Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №420/1869/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1869/26

Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача–Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г. В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 у справі № 420/1869/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 5 квітня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 листопада 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.01.2016 по 05.04.2017 проходила службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області. У період з 01.01.2016 р. по 05.04.2017 р. їй не було нараховано та виплачено індексацію грошове забезпечення, у зв`язку з чим звернулася до суду з позовом. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/10691/25 відповідачем 28.112025 р. виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 31965,13 грн., при цьому відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення. На думку позивача така бездіяльність є протиправною, оскільки остаточний розрахунок в частині виплати індексації грошового забезпечення здійснено після її виключення зі списків особового складу, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

27.02.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що норми ст.ст.116, 117 КЗпП України є загальними і не поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи зі служби цивільного захисту, оскільки такі правовідносини врегульовані спеціальним законодавством.

Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 08.05.2026 у справі № 420/1869/26 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на момент виникнення спірних правовідносин служба в органах ДСНС позивача не завершена, оскільки вона не була звільнена зі служби в органах ДСНС, а продовжувала виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування ч.1 ст.117 КЗпП України, так як ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким ст.117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

За викладених обставин у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України за період з 05.04.2017 по 28.11.2025.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- із твердженнями суду першої інстанції про те, що "звільнення особи цивільного захисту з однієї посади та призначення на іншу рівнозначну посаду, що пов?язано з проведенням організаційно-штатних заходів, саме по собі не підтвердженням завершення нею проходження служби в органах ДСНС як такої апелянт не погоджується, оскільки звільнення та призначення відбулось не в межах одного органу/підрозділу, а в різних юридичних особах;

- решта доводів відтворюють зміст позовної заяви.

Обставини справи.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходила службу в органах ДСНС України.

Згідно витягу з наказу начальника Головного управління ДСНС України в Одеській області (по особовому складу) від 05.04.2017 № 376 "Про призначення на посади", у зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів, звільнено із займаної посади та за її згодою призначено молодшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , диспетчера 8 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України в Одеській області - диспетчером 8 державної пожежно-рятувальної частини 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Одеській області.

Під час проходження служби у Головному управлінні ДСНС України в Одеській області позивачу не виплачувалася індексація грошового забезпечення, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі № 420/10691/25, яке набрало законної сили 28.10.2025, серед іншого, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 05.04.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення ("базового місяця") - листопад 2008 року; зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.04.2017 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

На виконання даного судового рішення відповідачем 28.11.2025 здійснено виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в розмірі 31956,13 грн.

Вважаючи, що відповідач має сплатити на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1, 2 статті 101 Кодексу цивільного захисту України визначено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 р. № 593 затверджено Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (далі - Положення № 593).

Відповідно до пункту 10 Положення № 593 першим днем проходження служби цивільного захисту вважається день прийняття громадянина на службу цивільного захисту, зарахування його в кадри ДСНС, присвоєння йому відповідного спеціального звання та призначення на посаду в органах та підрозділах цивільного захисту.

За приписами пункту 11 Положення № 593 служба цивільного захисту закінчується у разі звільнення особи рядового чи начальницького складу із служби цивільного захисту, загибелі (смерті), визнання її судом безвісно відсутньою або оголошення померлою.

Останнім днем проходження служби цивільного захисту вважається день виключення особи рядового і начальницького складу з кадрів ДСНС (пункт 12 Положення № 593).

Пунктом 60 Положення № 593 передбачено, що призначення осіб рядового і начальницького складу на посади та переміщення їх по службі здійснюється на підставі клопотань прямих начальників, погоджених із старшими прямими начальниками, рішень (висновків, рекомендацій) атестаційних комісій та з урахуванням стану здоров`я осіб рядового і начальницького складу.

Згідно пункту 61 Положення № 593 особи рядового і начальницького складу призначаються на посади, які передбачені штатами (штатними розписами) органів чи підрозділів цивільного захисту, наказами по особовому складу відповідних керівників (начальників) згідно з номенклатурою посад.

За змістом підпункту 2 пункту 63 Положення № 593 призначення осіб рядового і начальницького складу (переміщення по службі) здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 176 Положення № 593 контракт припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту за станом здоров`я - на підставі висновків (постанов) центральної лікарсько-експертної комісії, лікарсько-експертних комісій ДСНС, про непридатність або обмежену придатність до служби.

Особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту згідно з підпунктом 3 пункту 176 цього Положення у разі неможливості виконувати за станом здоров`я службові обов`язки на займаній посаді та відсутності можливості переміщення по службі на іншу посаду, на якій вони можуть виконувати службові обов`язки з урахуванням стану здоров`я (пункт 177 Положення № 593).

Відповідно до пункту 185 Положення № 593 звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту здійснюється їх начальниками (керівниками), яким таке право надано відповідно до номенклатури посад, а осіб начальницького складу, які мають спеціальні звання від полковника служби цивільного захисту та вище, - виключно Головою ДСНС.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з посади та призначення на посаду) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Пунктом 9 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерством внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за № 936/32388 (далі - Інструкція № 623), визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу за місцем їх постійної служби.

За приписами пункту 10 Інструкції № 263 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця у період із 20 по 25 число.

У той самий строк виплачується грошове забезпечення за перерахунками у зв`язку із присвоєнням чергового спеціального звання, призначенням на іншу посаду, зміною розміру відсотка надбавки за вислугу років тощо.

Згідно пункту 1 розділу XХІІ Інструкції № 623 при проведенні організаційно-штатних заходів особам рядового і начальницького складу, призначеним на посади, оклади за цими посадами виплачуються із дня, коли вони приступили до виконання обов`язків за посадою, але не раніше дня, зазначеного в наказі, або дня підписання наказу про призначення, якщо дату призначення на посаду не зазначено.

Верховний Суд, зокрема й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на осіб цивільного захисту стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб цивільного захисту зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці осіб цивільного захисту, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення зі служби в органах цивільного захисту, допустимим є застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22 підкреслив, що положення частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Водночас межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Отже, обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом № 2352-IX.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, як правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу начальника Головного управління ДСНС України в Одеській області (по особовому складу) від 05.04.2017 № 376 "Про призначення на посади" у зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів ОСОБА_1 звільнено з посади диспетчера 8 державно-рятувальної частини Головного управління ДСНС в Одеській області та призначено диспетчером 8 державної пожежно-рятувальної частини 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Одеській області, надано 9 діб для здачі та приймання справ та посад, з 05 квітня по 13 квітня 2017 року.

Згідно витягу з наказу начальника Головного управління ДСНС України в Одеській області (по особовому складу) від 14.04.2017 р. № 416 "Про виконання службових обов`язків" вважати такими, що справи та посаду прийняли та приступили до виконання службових обов`язків, з 14 квітня 2017 року молодшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , диспетчера 8 державної пожежно-рятувальної частини 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Одеській області.

На думку колегії суддів доцільно зауважити, що звільнення особи цивільного захисту з однієї посади та призначення на іншу рівнозначну посаду, що пов`язано з проведенням організаційно-штатних заходів, саме по собі не є підтвердженням завершення позивачем проходження служби в органах ДСНС як такої. Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у Головному управлінні ДСНС України в Одеській області у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем - у 6 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління ДСНС України в Одеській області, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, коли особа приступила до виконання службових обов`язків за новим місцем роботи.

За таких даних, установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. Отже, застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.02.2026 у справі № 360/110/24, від 29.05.2026 у справі № 280/758/24.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України.

Враховуючи все вищевикладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 у справі № 420/1869/26 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк