Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №752/7711/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 752/7711/26

номер провадження 22-ц/824/10192/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року /суддя Машкевич К.В./

за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про визнання факту мобінгу на роботі та його усунення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» про визнання факту вчинення щодо нього мобінгу директором з ІТ ОСОБА_3 та зобов`язання усунути наслідки мобінгу, зокрема шляхом відновлення повноцінного доступу до корпоративних облікових записів.

Одночасно з позовом представник позивача подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та його посадовим особам вчиняти дії щодо звільнення позивача з роботи з ініціативи роботодавця, зокрема на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (скорочення штату, у тому числі шляхом скорочення посади начальника Управління практики SAP), до набрання судовим рішенням законної сили.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. /а.с. 27-28/

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник позивача ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та задовольнити заяву про забезпечення позову.

На підтвердження вимог апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми процесуального права при вирішенні питання про забезпечення позову.

Апелянт зазначав, що у заяві про забезпечення позову були наведені конкретні обставини, які свідчать про реальний, а не гіпотетичний ризик припинення трудових відносин до вирішення спору по суті. Зокрема, 10.12.2025 року директором з ІТ ОСОБА_3 позивачу було прямо запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням, а після відмови повідомлено, що питання його звільнення буде вирішено «іншим способом». Апелянт вважав, що такі дії свідчать про наявність реального наміру припинити з позивачем трудові відносини.

Апелянт наголошував, що у разі звільнення позивача (зокрема, шляхом скорочення його посади) до набрання судовим рішенням законної сили, ефективний захист порушених прав стане істотно ускладненим або неможливим. Звільнення призведе до зміни правового та фактичного статусу позивача, а вимога про усунення наслідків мобінгу та відновлення доступів до корпоративних систем втратить актуальність, оскільки трудові відносини будуть припинені. У такому випадку позивач буде змушений звертатися до суду з новим позовом про поновлення на роботі, що суперечить завданню цивільного судочинства щодо ефективного захисту прав у межах одного провадження.

Також апелянт вважав, що суд першої інстанції помилково ототожнив заявлений захід забезпечення позову з втручанням у дискреційні повноваження роботодавця щодо організації виробництва та праці. Зазначав, що заборона звільнення конкретного працівника на період розгляду справи не перешкоджає відповідачу проводити реорганізацію, скорочувати інші посади чи змінювати організаційну структуру, а лише тимчасово зберігає status quo щодо позивача з метою забезпечення можливості ефективного судового захисту.

Апелянт посилався на те, що обраний захід забезпечення позову є співмірним з заявленими позовними вимогами, оскільки спрямований на попередження недобросовісної поведінки відповідача та недопущення з його боку дій, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду.

Представник відповідача - ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення. Вважав, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.

Зазначав, що заходи забезпечення позову у виді заборони звільнення працівника з ініціативи роботодавця є неспівмірними з предметом спору та призведуть до необґрунтованого втручання у дискреційні повноваження роботодавця щодо організації виробництва та праці. Наголошував, що право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу.

Представник відповідача також вказував, що у разі застосування такого заходу забезпечення позову позивач фактично отримає «імунітет» від наслідків можливої протиправної поведінки на роботі на період розгляду справи, що є недопустимим. Крім того, вважав, що заявлений захід може призвести до порушення прав власника 100% статутного капіталу товариства - держави.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 обіймає посаду начальника Управління практики SAP ТОВ «Оператор газотранспортної системи України». 10 грудня 2025 року директор з ІТ ОСОБА_3, за викладеними позивачем обставинами, запропонував позивачу звільнитися за власним бажанням, а після відмови повідомив, що питання його звільнення буде вирішено «іншим способом». Позивач розцінює ці дії як прояв мобінгу та просить суд визнати факт мобінгу та зобов`язати відповідача відновити йому доступ до корпоративних систем.

Відмовляючи у забезпеченні позову у даній справі, суд першої інстанції вірно керувався статтею 149 ЦПК України, відповідно до якої забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав позивача; статтею 150 ЦПК України, якою визначено види забезпечення позову та встановлено вимогу про співмірність заходів забезпечення заявленим позовним вимогам.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що між предметом позову - визнання факту мобінгу та зобов`язання відновити доступ до корпоративних систем та заявленим заходом забезпечення позову - заборона звільнення позивача, відсутній необхідний процесуальний зв`язок. Суд також виходив з того, що обраний позивачем захід забезпечення є неспівмірним з позовними вимогами, оскільки фактично втручається у виключну компетенцію роботодавця щодо визначення чисельності і штату працівників. Крім того, суд зазначив, що у трудових спорах не допускається забезпечення позову шляхом заборони роботодавцю вчиняти дії, спрямовані на розірвання трудового договору, а оцінка доцільності та правомірності скорочення штату належить до повноважень суду при розгляді справи по суті.

Доводи апеляційної скарги про наявність реального ризику звільнення позивача та про те, що без застосування заходів забезпечення позову ефективний захист його прав стане неможливим, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Заява про забезпечення позову за своєю суттю спрямована на тимчасове збереження існуючого стану трудових відносин до розгляду справи по суті. Однак позовні вимоги у цій справі не стосуються поновлення на роботі чи визнання незаконним звільнення. Позивач просить визнати факт мобінгу та зобов`язати відповідача відновити доступ до корпоративних систем. Застосування заходу забезпечення у виді заборони звільнення фактично надає позивачу імунітет від будь-яких кадрових рішень роботодавця на невизначений строк, що є неспівмірним з предметом спору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу. Суд не вправі на стадії вирішення питання про забезпечення позову оцінювати доцільність організаційно-штатних заходів. Такі питання підлягають дослідженню при розгляді справи по суті.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови виготовлено 01.07.2026 р.

Головуючий: Судді: