Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №520/9944/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 р. № 520/9944/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суму при звільненні в розмірі 7913,13 грн;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки) в розмірі 18 798,60 грн за період з 11.03.2026 по 26.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона має право на виплату їй відповідачем недоотриману суму при звільненні в розмірі 7913,13 грн та середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки) в розмірі 18 798,60 грн за період з 11.03.2026 по 26.03.2026. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою судді від 28.04.2026 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам по справі до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Представник відповідача надала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позивач отримала у місяці звільнення усі виплати, що свідчить про відсутність порушення її прав та дотримання відповідачем своїх обов`язків.

Позивач надала до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідачем не наведено жодних обґрунтованих причин для затримки належних сум при звільненні. Зазначила, що у відзиві відповідачем фактично визнано факт несвоєчасного розрахунку при звільненні у період з 11.03.2026 по 26.03.2026.

Представник відповідача надала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначила, що викладені аргументи та розрахунки базуються на поданні до суду недостовірної інформації, яка стосується місячного розміру грошового забезпечення позивача.

Представник відповідача надала до суду додаткові пояснення щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, до яких додатково долучила довідку про грошове забезпечення за період з січня 2026 по лютий 2026.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом установлено такі обставини.

Позивач у період з 13.08.2019 по 10.03.2026 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.

Відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві від 10.03.2026 №16 о/с позивача звільнено зі служби за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 11.03.2026 року, з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 10 діб за 2019 рік, 2 доби за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2025 рік; 1 доба за невикористану частину щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік; 5 діб за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2026 рік. Загальна кількість невикористаних днів відпустки становить 18 діб (а.с. 12-13).

Відповідно до виписки по картковому рахунку за період з 10.03.2026 по 26.03.2026, позивачу 26.03.2026 було нараховано грошове забезпечення у розмірі 28 430,63 грн. (а.с. 8-10).

За доводами позивача, відповідач не в повному обсязі та несвоєчасно виплатив грошові суми при звільненні зі служби в поліції з 11.03.2026, а остаточний розрахунок здійснено 26.03.2026, що є порушенням ст. 116 КЗпП України та відповідно до ст. 117 цього Кодексу - підставою для виплати недоотриманої суми у розмірі 7913,13 грн та середнього заробітку за весь час затримки 15 днів.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу наведених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.

Однак, указаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Суд ураховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Судом установлено, що відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві від 10.03.2026 №16 о/с позивача звільнено зі служби за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 11.03.2026 (а.с. 12-13).

Фактичний остаточний розрахунок щодо грошового забезпечення в належному розмірі проведено з позивачем 26.03.2026 (виплачено компенсацію за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки та грошове забезпечення за період з 01.03.2026 по 11.03.2026), що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с.8-10).

Судом установлено, що з позивачем не проведено остаточного розрахунку в повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише 26.03.2026, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.

Розраховуючи відповідну суму середнього заробітку, суд зазначає таке.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні начисло відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що враховуючи наведене, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявних у матеріалах справи довідки про доходи №572 від 04.05.2026 та довідки про грошове забезпечення за період з січня 2026 по лютий 2026 №026-7634, наданою відповідачем, убачається, що за останні два місяці перед звільненням позивачу було виплачено грошове забезпечення: у січні 2026 - 28906,01 грн, у лютому 2026 - 28906,01 грн (з відрахуванням разової виплати на період дії військового стану відповідно до постанови №168, яка виплачена у січні 2026 у розмірі 8064,50 грн та у лютому 2026 у розмірі 8064,50 грн).

Так, суд ураховує, що постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 запроваджено додаткову винагороду у розмірі до 30000,00 грн та 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення за значених заходів.

Відповідно до наданих відповідачем до матеріалів справи довідки про доходи №572 від 04.05.2026 та довідки про грошове забезпечення за період з січня 2026 по лютий 2026 №026-7634 установлено, що у січні та лютому 2026 року позивачу виплачувалася додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168.

Суд зазначає, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.01.2025 у справі №460/2645/24, від 24.07.2025 у справі №300/8802/23 та від 12.02.2026 у справі №420/77/25, що в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суд ураховує при виборі і застосуванні норми права у спірних правовідносинах.

Так, ураховуючи норми пункту 4 Порядку № 100, відсутні правові підстави для включення такої додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку.

За викладених обставин, суд не приймає до уваги посилання позивача на відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 21.06.2026, з яких убачається, що сума доходу у січні 2026 становить 36970,51 грн, у лютому 2026 - 36970,51 грн (а.с.6-7), оскільки такі відомості самі по собі не є належним доказом розміру грошового забезпечення, що підлягає врахуванню при обчисленні середнього заробітку. Наведені відомості відображають загальну суму нарахованого доходу без розкриття його складових, у зв`язку з чим не дають можливості встановити, які саме виплати включені до відповідного доходу та чи підлягають вони врахуванню при визначенні середнього заробітку відповідно до вимог законодавства.

При цьому із довідки про грошове забезпечення за період із січня 2026 року по лютий 2026 №026-7634 убачається, що до загальної суми доходу, зазначеної у відомостях Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, включено додаткову винагороду, виплачену на період дії воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168. Оскільки відомості Державного реєстру не містять деталізації нарахувань та не дають можливості відокремити зазначену виплату від інших складових доходу, вони не можуть бути покладені в основу визначення середнього грошового забезпечення позивача.

За таких обставин суд уважає належними та допустимими доказами довідку про доходи №572 від 04.05.2026 та довідку про грошове забезпечення за період із січня 2026 року по лютий 2026 року №026-7634, надані відповідачем, які містять деталізовані відомості про складові грошового забезпечення позивача та дозволяють правильно визначити її середньоденний заробіток.

Судом установлено, що кількість календарних днів у січні 2026 становить 31, у лютому 2026 - 28. При цьому, фактична кількість відпрацьованих днів у зазначених місяцях відповідає кількості календарних днів та становить відповідно 31 і 28 днів, що підтверджується довідкою про доходи від 04.05.2026 №572.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 979,86 грн = (28906,01 грн + 28906,01 грн) / (31+28).

Як уже було зазначено судом, стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не може перевищувати шість місяців такого прострочення. Водночас у межах даної справи сума прострочення становить 14 днів, а не 15 днів, як зазначає позивач в обґрунтування позовних вимог.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за 14 днів (з 12.03.2026 (наступний день, за днем звільнення) - по 25.03.2026 (день, що передує виплаті заборгованості) становить 13718,04 грн (979,86 грн х 14 днів).

Відтак, поклавши в основу розрахунку суму доходу 36970,51 грн за січень та 36970,51 грн за лютий 2026 року, позивач помилково визначила середньоденне грошове забезпечення у розмірі 1253,24 грн. Натомість, виходячи з належних доказів, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 979,86 грн.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 13718,04 грн, а не 18798,60 грн, як зазначає позивач в обґрунтування позовних вимог.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману суму при звільненні у розмірі 7913,13 грн, яка складається з 18 діб за невикористанні відпустки та 11 відпрацьованих днів у березні 2026, суд зазначає таке.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію" (далі за текстом - Закон № 580-VIII, у редакції від 15.02.2026).

Згідно з пунктом 4 частини 10 статті 62 Закону № 580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Закон України "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) (у редакції від 12.10.2025) установлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону №504/96-ВР установлено види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП України (у редакції від 01.01.2026).

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі за текстом - Порядок № 260) (у редакції від 04.07.2025) передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що середньоденне грошове забезпечення становить 1253,24 грн, яке визначено шляхом ділення суми грошового забезпечення за січень та лютий 2026 року (36 970,51 грн + 36 970,51 грн) на 59 календарних днів. Виходячи із зазначеного показника, позивач вважає, що належна до виплати при звільненні сума становить 36 343,96 грн, а саме: 1253,24 грн ? (11 відпрацьованих календарних днів березня 2026 року + 18 календарних днів невикористаної відпустки).

Також позивач указує, що при звільненні з поліції повний розрахунок грошового забезпечення з ним не проведено, а 26.03.2026 на її зарплатний рахунок було здійснено зарахування у розмірі 28 430,63 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку, долученою до матеріалів справи.

Позивач визначає різницю між належною до виплати сумою та фактично отриманими коштами у розмірі 7 913,33 грн (36 343,96 грн – 28 430,63 грн).

З цього приводу суд зазначає таке.

Судом установлено, що відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві від 10.03.2026 №16 о/с позивача звільнено зі служби за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 11.03.2026.

Відповідно до вказаного наказу судом установлено, що невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік становить 10 діб, невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2025 рік становить 2 доби; невикористана частина щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік становить 1 добу; невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2026 рік становить 5 діб. Загальна кількість невикористаних днів відпустки становить 18 діб (а.с.12-13).

Із листа від 04.05.2026 за вих. № 97243-2026 установлено, що грошове забезпечення позивача за березень становило 26105,99 грн, яке складалось з таких складових: посадовий оклад – 2700,00 грн.; оклад за спеціальним званням – 1800,00 грн.; надбавка за стаж служби в поліції 15 % – 675,00 грн.; надбавка за роботу в умовах режимних обмежень 15 % – 405,00 грн.; надбавка за специфічні умови проходження служби 45 % – 2328,75 грн.; щомісячна премія – 18197,24 грн.

Наявні в матеріалах справи документи на момент розгляду справи містять відомості про виплату позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки у кількості 18 діб у розмірі 15663,60 грн, яка розрахована таким чином: 26105,99 грн (місячне г/з на день звільнення зі служби) / 30 к.д. = 870,20 грн х 18 днів, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 .

Щодо виплаченого грошового забезпечення у розмірі 9263,42 грн, суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 94 Закону України "Про національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Судом установлено, що при звільненні зі служби в поліції позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення з 01.03.2026 по 11.03.2026 у сумі 9263,42 грн, яке розраховано таким чином: 26105,99 грн (місячне г/з на день звільнення зі служби) / 31 к.д. = 842,13 грн х 11 днів = 9263,42 грн. Матеріали справи не містять доказів іншого розміру грошового забезпечення позивача за березень 2026 року.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману суму при звільненні у розмірі 7913,13 грн задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовий збір за подання позивачем даного позову до суду підлягав сплаті у розмірі 1064,96 грн. Проте позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.

Зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 683,64 грн

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у м. Києві (вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 40108583) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 13718,04 грн (тринадцять тисяч сімсот вісімнадцять гривень 04 копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у м. Києві судові витрати по сплаті судового збору в сумі 683,64 грн (шістсот вісімдесят три гривні 64 копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН