Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №420/13413/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13413/26

Перша інстанція: суддя Хом`якова В.В.,

повний текст судового рішення

складено 27.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Терлецького Д.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі №420/13413/26 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору

У С Т А Н О В И В:

11.05.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 30.06.2025 у виконавчому провадженні № 78481385 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчого збору у розмірі 32000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що державним виконавцем неправильно розраховано суму виконавчого збору. Також, позивач вказує про наявність заборони вчинення виконавчих дій стосовно органу управління Військової служби правопорядку на території району бойових дій. Крім того, на думку ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого документу до виконання. До того ж, позивач акцентує увагу на тому, що обов`язковою умовою для стягнення виконавчого збору є вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення та фактичного виконання виконавчого документу. Натомість, наразі вчинені державним виконавцем заходи не призвели до фактичного виконання виконавчого документу.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами Одеським міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України до окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що оскаржувану постанову від 30.06.2025 у виконавчому провадженні № 78481385 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчого збору у розмірі 32000грн. державним виконавцем прийнято цілком правомірно. Як зауважує відповідач, у досліджуваній ситуації виконавче провадження не підлягає зупиненню на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні. На період воєнного стану зупинено перебіг строку пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі №420/13413/26 у задоволенні адміністративного позову ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав про правомірність прийнятої державним виконавцем постанови від 30.06.2025 ВП №78481385 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчого збору у розмірі 32000грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неповне з`ясування окружним адміністративним судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначає, що державним виконавцем неправильно розраховано суму виконавчого збору. Також, позивач вказує про наявність заборони вчинення виконавчих дій стосовно органу управління Військової служби правопорядку на території району бойових дій. Крім того, на думку ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого документу до виконання. До того ж, позивач акцентує увагу на тому, що обов`язковою умовою для стягнення виконавчого збору є вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення та фактичного виконання виконавчого документу. Натомість, наразі вчинені державним виконавцем заходи не призвели до фактичного виконання виконавчого документу.

У свою чергу, Одеським міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач вказує, що наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. На думку відповідача, судом першої інстанції рішення прийнято з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 по справі №420/10017/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 24.03.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №420/10017/24 апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 - без змін.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 по справі №420/10017/24 набрало законної сили.

12.06.2025 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист, який ОСОБА_1 пред`явлено до примусового виконання.

30.06.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кузьменком Ігорем Миколайовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №78481385

Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчого збору в розмірі 32000грн.

Не погодившись із таким індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

Згідно із ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч.1 ст18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно із ч.ч.1-4 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено два види обрахунку розміру виконавчого збору: за виконання рішення майнового та немайнового характеру.

З аналізу частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» убачається, що рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Виходячи зі змісту частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому провадженні рішення набуває майнового характеру у разі визначення у ньому конкретної суми, яка підлягає стягненню, лише в цьому випадку виконавець може визначити розмір виконавчого збору - 10 відсотків від цієї суми.

У досліджуваній ситуації державний виконавець, приймаючи спірну постанову про стягнення виконавчого збору, визначив зобов`язання боржника здійснити перерахунок як зобов`язання немайнового характеру.

Колегія суддів уважає такий підхід державного виконавця правомірним, оскільки судовим рішенням у справі №420/10017/24 не зобов`язано боржника нарахувати та виплатити стягувачу конкретної суми грошового забезпечення (дії, що можливо виконати без участі боржника, списавши відповідні суми з рахунку), а зобов`язано здійснити такі дії, які може вчинити виключно боржник (в даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - здійснити військовослужбовцю перерахунок та виплату грошового забезпечення за відповідні періоди.

Викладення резолютивної частини рішення суду в наведеній редакції унеможливлює застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» за якою виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

При цьому, є безпідставними доводи скаржника про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці, оскільки у даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_1 неправильно ототожнює поняття «рішення майнового характеру» та «позов/позовна вимога майнового характеру».

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на правові висновки, які викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18), від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), т.я. вони сформовані судом касаційної інстанції в контексті визначення майнової та немайнової позовної вимоги для розрахунку судового збору при зверненні до суду. Сплата судового збору урегульована Законом України «Про судовий збір» та процесуальним кодексом.

У свою чергу, спірні правовідносини виникли під час примусового виконання судового рішення та унормовані спеціальними правовими нормами - Законом України «Про виконавче провадження», яким і передбачені вимоги для майнового та немайнового рішення, для обрахунку саме виконавчого збору.

Отже, правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18), від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки є нерелевантними по відношенню до досліджуваної ситуації.

Надаючи оцінку таким правовідносинам судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постанові від 02.02.2026 у справі № 420/11248/24.

Стосовно доводу скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин положень абзацу 15 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII щодо заборони вжиття заходів примусового виконання рішень на території місцезнаходження ІНФОРМАЦІЯ_1 , як боржника у виконавчому провадженні, колегія суддів зазначає таке.

25.08.2022 набрали чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану" від 27.07.2022 №2455-IX, а також Закон України "Про внесення зміни до пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" щодо зупинення виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги у період дії воєнного стану" від 27.07.2022 №2456-IX.

Названими нормативно-правовими актами пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про виконавче провадження» доповнено новими абзацами. Зокрема, визначено:

"Зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Дія заборони, встановленої абзацом дванадцятим цього пункту, не поширюється на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці дванадцятому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення".

06.05.2023 набрав чинності новий Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану" від 11.04.2023 №3048-IX, яким пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" викладено в новій редакції.

Положення щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, залишилися незмінними.

Отже, з 25.08.2022 у період дії воєнного стану в Україні:

- зупиняється вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу;

- такий перелік боржників - підприємств оборонно-промислового комплексу визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Це правило не застосовується під час виконання:

- рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом;

- рішень, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці двадцять другому пункту 10-2;

- рішень про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.

Аналіз вище вказаних норм законодавства вказує, що у період дії воєнного стану в Україні не зупиняється вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, боржниками за якими є, зокрема, орган управління Військової служби правопорядку у визначеній зоні діяльності.

Повертаючись до обставин даної справи, апеляційний адміністративний суд звертає увагу, що на виконанні в органі ДВС перебуває рішення суду у справі № 420/10017/24, яким ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов`язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення.

За таких підстав колегія суддів зазначає, що в даному випадку немає законодавчо передбачених підстав для зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні з виконання рішення за позовом фізичної особи про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця.

Водночас, Законом України від 28.07.2022 №2468-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави", який набрав чинності 19.08.2022, абзац 15 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України "Про виконавче провадження" викладено у такій редакції:

«Забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої російською федерацією території України, а також прилеглих до неї територій.»

На відміну від абзацу 12 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України "Про виконавче провадження", яким передбачено зупинення виконавчих дій, абзац 15 вказаного пункту не містить визначення кола осіб щодо яких застосовується вказана заборона (боржники - підприємства оборонно-промислового комплексу і т. д.), а також рішень, які підлягають виконанню, зокрема, рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців.

З аналізу наведених вище приписів законодавства України слідує, що норма абзацу 15 пункту 10-2 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" регулює питання виконання органом державної виконавчої служби судового рішення з огляду на територіальний критерій та можливість фактичної реалізації органами виконавчої служби покладених на них законом завдань, у тому числі, у зв`язку з наявністю активних бойових дій та/або відсутністю тимчасового контролю населених пунктів.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Апеляційний суд враховує, що встановлені названим Законом обмеження щодо відкриття та проведення виконавчих дій на територіях, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, прийняті для захисту економіки держави та підприємств, які знаходяться в тяжкому економічному стані з причин безпосередньої близькості війни на територіях, які не є окупованими агресором.

Відтак, на переконання колегії суддів, законодавча заборона, передбачена абзацом 15 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України "Про виконавче провадження", стосується не лише місця (території) відкриття виконавчого провадження, а і місця (території), на якій будуть вживатися заходи примусового виконання рішення, тобто місця реєстрації (розташування) боржника.

Відкриття виконавчого провадження у відношенні боржника, місцезнаходження якого є територія, що розташована в районі проведення воєнних (бойових) дій або тимчасово окупована територія, на думку колегії суддів, фактично унеможливлює доведення державним виконавцем до відома такого боржника постанови про відкриття виконавчого провадження та інших документів виконавчого провадження, яке, у свою чергу, робить неможливим подальше дотримання порядку і процедури проведення заходів примусового виконання рішень суду визначених положеннями Законом України "Про виконавче провадження" і Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

У даному випадку, апеляційним судом з`ясовано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на території Херсонської міської територіальної громади, яка віднесена до переліку територій, на яких ведуться активні бойові дії.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з доводами скаржника про розповсюдження на спірні правовідносини дії абзацу 15 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII щодо заборони вжиття заходів примусового виконання рішень на території місцезнаходження ІНФОРМАЦІЯ_1 , як боржника у виконавчому провадженні.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування спірної постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 30.06.2025 у виконавчому провадженні № 78481385 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчого збору у розмірі 32000грн., з огляду на її протиправність.

Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні висновки.

Між тим, є безпідставним посилання скаржника на пропуск строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, адже за приписами пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено колегією суддів, викладені Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 27.05.2026 у справі №420/13413/26 висновки не відповідають обставинам справи, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі №420/13413/26 скасувати.

Прийняти у справі нове судове рішення.

Адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 30.06.2025 у виконавчому провадженні № 78481385 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчого збору у розмірі 32000грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у загальному розмірі 6656 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька Д.С. Терлецький