Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №420/32002/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32002/25

Перша інстанція: суддя Радчук А.А.,

повний текст судового рішення

складено 26.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 420/32002/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому позивачка просила суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ052559 від 12.08.2025.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року суд задовольнив позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Визнав протиправною та скасував постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 12.08.2025 № ОПШ 052559. Стягнув з Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області в особі Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.

Представником Державної служби України з безпеки на транспорті до суду подано апеляційну скаргу. В обґрунтування своїх вимог апелянт наголошує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не є автомобільним перевізником. Так, в товарно-транспортній накладній від 08.07.2025 № 82192809 графа «Автомобільний перевізник» не заповнена. Факт відсутності відомостей про перевізника у товарно-транспортній накладній належним чином відображено в акті перевірки № ОАР 041930 у графі «Під час перевірки виявлено порушення».

Апелянт також зауважує, що контролюючий орган належним чином повідомив позивачку про дату, час та місце розгляду матеріалів справи про правопорушення, проте позивачка своїм правом на участь у розгляді не скористалась.

При цьому апелянт звертає увагу суду на безпідставність посилань позивачки на здійснення перевезення вантажу для власних потреб. Контролюючий орган наголошує, що у цьому випадку мало місце комерційне перевезення, оскільки транспортування вантажу здійснювалося із залученням найманої праці - з використанням праці водія.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, у якому ОСОБА_1 зазначила, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що під час спірної перевірки саме вона виступала автомобільним перевізником. На думку позивачки, контролюючий орган протиправно притягнув до відповідальності не автомобільного перевізника, а власника транспортного засобу. Відтак, на переконання позивачки, оскаржувана постанова винесена стосовно неналежного суб`єкта відповідальності.

Крім того, ОСОБА_1 наголошує на безпідставності посилань контролюючого органу на відсутність оформлення тимчасового реєстраційного талону, оскільки такий обов`язок не передбачений чинними приписами законодавства.

Враховуючи вищевикладене, позивачка просить суд залишити апеляційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 30.01.2025 серії НОМЕР_2 .

08.07.2025 посадовими особами Відділу держаного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку від 03.07.2025 № НР000657 на автомобільній дорозі М-14 Одеса-Мелітополь 21 км + 434 м проведено рейдову перевірку транспортного засобу DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на предмет додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатом чого складено акт № ОАР041930 від 08.07.2025.

У акті зафіксовано, що водієм транспортного засобу був ОСОБА_2 . Транспортний засіб належить ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 ; автомобільний перевізник згідно з ТТН № 82192809 від 08.07.2025 - ОСОБА_2 .

Під час перевірки встановлено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутні тахокарти режиму праці та відпочинку за 08.07.2025, відсутній протокол перевірки технічного стану ТЗ DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відсутня товарно-транспортна накладна на вантаж (відсутня інформація про перевізника), відповідальність за яке (порушення) передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме, перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону.

Водій транспортного засобу ОСОБА_2 від надання пояснень про причину порушення та від підпису акту відмовився.

Для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № ОАР041930 від 08.07.2025 Відділом державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті направлені на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) запрошення на розгляд справи на 12.08.2025 з 11.00 до 12.00 год. за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев`янка, 1, каб. 203.

Запрошення датоване 21.07.2025 та направлене рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, трек номер 0601172703872. Проте, поштове відправлення трек номер 0601172703872 повернуте відправнику з довідкою ф. 20 від 29.07.2025 про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Постановою Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.08.2025 № ОПШ 052559 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі Акту перевірки № ОАР041930 від 08.07.2025, за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» притягнуто ОСОБА_3 до відповідальності, передбаченої абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», та застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000, 00 грн.

Копію постанови від 12.08.2025 № ОПШ 052559 направлено на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) супровідним листом від 13.08.2025 та отримано 27.08.2025, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Не погоджуючись із постановою від 12.08.2025 № ОПШ 052559 про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що згідно з товарно-транспортною накладною від 08.07.2025 № 82192809, наданою під час проведення перевірки, автомобільним перевізником зазначено водія ОСОБА_4 . Таким чином, позивачка не є перевізником вантажу транспортним засобом, стосовно якого 08.07.2025 відповідачем було проведено рейдову перевірку та зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». З огляду на це, суд дійшов висновку, що притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», є протиправним.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Законодавство про автомобільний транспорт складається із Закону України "Про автомобільний транспорт", яким установлені засади організації та діяльності автомобільного транспорту, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

У статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" (в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин) наведено визначення основних термінів, а саме: автомобільний перевізник - суб`єкт господарювання, який здійснює на комерційній основі чи за рахунок власних коштів перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату17. Завдання та функції державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту визначенні статтею Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідно до частини першої якої, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту, зокрема, спрямовані на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб`єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності (частина друга статті 5 Закону України "Про автомобільний транспорт").

За приписами частини сімнадцятої статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України (частина двадцять перша статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі також – Закон № 2344-III).

На виконання вимог статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", 08 листопада 2006 року Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 1567 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким було установлено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Загальні положення щодо перевезення вантажів визначені Главою 8 Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема статтею 48 якої установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

За умовами частини першої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

дата і місце складання;

вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

пункти завантаження і розвантаження.

Основні права та обов`язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Так, за приписами частини другої указаної норми водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Також, наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників (далі - Правила перевезень вантажів).

За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил перевезень вантажів передбачено, що перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил перевезення вантажів) .

Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена Розділом V Закону України "Про автомобільний транспорт". Зокрема, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Питанням, що суду апеляційної інстанції необхідно вирішити в межах розгляду цієї справи, є правильність застосування частини першої статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" щодо належного встановлення ознак статусу "автомобільного перевізника".

Питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України "Про автомобільний транспорт" в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№ 640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

Так, у постанові від 19 жовтня 2023 року (справа № 640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року (справа № 240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21).

Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі № 280/2150/23).

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України "Про автомобільний транспорт"). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

У аспекті наведеного, колегія суддів зазначає, що приписи частини другої статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Водночас саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Разом із тим, як установлено судом, ОСОБА_1 не зареєстрована підприємцем, що відповідачем і не заперечується, а тому не може бути визнана автомобільним перевізником в розумінні закону. Колегія суддів зауважує, що результати перевірки свідчать, що саме ОСОБА_4 керував автомобілем.

Тобто перевірку було проведено без належного з`ясування усіх складових виявленого порушення, що свідчить про необґрунтованість оскарженого рішення.

Щодо відсутності оформлення тимчасового реєстраційного талону, колегія суддів зауважує, що законодавець не пов`язує ці обставини з набуттям особою статусу автомобільного перевізника та відповідальністю, установленою статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Питання договірних відносин між позивачкою та водієм перебуває поза межами спірних правовідносин, оскільки безпосередньо не стосується предмету цього спору.

Ураховуючи те, що у цій справі судом встановлено, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Відділом державного нагляду (контролю) в Одеській області оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.

Водночас, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що контролюючий орган належним чином повідомив позивачку про дату, час та місце розгляду матеріалів справи про правопорушення, проте позивачка своїм правом на участь у розгляді не скористалась.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.08.2025 № ОПШ 052559 про застосування адміністративно-господарського штрафу стосовно ОСОБА_3 прийнята відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Суд також звертає увагу, що у спірній постанові відповідач невірно вказав прізвище позивачки, а саме замість вірного « ОСОБА_5 » вказав « ОСОБА_6 ». Відтак, зазначена постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а позов – задоволенню.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, яким задовольнив позов.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 420/32002/25 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 420/32002/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області в особі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко