Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №440/10707/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 р. Справа № 440/10707/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, повний текст складено 15.04.26 по справі № 440/10707/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , яке викладено в листі від 17.07.2025 №1808/1/10802, про відмову у звільненні з військової служби старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути подані документи щодо звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами та звільнити його з військової служби.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними мотиви відмови щодо звільнення з військової служби старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , наведені у листі т.в.о. начальника штабу - заступника командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2025 №1808/1/10802.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту щодо звільнення з військової служби старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 з підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним зі своїх батьків, який є особою з інвалідністю І групи.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що актом обстеження сімейного стану, затвердженим т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.05.2025, встановлено наявність батька у ОСОБА_1 , який являється родичем першого ступеню споріднення. При цьому, до рапорту не прикладено доказів, що ОСОБА_2 сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Стверджує, що пункт 11 вищевказаного акту не встановив ні наявності, ні відсутності інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд, встановивши це неможливим з невідомих причин. Використання такого акту є недоцільним. Звертає увагу, що відповідач діяв в рамках та у спосіб, який чітко визначено чинним законодавством України.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 без змін.

Зазначає, що мати позивача, ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю І «Б» групи безстроково. Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №165793 вона потребує постійної сторонньої допомоги. Вказує, що згідно зі ст.7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» перша група інвалідності встановлюється особам із найвищим ступенем втрати здоров`я, які не здатні до самообслуговування або можуть здійснювати лише окремі його елементи, і потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Стверджує, що чинне законодавство не містить розмежованого визначення цих понять для осіб з I групою інвалідності. Для такої особи «допомога» і є «доглядом», оскільки вона повністю залежна від сторонніх осіб у побуті. Звертає увагу, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто, на момент виникнення спірних правовідносин йому виповнилося 90 років. Він є пенсіонером та непрацездатною особою відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Його місце проживання невідоме, він не проживає разом із донькою та не веде з нею спільного побуту. Наголошує, що ОСОБА_4 не відповідає критерію члена сім`ї щодо ОСОБА_1 у розумінні ст.3 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Запоріжжя, з 16.08.2019 проходить військову службу, на момент виникнення спірних правовідносин - за контрактом у складі Військової частини НОМЕР_2 на посаді ординатора лікувального відділення медичної роти ІНФОРМАЦІЯ_4 Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_5 " Сухопутних військ Збройних Сил України, з 19.06.2025 - старший лейтенант медичної роти.

07.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира медичної роти Військової частини НОМЕР_2 з рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої, пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним зі своїх батьків, який є особою з інвалідністю І групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступенів споріднення або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

До рапорту позивач додав:

- акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджений 30.05.2025 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого комісія ТЦК на підставі звернення командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.05.2025 здійснила обстеження сімейного стану військовослужбовця за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає мати позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка потребує постійного догляду на підставі довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №165793;

- копію власного паспорту громадянина України та РНОКПП;

- копію власного свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого ВРАГС Орджонікіджевського району м. Запоріжжя 14.11.1996, відповідно до якого батьком позивача є ОСОБА_5 , матір`ю - ОСОБА_3 ;

- копію власного посвідчення офіцера серія НОМЕР_4 , виданого Українською військово-медичною академією 10.09.2019;

- довідку про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, складену Управлінням "Центр надання адміністративних послуг" Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області 30.06.2025 за №269/19-14, відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані власниця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 та РНОКПП;

- копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №165793, згідно з якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , встановлено першу "Б" групу інвалідності безстроково. У графі "Висновок про умови та характер праці" зазначено "Потребує постійної сторонньої допомоги";

- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 від 22.08.2023.

Рапорт позивача з додатками до нього разом з аркушем співбесіди та поданням на звільнення 07.07.2025 т.в.о. начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_6 були направлені до командира Військової частини НОМЕР_1 , як до органу військового управління.

Як повідомляє представник відповідача у відзиві, Військова частина НОМЕР_1 є органом військового управління, в якій позивач військову службу не проходить, і не проходив. При цьому відповідач здійснював розгляд подання (матеріалів) Військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами.

За наслідками розгляду рапорту, листом від 17.07.2025 №1808/1/10802 командування Військової частини НОМЕР_1 повідомило командування Військової частини НОМЕР_2 про те, що позитивного рішення щодо звільнення старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 не прийнято у зв`язку з відсутністю правових підстав, а саме: не доведено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості у громадянки ОСОБА_3 , які можуть здійснювати догляд.

У відзиві представник відповідача роз`яснив, що ОСОБА_4 , батько ОСОБА_1 , є іншою особою першого ступеня споріднення. Окрім цього, ОСОБА_1 - особа з інвалідністю І групи безстроково згідно з довідкою МСЕК серії 12ААГ №165793 від 10.05.2023 та висновком про умови та характер праці "Потребує постійної сторонньої допомоги", що не є тотожним поняттю "постійний догляд". Оскільки позивач до рапорту про звільнення не надав достатніх та належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 (особа з інвалідністю І групи) має потребу у постійному догляді за відсутності інших інші членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, підстави для його звільнення з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII відсутні.

Не погоджуючись із правомірністю мотивів відмови у звільненні з військової служби, позивач ініціював даний спір.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності мотивів відмови щодо звільнення з військової служби старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , наведені у листі т.в.о. начальника штабу - заступника командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2025 №1808/1/10802.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту щодо звільнення з військової служби старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 з підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним зі своїх батьків, який є особою з інвалідністю І групи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

За змістом пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У силу положень абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту – Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-XII:

- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.4 п.241 Положення №1153/2008).

Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі по тексту – Інструкція №170; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп.26 п.5 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:

- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

- висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що для звільнення військовослужбовця з військової служби достатньою є наявність таких умов:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка);

- наявність у осіб, які потребують догляду I чи II групи інвалідності;

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, лише сукупність наведених обов`язкових обставин (фактів) надає законні підстави для звільнення з військової служби за цією підставою.

Колегія суддів звертає увагу, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2122-IX.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При цьому, відповідно до п.12.11 розділу XІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, (далі по тексту - Інструкція №170; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Згідно з пп.26 п.5 додатку 19 до Інструкції №170 у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23 зазначив, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Судом встановлено, що до рапорту про звільнення позивач приєднав акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджений 30.05.2025 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого комісія ТЦК на підставі звернення командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.05.2025 здійснила обстеження сімейного стану військовослужбовця за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає мати позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка потребує постійного догляду на підставі довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №165793.

У графі 9 "Інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за членом сім`ї військовослужбовця першого ступеня споріднення" комісією ТЦК вказано батька ОСОБА_1 - гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання якого невідоме, пенсіонер.

З посиланням лише на цей факт, який на думку відповідача доводить обставину наявності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за членом сім`ї військовослужбовця, відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби.

Однак, суд визнає такий мотив недостатнім для формування відповідного висновку з урахуванням наступного.

Як свідчить зміст довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, складеної Управлінням "Центр надання адміністративних послуг" Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області 30.06.2025 за №269/19-14, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані власниця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Водночас у пункті 11 досліджуваного акту комісією ТЦК зазначено про те, що встановити наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за членом сім`ї військовослужбовця другого ступеня споріднення, згідно даних Державного реєстру актів цивільного стану, неможливо.

Тож комісією ТЦК встановлено і зафіксовано в акті факт відсутності зареєстрованих за адресою ОСОБА_1 інших осіб, окрім позивача, першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за членом сім`ї військовослужбовця.

Чоловік ОСОБА_1 та батько позивача ОСОБА_5 у шлюбних відносинах з нею не перебуває, оскільки шлюб був припинений ще 09.10.2002, що підтверджується записами паспорту ОСОБА_1 .

Сам по собі факт наявності у ОСОБА_1 її батька - гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання якого невідоме, не може доводити факт наявності осіб, які можуть здійснювати догляд, оскільки по-перше: його місце проживання нікому невідоме, а по-друге: відповідачем не досліджено наявність / відсутність реальності можливості здійснення ним постійного догляду за ОСОБА_1 .

Щодо посилання у відзиві на позовну заяву на те, що ОСОБА_1 - особа з інвалідністю І групи безстроково згідно з довідкою МСЕК серії 12ААГ №165793 від 10.05.2023 та висновком про умови та характер праці "Потребує постійної сторонньої допомоги", що не є тотожним поняттю "постійний догляд", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особа з інвалідністю - особа із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар`єрами можуть заважати її повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Згідно зі ст.7 Закону України від 06.10.2005 №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" залежно від ступеня стійкого обмеження повсякденного функціонування, спричиненого стійким обмеженням повсякденного функціонування, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими порушеннями, при взаємодії із зовнішнім середовищем, особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня стійкого обмеження повсякденного функціонування особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному догляді, допомозі або диспансерному нагляді.

ОСОБА_7 першої групи інвалідності встановлюється особам з виключно високим ступенем стійкого обмеження повсякденного функціонування, надзвичайною залежністю від постійного догляду, допомоги інших осіб або диспансерного нагляду, які фактично не здатні до самообслуговування.

ОСОБА_8 першої групи інвалідності встановлюється особам з високим ступенем стійкого обмеження повсякденного функціонування, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій, які частково здатні до виконання окремих видів самообслуговування.

Відповідно до пункту 24 постанови Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" від 03.12.2009 №1317 (чинної на момент встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності), комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації.

Тобто, документом, що підтверджує інвалідність та містить висновок щодо умов і характеру роботи і застосовується при винесенні рішення МСЕК про встановлення групи, причини і строку інвалідності у спірному випадку, є довідка до акту огляду МСЕК, видана за формою №157-1/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 №577, що втратив чинність на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я №2067 від 10.12.2024.

Відповідно до пункту 27 постанови Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" від 03.12.2009 №1317 підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

До I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Відповідно до цього ж пункту постанови, існують дві категорії осіб з інвалідністю першої групи – підгрупи "А" і "Б".

До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності підгрупи "Б". При цьому у графі 12 "Висновок про умови та характер праці" довідки №165793 зафіксовано висновок "Потребує постійної сторонньої допомоги".

Постанова Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" від 03.12.2009 №1317 не містить визначення понять стороннього нагляду, догляду або допомоги.

Водночас, чинне законодавство із цих трьох термінів містить визначення лише одного з них, а саме - постійний сторонній догляд, як вид догляду, яким забезпечуються особи з інвалідністю із значно вираженою важкістю, функціональними порушеннями в організмі, обумовленими професійним захворюванням, травмою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб, неспроможні до самообслуговування (не можуть самостійно вживати їжу, користуватися туалетом, потребують допомоги під час прогулянок тощо) (Порядок організації надання деяких соціальних та медичних послуг потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2023 №438 "Деякі питання організації забезпечення соціальними та медичними послугами потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які їх потребують").

Тож застосовану в абзаці 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ таку кваліфікуючу ознаку, як необхідність здійснювати постійний догляд, з огляду на підстави для встановлення I групи інвалідності, що наведені у п. 27 постанови Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" від 03.12.2009 №1317, слід трактувати у широкому сенсі, тобто і як постійний сторонній догляд, і як постійний сторонній нагляд, і як постійну сторонню допомогу.

Відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, відповідач цих особливостей законодавчого регулювання не врахував, обмежившись поверхневим висновком про недоведеність факту відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості у гр. ОСОБА_1 , які можуть здійснювати догляд.

Зважаючи на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави відмови, наведені відповідачем у листі - відповіді від 17.07.2025 №1808/1/10802 на рапорт позивача від 07.07.2025, суд визнає необґрунтованими.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про неналежний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними мотиви відмови щодо звільнення з військової служби старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , наведені у листі т.в.о. начальника штабу - заступника командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2025 №1808/1/10802 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту щодо звільнення з військової служби старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 з підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним зі своїх батьків, який є особою з інвалідністю І групи.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 по справі № 440/10707/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло