Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №600/5928/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5928/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сіжук О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”;

- зобов`язати повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини у зв`язку із необхідністю перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, хто має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що він є особою, яка підлягає звільненню з військової служби, оскільки на його утриманні перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Вказує, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , з якою у них народились двоє дітей. Разом з цим, у дружини є син, народжений у першому шлюбі, біологічний батько якого помер. Зазначає, що після укладення шлюбу фактично проживає разом із дружиною та її сином однією сім`єю, бере участь у вихованні дітей, забезпечує їх матеріально. Позивачем наголошено, що у зв`язку зі смертю біологічного батька, він як вітчим фактично утримує неповнолітніх дітей, які проживають разом із ним, а тому вважає, що відповідає критеріям, передбаченим законодавством для звільнення з військової служби.

Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідачем подано до суду відзив на позовну заву, в якому вказує, що на даний час відсутні підстави для задоволення рапорту від 02.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки до рапорту позивачем не додано документи, визначені абзацом третім підпункту 13 пункту 5 Додатку 19 Інструкції а саме: довідку про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством. Разом з цим, зазначає, що позивач самовільно залишив місце несення служби і тому прийняття рішень організаційного-кадрового характеру по ньому не є можливим у зв`язку із фактичною відсутністю на військовій службі.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду в задоволенні заяви представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

У письмових поясненнях, наданих до суду представником позивача, остання посилалась на те, що як до рапорту, так і до позовної заяви позивачем додано з Реєстру боржників офіційну інформацію (відомості), що позивач не перебуває в реєстрі боржників. Окрім цього, вказувала, що на даний момент позивач відкомандирований в місто Харків, де несе службу.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи, позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 у подружжя є спільна дитина ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 у подружжя є спільна дитина ОСОБА_5 .

Окрім цього, судом встановлено, що у дружини позивача - ОСОБА_3 також наявний син від першого шлюбу ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 . Біологічний батько, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 .

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні будинку, осіб виданої ОСОБА_1 , вбачається, що до складу сім`ї входять: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5

02.11.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

До рапорту позивачем додано наступні документи: копію паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 , копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 , копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_6 , копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 ОСОБА_7 , копія довідки №140/23, копія довідки №139/23, копія довідки про склад сім`ї №1/10, копія акту обстеження житлово-побутових умов, інформація з Єдиного реєстру боржників (не перебуває), копія військового квитка серія НОМЕР_7 .

Листом від 06.12.2025 №693/76367 позивача повідомлено про те, що до рапорту позивачем не додано документи, визначені абзацом третім підпункту 13 пункту 5 Додатку 19 Інструкції, тому на даний час відсутні підстави для задоволення рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Разом з цим, як слідує із даного листа, відповідач звернув увагу на те, що позивач не позбавлений права на повторне подання рапорту на звільнення у разі оформлення належних документів на підтвердження права на звільнення з військової служби.

Не погоджуючись із рішенням про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.

Указом Президента України № 69/2022 Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв`язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Щодо звільнення позивача з військової служби, у зв`язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, суд зазначає наступне.

Згідно частини п`ятої статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Так, за змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом четвертим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, а саме: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає, що предметом доказування в цій справі є доведеність факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, встановлення наявності підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану.

Так, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України, якою визначено поняття «сім`ї», можливо дійти висновку про те, що сім`я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.

Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 № 5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім`ї": членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Обов`язковими умовами для визнання членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, термін «сім`я» означає не лише створення сім`ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.

У позовній заяві позивач зазначає, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , син дружини від першого шлюбу. При цьому, позивач зазначає, що вони проживають однією сім`єю і він надає їм постійно матеріальне утримання. Враховуючи наведене, позивач вважає, що він належить до категорії військовослужбовців, на утриманні якого перебувають троє і більше неповнолітніх дітей віком до 18 років.

Отже, предметом доказування в даній справі є доведеність факту утримання позивачем трьох дітей (серед яких дитина дружини від попереднього шлюбу) віком до 18 років.

Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у статтями 14, 15 СК України.

Так, сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

У той же час, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. Майновий обов`язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

В площині норм Сімейного кодексу України, зокрема, спірне питання стосується обов`язку вітчима утримувати неповнолітніх пасинка та падчерку.

З цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити про те, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.

Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Такий обов`язок є особистим та індивідуальним і не може бути покладений на інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом.

Частиною першою статті 260 СК України визначено, що якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Натомість правове регулювання обов`язку мачухи, вітчима щодо утримання падчерки, пасинка визначено статтею 268 СК України.

Згідно з частиною першою статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини (частина 2 статті 268 Сімейного кодексу України).

Таким чином, на відміну від батьків, обов`язок вітчима щодо утримання падчерки та пасинка не є безумовним, а виникає виключно за наявності визначених законом обставин, тоді як право вітчима брати участь у вихованні падчерки та пасинка реалізується за умови їх спільного проживання однією сім`єю.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.12.2023 року у справі № 160/11228/23, у якій, хоча спір і виник щодо звільнення військовослужбовця зі служби, суд касаційної інстанції, застосовуючи норми сімейного законодавства у подібних правовідносинах, зазначив, що особа, перебуваючи у шлюбі з матір`ю дітей, має право на участь у їх вихованні за умови спільного проживання однією сім`єю, однак обов`язок щодо їх утримання як вітчима виникає лише у разі відсутності матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або якщо такі особи з поважних причин не можуть надавати належного утримання, що є релевантним і для вирішення даного спору щодо надання відстрочки.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , має право на участь у вихованні її дитини – ОСОБА_6 , оскільки, як встановлено судом, вони проживають однією сім`єю. При цьому, обов`язок щодо утримання ОСОБА_6 (пасинка позивача), у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Суд зазначає, що сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «падчерка», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.

«Вітчим» і «пасинок» не мають настільки чітко визначених прав та обов`язків по відношенні один одного.

Суд зауважує, що вітчим має своїм обов`язком утримувати пасинка, який з ним проживає, якщо у нього немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу. При цьому, суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.

Звідси вбачається, що вітчим вважається таким, що зобов`язаний утримувати пасика за сукупності таких умов: 1). пасинок проживає разом із вітчимом; 2). пасинок немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку утримання; 3). вітчим може надавати матеріальну допомогу.

Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Водночас суд зазначає, що позивачем не надано як відповідачеві при зверненні із рапортом від 02.11.2025, так і суду доказів того, що ОСОБА_6 не має діда, баби, повнолітніх братів та сестер, здатних його утримувати або наявності у цих осіб поважних причин, з яких вони не можуть надавати йому належного утримання.

З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинку, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм СК України таку поведінку вітчима не можна назвати «утриманням», бо «утримання», це не «право», а безальтернативний та імперативно визначений «обов`язок» батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.

Також пасинок - ОСОБА_6 у спірному випадку не може вимагати у вітчима забезпечення його утриманням, оскільки за законом такий обов`язок на нього не покладений.

У спірних правовідносинах судом встановлено, що матір дітей є живою, не позбавлена батьківських прав та не звільнена від виконання обов`язку щодо утримання своїх дітей. Матеріали справи не містять доказів того, що вона з поважних причин не може забезпечувати їх утримання, в тому числі сина від першого шлюбу.

Факт смерті біологічного батька ОСОБА_6 сам по собі не свідчить про виникнення у позивача обов`язку щодо утримання свого пасинка у розумінні статті 268 СК України, оскільки закон пов`язує виникнення такого обов`язку із відсутністю або неспроможністю всіх перелічених у нормі осіб, зокрема і матері.

Також суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів відсутності інших осіб, які відповідно до закону можуть бути зобов`язані утримувати дітей (діда, баби) або доказів того, що такі особи з поважних причин не можуть надавати належного утримання.

Крім того, позивач не є усиновлювачем, опікуном чи піклувальником ОСОБА_6 , а, відтак, не набув передбаченого законом статусу особи, на яку покладено обов`язок щодо його утримання.

Статтями 207 та 232 СК України унормовано поняття «усиновлення» та правові наслідки усиновлення. Зокрема, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов`язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов`язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Суд звертає увагу, що відповідно до вимог підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ключовою умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби є саме перебування трьох і більше дітей на утриманні. Така обставина має бути підтверджена належними та допустимими доказами, які свідчать про існування у особи відповідного юридичного обов`язку, а не лише фактичної участі у забезпеченні дітей.

Надані позивачем докази (свідоцтво про шлюб, довідка про склад сім`ї) свідчать про фактичні сімейні відносини, однак, не підтверджують виникнення у нього юридичного обов`язку щодо утримання дітей у розумінні норм сімейного законодавства.

Суд наголошує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування обставин, які зобов`язують його як вітчима утримувати свого пасинка – ОСОБА_6 .

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не довів наявності передбачених законом умов, за яких на нього покладається обов`язок утримувати дитину дружини, а, отже, відсутні підстави вважати, що на його утриманні перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у даних спірних відносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, чинними на час їх виникнення, а тому правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ).

Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_9 ).

Суддя Сіжук Ольга Володимирівна