Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №160/30859/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/30859/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року (суддя Серьогіна О.В.) в справі № 160/30859/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) про:

визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 30 серпня 2025 року за № 046050026247 про відмову в призначенні пенсії за пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо неврахування до стажу по вислузі років період її роботи з 11 жовтня 2017 року по 05 червня 2025 року включно;

зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до стажу по вислузі років період її роботи з 11 жовтня 2017 року по 05 червня 2025 року включно; повторно розглянути заяву від 23 вересня 2025 року про призначення пенсії за пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до вимог частини п`ятої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та призначити пенсію за пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до вимог частини п`ятої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 23 вересня 2025 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 30.09.2025 року за № 046050026247 про відмову в призначенні пенсії за п. е ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахування ОСОБА_1 до стажу по вислузі років період її роботи з 11.10.2017 року по 05.06.2025 року включно.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу по вислузі років період її роботи з 11.10.2017 року по 05.06.2025 року включно та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2025 року про призначення пенсії за п. е ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV, з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФУ в Івано-Франківській області просить скасувати рішення з підстав не надання належної правової оцінки всім суттєвим обставинам справи, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Зауважує, що страховий стаж становить 31 років 10 місяців 11 днів, спеціальний стаж, який дає право для призначення пенсії за вислугу, становить 24 роки 02 місяць 10 днів.

У позивача станом на 11.10.2017 стаж роботи за вислугу років становить менше 26 років 6 місяців, що недостатньо для призначення даного виду пенсії.

Оскільки спеціальний стаж роботи позивача станом на 11 жовтня 2017 року (дату набрання чинності Законом України №2148-VIII), який дає їй право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, становить менше 26 років і 6 місяців, визначених пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ, вважає, що позивач не має права на пенсію за вислугу років як працівнику охорони здоров`я.

У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.09.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою та документами щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).

За принципом екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву Позивача та надані нею документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для опрацювання.

За результатами розгляду даного звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області винесено рішення від 30.09.2025 року за № 046050026247 про відмову в призначенні пенсії за п. е ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року ОСОБА_1 , оскільки позивач не набула необхідного стажу вислуги років. Також у вказаному рішенні зазначено, що згідно з наданими документами страховий стаж становить 31 рік 10 місяців 11 днів, в тому числі стаж роботи по спеціальності – 24 роки 2 місяці 10 днів.

Суд першої інстанції вважав, що особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду, здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII.

За Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМ України № 909 від 04.11.1993 року, робота на посадах середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад), якою є посада медичної сестри, у, зокрема, лікарняних закладах, амбулаторно-поліклінічних закладах, дає право на пенсію за вислугу років.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на день звернення позивача із заявою 23.09.2025 року про призначення пенсії за вислугу років пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, а доводи про необхідність набуття пільгового стажу станом на 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців для призначення пенсії за вислугу років є помилковими.

Судом першої інстанції встановлено, що у спірному рішенні відповідачем зазначено, що страховий стаж становить 31 рік 10 місяців 11 днів, в тому числі стаж роботи по спеціальності – 24 роки 2 місяці 10 днів.

При цьому відповідачем до стажу роботи позивача по спеціальності не враховано період роботи з 11.10.2017 року до 05.06.2025 року (згідно відомостей Форми РС-право).

Згідно із записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 17.04.1996 року остання працювала:

- з 02.08.1993 року по 30.11.2011 року включно медичною сестрою дільничної поліклініки № 2 (міської) та сестрою медичною дільничною поліклінічного відділення КЗ “Міська лікарня № 16”, а наразі це КНП “Криворізька міська лікарня № 16” Криворізької міської ради;

- з 01.12.2011 року по 05.06.2025 року включно позивач працювала сестрою медичною дільничною амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1 та сестрою медичною загальної практики сімейної медицини амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1 у КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2” Криворізької міської ради.

Натомість зі змісту спірного у цій справі рішення вбачається, що відповідачем викладено висновок стосовно того, що спеціальний стаж позивача підлягає обрахунку саме по 11.10.2017 року (дата набрання чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії” №2148-VII від 03.10.2017 року №2148-VII).

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 року для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Зважаючи на те, що в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що позивач з 11.10.2017 року по 05.06.2025 року працювала на посаді сестри медичної дільничної амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1 та сестри медичної загальної практики сімейної медицини амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1 у КНП “Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2” Криворізької міської ради, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки відповідача стосовно відсутності підстав для врахування стажу після 11.10.2017 року є необґрунтованим, а Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно не врахувало ОСОБА_1 до стажу по вислузі років період її роботи з 11.10.2017 року по 05.06.2025 року включно, а також про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 30.09.2025 року за № 046050026247 про відмову в призначенні пенсії за п. е ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, врахувавши, що розгляд заяви позивача від 23.09.2025 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, дійшов висновку, що дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується, а позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Також належним способом захисту прав позивача суд першої інстанції вважав зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу по вислузі років період її роботи з 11.10.2017 року по 05.06.2025 року включно та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.09.2025 року про призначення пенсії за п. е ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” за № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-ІV, з урахуванням висновків суду у цій справі, оскільки призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 23 вересня 2025 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яким заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності, від 30 вересня 2025 року за № 046050026247 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно з пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю спеціального стажу роботи 26 років 06 місяців станом на 11 жовтня 2017 року.

У рішенні вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 31 рік 10 місяців 11 днів, спеціальний стаж станом на 11 жовтня 2017 року – 24 роки 2 місяці 10 днів.

Спірним в цій справі є питання права особи на пенсію за вислугу років.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Положеннями статті 51 Закону №1788-ХІІ визначено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно зі статтею 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01 квітня 2015 року) передбачалось, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набув чинності 01 квітня 2015 року, пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII до статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01 січня 2016 року внесено зміни, відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Відтак, Законом № 911-VIII установлений раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України, (є неконституційними) положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України, ухвалюючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Відтак, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні пенсій за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII слід керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.

Отже, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27 липня 2022 року №440/1286/20.

У спірному випадку, відмовляючи у задоволенні заяви про призначення позивачу пенсії, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області вказує, що у позивача станом на 11 жовтня 2017 року недостатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.

03 жовтня 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з пунктом 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Законом № 2148-VІІІ також внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно з положенням пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що станом на 11 жовтня 2017 року стаж роботи позивача як працівника охорони здоров`я становить 24 роки 02 місяця 10 днів.

Разом з тим, відповідачем до спеціального стажу позивача не зараховано період роботи з 11 жовтня 2017 року до 05 червня 2025 року, що підтверджено розрахунком стажу форми РС-право.

Записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 17 квітня 1996 року підтверджено, що позивач працювала:

- з 02 серпня 1993 року по 30 листопада 2011 року включно медичною сестрою дільничної поліклініки № 2 (міської) та сестрою медичною дільничною поліклінічного відділення КЗ «Міська лікарня № 16» (зараз - КНП «Криворізька міська лікарня № 16» Криворізької міської ради);

- з 01 грудня 2011 року по 05 червня 2025 року включно сестрою медичною дільничною амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1 та сестрою медичною загальної практики сімейної медицини амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1 у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Криворізької міської ради.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що спірне рішення містить виключно висновок стосовно того, що спеціальний стаж позивача підлягає обрахунку саме по 11 жовтня 2017 року (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» №2148-VII від 03 жовтня 2017 року).

Оскільки позивач з 11 жовтня 2017 року по 05 червня 2025 року працювала на посаді сестри медичної дільничної амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1 та сестри медичної загальної практики сімейної медицини амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1 у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Криворізької міської ради, тобто набула додатково спеціальний стаж до набутого станом на 11 жовтня 2017 року, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність неврахування спеціального стажу після 11 жовтня 2017 року для цілей призначення пенсії за пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Зважаючи на наведене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії позивач має право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ, тому рішення відповідача є протиправним та правильно скасовано судом першої інстанції.

Доводи апелянта про те, що оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11.10.2017, то спеціальний стаж позивача станом на зазначену дату повинен становити 26 років 6 місяців, а спеціальний стаж позивача станом на 11.10.20217 складає 24 років 02 місяців 10 днів із необхідних 26 років 6 місяців, що є недостатнім для призначення цього виду пенсії, спростовані приведеними висновками суду.

Апелянтом не приведено доводів стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, тому судом не надається оцінка обраному судом першої інстанції способу захисту прав позивача.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року в справі № 160/30859/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року в справі № 160/30859/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 01 липня 2026 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 01 липня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов