Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №400/3269/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3269/26

Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,

повний текст судового рішення

складено 21.05.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Терлецького Д.С., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 у справі №400/3269/26 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в АРК та місті Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови від 24.03.2026 ВП № 79823379, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

30.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 24.03.2026 про закінчення виконавчого провадження №79823379;

- визнати протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів примусового виконання рішення суду;

- зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження №79823379 з виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/9961/25;

- зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вжити передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі, з метою забезпечення його повного та фактичного виконання, у тому числі вирішити питання про застосування заходів, передбачених ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про невиконання боржником рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/9961/25. На думку позивача, державним виконавцем не вжито усіх передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду, а тому передчасно закінчено виконавче провадження.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами відповідачем до окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, у якому вказано про правомірність закінчення виконавчого провадження, адже боржником виконано рішення суду в справі №400/9961/25.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області до суду першої інстанції скеровано письмові пояснення, у яких учасник справи зауважує, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/9961/25 ним виконано.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 у справі №400/3269/26 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що боржником виконано рішення суду, а тому державним виконавцем цілком правомірно закінчено виконавче провадження.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу у якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано обставин, які встановлено в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026 у справі №400/3269/26.

Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області до апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому учасник справи повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 21.05.2026, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судовий акт – без змін.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини справи.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/9961/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії від 02.12.2024 № 9/1/16156, № 9/1/16157, № 9/1/16158, № 9/1/16159.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії від 02.12.2024 року № 9/1/16156, № 9/1/16157, № 9/1/16158, № 9/1/16159 з урахуванням грошового забезпечення (оклади, надбавки, премії).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/9961/25 набрало законної сили.

На виконання рішення суду в справі №400/9961/25 ОСОБА_1 видано виконавчий лист, який стягувачем пред`явлено до державної виконавчої служби для примусового виконання.

У процесі примусового виконання рішення суду в справі №400/9961/25 державним виконавцем з`ясовано, що боржником його виконано.

У зв`язку з чим, постановою від 24.03.2026 ВП №79823379 державним виконавцем закінчено виконавче провадження.

Не погодившись із закінченням виконавчого провадження ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтями 14, 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження наведено у статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Питання застосування п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» щодо закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення (після відкриття касаційного провадження у цій справі) вже було предметом розгляду Верховного Суду, а тому сформовані у подібних правовідносинах висновки підлягають урахуванню при вирішенні цієї справи.

Так, у постанові від 31.08.2020 у справі № 809/1370/17 Верховний Суд дійшов висновку, що закінчення виконавчого провадження є передчасним, якщо воно здійснене виключно на підставі повідомлення боржника без перевірки фактичного виконання та без належних підтверджувальних документів, оскільки на державного виконавця покладено обов`язок контролю та перевірки виконання судового рішення.

У постанові від 10.04.2025 у справі № 240/28517/23 Верховний Суд наголосив, що п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» може бути застосований лише за умови встановлення фактичного повного виконання рішення, при цьому постанова про закінчення виконавчого провадження має бути мотивованою, містити встановлені обставини та зазначення способів їх перевірки, а державний виконавець зобов`язаний пересвідчитись у виконанні рішення саме в обсязі та спосіб, визначені резолютивною частиною судового рішення.

У цій самій постанові Верховний Суд послався на релевантну правову позицію, викладену у постанові від 21.08.2024 у справі № 240/27324/23, в якій підкреслено, що формальне підтвердження або припущення виконання рішення не може вважатися підставою для закінчення виконавчого провадження. У зазначеній постанові Суд заначив, що виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення. Також суд констатував, що державний виконавець, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновків, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження може бути закінчене виключно за умови фактичного виконання судового рішення у повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Крім того, Верховним Судом сформовано сталий правовий підхід, відповідно до якого постанова про закінчення виконавчого провадження з цих підстав має бути належно мотивованою, містити конкретні обставини, що свідчать про повне фактичне виконання рішення, а також спосіб встановлення таких обставин. Державний виконавець при цьому зобов`язаний перевірити виконання зобов`язання у чіткій відповідності до резолютивної частини судового рішення, а не обмежуватися формальним посиланням на повідомлення боржника.

За фактичними обставинами справи, оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження від 24.03.2026 ВП №79823379 державним виконавцем прийнято згідно із приписами п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

У такому індивідуальному акті державний виконавець врахувавши ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 про прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, вказав про фактичне виконання рішення суду в справі №400/9961/25.

Водночас, колегія суддів вказує, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026 у справі №400/9961/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 скасовано.

Постановлено нову ухвалу, якою відмовлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області в прийнятті звіту про виконання рішення суду у справі №400/9961/25.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подати до Миколаївського окружного адміністративного суду новий звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі № 400/9961/25 протягом тридцяти днів з дня отримання цієї постанови.

Роз`яснено, що за наслідком розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до частини 2 статті 382 КАС України.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції вказав, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області не виконано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/9961/25.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VІІI передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно із приписами ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Одночасно, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 №161/4497/16-а, від 24.12.2019 у справі №360/403/19, від 13.10.2020 у справі №809/1185/16, від 21.05.2020 у справі №819/1699/16, від 23.06.2022 у справі №813/2265/17 та від 12.12.2022 у справі №820/1767/18.

Колегія суддів зазначає, що встановлені в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2026 обставини у справі №400/9961/25, що набрала законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

За таких підстав є протиправним закінчення державним виконавцем виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

Між тим, колегія суддів уважає безпідставною позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів примусового виконання рішення суду.

Згідно із сталою судовою практикою сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

Наслідком дослідження наявних у матеріалах справи документів, судом апеляційної інстанції установлено, що державний виконавець вчиняв юридично значущі дії задля виконання рішення суду.

Їх обсяг і характер не дають достатніх підстав вважати, що мала місце пасивна поведінка виконавця.

З огляду на вказане, не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів примусового виконання рішення суду.

Згідно із п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Пов`язаними між собою можна уважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

Апеляційний адміністративний суд зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги та обрано спосіб захисту порушеного права у правовідносинах, які виникли із спільного юридичного факту, тобто, підстави позову охоплюються єдиним предметом.

У даному випадку, основною позовною вимогою є визнання протиправною бездіяльності, а похідною – зобов`язання відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вжити передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі, з метою забезпечення його повного та фактичного виконання, у тому числі вирішити питання про застосування заходів, передбачених ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність основної позовної вимоги (визнання протиправною бездіяльності органу державної виконавчої служби), то похідна позовна вимога (зобов`язання вчинити певні дії) також задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження №79823379 з виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/9961/25, колегія суддів зазначає наступне.

За правилами частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі визнання судом постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа стягувачу незаконною чи скасування постанови у встановленому законом порядку, а також у разі надходження рішення про скасування заходів забезпечення позову, заяви стягувача про відновлення виконавчого провадження за рішенням про встановлення побачення з дитиною виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавцем відповідного рішення.

Таким чином, за прямою вказівкою законодавчого припису скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричиняє його відновлення.

При цьому, додаткового зобов`язання державного виконавця відновити виконавче провадження не потребується.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови держаного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні висновки.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено колегією суддів, викладені Миколаївським окружним адміністративним судом у рішенні від 21.05.2026 у справі №400/3269/26 висновки не відповідають обставинам справи, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 у справі №400/3269/26 скасувати.

Прийняти у справі нове судове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 24.03.2026 про закінчення виконавчого провадження №79823379.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Д.С. Терлецький Н.В. Вербицька