Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №761/13840/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/13840/26 Головуючий 1-ї інстанції: Міхєєва І.М.

Провадження №33/824/2930/2026 Доповідач: Яковлева В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Яковлева В.С., з секретарем судового засідання - Пишковичем М.І., за участю: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , захисника - адвоката Луцика М.М., прокурора - Шкурпело Р.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В

Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Буринь Сумської області, громадянина України, з вищою освітою, працевлаштованого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч.1 ст.172-7КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 , судовий збір на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу з письмовими поясненнями, в якій просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 20 квітня 2026 року по справі N?761/13840/26 та прийняти нову постанову, якою провадження у справі закрити на підставі п.7 ч.1 cт. 247 KУпАП, y зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

На обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що вказана постанова є незаконною та необґрунтованою, такою що підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю

Апелянт вказує, що копія постанови суду першої інстанції не була вручена та направлена у строк. Постанова фактично була направлена лише 14 травня 2026 року, тоді як її виготовлення та надання у встановлений строк забезпечено не було. На його думку, це істотно обмежило право на ефективне апеляційне оскарження, оскільки до отримання повного тексту рішення він був позбавлений можливості ознайомитися з мотивами суду та сформувати належну правову позицію.

Апелянт зазначає, що право на апеляційний перегляд має бути реальним і ефективним, а не формальним. 20 квітня 2026 року ним подано клопотання про закриття провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, яке судом першої інстанції не розглянуто та будь-якого процесуального рішення щодо нього не ухвалено, чим порушено вимоги ст. 279 КУпАП.

Так, на момент розгляду справи строки, передбачені ч. 4 ст. 38 КУпАП, були пропущені. На його думку, суд безпідставно виходив із дати складання протоколів (07.01.2026) як моменту виявлення правопорушення.

Апелянт вважає, що моментом виявлення правопорушення слід вважати не дату складання протоколу, а дату, коли уповноваженим органам стало відомо про його можливе вчинення, а саме не пізніше 10.09.2025, коли НАЗК було направлено відповідний лист до Національної поліції України, а також з урахуванням листа Державної аудиторської служби України від 14.08.2025. У зв`язку з цим апелянт вважає, що строк накладення адміністративного стягнення сплив 10.03.2026, а тому провадження підлягало закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В письмових поясненнях щодо неповного з`ясування обставин справи та неправильного встановлення фактичних обставин, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 КУпАП. Не враховано фактичні обставини підготовки та погодження наказів Комітету з фізичного виховання та спорту МОН України від 26.07.2024 № 107-к та від 29.10.2024 № 177-к, які стосувалися преміювання 53 та 55 працівників відповідно. Проекти наказів не готувалися ним особисто, а формувалися кадровим та бухгалтерським підрозділами, погоджувалися начальником відділу бухгалтерського обліку, начальником відділу роботи з персоналом, заступником голови Комітету, начальником юридичного відділу, а також іншими посадовими особами, що свідчить про колегіальний характер прийняття відповідних рішень. Апелянт також вказує, що суд не надав належної оцінки відсутності пояснень відповідних посадових осіб, які брали участь у погодженні проектів наказів, та не дослідив усі істотні обставини справи.

Щодо участі голови Комітету у погодженні рішень, апелянт зазначає, що питання преміювання попередньо погоджувалося головою Комітету ОСОБА_2 , що підтверджується письмовими поясненнями та листуванням у месенджері, з якого вбачається його обізнаність та участь у визначенні розмірів премій. Також зазначає, що суд не усунув суперечності між цими доказами та письмовими поясненнями ОСОБА_2 , який не заперечував погодження.

Апелянт додатково зазначив, що перебування ОСОБА_2 у службовому відрядженні не припиняло здійснення ним управлінських функцій, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що для наявності реального конфлікту інтересів необхідна сукупність ознак: наявність приватного інтересу, суперечність між ним і службовими повноваженнями та реальний вплив такого інтересу на об`єктивність чи неупередженість прийняття рішення.

На його думку, суд першої інстанції не встановив, у чому саме полягав приватний інтерес, не довів його вплив на прийняття рішень та безпідставно ототожнив факт підписання наказів із одноособовим прийняттям рішень щодо преміювання.

Також апелянт зазначає, що розміри премій визначалися не ним, а відповідними структурними підрозділами, а включення його до списку премійованих осіб не свідчить про наявність реального конфлікту інтересів.

З огляду на викладене апелянт вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, а постанова суду першої інстанції є незаконною та підлягає скасуванню.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, прокурора вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги приходжу до наступного висновку.

За змістом ст.245 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та іншими доказами, які мають істотне значення для правильного, об`єктивного та справедливого розгляду справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили (ст.252 КУпАП).

Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зазначені вимоги закону судом першої інстанції були дотримані. Постанова суду відповідає вимогам ст.283 КУпАП, містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідність за дане правопорушення, та прийняте по справі рішення.

Як зазначено у диспозиції ч.1 ст.172-7 КУпАП відповідальність за даною нормою закону настає у разі неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.

Згідно примітки до статті 172-7 КУпАП: 1. Суб`єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої ст.3 Закону України «Про запобігання корупції». 2. У цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.

Так, відповідно до ч. 1 ст.28 Закону України "Про запобігання корупції", особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

В статті 1 наведеного Закону міститься визначення термінів, наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням; правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність; приватний інтерес це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях; реальний конфлікт інтересів це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-7 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, на переконання апеляційного суду, є обґрунтованим та всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у справі та перевірених суддею доказах.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 тимчасово виконуючи обов`язки голови Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» будучи суб`єктом відповідальності на якого поширюється дія цього закону, в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», під час виконання своїх службових повноважень, не вжив заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів та не повідомив свого безпосереднього керівника у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів, під час прийняття рішення щодо виплати премії особисто собі, як заступнику голови Комітету у сумі 24 550 грн. та вчинення дій шляхом особистого підписання наказу від 26.07.2024 №107-к про виплату премії. Такі дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.

Крім того, ОСОБА_1 тимчасово виконуючи обов`язки голови Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» будучи суб`єктом відповідальності на якого поширюється дія цього закону, в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», під час виконання своїх службових повноважень, не вжив заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів та не повідомив свого безпосереднього керівника у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів, під час прийняття рішення щодо виплати премії особисто собі, як заступнику голови Комітету у сумі 15 007 грн. 54 коп. та вчинення дій шляхом особистого підписання наказу від 29.10.2024 №177-к про виплату премії. Такі дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.

Встановлені судом першої інстанції обставини та досліджені докази підтверджують, що ОСОБА_1 , діючи як т.в.о. голови Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, не повідомив свого безпосереднього керівника у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів під час прийняття щодо виплати премії собі особисто.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції спростовуються матеріалами справи.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було розглянуто його клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, є безпідставними. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд першої інстанції надав належну оцінку доводам сторони захисту щодо спливу строків притягнення до адміністративної відповідальності та дійшов обґрунтованого висновку про їх відсутність.

Так, суд першої інстанції правильно виходив із того, що лист Державної аудиторської служби України від 14.08.2025 лише містив інформацію про можливе вчинення ОСОБА_1 правопорушення, пов`язаного з корупцією, та не свідчив про встановлення усіх обставин, необхідних для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Лише після отримання письмових пояснень ОСОБА_1 від 20.10.2025, а також листів Національного агентства з питань запобігання корупції від 04.11.2025 та Міністерства освіти і науки України від 02.12.2025, якими підтверджено відсутність повідомлень про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів, уповноваженим органом було встановлено достатні дані, що свідчили про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 КУпАП. Після отримання зазначених відомостей 07.01.2026 були складені відповідні протоколи про адміністративні правопорушення. Відтак висновок суду першої інстанції про те, що строки притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на момент розгляду справи не сплинули, є правильним.

Не спростовуються й доводи апелянта про неповне з`ясування обставин справи та відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді тимчасово виконуючого обов`язки голови Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, особисто підписав накази від 26.07.2024 №107-к та від 29.10.2024 №177-к, якими встановив собі як заступнику голови Комітету премії у розмірі 24 550 грн та 15 007 грн 54 коп. відповідно.

При цьому суд першої інстанції правильно зазначив, що службові повноваження тимчасово виконуючого обов`язки голови Комітету щодо встановлення стимулюючих виплат та підписання відповідних наказів є дискреційними. Оскільки ОСОБА_1 одночасно був особою, яка приймала рішення про преміювання, та особою, яка отримувала таку премію, між його приватним майновим інтересом та службовими повноваженнями існувала суперечність, що безпосередньо впливала на об`єктивність та неупередженість прийняття рішення і утворювала реальний конфлікт інтересів у розумінні Закону України «Про запобігання корупції».

Твердження апелянта про те, що проекти наказів готувалися та погоджувалися іншими посадовими особами, не спростовують встановлених судом обставин. Погодження проектів наказів іншими працівниками Комітету не усуває обов`язку суб`єкта відповідальності повідомити про наявність реального конфлікту інтересів та не змінює того, що остаточне рішення було прийняте саме ОСОБА_1 шляхом особистого підписання відповідних наказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що голова Комітету ОСОБА_2 був обізнаний щодо преміювання ОСОБА_1 , не спростовують висновків суду першої інстанції. Навіть за умови обізнаності ОСОБА_2 про підготовку та підписання наказів про преміювання, такі обставини самі по собі не свідчать про належне виконання ОСОБА_1 вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції».

Обов`язок, встановлений законом, полягає не лише у доведенні до відома керівника інформації про преміювання, а у повідомленні безпосереднього керівника про наявність реального конфлікту інтересів та вжитті заходів щодо його врегулювання. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 у визначеному законом порядку повідомив про наявність у нього реального конфлікту інтересів під час прийняття рішень щодо виплати премії самому собі. За таких обставин обізнаність ОСОБА_2 про преміювання або попереднє обговорення відповідних питань не виключає наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.

Не є слушними й посилання апелянта на те, що йому не було відомо про обов`язок повідомляти про наявність реального конфлікту інтересів. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із положень статті 68 Конституції України, відповідно до яких незнання законів не звільняє особу від юридичної відповідальності.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 , будучи суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», не повідомив у встановленому законом порядку про наявність реального конфлікту інтересів під час прийняття рішень щодо виплати премії самому собі, чим вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки встановлених обставин справи та власного тлумачення апелянтом норм законодавства, а тому не є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 294 КУпАП,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Київського апеляційного суду В.С. Яковлева