетентних органів, сплати адміністративно-господарських санкцій і пені або наявності обставин непереборної сили, які унеможливлювали виконання такого обов`язку, відповідачем не надано. Суд першої інстанції виходив із того, що чинним законодавством передбачено обов`язок роботодавця самостійно забезпечити виконання нормативу та у разі його порушення сплатити адміністративно-господарські санкції і пеню, а також врахував, що після змін законодавства Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу в автоматизованому режимі на підставі даних державних реєстрів, за достовірність яких відповідає саме роботодавець. Встановивши обґрунтованість розрахунку позивача та відсутність сплати санкцій, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 91 107,20 грн адміністративно-господарських санкцій і пені.

Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки судом неповно з`ясовано обставини справи та допущено порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не забезпечив належної можливості ознайомлення з матеріалами справи, оскільки подана через підсистему «Електронний суд» заява про ознайомлення фактично не була розглянута, а позовна заява з додатками не була доступна в електронному кабінеті відповідача, що, на його думку, порушило право на захист. Крім того, апелянт вказує, що суд не вирішив подане клопотання про поновлення строку на подання відзиву та не постановив відповідної ухвали, чим порушив принципи змагальності й рівності сторін. Також, апелянт стверджує, що товариством фактично було виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки у 2023 році у нього працювала одна особа з інвалідністю, а отже підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій були відсутні. Окремо апелянт наголошує, що обов`язок перевірки дотримання нормативу покладено на органи Держпраці, однак відповідна перевірка позивачем не проводилась, а також зазначає, що роботодавець не зобов`язаний самостійно здійснювати пошук працівників з інвалідністю, а лише створювати робочі місця та інформувати компетентні органи про наявні вакансії.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовано Законом України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Статтею 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з приписами частини першої статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону №875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Приписами частини третьої статті 18-1 Закону №875-XII визначено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

З наведеного правового регулювання вбачається, що чинним законодавством встановлено обов`язок роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачено сплату адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів.

Колегія суддів також враховує порядок та строки сплати відповідних санкцій, визначені Порядком №70.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця&Сервіс» за 2023 рік склала 17 осіб, а кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, становила 1 одиницю.

Докази сплати адміністративно-господарських санкцій у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Оскільки відповідачем не дотримано вимог, встановлених статтею 19 Закону №875-ХІІ, в частині виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, він зобов`язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте особою з інвалідністю.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого частиною першою статті 239 Господарського кодексу України, зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженим органом державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також прямо зазначено у статті 20 Закону №875-ХІІ.

Отже, законом передбачено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, якими не забезпечено середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження створення ним робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів подання до центру зайнятості або інших компетентних органів інформації про вакантне місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів сплати суми адміністративно-господарських санкцій та пені.

Згідно із положеннями статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Поряд з цим, колегія суддів встановила, що відповідач не довів, що належне виконання зобов`язання в частині виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що з набранням чинності Законом №2682-IX (з 06 листопада 2022 року) Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, зафіксованих станом на контрольну дату — до 10 березня року, наступного за звітним.

Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону №875-XII.

Під час судового розгляду суд може враховувати, чи вживав роботодавець заходів для виправлення звітності до моменту накладення санкцій, а не переглядати результат автоматизованого аналізу даних державних реєстрів.

Таким чином, обов`язок роботодавця відповідати за достовірність звітності є ключовим у контексті виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Для уникнення санкцій або успішного їх оскарження роботодавець має забезпечити точність і своєчасність звітності, а в разі помилок — оперативно їх виправити та надати докази виконання нормативу.

Вказані правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 24.04.2025 у справі №280/3642/23.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця&Сервіс» за невиконання нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ, на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошової суми в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 91 107,20 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо доводів апелянта про ненадання можливості належного ознайомлення з матеріалами справи, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки сам по собі факт подання заяви про ознайомлення та твердження про відсутність окремих документів в електронному кабінеті не свідчить про істотне порушення процесуальних прав відповідача. Апелянтом не доведено, яким саме чином зазначені обставини унеможливили реалізацію його права на захист або вплинули на правильність вирішення спору по суті.

Колегія суддів також критично оцінює доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не вирішив клопотання про поновлення строку на подання відзиву, оскільки навіть у разі допущення такого процесуального порушення воно саме по собі не є безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо не доведено, що таке порушення призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Не беруться колегією суддів до уваги доводи апелянта про відсутність перевірки з боку органів Держпраці, оскільки після набрання чинності Законом №2682-IX проведення такої перевірки не є обов`язковою передумовою для визначення факту невиконання нормативу та подальшого стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Щодо доводів апелянта про фактичне виконання товариством нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, колегія суддів зазначає, що самі лише посилання апелянта на працевлаштування у 2023 році однієї особи з інвалідністю без надання належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт перебування такої особи у трудових відносинах із відповідачем саме за основним місцем роботи у спірний період, не спростовують висновків суду першої інстанції, зроблених на підставі офіційних даних державних реєстрів.

Колегія суддів відхиляє і доводи апелянта про відсутність у роботодавця обов`язку самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю, оскільки предметом спору у цій справі є не обов`язок щодо пошуку працівників, а виконання нормативу працевлаштування та вжиття всіх залежних від роботодавця заходів для його дотримання.

Таким чином, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про задоволення позову, а аргументи апеляційної скарги є необґрунтованими, зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин та не спростовують правильності його висновків.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця&Сервіс» залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.