Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №280/1097/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 липня 2026 року м. Дніпросправа № 280/1097/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року (суддя І.В. Батрак) у справі № 280/1097/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;

- зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.12.2022 позивачем було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, відповідно до пункту 3 якого цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки. Строк дії контракту мав закінчитись 06.12.2025. Позивач зазначає, що неодноразово звертався із рапортами про звільнення з лав Збройних Сил України у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до командира ВЧ НОМЕР_1 , однак станом на день звернення з позовною заявою, рапорти позивача не розглянуто. Таку бездіяльність щодо не розгляду рапортів позивач вважає протиправною.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення

позивача з військової служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану);

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення позивача з військової служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану), та прийняти за результатом їх розгляду відповідні рішення.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції зазначено, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.

Суд першої інстанції з`ясував, що відповідач належним чином не розглянув рапорти позивача від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення з військової служби, та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, тому суд першої інстанції в контексті спірних правовідносин може лише зобов`язати відповідача розглянути зазначений рапорт та прийняти відповідне рішення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в рамках спірних правовідносин є зобов`язання відповідача розглянути рапорти від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення позивача з військової служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що його рапорт від 04.09.2025 року був переданий командиру військової частини НОМЕР_1 , а рапорт від 05.12.2025 року був розглянутий командуванням військової частини НОМЕР_1 за результатом чого було накладено резолюцію – підстави для звільнення наявні і не суперечать чинному законодавства. Зауважує, що така резолюція виключає дискрецію військової частини, відповідач визнав обґрунтованими вимоги позивача, але всупереч цьому не прийняв рішення по суті – наказ на звільнення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про безпідставність і хибність доводів апеляційної скарги позивача.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на підставі укладеного 07.12.2022 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Відповідно до пункту 3 Контракту цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.

04.09.2025 позивач подав рапорт, у якому повідомив про не бажання укладати новий контракт і виявлене бажання про звільнення з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, але інформація про результати розгляду не надана.

16.09.2025 позивач через АТ «Укрпошта» подав рапорт аналогічного змісту на адресу Генеральному штабу Збройних Сил (для направлення командиру ВЧ НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю адреси для листування), що підтверджується описом вкладення у лист та накладною № 0113304403461. Відповідно до трекінгу відправлення з офіційного сайту АТ «Укрпошта» вищезгаданий рапорт було вручено за довіреністю 19.09.2025, але інформація про результати розгляду на адресу позивача не надходила, що відповідачем не спростовано.

Позивач зазначає, що 05.12.2025 нарочно подав рапорт на ім`я начальника речової служби тилу логістики ВЧ НОМЕР_1 щодо звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо звільнення позивача з військової служби, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Приписами ст. 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно ч.3 ст.24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008) затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

Згідно п.225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п.233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно п.242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання приписів Положення №1153/2008 подав рапорт щодо звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025).

Також, позивач зазначає, що вищезгаданий рапорт розглянутий військовою частиною НОМЕР_1 за результатом чого накладено резолюцію – підстави для звільнення наявні і не суперечать чинному законодавства.

Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 затверджено «Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі Порядок №531).

Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку №531).

Згідно п. 2 та 3 розділу ІІІ Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Колегія суддів з`ясувала, що рапорт позивача щодо звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) не містить накладеної резолюції начальника військової частини НОМЕР_1 , що передбачена додатком №1 до Порядку №531, а саме резолюції: погоджено або не погоджено.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення з військової служби.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджено, що відповідачем належним чином розглянуто рапорт позивача від 04.09.2025 про звільнення з військової служби, зокрема, що начальник військової частини прийняв рішення, наклав резолюцію згідно Порядку №531 погоджено або не погоджено.

За цих обставин, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення позивача з військової служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану).

Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до Рекомендацій № К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.

Виходячи з встановлених у справі обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача у спірному випадку є зобов`язання відповідача розглянути рапорти від 04.09.2025 від 05.12.2025 (вх. ВЧ № НОМЕР_2 від 09.12.2025) про звільнення позивача з військової служби та прийняти за результатом їх розгляду відповідні рішення, оскільки начальник військової частини НОМЕР_1 не реалізував свої дискреційні повноваження з цього питання, рішення за рапортами позивача не прийнято, адже належна резолюція начальника військової частини НОМЕР_1 згідно вимог Порядку №531 по рапортам позивача відсутня.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року у справі № 280/1097/26 –без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 01.07.2026

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя А.В. Суховаров