Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №359/4173/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 359/4173/24

номер провадження № 22-ц/824/4238/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: представник відповідача ОСОБА_7,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2025 року та на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року /суддя Семенюта О.Ю./

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні садовим будинком шляхом вселення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та просив суд усунути перешкоди у здійсненні права користування шляхом вселення до садового будинку АДРЕСА_1 на території Золочівської сільської ради Бориспільського району.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Додатковим рішенням того ж суду від 02 жовтня 2025 року задоволено заяву представника відповідачки про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 500 гривень. /т. 2 а.с. 9-12, 38-40/

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з апеляційними скаргами, в яких просив скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також зменшити розмір витрат на правничу допомогу, сума якої не повинна перевищувати 5 000 гривень.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційних скаргах, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що відповідачка змінила замки на вхідних воротах, хвіртці та дверях спірного садового будинку АДРЕСА_1 , чим створила реальні перешкоди у користуванні цим об`єктом нерухомого майна, яке, на його думку, є спільною сумісною власністю подружжя, набутою за час шлюбу. Апелянт наголошує, що зміна замків відбулася після подання зустрічного позову у справі про поділ майна (справа №760/16358/22), що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . На переконання апелянта, обраний спосіб захисту є ефективним відповідно до ст. 391 ЦК України, оскільки власник (або особа, яка має речове право) має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням володіння. Посилається також на п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц. Крім того, апелянт вказує на суттєве порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного застосування норм матеріального права: після ухвали про закриття підготовчого провадження від 20 червня 2024 року суд неправомірно прийняв відзив відповідачки від 19 вересня 2024 року та розглядав клопотання, що суперечить ч. 2 ст. 191, п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 258, ч. 4 ст. 259, ст. 260 ЦПК України. На думку апелянта, це поставило сторону позивача в нерівне становище та позбавило можливості своєчасно надати докази на спростування позиції відповідачки.

Щодо додаткового рішення апелянт зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 500 гривень є завищеними, документально не підтвердженими в повному обсязі, штучно створеними та такими, що не відповідають критеріям реальності, необхідності та розумності. Посилається на ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України, практику Верховного Суду (постанова від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц) та позицію ЄСПЛ щодо відшкодування лише фактичних і розумних витрат.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник у відзиві на апеляційну скаргу повністю заперечують проти доводів апелянта. Вважають, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно оцінив докази за правилами ст. 89 ЦПК України, зокрема показання свідків, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів створення відповідачкою будь-яких перешкод у користуванні садовим будинком. Заперечення щодо прийняття відзиву після закриття підготовчого провадження мотивовані поважними причинами: неналежним повідомленням відповідачки про відкриття провадження (через фактичне місце проживання та виконавчі дії щодо виселення інших осіб), що підтверджується ухвалами суду та протоколами. Відповідачка посилається на ч. 2 ст. 191 ЦПК України, ст. 222 ЦПК України та практику ЄСПЛ (рішення у справі Kraska v. Switzerland), згідно з якими сторони повинні мати реальну можливість представити свої аргументи. Суд правомірно визнав причини поважними та долучив документи, забезпечуючи принцип рівності сторін (ст. 31 ЦПК України) та справедливий розгляд.

Щодо суті спору відповідачка вказує, що позивач не довів факту перешкод, а надані ним докази критично оцінені судом через конфліктні стосунки свідків. Показання свідка ОСОБА_6 та самої відповідачки є послідовними, узгоджуються з письмовими доказами (відсутність звернень позивача до товариства, органів влади тощо) та підтверджують, що позивач фактично не користувався будинком понад 5 років. Посилається на ст. 150, ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України, ст. 391 ЦК України та практику Верховного Суду.

Щодо витрат на правничу допомогу відповідачка наголошує, що вони є реальними, співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт (підготовка відзиву, заперечень, участь у засіданнях) та підтверджені договором від 01.12.2022 з доповненням, актом приймання-передачі послуг та довідкою про сплату. Посилається на ч. 3, 4, 8 ст. 137, ч. 1 ст. 141 ЦПК України, практику Верховного Суду (постанова Великої Палати від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанова від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18) та позицію ЄСПЛ щодо критеріїв реальності та розумності витрат.

Апелянт в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, шляхом вручення судових документів поштою, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 25 липня 1981 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. На підставі рішення виконкому Гнідинської сільської ради №126 від 29 вересня 2004 року ОСОБА_2 набула у власність садовий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 6 лютого 2024 року, шлюб між сторонами розірвано.

Позивач стверджував, що після розірвання шлюбу відповідачка змінила замки та створює перешкоди у користуванні будинком.

Постановляючи оскаржені судові рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 150, ч. 1, 4 ст. 156 ЖК України про право власника та членів його сім`ї користуватися жилим приміщенням; ст. 391 ЦК України щодо усунення перешкод у користуванні майном; ст. 76, 81, 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позивач не довів факту створення відповідачкою перешкод у користуванні садовим будинком, а надані ним докази (показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) є недостовірними через конфліктні стосунки зі стороною відповідачки. Натомість показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_2 визнані послідовними та такими, що узгоджуються з письмовими доказами, зокрема відсутністю звернень позивача до органів влади, керівництва товариства тощо. Додатковим рішенням також обґрунтовано стягнуто витрати на правничу допомогу як реальні, співмірні та підтверджені договором, актом та іншими доказами.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про створення відповідачкою перешкод у користуванні садовим будинком шляхом зміни замків, колегія суддів вважає їх необґрунтованими. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, зокрема показання свідків, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність доказів створення відповідачкою будь-яких перешкод у користуванні спірним майном. Показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 критично оцінені судом з урахуванням конфліктних стосунків між сторонами, тоді як показання свідка ОСОБА_6 та самої відповідачки визнані послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема відсутністю звернень позивача до органів влади та керівництва садівничого товариства. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту створення відповідачкою перешкод у користуванні садовим будинком, що є підставою для відмови у задоволенні позову відповідно до ст. 81 ЦПК України.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з прийняттям відзиву відповідачки після закриття підготовчого провадження, колегія суддів зазначає, що суд визнав причини пропуску строку для подання відзиву поважними та долучив його до матеріалів справи. Згідно з ч. 2 ст. 191 ЦПК України суд має право визнати причини пропуску строку поважними та прийняти відзив до розгляду. У даному випадку суд врахував неналежне повідомлення відповідачки про відкриття провадження та обставини, пов`язані з виконавчими діями, що відповідає вимогам процесуального закону та практиці Європейського суду з прав людини щодо забезпечення сторонам реальної можливості представити свої позиції.

Крім того, апеляційний суд зауважує на тому, що у провадженні суду з листопада 2022 року також знаходиться справа №760/16358/22 про поділ майна, за позовом ОСОБА_1 , у вересні 2023 року подано зустрічний позов ОСОБА_2 , предметом спору також є садовий будинок АДРЕСА_2 в СТ «Райдуга-98» ОГС МСТ «Вишеньки» на території Золочівської сільської ради Бориспільського району. Отже, фактично спір є передчасним, статус щодо власності на вказаний будинок остаточно не вирішено, справа по суті не розглянута.

Отже, звертаючись з позовом про усунення перешкод у користуванні спірним будинком, позивач повинен надати докази таких перешкод, що не може бути підтверджено тільки показами свідків, які суперечать показам свідків сторони відповідача.

Щодо доводів апелянта про завищений розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає їх безпідставними. Суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з позивача на користь відповідачки витрати на правничу допомогу в розмірі 19 500 гривень, оскільки такі витрати є реальними, документально підтвердженими (договір, акт приймання-передачі послуг, платіжні документи на а.с. 18-22 т. 2) та співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та критеріями, визначеними ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України. Доводи апелянта про штучність та завищеність таких витрат також не підтверджені належними доказами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2025 року та на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2025 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 30.06.2026 р.

Головуючий: Судді: