Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них
Дата: 29 червня 2026 р.
Справа: №620/4694/25
Суддя: Василенко Ярослав Миколайович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/4694/25 Головуючий у 1 інстанції - Дубіна М.М.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у пункті 13 протоколу засідання від 28.02.2025 № 12/в про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити їй та ОСОБА_2 передбачену статтею 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № № 2011-XII) одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю військовослужбовця Збройних Сил України, молодшого сержанта ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 під час проходження військової служби, у 500-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2024.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у пункті 13 протоколу засідання від 28.02.2025 № 12/в у частині відмови у призначенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов`язано Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передбачену статтею 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв`язку із смертю ОСОБА_7 , що настала внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження ним військової служби у розмірі, визначеному пунктом «а» частини першої статті 16-2 цього ж Закону; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Міністерство оборони України звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 26.01.2023 серії НОМЕР_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є спільною дитиною ОСОБА_7 - батько та ОСОБА_1 - мати, що підтверджується свідоцтвом про народження від 19.09.2023 серії НОМЕР_2 .
Згідно із свідоцтвом про смерть від 24.07.2024 серії НОМЕР_3 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: село Мирне, Покровський район, Донецька область.
На момент смерті ОСОБА_7 проходив військову службу у Збройних Силах України. Згідно із довідкою від 01.06.2022 № 33, виданою військовою частиною НОМЕР_4 , (додаток) молодший сержант ОСОБА_7 з 03.05.2022 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 .
Згідно із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 20.09.2024 № 280 молодшого сержанта ОСОБА_7 , командира відділення управління штабу батальйону взводу зв`язку військової частини НОМЕР_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 , від набряку легенів нерівномірного кровонаповнення міокарду, аномальна кардіоміопатія, виключено з 17.07.2024 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 та всіх видів забезпечення…Смерть пов`язана із проходженням військової служби, під час виконання обов`язків військової служби ( пункт 5.2. витягу з наказу).
Відповідно до витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 14.10.2024 № 7391, захворювання молодшого сержанта ОСОБА_7 , 1989 року народження: «Набряк легенів. Нерівномірне кровонаповнення міокарду. Алкогольна кардіоміопатія», яке стало причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) про виключення зі списків особового складу частини від 20.09.2024 № 280, лікарським свідоцтвом про смерть від 17.07.2024 № 118, яке видане КЗ «Донецьким обласним бюро судово-медичної експертизи Добропільським відділенням», свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , яке видане 24.07.2024 Ніжинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції військово-обліковими документами - захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби.
Згідно із пунктом 13 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2025 № 12/в, зокрема дружині ОСОБА_1 та сину ОСОБА_2 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби. Також у цьому пункті витягу з протоколу зазначено: відповідно до акта службового розслідування військової частини НОМЕР_4 від 07.08.2024 смерть ОСОБА_7 , настала в місці розташування підрозділу; згідно з висновком експерта Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи від 04.09.2024 № 117 під час проведення судово - токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_7 виявлено етиловий спирт в концентрації 0,91%; відповідно до статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення розпивання алкогольних напоїв військовослужбовцями на території військових частин, військових об`єктів або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані є адміністративним правопорушенням; згідно зі статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення.
Також, судом першої інстанції встановлено, що в лікарському свідоцтві про смерть від 17.07.2024 № 118, причиною смерті ОСОБА_7 вказано: алкогольна кардіоміопатія».
Згідно із витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (з основної діяльності) від 13.08.2024 № 80 смерть молодшого сержанта ОСОБА_7 , який помер вночі ІНФОРМАЦІЯ_2 , в місці проживання військовослужбовця по АДРЕСА_1 відбулась внаслідок погіршення стану здоров`я - внаслідок захворювання набряк легенів, нерівномірне кровонасичення міокарду. Також службовим розслідуванням встановлено, що смерть ОСОБА_7 настала під час проходження військової служби та не пов`язана з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсилогічного сп`яніння та не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження або наслідком дій з боку третіх осіб.
Окрім того, у висновку експерта № 117 (час проведення з 17.07.2024 по 24.09.2024), проведеної експертом Ю.М. Сидюком на підставі постанови слідчого СВ ВП №1 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області Малишевої Я.І. від 16.07.2024 в межах ЄРДР 12024052230000, зазначено наступне: судово-медичний діагноз: основний: алкогольна кардіоміопатія, алкогольний гепатит; ускладнення: нерівномірне кровонаповнення внутрішніх органів з переважним повнокровієм, ділянки ішемії міокарду, набряк головного мозку, набряк та емфізема легенів; супутні: алкогольна інтоксикація (акт № 12052 від 14.08.2024 в крові 0,91% етилового спирта), індуративний панкреатит.
У розділі «Висновки» цієї експертизи зазначено таке: «На підставі судово-медичної експертизи трупа гр-на ОСОБА_7 1989 р.н,, у відповідь на поставлені питання приходжу до наступних висновків: Смерть гр. ОСОБА_7 настала внаслідок сукупності наявних захворювань - кардіоміопатія та гепатит алкогольного генезу. На що вказують нерівномірне кровонаповнення внутрішніх органів з переважним повнокровієм, виявлені патологічні зміни гістологічно- в м`язі серця та печінці, підшлушковій залозі ( жировий гепатоз, паренхіматозна дистрофія міокарду, жирове переродження підшлункової залози). Враховуючи ступінь розвитку ранніх трупних явищ можливо стверджувати, що смерть гр. ОСОБА_7 за 24-36 годин до судовомедичного дослідження його трупа; Не знайдено тілесних ушкоджень при судово-медичній експертизі трупа гр. ОСОБА_7 ; - при судово-токсикологічному дослідженні крові виявлено 0,91 % етилового спирту (акт від 14.08.2024 № 12052) Ця концентрація алкоголю в крові за життя відповідає легкому алкогольному сп`янінню. Не виявлені метиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутіловий, бутіловий, ізоаміловий, аміловий спирти; похідні: барбітурової кислоти, фенотіазину, 1,4-бенздіазепіну, піразолону; морфін, кодеїн, метадон, ефедрин, амфетамін, метамфетамін, дімедрол, трамадол, амітриптилін, клозапін.
За результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024052230000339 від 16.07.2024 за фактом смерті військовослужбовця військової частини НОМЕР_4 було встановлено, що ОСОБА_7 помер за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_2 ; смерть настала внаслідок набряку легенів та нерівномірного кровонасичення міокарду; будь-яких насильницьких дій, які б могли спричинити смерть останнього не виявлено, також у побуті покійного не мало місце жорстокого поводження з ним, шантажу, примусу до протиправних дій, систематичного приниження його людської гідності. У зв`язку із відсутністю в діяннях події будь-якого кримінального правопорушення, з урахуванням статті 110 та пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, постановою слідчого від 29.08.2024 вказане кримінальне провадження було закрито.
ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , вважаючи протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у пункті 13 протоколу засідання від 28.02.2025 № 12/в про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що рішення комісії Міністерство оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є протиправним, оскільки відповідач не довів наявності передбачених статтею 16-4 Закону України №2011-XII підстав для відмови у її виплаті, зокрема не встановив і не підтвердив належними доказами, що смерть військовослужбовця ОСОБА_7 настала внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або перебування у стані алкогольного сп`яніння. Сам по собі факт виявлення в крові етилового спирту не є достатньою підставою для відмови без встановлення прямого причинно-наслідкового зв`язку між станом сп`яніння та смертю, тоді як матеріали службового розслідування, висновки ВЛК та результати кримінального провадження підтверджують, що смерть настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, не була наслідком протиправної поведінки та не пов`язана з діями у стані сп`яніння. З огляду на це суд дійшов до висновку про наявність у позивачів права на отримання одноразової грошової допомоги, скасував оскаржуване рішення комісії Міністерства оборони України та зобов`язав відповідача призначити і виплатити таку допомогу у розмірі, визначеному законом, відмовивши лише в частині вимог щодо визначення її конкретного розміру з огляду на необхідність розподілу виплати між усіма особами, які мають право на її отримання.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував статтю 16-4 Закону № 2011-XII і безпідставно дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між перебуванням військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння та його смертю, оскільки матеріали справи, зокрема висновок судово-медичного експерта №117, лікарське свідоцтво про смерть та висновок ЦВЛК, прямо вказують, що причиною смерті були алкогольна кардіоміопатія, алкогольний гепатит та супутня алкогольна інтоксикація, а в крові померлого виявлено 0,91% етилового спирту, що відповідає легкому алкогольному сп`янінню. Апелянт наголошує, що вживання алкоголю під час проходження військової служби є адміністративним правопорушенням відповідно до статті 172-20 КУпАП та порушенням вимог військової дисципліни, а тому саме факт перебування військовослужбовця у стані сп`яніння під час служби, особливо в районі бойових дій, виключає право членів його сім`ї на отримання одноразової грошової допомоги. Також, апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2024 у справі № 120/13997/21-а, вважаючи спірні правовідносини подібними, та стверджує, що суд першої інстанції не врахував належним чином наявні докази і судову практику, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежується умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції, згідно з якими: «З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України»; «припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей»; «виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; «заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України» [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022].
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у звязку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України від 25.02.1993 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII), який визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За приписами статті 41 Закону №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовязаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обовязків служби у військовому резерві здійснюється у порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій сфері.
Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону №2011-XII).
Отже, на державу покладається конституційний обов`язок щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.
У постанові від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19 Верховний Суд зазначив, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги, у тому числі вирішення питань щодо обчислення її розміру, повинні здійснюватися відповідно до законодавства, чинного на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто станом на дату смерті військовослужбовця.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів є гарантованою державою виплатою, що здійснюється особам, які згідно із законом мають право на її отримання.
Пунктом 2 частини другої статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.
Відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1- 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону №2011-XII до членів сімей загиблих (померлих) осіб належать діти, вдова (вдівець), батьки, внуки, особа, яка проживала однією сім`єю без шлюбу за наявності рішення суду, а також утриманці, визначені законом.
Статтею 16-2 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця у випадках, зазначених у підпунктах 2- 3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Згідно з частинами першою, шостою, дев`ятою статті 16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її отримання, за їх особистою заявою або заявою законних представників. Така допомога призначається і виплачується, зокрема, Міністерством оборони України.
Водночас, статтею 16-4 Закону №2011-XII визначені випадки, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження або самогубства, а також подання завідомо неправдивих відомостей.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 10 статті 16-3 Закону №2011-XII).
На виконання Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №975 від 25.12.2013, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - Порядок №975).
Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Перелік документів, необхідних для призначення одноразової грошової допомоги, визначений пунктом 20 Порядку №975.
Пунктом 23 Порядку №975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги, відмову у її призначенні або повернення документів на доопрацювання.
Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому законом порядку (пункт 25 Порядку №975).
До того ж, згідно з пунктом 29 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо смерть військовослужбовця є наслідком обставин, визначених статтею 16-4 Закону №2011-XII.
Відмовляючи позивачу та її неповнолітній дитині у призначенні одноразової грошової допомоги, комісія Міністерство оборони України, посилаючись на положення статті 16-4 Закону №2011-XII, зазначила, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.
При цьому, як вбачається з пункту 13 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 28.02.2025 №12/в, відповідач, відмовляючи дружині ОСОБА_1 та сину ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги, послався на те, що згідно з висновком експерта Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи від 04.09.2024 №117 під час судово-токсикологічного дослідження в крові ОСОБА_7 виявлено етиловий спирт у концентрації 0,91%.
Щодо доводів апелянта про те, що сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння є достатньою підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки положення статті 16-4 Закону №2011-XII та пункту 29 Порядку №975 не передбачають автоматичної відмови лише з підстави виявлення алкоголю в крові, а вимагають встановлення того, що смерть військовослужбовця настала саме як наслідок вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння або внаслідок кримінального чи адміністративного правопорушення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за змістом частини першої статті 16-4 Закону №2011-XII та пункту 29 Порядку №975 зазначена допомога не призначається лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп`яніння, тобто вчинення ним певних активних дій у такому стані, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі), або внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_7 кримінального або адміністративного правопорушення, яким була б обумовлена його смерть, що свідчить про невідповідність оспорюваного рішення відповідача критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
До того ж, сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на момент настання смерті не визначається наведеними нормами права як самостійна та безумовна підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Не беруться колегією суддів до уваги доводи апелянта про те, що перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння автоматично свідчить про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-20 КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів складання щодо ОСОБА_7 протоколу про адміністративне правопорушення, притягнення його до адміністративної відповідальності чи встановлення уповноваженим органом факту вчинення ним такого правопорушення у визначеному законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №640/6477/19.
Таким чином, у даному випадку підлягає встановленню причинно-наслідковий зв`язок між станом сп`яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю).
Так, згідно з витягом із протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 14.10.2024 №7391 захворювання молодшого сержанта ОСОБА_7 , 1989 року народження: «Набряк легенів. Нерівномірне кровонаповнення міокарду. Алкогольна кардіоміопатія», яке стало причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 20.09.2024 №280, лікарським свідоцтвом про смерть від 17.07.2024 №118, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 та військово-обліковими документами, пов`язане з проходженням військової служби.
Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що причинно-наслідковий зв`язок між перебуванням ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння та його смертю вже встановлений висновком експерта №117, оскільки вказаний висновок лише констатує наявність етилового спирту в крові померлого та фіксує медичний діагноз, однак не містить однозначного висновку про те, що саме перебування у стані алкогольного сп`яніння або конкретні дії, вчинені в такому стані, стали безпосередньою причиною смерті військовослужбовця.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з медичних документів не вбачається, що смерть ОСОБА_7 настала саме внаслідок перебування його у стані алкогольного сп`яніння, оскільки безпосередньою причиною смерті стало ускладнення у вигляді нерівномірного кровонаповнення внутрішніх органів з переважним повнокров`ям, ділянок ішемії міокарда, набряку головного мозку, набряку та емфіземи легень, тоді як алкогольна інтоксикація зазначена лише як супутній стан.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою померлого військовослужбовця, у тому числі його перебуванням у стані алкогольного сп`яніння, та його смертю. Крім того, відповідач у спірному рішенні послався саме на іншу підставу для відмови - вчинення ОСОБА_7 кримінального або адміністративного правопорушення - без належного врахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, зокрема результатів службового розслідування та закриття кримінального провадження, якими встановлено відсутність кримінального або адміністративного правопорушення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги позивачці та її неповнолітньому сину у зв`язку зі смертю військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з підстав, зазначених в оспорюваному рішенні, є протиправною, у зв`язку з чим рішення комісії Міністерства оборони України, викладене у пункті 13 протоколу засідання від 28.02.2025 №12/в у відповідній частині, підлягає скасуванню.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо застосування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2024 у справі №120/13997/21-а, оскільки фактичні обставини вказаної справи не є подібними до спірних правовідносин. У зазначеній справі Верховним Судом було встановлено доведений причинно-наслідковий зв`язок між систематичним вживанням алкоголю, алкогольною залежністю та смертю військовослужбовця, тоді як у цій справі таких обставин належними та допустимими доказами не підтверджено.
Щодо зобов`язальної частини позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справах №461/2579/17 та №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість суб`єкта владних повноважень діяти за власним розсудом у межах закону, обираючи один із кількох юридично допустимих варіантів рішення.
Тобто дискреційними є повноваження, які дозволяють суб`єкту владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не втручається у дискрецію такого субєкта поза межами перевірки за зазначеними критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, що належить до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду.
Наведене узгоджується зі змістом статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Отже, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує такого суб`єкта вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
При цьому, якщо закон встановлює повноваження суб`єкта владних повноважень в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, суд вправі зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку ж, коли суб`єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на допущені порушення та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при повторному вирішенні питання з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації.
Таке втручання можливе лише у випадку, якщо судом встановлено, що в межах адміністративної процедури особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень необґрунтовано та протиправно не вчинив належну дію або не прийняв рішення, яке був зобов`язаний прийняти.
Повертаючись до спору, який виник у цій справі, колегія суддів зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах реалізував свої повноваження шляхом відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги за відсутності належних правових підстав, що встановлено судом вище.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення, діяв поза межами наданих йому законом повноважень, а тому позовні вимоги про зобов`язання призначити і виплатити позивачці та ОСОБА_2 передбачену статтею 16 Закону №2011-XII одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю військовослужбовця Збройних Сил України, молодшого сержанта ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 під час проходження військової служби, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
При цьому, колегія суддів зауважує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому до уваги не приймаються.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua