Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №640/11606/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/11606/20 суддя першої інстанції: Попов В.Ф.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 640/11606/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - апелянт, відповідач, ГУ ДПС), у якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.02.2020 № 0015544203, № 0015564203 та № 0015604203.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано у зв`язку з висновками про порушення контролюючим органом процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, яке виразилось у невручені позивачу письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ГУ ДПС у м. Києві звернулося з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим, просить апеляційний суд скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що повідомлення ГУ ДПС у м. Києві № 19118/ФОП/26-15-42-03-27 від 20.12.2019 та копія наказу № 5083 від 19.12.2019 були направлені поштою на податкову адресу ФОП ОСОБА_1 та отримані ним 26.12.2019, тобто до початку проведення перевірки, яка здійснювалась у період з 15.01.2020 по 21.01.2020. Крім того, апелянт зауважує, що ФОП ОСОБА_1 не подавав податкових декларацій за 2017- 2018 роки, не вів та не надав до перевірки Книгу обліку доходів і витрат, не надав будь-яких первинних документів, що підтверджують витрати, пов`язані з господарською діяльністю.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу із Одеського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою у відзиві ОСОБА_1 зазначив, що документальну позапланову невиїзну перевірку проведено з порушенням вимог пункту 79.2 статті 79, пунктів 42.1, 42.2, 42.4 статті 42 Податкового кодексу України, оскільки контролюючим органом не доведено факту належного вручення (надсилання) позивачу копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку і місце її проведення, що позбавило платника податків можливості реалізувати право на участь у перевірці та надання пояснень і документів на її підтвердження.

Окрім цього, позивач посилається на порушення відповідачем пункту 5 розділу I та пункту 1 розділу VI Наказу Міністерства фінансів України № 916 від 21.10.2015, позаяк скаргу платника податків на податкові повідомлення-рішення розглянуто Державною податковою службою України без участі скаржника та без дослідження наданих ним документів на підтвердження понесених витрат, відображених у деклараціях про майновий стан і доходи, чим порушено гарантоване законодавством право платника податків особисто викладати свою позицію та надавати докази.

Також ОСОБА_1 вказує, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення покладається на суб`єкта владних повноважень, тоді як відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції не надано жодних доказів на підтвердження факту направлення та вручення позивачу повідомлення про проведення перевірки, що обґрунтовано визнано судом першої інстанції підставою для висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою апеляційного суду від 29.12.2025 розгляд апеляційної скарги ГУ ДПС призначено в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

На підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та наказу № 5083 від 19.12.2019 посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, за результатами якої 28.01.2020 складено акт № 200/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 .

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві 24.02.2020 були прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0015544203 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДФО у загальному розмірі 210 953,70 грн, з яких 168 762,96 грн основне зобов`язання та 42 190,74 грн штрафні санкції; податкове повідомлення-рішення № 0015564203 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору у загальному розмірі 17 579,48 грн, з яких 14 063,58 грн основне зобов`язання та 3 515,90 грн штрафні санкції; та податкове повідомлення-рішення № 0015604203 про нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн. за порушення п. 177.10 ст. 177, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 ПК України.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, проте, рішенням ДПС України № 13801/6/99-00-08-05-04-06 від 17.04.2020 скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України. Зокрема, цим Кодексом визначається вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальна позапланова перевірка це перевірка, яка проводиться за наявності підстав, визначених у статті 78 ПК України, та може проводитись у формі невиїзної перевірки.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, встановивши порушення процедури проведення перевірки, не надав належної оцінки сукупності доказів, наявних у справі, та поверхово оцінив питання про реальні правові наслідки виявленого формального порушення.

Зокрема, судом першої інстанції не враховано ту обставину, що матеріали справи містять докази направлення ГУ ДПС у м. Києві 21.12.2019 копії наказу № 5083 та повідомлення № 19118/ФОП/26-15-42-03-27 від 20.12.2019 на поштову (податкову) адресу ФОП ОСОБА_1 . Відповідне поштове відправлення отримане позивачем 26.12.2019, що підтверджується повідомленням про вручення. Таким чином, позивач отримав обидва документи ще до початку перевірки, що розпочалась 15.01.2020.

Колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, відповідно до якої порушення процедури призначення або проведення перевірки саме по собі не є безумовною підставою для скасування її результатів, якщо такі порушення не призвели до реального порушення прав платника податків або не позбавили його можливості захистити свої законні інтереси. Зокрема, у постанові від 22.10.2025 у справі № 420/17240/24 Верховний Суд сформував правовий висновок: порушення процедури податкової перевірки само по собі не є автоматичною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, якщо платник податків не доведе, що ці порушення суттєво обмежили його права і можливості захисту. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 826/17026/18, від 28.10.2021 у справі № 520/5306/19, від 06.07.2022 у справі № 160/3193/20.

У справі, що розглядається, позивач не довів, що невручення окремого повідомлення (за умови отримання одним відправленням копії наказу та повідомлення) суттєво обмежило реалізацію ним своїх прав. Про те, що перевірка здійснювалась, позивач знав, адже наказ ним отримано особисто. Під час проведення перевірки він мав право та можливість надати первинні документи на підтвердження понесених витрат, однак цим правом не скористався, документи до перевірки не надав.

При цьому колегія суддів зауважує на тому, що відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України (у редакції, чинній на момент проведення перевірки) у разі якщо до закінчення перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи, що підтверджують показники, відображені у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у платника на час складення такої звітності.

Наслідки, передбачені цією нормою, настають незалежно від причин ненадання документів та не пов`язані з дотриманням чи недотриманням процедури повідомлення. Отже, навіть якщо б процедурне порушення і мало місце, правові наслідки ненадання документів залишались би незмінними в силу прямої норми закону. Тобто, встановлені судом першої інстанції процедурні порушення самі по собі, за відсутності доказів реального обмеження прав платника, не могли слугувати підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 ПК України, тобто за ставкою 18 відсотків.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

За результатами перевірки встановлено, що у 2017 році загальний оподатковуваний дохід ФОП ОСОБА_1 склав 814 520,00 грн., у 2018 році 123 052,00 грн., всього за перевіряємий період 937 572,00 грн.

Згідно з п. 177.10 ст. 177 та п. 44.6 ст. 44 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару (послуг) і понесених витрат. У разі якщо до закінчення перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи (незалежно від причин такого ненадання), що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника на час складення такої звітності.

ФОП ОСОБА_1 у перевіряємому періоді з 01.01.2017 по 31.12.2018 не подавав до контролюючого органу податкові декларації про майновий стан і доходи за 2017- 2018 роки, чим порушив п. 177.5 ст. 177 та пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України. Книгу обліку доходів і витрат та будь-які первинні документи на підтвердження понесених витрат до перевірки він також не надав, що є порушенням пп. 44.1, 44.3 ст. 44 та п. 177.10 ст. 177 ПК України.

За таких обставин, оскільки ненадання документів, що підтверджують витрати, тягне за собою неможливість їх врахування при визначенні об`єкта оподаткування, колегія суддів робить висновок, що контролюючий орган мав правові підстави визначити чистий оподатковуваний дохід з урахуванням п. 177.2 ст. 177 ПК України виходячи з отриманого доходу без вирахування документально непідтверджених витрат.

Позивач під час судового розгляду подав таблиці складу витрат за 2017 та 2018 роки, а також копії податкових декларацій за вказані роки. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що декларації за 2017 та 2018 роки були подані позивачем лише 02.03.2020, тобто після прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тож на момент проведення перевірки такі декларації були відсутні.

Крім того, позивач не надав відповідних первинних документів, які б підтверджували витрати (договори, акти виконаних робіт, банківські виписки тощо) у спосіб, визначений законодавством. Таблиці складу витрат без підтвердних первинних документів не є належним доказом у розумінні пп. 44.1 та 177.4 ст. 177 ПК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що право платника надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях оскарження рішень у судовому порядку, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Однак реалізація такого права передбачає надання саме первинних документів, що відповідають вимогам ст. 44 ПК України, а не лише зведених таблиць чи усних пояснень. Встановлений Верховним Судом у постановах від 08.04.2015 (справа № 2а-2916/11/2170), від 28.01.2016 (справа № К/800/40037/15, № К/800/4214/14) та від 21.02.2018 (справа № 813/3209/15) принцип щодо права платника надавати докази на будь-якій стадії процесу не звільняє платника від обов`язку доведення реальності витрат відповідними первинними документами.

Колегія суддів також зазначає, що положення п. 177.2 ст. 177 ПК України передбачають, що об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є саме чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між виручкою та документально підтвердженими витратами. У зв`язку з цим, за відсутності документів на підтвердження витрат та декларацій, колегія суддів вважає, що контролюючий орган правомірно визначив чистий оподатковуваний дохід виходячи з усього отриманого доходу (937 572,00 грн.) та нарахував податок на доходи фізичних осіб в розмірі 168 762,96 грн. (937 572,00 Ч 18%) і військовий збір у розмірі 14 063,58 грн. (937 572,00 Ч 1,5%).

З приводу застосованих згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0015604203 від 24.02.2020 штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн., колегія суддів зазначає, що обов`язок фізичних осіб-підприємців вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару (послуг) встановлений п. 177.10 ст. 177 ПК України, а обов`язок зберігати та надавати первинні документи передбачений пп. 44.1, 44.3 ст. 44 ПК України.

Відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПК України (у редакції, чинній на дату прийняття ППР) незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Оскільки ФОП ОСОБА_1 не надав до перевірки Книгу обліку доходів і витрат та жодних первинних документів щодо господарської діяльності за перевіряємий період, застосування штрафу в розмірі 510,00 грн. є правомірним. Колегія суддів додатково зазначає, що аргумент позивача про неможливість надати документи через відсутність окремого повідомлення про перевірку спростовується встановленим фактом отримання ним поштового відправлення з копією наказу 26.12.2019 за три тижні до початку перевірки, що надавало достатній час для підготовки документів.

Посилання позивача на розгляд адміністративної скарги без його участі, колегія суддів не приймає до уваги, позаяк порушення права участі у розгляді адміністративної скарги може мати самостійне правове значення в контексті визнання протиправними дій ДПС України, а сама по собі вказана обставина не є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів робить висновок про те, що суд першої інстанції, обмежившись констатацією процедурного порушення, не дослідив суть спору та не надав оцінки реальним підставам для прийняття податкових повідомлень-рішень. Відповідач підтвердив факт направлення та отримання позивачем копії наказу і повідомлення до початку перевірки. Позивач не довів, що виявлене порушення суттєво обмежило його права.

Натомість саме позивач протягом перевіряємого та наступних за ним періодів не виконував базових обов`язків платника податків: не подавав декларацій, не вів обліку, не надавав документів. Ці обставини в їх сукупності свідчать про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про їх скасування.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пп. 3, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам а ухвалене ним рішення ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 640/11606/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 640/11606/20 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.02.2020 № 0015544203, № 0015564203 та № 0015604203 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді В.О. Аліменко

Н.В. Безименна