Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №754/2885/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/10176/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 754/2885/26

30 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Таран Людмили Миколаївни на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Грегуля О.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

11 березня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем, у шлюбі народилась дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 03 вересня 2021 року шлюб між сторонами було розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва.

Вказує на те, що після розірвання шлюбу з позивачкою продовжує спілкуватися з донькою, від обов`язку утримання дитини не ухиляється та постійно сплачує аліменти на її утримання.

Зазначає, що з 14 жовтня 2022 року ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_6 .

Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 призваний з 16 січня 2026 року на військову службу у складі Збройних Сил України під час воєнного стану.

Посилаючись на пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України, представник відповідача просив зупинити провадження у цивільній справі № 754/2885/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 на військовій службі у складі Збройних Сил України.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року задоволено клопотання/заяву про зупинення провадження у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Зупинено провадження у справі № 754/2885/26 до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зобов`язано відповідача повідомити суд про припинення свого перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 06 квітня 2026 року представника позивача ОСОБА_1 - адвокат Таран Л.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі № 754/2885/26 скасувати, справу направити до Деснянського районного суду м. Києва для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що позивач самостійно утримує доньку без допомоги батька та єдиним джерелом доходу позивача є заробітна плата.

Зазначає, що зупинення провадження у справі про стягнення аліментів на невизначений строк порушує право дитини на належне та своєчасне утримання, не відповідає найкращим інтересам дитини та суперечить завданню цивільного судочинства щодо своєчасного розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Зупиняючи провадження у даній справі, суд першої інстанції посилався на те, що у матеріалах справи містяться докази того, що відповідач перебуває на військовій службі, а тому існують підстави для зупинення провадження у даній справі.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частинами першою - четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами першою -четвертою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства. При виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

За пунктом 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, зупиняється до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань.

Зупинення провадження у справі є тимчасовим припиненням вчинення процесуальних дій з визначених законом підстав. Такий процесуальний захід застосовується тоді, коли наявні обставини об`єктивно перешкоджають подальшому розгляду справи.

Разом із тим положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можуть застосовуватись механічно, без урахування предмета спору, характеру правовідносин, значення справи для сторін, а також без оцінки того, чи не призведе зупинення провадження до непропорційного обмеження прав інших учасників справи.

У цій справі предметом позову є стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Отже, спір про стягнення аліментів безпосередньо стосується забезпечення права дитини на належне матеріальне утримання, а тому має розглядатися судом з урахуванням найкращих інтересів дитини та необхідності своєчасного судового захисту.

Верховний Суд у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24, провадження № 61-1382св25, переглядаючи судове рішення про зупинення провадження у справі про стягнення аліментів у зв`язку з перебуванням відповідача на військовій службі, звернув увагу на те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22 не можна розуміти як безальтернативний обов`язок суду зупинити провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, яка стосується інтересів дитини, без з`ясування судом, чи таке зупинення є сумісним із завданнями цивільного судочинства та міжнародними стандартами.

У зазначеній постанові Верховний Суд також виходив з того, що конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, а затримка у судовому захисті такого права може призвести до фактичної втрати ефективності такого захисту.

Крім того, Верховний Суд наголосив, що у спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право дітей на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану, а затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 дійсно проходить військову службу в НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, військова частина НОМЕР_2 , з 16 січня 2026 року по теперішній час, що підтверджується довідкою військової частини № НОМЕР_3 .

Однак сама по собі наявність довідки про проходження військової служби у справі про стягнення аліментів на утримання дитини не звільняла суд першої інстанції від обов`язку перевірити, чи є зупинення провадження сумісним із завданням цивільного судочинства, чи забезпечено справедливий баланс між правами відповідача як військовослужбовця та правом дитини на своєчасне утримання, а також чи існують об`єктивні перешкоди для подальшого розгляду справи.

Суд першої інстанції не врахував, що провадження у справі стосується не абстрактного майнового спору між повнолітніми особами, а права малолітньої дитини на отримання утримання від одного з батьків.

Крім того, відповідач реалізує свої процесуальні права через представника - ОСОБА_3 , який подав до суду клопотання про зупинення провадження, виклав позицію відповідача щодо позову, навів заперечення щодо заявлених вимог та долучив докази.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що відповідач не позбавлений можливості брати участь у справі через представника, подавати заяви по суті справи, докази, пояснення та заперечення.

Посилання у клопотанні на бажання відповідача особисто брати участь у судовому процесі саме по собі не є достатньою підставою для зупинення провадження у справі про стягнення аліментів, оскільки таке бажання має оцінюватися у співвідношенні з правом дитини на своєчасний судовий захист та належне утримання.

При цьому матеріали справи не містять належних доказів того, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали відповідач був об`єктивно позбавлений можливості реалізовувати процесуальні права у справі шляхом подання письмових пояснень, доказів, заяв і клопотань через свого представника.

Колегія суддів також враховує, що зупинення провадження у цій справі до припинення перебування відповідача на військовій службі фактично має невизначений строк, оскільки залежить від тривалості воєнного стану та проходження відповідачем військової служби.

Такий процесуальний наслідок у справі про стягнення аліментів може призвести до тривалого відтермінування вирішення питання щодо утримання дитини, що не відповідає найкращим інтересам дитини та завданню цивільного судочинства щодо своєчасного розгляду справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про зупинення провадження, обмежився встановленням факту перебування відповідача на військовій службі, однак не надав оцінки предмету спору, не врахував пріоритет найкращих інтересів дитини, не перевірив пропорційність такого процесуального заходу та не з`ясував, чи наявні у конкретній справі об`єктивні перешкоди для її подальшого розгляду.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність безумовних підстав для зупинення провадження у справі є передчасним та таким, що не відповідає обставинам справи і наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував характер спірних правовідносин, право дитини на належне утримання та необхідність своєчасного розгляду справи, заслуговують на увагу.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про зупинення провадження, вона підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Таран Людмили Миколаївни задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий: Судді: