Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №357/348/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 357/348/25 Головуючий у суді першої інстанції - Ярмола О.Я.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8938/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2025 року по цивільній справі за позовом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з надання послуг постачання теплової енергії,

встановив:

У січні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності (без виділення часток) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , тому вони є споживачами послуг з централізованого опалення та підігріву води за вказаною адресою, які надає відповідач.

За особовим рахунком відповідачів № НОМЕР_1 , за період з 01.03.2014 по 10.07.2025 рахується заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 26 734,25 грн, а також витрати, передбачені статтею 625 ЦК України, а саме:

за період з 01.03.2014 по 23.02.2022 суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 7731,30 грн та три відсотки річних в сумі 2506,87 грн;

за період з 01.01.2024 по 01.11.2024 суму, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 199,27 грн та три відсотки річних в сумі 54,66 грн.

Посилаючись на те, що відповідачі свої зобов`язання по оплаті послуг не виконують, позивач просив суд стягнути з відповідачів на свою користь в солідарному порядку:

суму боргу в розмірі 26 734,25 грн за послуги постачання теплової енергії за період з 01.03.2014 по 10.07.2025;

за період з 01.03.2014 по 23.02.2022 суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 7 731,30 грн та три відсотки річних в сумі 2506,87 грн;

за період з 01.01.2024 по 01.11.2024 суму, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 199,27 грн та три відсотки річних в сумі 54,66 грн;

стягнути судові витрати по справі у сумі 3028,00 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку, на користь КП «Білоцерківтепломережа» суму боргу за період з 01.03.2014 по 10.07.2025 в розмірі 10 906 грн 25 коп;

за період з 01.03.2017 до 23.02.2022 суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в сумі 6458 грн 56 коп та три відсотки річних в сумі 2320,64 грн;

за період з 01.01.2024 до 01.11.2024 суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів - 199,27 грн та три відсотки річних в сумі 54,66 грн.

Всього до стягнення - 19 939 грн 38 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1621 грн 79 коп.

Відмовлено в частині стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.03.2014 до 01.03.2017.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилаються на те, що суд не урахував невідповідності між розрахунками позивача та інформацією, відображеною у рахунках на оплату послуг.

Посилається на безпідставне нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період мораторію, пов`язаного з уведенням воєнного стану.

Наполягає на застосуванні наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 46 041,35 грн.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що стверджується відповіддю № 1023833 від 10.01.2025, № 1936430 від 27.10.2025 (т. 1, а.с. 28,239).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 10.12.1998, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності (без виділення часток) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 154).

09.01.2013 між КП БМР «БЦТМ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води (т. 1, а.с. 10).

Встановлено, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 , який відкрито Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» по квартирі АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 , рахується заборгованість за послуги постачання теплової енергії перед КП БМР «Білоцерківтепломережа», за період з 01.03.2014 до 01.07.2025, в розмірі 26 734,25 грн. (т. 1, а.с.148-149).

Також встановлено, що 25.10.2017 ОСОБА_1 уклала з КП БМР «Білоцерківтепломережа» договір № 292 про розстрочку виплати заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 4253,83 грн, що утворилась по особовому рахунку № НОМЕР_1 строком на 3 місяці, з 25.10.2017 по 25.01.2018. ОСОБА_1 , заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 5253,83 грн, станом на 01.10.2017 визнала, зобов`язалась погашати заборгованість (т. 1, а.с. 159).

В ході розгляду судом першої інстанції також було встановлено, що в період розгляду даної справи судом, зокрема, протягом лютого - вересня 2025 року, відповідач ОСОБА_1 сплатила частину заборгованості за спожиту теплову енергію на загальну суму 29 488 грн. В судовому процесі та наданих суду квитанціях відповідач ОСОБА_1 зазначила, що сплачувала поточні нарахування і оплатила борг лише за останні 3 роки.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Згідно частини першої статті 9 даного Закону - споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки.

Встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 позивачем були надані послуги в повному обсязі та належної якості. Скарг щодо ненадання чи неналежного надання послуг від відповідача на адресу підприємства не надходило. Отже, відповідачі зобов`язані оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою КМУ № 830 від 21.08.2019 року (далі Правила) фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

Пунктом 35 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб. (п.36,37 Правил ).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз`яснив Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

В даному випадку, судом встановлений факт порушення відповідачами зобов`язання щодо своєчасної оплати за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії, а наявність непогашеної заборгованості перед виконавцем послуг КП БМР «Білоцерківтепломережа» підтверджується матеріалами справи.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У справі, що переглядається, позивач розрахував суми згідно ст. 625 ЦК України з урахуванням періоду воєнного стану, тобто законодавчих обмежень щодо нарахування сум згідно ст. 625 ЦК України.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції урахував також заявлений стороною відповідача строк позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється спеціальна позовна давність тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебігу загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить при визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Суд першої інстанції встановив, що платежі за житлово-комунальні послуги здійснюються регулярно, що стверджується довідкою про нарахування та сплату, тому в даному випадку строк позовної давності переривається регулярним внесенням платежів.

Окрім того, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено виконання грошового зобов`язання щомісячними платежами, право позивача як виконавця послуг вважається порушеним з моменту недотримання споживачем строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28.08.2019 у справі №456/2900/14.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS - CоV - 2" на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956), від 09.12.2020 № 1236 продовжена до 30.06.2021.

З урахуванням п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з 12 березня 2017 року.

Тобто, вимоги які пред`явлені позивачем в даній справі за період до 12 березня 2017 року - є такими, що пред`явлені поза межами строку позовної давності. Враховуючи ту обставину, що позивач звернувся з даним позовом до суду 09 січня 2025 року, борг розрахований позивачем, за період з березня 2014 року до 12 березня 2017 року, дійсно, пред`явлений поза межами строку позовної давності.

Разом з цим, як встановлено із матеріалів справи, в жовтні 2017 року відповідачка ОСОБА_1 вчинила дії, що свідчать про визнання нею боргу за період з березня 2014 року по жовтень 2017, оскільки вона подала позивачу відповідну заяву та уклала Договір про надання розстрочки по виплаті боргу за спожиту теплову енергію. Відповідач ОСОБА_1 чітко зазначила, що заборгованість станом на 01.10.2017 визнає (т.1 а.с.159), тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення суми боргу, нарахованого до 12.03.2017.

При цьому, суд правильно застосував строк позовної давності до вимоги про стягнення сум обрахованих позивачем на підставі ст. 625 ЦК України за період з березня 2014 до березня 2017.

Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (ст. 541 ЦК України).

Оскільки частки відповідачів у праві власності на квартиру куди позивач надає послуги, не визначені, то суд вважає, що вище вказана заборгованість підлягає до солідарного стягнення з відповідачів.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності наданого позивачем розрахунку колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. При цьому, слід зауважити, що розрахунок позивача виконано відповідно до вимог закон, в той час як власного контррозрахунку боргу відповідачка суду не надала, безпосередньо до позивача із заявами про проведення перерахунку не зверталась. Жодних претензій щодо якості наданих послуг чи звернень щодо правильності нарахувань/перерахунку, відповідачка позивачу також не заявляла.

Посилання апелянтки на безпідставне нарахування 3% річних та інфляційних втрат у період мораторію, пов`язаного з уведенням воєнного стану, також є безпідставним, адже, як видно із наданих позивачем розрахунків, 3% річних та інфляційних втрат позивач за період з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2023 року не нараховував.

Доводи апеляційної скарги відповідачки щодо застосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності апеляційний суд також відхиляє, оскільки суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні урахував таку заяву відповідачів та обґрунтовано застосував наслідки спливу строків позовної давності до частини позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на незгоді відповідачів із необхідністю сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послуг у житловому приміщенні, яким вони користуються, за встановленими тарифами, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. При цьому, докази та обставини, на які посилаються відповідачі у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.

Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: В.А. Нежура

Судді: С.М. Верланов

Т.О. Невідома